Махно - один із найяскравіших лідерів українського народу, якого радянська пропаганда називала бандитом, а справу його замовчувала. Зараз Нестора Махна порівнюють з Робін Гудом, Спартаком, товаришем Че. Виходець з найбіднішого селянства, він у 29 років зумів зібрати під прапором анархії 100-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство - трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів під постійними ударами білих і червоних. Через 70 років після смерті цей степовий вовк став культовою фігурою серед сучасної молоді Європи, а ідеї анархізму, які сповідував Махно, у наш час перекочували з робітничих бараків до арт-богемних тусовок. Ким же був Махно у реальному житті? На це питання і дає відповідь нова книга Віктора Савченка, що присвячена одному з найвідоміших українців ХХ ст.

Праця Василя Іваниса присвячена боротьбі українців Кубані за самостійність та союз з Україною у 1917-1920 рр.

Збірка художньо-публіцистичних творів видатного сучасного українського кінематографіста Юрія Іллєнка слово за словом, думка за думкою незворотно доводить, що майбутнє нашої Батьківщини в руках нас самих, українців. Треба лише зрозуміти як скористатися своїми можливостями. У роки Другої світової війни в окопах друкований аркуш був на вагу золота. Тому на листівках читали наказ: "Прочти и передай товарищу". Коли ми впритул наблизимося до виборів у Верховну Раду, то темники Медведчука-Кучми видуться нам безневинними дитячими забавками. Інформаційні канали будуть заблоковані для всіх, крім нової Влади. Тоді ця книжка знадобиться: "Прочитай і передай товаришеві. Прочитай і відішли своїм батькам, дітям друзям і навіть тим, хто традиційно відхрещується від своїє долі словами: "Мене це не стосується". Для широкого загалу.

Видана Іваном Тиктором (український редактор, видавець) публікація є ґрунтовним дослідженням української духовної та матеріальної культури періоду XVI - XIX ст. Вона поділена на три частини: “Княжа доба”, “Доба перемін”, “На світанку нових часів”. В цих частинах розглядається як побут (а саме помешкання, сільське господарство, сімейний устрій) так і освіта (різноманітні освітні заклади), духовне життя українців (свята, обряди, звичаї). Окрема увага приділяється мистецтву (здебільшого літературі).

Книга є збіркою матеріалів (стенограма та розширені тексти окремих виступів) міжнародного круглого столу «Школа толерантності. Історична освіта в полікультурному суспільстві: виклики та перспективи для України», який відбувся 14 липня 2010 р. у Києві з ініціативи та за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» та Інституту історії України НАН України. В роботі круглого столу взяли участь українські та закордонні науковці (історики, соціологи, політологи, культурологи), викладачі вищих навчальних закладів, вчителі історії, учителі-методисти, студенти, аспіранти. У виступах учасників обговорювались проблеми сучасної історичної освіти: шкільна історія та конфлікти довкола неї, образ Іншого на сторінках шкільних підручників, стан справ з викладанням історії в Україні з погляду проблем і перспектив у вихованні культурної, етнічної та ґендерної толерантності, образ українців в шкільному курсі історії, шкільні програми з історії та їх відповідність сучасним вимогам, світовий досвід викладання історії в школі. Для науковців, викладачів, студентів

Книга, написана американським істориком П. Абботом укупі з українським істориком Є.Пінаком, в рамках американської серії «Men-at-Arms» (серія, присвячена уніформі, оснащенню та організації армій і військових формувань різних народів світу) розповідає про збройні формування українців першої половини ХХ століття. Книга містить певні неточності щодо періоду Перших Визвольних змагань (1917-1922 рр.), але разом з тим буде дуже цікавою і корисною для широкого кола читачів.

Юрій Андрухович (*13.03.1960) — поет, романіст, есеїст, перекладач. Народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ). Живе в ньому ж, а також у багатьох інших містах. Автор поетичних збірок «Небо і площі» (1985), «Середмістя» (1989), «Екзотичні птахи і рослини» (1991), «Екзотичні птахи і рослини з додатком «Індія» (1997, 2002) та «Пісні для мертвого півня» (2004). У прозовому доробку — романи «Рекреації» (1992), «Московіада» (1993), «Перверзія» (1996), «Дванадцять обручів» (2003) та «замість роману» «Таємниця» (2007). Есеїстика Андруховича на сьогодні видана двома збірками — «Дезорієнтація на місцевості» (1999) та «Диявол ховається в сирі» (2006). Спільно з Анджеєм Стасюком видав «Мою Європу» (2001) — як зазначається у підзаголовку, «два есеї про найдивнішу частину світу». Твори Андруховича перекладено і видано окремими книжками у Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Іспанії, Швейцарії та ін. Лауреат кількох міжнародних літературних нагород. Один із засновників і Патріарх літературного угруповання Бу-Ба-Бу. Багато співпрацює з музикантами, співавтор і виконавець альбомів «Andruxoid» (разом із польським тріо Міколая Тшаски), «Пісні Мертвого Півня», «Кримінальні сонети», «Made In ЮА» (разом із гуртом «Мертвий півень»), а також «Самогон» і «Цинамон» (разом із гуртом «Карбідо»), Своїм найвищим письменницьким досягненням вважає винайдення для української мови слова «міжніжжя».

У даній роботі характеризується розвиток законодавства України щодо прав власності на землю сільськогосподарського призначення й торгівлі нею. Вона містить багато порівняльних матеріалів з оцінки землі, правил, що регламентують договори оренди, обмеження на продаж і використання землі, правил успадкування землі, які діють у деяких європейських і неєвропейських державах. Проведено порівняння інституціональних механізмів торгівлі нерухомим майном і землею: кадастрів та систем реєстрації в різних європейських країнах і Канаді. Стосовно України подано інформацію про прийняте законодавство та проекти законів України, зокрема "Про ринок земель", підготовлений до розгляду Верховною Радою України у другому читанні.

Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР. - 1926. - 176 с.

Досліджено життя і творчість видатного українського історика, ключової постаті національно-визвольного руху України 70 – 80-х років ХІХ ст. В. Антоновича з метою з‘ясування його внеску в пізнання української ментальності. У праці філософа про історика сама історія розкриває секрети ментальності українців. Поєднуючи філософсько-теоретичну культуру мислення з прозорістю викладу, автор висвітлює особливості національно-світоглядного перенародження В.Антоновича з поляка на українця, пропонує цілісний нарис ідеології українофілів-народників; обґрунтовує тезу про В.Антоновича як батька українського етнонаціоналізму; пропонує своє бачення дискусійного питання про “вроджену недержавність українців”; виокремлює та висвітлює основні ознаки української ментальності. Історичне постає сучасним, проблеми минулого – проблемами нинішнього часу, “вчорашні” уроки – дороговказами для сьогодення.