Видатний діяч української революції Петро Мірчук пише в своїй книзі про перипетії і труднощі майже півтисячолітнього співіснування українського та жидівського народів, розкриває міфи сіоністських кіл про "антисемітизм" українців та про так званий "голокост".

У книзі представлені нариси з історії та культури євреїв, які проживають на території сучасної України, починаючи з прадавніх часів до сьогодення. Нариси висвітлюють різноманітні сторони життя євреїв, віковічні традиції та побут, виникнення хасидизму, розвиток єврейської літератури та друкарства, українсько-єврейські взаємини впродовж століть, трагічну долю українського єврейства під час Голокосту. В книзі представлені нариси про історію єврейського мистецтва, літературу, книговидання, архітектуру, становлення та розвиток єврейського театру та кінематографу.

Книжку "Український голокост" було написано й видано з нагоди 45-річчя радянського злочину народовбивства голодом, застосованого супроти українського народу в 1932-1933 рр. Видання книжки здійснено зусиллями й засобами Демократичного Об'єднання Репресованих Українців із Совєтського Союзу (ДОБРУС) у Сполучених Штатах Америки та Союзу Українців , Жертв Російського Комуністичного Терору (СУЖЕРО) в Канаді.

Jack R. Fischel is emeritus professor of history at Millersville University in Pennsylvania. He is presently a visiting professor of the humanities at Messiah College in Grantham, Pennsylvania, where he teaches a course on the Holocaust. He has coedited Jewish American History and Culture: An Encyclopedia, which received the Association of Jewish Libraries award as the utstanding Judaica reference book of 1992, and The Encyclopedia of Jewish American Popular ulture (2009). He hascoedited five volumes of the Holocaust Studies Annual and also written two books, The Holocaust (1998) and The Holocaust and Its Religious Impact (2004). Dr. Fischel has also contributed articles and reviews on the Holocaust to many publications, including Congress Monthly, Forward, Midstream, Holocaust and Genocide Studies, Virginia Quarterly, The Weekly Standard, and other periodicals. He served for five years as the editor of Congress Monthly, the publication of the American Jewish Congress.

Th ere are many people that I would like to acknowledge. Th is book was made possible with the generous support of a number of institutions — and more specifi cally the individuals that work in them: Judy Janec, Director of Library and Archives Holocaust Center of Northern California; Tina Minh, at the USC Shoah Foundation Institute; and Edyta Chowaniec, chief audio-visual archivist at the Auschwitz-Birkenau Memorial and Museum. Th ere are a couple of fi lmmakers that have been quite generous with me sharing their work, and providing me with supporting material. Elida Schogt generously (and very promptly) supplied me with reviews of her trilogy of fi lms — Silent Song (2001), The Walnut Tree (2000), and Zyklon Portrait (1999). Abraham Ravett — who made Everything’s For You (1989), and The March (1999) — was also very generous. Nina Koocher kindly provided me with a DVD of her 2007 fi lm How Much to Remember: One Family’s Conversation with History. Likewise, some of my fellow researchers have been quite generous as well. I would like to especially thank Joshua Hirsch. I would also like to thank Griselda Pollock and Max Silverman for inviting me to their seminar series, “Concentrationary Imaginaries: The Politics of Representation,” at the University of Leeds. Th is presentation was instrumental in developing the ideas found in exploitation and horror chapters in this book. Griselda, you continue to be an inspiration to me, and I only hope to be as productive and engaged as you are. I would also like to thank Francesco Ventrella for organizing my trip, and even helping to spring me from detention, aft er being detained by British Customs Agents at Gatwick. A number of my colleagues have also been instrumental in shaping the book — Julian Hoxter, Randy Rutsky, Tarek Elhaik, and Bill Nichols. Julian was especially helpful in bouncing ideas off of. I am deeply indebted to Chi-Hui Yang who read an early version of the book and helped to shape it. To my family: I thank you for your patience. Ariel, Daddy can come out to play now. “And now, let the wild rumpus start!”

Пропонована читачеві робота є першою англомовною книгою, яка спростовує "голокост" - упорядковане знищення шести мільйонів європейських жидів, що нібито відбулося в Німеччині та на окупованих територіях в роки Другої світової війни. Вона була видана в 1965 р. під назвою "The Myth of the Six Million" і являє собою стислий і одночасно вагомий огляд теми "голокосту". Застосовуючи суто науковий підхід і спираючись на безліч літературних і наукових джерел, автор переконливо доводить, що ми маємо справу з грубою фальсифікацією і небаченою змовою.З дня свого опублікування книга "Міф про шість мільйонів" викликала суперечки і палкі дискусії. Професор історії в Стенфордському університеті Девід Л. Хогган, автор цієї роботи під час її написання, спочатку не погодився вказати своє ім'я в рукописі, побоюючись переслідувань, пов'язаних з професійною діяльністю. Тому оригінальний текст був вперше надрукований з підписом "Anonymous" (Безіменний). Деякі видавці визнали книгу "занадто гарячою, щоб тримати її в руках" і відмовлялися видавати її. Що ж саме, настільки «небезпечне», міститься в цій книзі? Щоб отримати відповідь, пропонуємо вам зазирнути всередину. Але пам'ятайте, що одним з найбільш серйозних злочинів, який може вчинити історик в нашому 21 столітті, є ГУЛАГ думок - "заперечення Голокосту". У випадках, коли підсудний обвинувачується у цьому злочині, на думку суддів і прокурорів "істина не є захистом". Остерігайтеся: ця книга може перетворити Вас у "заперечника голокосту", оскільки Ви станете свідком того, як "міф про шість мільйонів" буде витягнутий на світ чесної історії. Професор Девід Л. Хогган зачіпає такі політично некоректні теми, як реальне ставлення Гітлера до жидів; нелукаві спогади жидів про концентраційні табори; спогади коменданта Освенціма Хьосса; фактична діяльність оперативних груп (айнзатцгруп); напівміфічна Ванзейська конференція; ненадійність зізнань, отриманих під тортурами; справдішні факти про інтернування жидів; реальна оцінка концтаборів Червоним Хрестом; Адольф Ейхман; легенди про порочність Гітлера; наслідки політики "беззаперечної капітуляції" та багато іншого.

When people think of the Holocaust, they think of Auschwitz, Dachau; and when they think of justice for this terrible chapter in history, they think of Nuremberg. Not of Russia or the Ukraine, and certainly not of a city called Kharkov. But in reality, the first war-crimes trial against the Nazis was in this idyllic, peaceful Ukrainian city, which is fitting, because it is also where the Holocaust actually began. Revealing a lost chapter in Holocaust historiography, Judgment Before Nuremberg tells the story of Dawson’s journey to this place, to the scene of the crime, and the discovery of the trial which began the tortuous process of avenging the murder of his grandparents, his great-grandparents, and tens of thousands of fellow Ukrainians consumed at the dawn of the Shoah, a moment and crime now largely cloaked in darkness. Eighteen months before the end of World War II—two full years before the opening statement by the prosecution at Nuremberg—three Nazi officers and a Ukrainian collaborator were tried and convicted of war crimes and hanged in Kharkov’s public square. The trial is symbolic of the larger omission of the Ukraine from the popular history of the Holocaust—another deep irony, as most of the first of the six million perished in the Ukraine long before Hitler and his lieutenants even decided on the formalities of the Final Solution.

Читачеві пропонується документальна оповідь дівчинки, врятованої з Янівського ґето (Львів). Спогади написані нею одразу ж після звільнення Львова від нацистів. Текст читається з неослабною напругою та інтересом також і завдяки явному літературному хисту оповідачки.

Книжка львівського історика професора Ярослава Грицака продовжує, наслідує та доповнює збірник 2004 року «Страсті за націоналізмом», але є не так його оновленою й істотно зміненою версією, як радше цілком новим виданням: понад половину вміщених тут есеїв написано протягом семи пореволюційних років і присвячено здебільшого «післяпомаранчевим» реаліям, а решту текстів суттєво переглянуто та перередаґовано. Втім, автор і далі закликає до парадигмальної зміни в поглядах на природу націоналізму та, попри драматичні колізії останнього часу, не вважає за доцільне змінювати головний висновок, якого дійшов 2004 року: і тоді, і нині Україна має саме стільки націоналізму, скільки потрібно, щоб утримувати відносну політичну стабільність і будувати демократію, а досвід Помаранчевої революції та її поразки тільки увиразнив те, що вагу національного чинника в публічному дискурсі неабияк перебільшено, адже проблеми українського суспільства пов’язано не так із ідентичностями, як із цінностями, які сповідують еліти та громадяни.