Т. 1. - 1984. - 540 с.

Книга является продолжением предыдущей книги автора – «Вещество литературы» (М.: Языки славянской культуры, 2001). Речь по-прежнему идет о теоретических аспектах онтологически ориентированной поэтики, о принципах выявления в художественном тексте того, что можно назвать «нечитаемым» в тексте, или «неочевидными смысловыми структурами». Различие между двумя книгами состоит в основном лишь в избранном материале. В первом случае речь шла о русской литературной классике, здесь же – о классике западноевропейской: от трагедий В. Шекспира и И. В. Гёте – до романтических «сказок» Дж. Барри и А. Милна. Героями исследования оказываются не только персонажи, но и те элементы мира, с которыми они вступают в самые различные отношения: вещества, формы, объемы, звуки, направления движения и пр. – все то, что составляет онтологическую (напрямую нечитаемую) подоплеку «видимого», явного сюжета и исподволь оформляет его логику и конфигурацию.

Т. 1. - 1992. - 382 с.

Shakespeare wrote four of his most famous plays: Henry the Fifth, Julius Caesar, As You Like It, and, most remarkably, Hamlet; Elizabethans sent off an army to crush an Irish rebellion, weathered an Armada threat from Spain, gambled on a fledgling East India Company, and waited to see who would succeed their aging and childless queen. James Shapiro illuminates both Shakespeare’s staggering achievement and what Elizabethans experienced in the course of 1599, bringing together the news and the intrigue of the times with a wonderful evocation of how Shakespeare worked as an actor, businessman, and playwright. The result is an exceptionally immediate and gripping account of an inspiring moment in history.

In this book, Derek Cohen studies the relationship of Shakespearean drama to the Western culture of violence. He argues that violence is an inherent feature and form of patriarchy and that its production and control is one of the dominant motives of the political system. Shakespeare's plays supply examples of the way in which the patriarchy of his plays - and hence, perhaps, of modern Western culture - absorbs, naturalizes, and legitimizes violence in its attempts to maintain political control over its subjects.

Книга «Західний канон», поруч зі «Страхом впливу» та працею «Шекспір: винахід Людини» є головною в доробку Єльського професора літератури Гаролда Блума. В ній він пояснює доцільність існування єдиного Канону західних текстів і окреслює його рамки. Двадцять шість аналізованих ним письменників, серед яких чільні місця належать Шекспіру, Сервантесу, Данте і Ґете, складають золотий фонд Західної цивілізації. Не прочитати ці твори — означає, на думку Блума, залишитися невігласом. Не прочитати працю «Західний канон » — значить залишитися без дороговказів у розбурханому морі світової літератури.

Леся Українка, подолавши тяжкий шлях, піднялася «на гору круту крем’яную», сягнула вершини людського духу. Без перебільшення можна сказати, що вона посідає гідне місце серед великих і безсмертних мужів, таких, як Гомер і Данте, Шекспір і Гете, Пушкін і Шевченко, Бетховен і Чайковський, Мікеланджело і Рембрандт.