Т. 1. - 1818. - 492 с.

Пушкин и Гоголь были в восторге от малороссийских песен изданных Максимовичем; Гоголь питал к Максимовичу Михаилу Александровичу истинную дружбу и вел с ним переписку.

Ч. 1. - 1834. - 180 с.

Уже в 1827 г. он издал «Малороссийские песни» (М., XXXVI, 234), с комментариями; А. Н. Пыпин признает за этим изданием «большую заслугу разумного понимания и исполнения дела». В 1834 г. Максимович Михаил Александрович издал другой сборник, под загл. «Украинские народн. песни» (ч. 1, Максимович Михаил Александрович), a также «Голоса украинских песен» (25 напевов, положенных на ноты А. А. Алябьевым); в Киеве он начал еще более обширное изд., «Сборник украинских песен» (ч. 1-я, Киев, 1849).

Ч. 1. - 1849. - 116 с.

Михаил Александрович Максимович (1804—1873) — выдающийся разносторонний ученый: ботаник, этнограф, филолог. Учился в Новгород-Северской гимназии и Московском университете, сначала по словесному, потом по естественному факультету. В 1833 г. почувствовал упадок сил, тоску по родине и решился перейти в открывавшийся тогда Киевский университет.

Лоначевский (Александр Иванович) — собиратель малорусских народных песен и этнограф; р. в 1841 г., учился в киевском унив., был учителем в зап. крае. Собранный им ценный этнографический материал помещен в сборнике «Песни про кохання» (Киев, 1864), изданном Лавренко. В 70 гг. Л. редактировал произведения народного творчества, помещавшиеся в «Записках» киевского отдела географич. общества.

Ч. 1. Кінець Козацтва., розд. 1 : Запорозці в 1709 до 1739 р.. - 1883. - 138 с.

Дана книга є першим вітчизняним дослідженням історії російського і європейського балету авторства гірничого інженера та знавця балету Костянтина Скальковського. В ній розповідається про видатних балетних акторів, аналізується їх техніка, ролі. Також автор розповідає про художні традиції оформлення сцени, про кращих художників, відомих у цій сфері. Вперше книга була видана у 1882 р. під назвою “Балет, его история и место в ряду изящных искусств”.

Ч. 1. - 343 с.

Збережені рідкісні архіви фотографій

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Думи і кобзарське мистецтво, які досягли найвищого розквіту в козацьку епоху, і сьогодні становлять значний інтерес як для науковців, так і для шанувальників музичної і словесної традиційної культури. Намагання зберегти їх - чи то через аудіо записи з раритетних архівних матеріалів, чи то через писемні джерела, є цілком природним явищем. Козаччина, козацькі думи, кобзарське мистецтво - органічна частина національного менталітету. І в яких формах - духовних і мистецьких - вони б не проявлялися, цілком очевидно, що це свідчення нетлінної віри в ту історичну дійсність, яка, хоч і не повториться, але залишиться національною гордістю для майбутніх поколінь. Хоча сьогодні й немає вже того соціально-культурного середовища, яке плекало епічну традицію, проте діяльність поодиноких ентузіастів переконливо доводить потребу збереження української епічної традиції.

Авенариус Василий Петрович (1839-1923) - русский писатель, беллетрист. Окончил естественнонаучный факультет Санкт-Петербургского университета. Долгие годы служил в министерствах Внутренних дел и Народного просвещения, с 1882 г. состоял старшим членом Собственной его императорского величества канцелярии. Изданная им «Книга былин» пользовалась огромной популярностью у читателей и за короткий срок была многократно переиздана. В сборник вошли былины Киевсокго и Новгородского циклов, а также «безымянные» былины. Их отличают оригинальный народный язык с яркими и образными оборотами речи, глубокая поэзия, тонкий юмор, удивительная сила и меткость выражения. Былины в древности исполнялись во время шумных пиров и застолий, вызывая восхищение у потомков подвигами пращуров-богатырей. Былины, изданные в книге, были записаны с голоса в глухих деревнях Олонецкой, Архангельской и Пермской губерний у последних «сказителей», как правило, зажиточных крестьян, в которых, по замечанию собирателя былин Гильфердинга, соединились природный ум и память с порядочностью, необходимою и для практического успеха в жизни. Самым выдающимся из этих певцов был Трофим Григорьевич Рябинин, чей портрет приложен к книге. В качестве иллюстраций использованы картины знаменитых русских художников, посвященные былинным сюжетам.

Книга літературознавця, фольклориста, історика і громадського діяча русофільської орієнтації Ю. А. Яворського (1873–1937) вийшла друком в ті роки, коли він досліджував давньоруські літературні пам'ятники та фольклорні твори в Галичині, що входила до складу Австро-Угорщини. Основний зміст збірки складають колядки та щедрівки, зібрані, як зазначено у передмові, літератором Й. Левицьким. Його записи відтворені повністю, зі збереженням орфографії оригіналу.

Постать видатного українського історика, археографа, філолога, перекладача та письменника Осипа Максимовича Бодянського займає гідне місце у національній культурі XIX ст. Незважаючи на заняття славістикою, він приділяв увагу українознавчим студіям протягом усього життя. В 30-х - 50-х pp. його літературно-естетичні й наукові погляди розвивались у руслі романтизму. Як і в інших представників цього напряму, творчість О.М.Бодянського наснажувалася палким українським патріотизмом, любов'ю до рідної мови, історії, звичаїв та фольклору. “В наше время всеобщего стремления к самобытности, -розпочинав він свою магістерську дисертацію, - все почти народы, особенно европейцы, хотят жить жизнью в полном смысле им принадлежащею, вытекающею из собственных их недр, слагающеюся из совокупности всех стихий человеческого бытия, коими навсегда устанавливается физиономия народа, резко и метко отличающая его от его соседей и прочих народов; короче, хотят быть независимыми, истинно народными”. Однак захоплення культурною самобутністю й неповторним минулим українців супроводжувалось у свідомості вченого почуттям загрози зникнення національної культури, втрати історичної пам'яті народу. Щоб запобігти цьому, Осип Максимович вивчав українську мову, збирав пам'ятки фольклору, розробляв історичну тематику, активно видавав різноманітні джерела, зокрема літописи.