Книга выдержала 15 изданий в США, переведена и опубликована почти в 30 странах, принадлежит к числу мировых бестселлеров. Авторы — профессора Гарвардского университета — живо и популярно рассказывают о культуре и методах ведения переговоров, причем не только дипломатических, но на самых разных уровнях. Научить людей общаться приятно и плодотворно — такова цель этой книги.

Спільна монографія Вікторії і Віталія Тельваків, яка присвячена патріархові української історичної науки М.Грушевському. Вона стала ще одним кроком на шляху до пізнання та осмислення інтелектуального надбання Великого Українця. В ній досліджується історіографічна творчість вченого в контексті формування та розвитку української історичної науки кінця ХІХ - першої третини ХХ століття. Монографія складається з п'яти частин. У першій автори проаналізували історіографічну традицію вивчення історико-наукових поглядів М. Грушевського, виділивши в ній три періоди: перший охоплює час від кінця ХІХ до його смерті в 1934 році; другий з 1934 до кінця 1980-х рр.; третій з початку 1990-х рр. і до нашого часу. Наведена періодизація не викликає особливих заперечень. Про те в ній варто було б виділити окремі підперіоди. Доволі ґрунтовно автори проаналізували джерельну базу дослідження, в якій виокремили три основні джерельні комплекси: 1) включає твори М.Грушевського, які характеризують його як дослідника української історіографії; 2) „великий текст", тобто всі твори, що вийшли з-під пера вченого; 3) „історико-культурний контекст" - матеріали, що характеризують епоху та умови його наукової діяльності. Слід зазначити, що виявлена авторами сукупність джерел є достатньо репрезентативною і забезпечує досягнення мети даного дослідження. Другий розділ присвячений процесу становлення М.Грушевського як дослідника української історичної науки. Він починається з часу перебування майбутнього історика в Тифліській гімназії, бо саме там були започатковані його перші спроби написання наукових праць. Автори наголошують, що творчість українських істориків М.Костомарова, П.Куліша, М.Драгоманова і В.Антоновича, мали великий вплив на формування світогляду М.Грушевського. І з цим важко не погодитись. В Київському університеті він здобув фах професійного історика. Його вчителями були В.Антонович, В.Іконников, Ф.Фортинський, які відкрили перед молодим дослідником розмаїття історіографічних шкіл та напрямів. Солідний багаж знань та умінь отримав він на наукових семінарах. В той же час, автори наводять доволі скептичну оцінку М.Грушевським Київського університету, яку він подавав у своїх мемуарах. Своєрідною альтернативою подолання недоліків університетських курсів була для юнака самоосвіта. На основі щоденникових записів, конспектів, бібліотечних реєстрів дослідники відновили і проаналізували коло читацьких уподобань історика. Отже, на їхню думку, університетські курси та наполеглива самоосвіта сприяли формуванню в М.Грушевського рис професійного історика. Ще будучи студентом він активно включився в наукове життя, виступивши з власними історичними творами та критичними рецензіями на монографії своїх колег по ремеслу. Третій розділ „Теоретичні проблеми історіографії у працях М.Грушевського" включає кілька параграфів. В ньому аналізується широке коло теоретично-методологічних аспектів історіографічного пошуку вченого, визначення ним спеціальної термінології. На думку дослідників розуміння М. Грушевським предмету вивчення української історіографії в цілому корелюється із поглядами на цю проблему сучасних науковців. З іншого боку вони відзначають і деяку архаїчність у висловлюваннях вченого про історіографічні школи та напрямки, а також певні термінологічні розбіжності та недосконалості, які були властиві для того часу. Варто додати, що й сучасні дослідники використовують різні терміни для визначення історичної науки. Взагалі на думку авторів історіографічної ідеї М.Грушевського явно випереджували свій час як у плані тематичному так і плані теоретичному.

У монографії здійснене комплексне дослідження проблем взаємовідносин УНР і ЗУНР у 1918-1920 рр., визначено передумови й причини об’єднавчого процесу, характеризуються події, пов’язані з умовами укладання Акту злуки, дається їх оцінка. Розкрито основні організаційні заходи по втіленню ідей соборної єдності України в політичній, економічній, військовій і культурній сферах, висвітлено розбіжності в зовнішньополітичних орієнтаціях політичних лідерів УНР і ЗУНР. Аналізується спільна боротьба українських армій у Наддніпрянщині. Визначено мотиви й наслідки укладан- ня договорів лідерами УНР і ЗУНР із Добровольчою армією А.Денікіна й Польщею та вплив цих процесів на поразку Української революції 1917-1921 рр

Книга посвящена почти забытому, а потому редко употребляемому в современной философии понятию "Небытие", или "ничто". А между тем, именно оно играло фундаментальную роль в древних формах философии. На примере некоторых выдающихся школ Древней Индии, Китая и Греции в книге продемонстрирована трансформация понимания Небытия. Автор объясняет, как и почему Небытие превращается в универсальные формы бытия, а они, в свою очередь, становятся бессознательной частью психики, преобразующейся в специфические свойства сознания, каждое из которых рождает тот или иной тип мировоззрения. В итоге автор создает "периодическую систему мировоззрений", отражающую все возможные взгляды на мир. Книга предназначена преподавателям и студентам философских факультетов, а также читателям, которые интересуются исследованиями современных философов.