Під закидом проти-німецької діяльности заарештувало мене Ґештапо разом із іншими моїми однодумцями. Наперед сиділи мі вв строгій ізоляції в одиночних камерах у підвалах тюрми на Лонцького, у Львові. Потім, правда дали нас до спільних камер із іншими вязнями, але далі від себе сепарували. А з наближенням фронту німці вивезли нас зо Львова, до тюрми в таборі Бретц, у Прусії. У понижчих нарисах описую побут у таборі Бретц, що Був одним із 80 побічних таборів KZ. (концентраційного табору) Саксенгавзен.

The publication of this collection of documents on the massacre of approximately nine thousand persons in the Ukrainian town of Vinnytsia during 1937 through 1938 by the NKVD (People's Commissariat of Internal Affairs) is very timely and broadens the historical source base on Stalinist genocide policies toward Ukrainians in Soviet Ukraine. At the same time, it presents prima facie evidence on the activities of Soviet security police (NKVD) during the Yezhov period in the 1930s.

События «Большого террора» только в небольшой своей части выходили на поверхность общественной жизни: в советской печати появлялась информация лишь о больших и – на местном уровне – о малых показательных процессах, сопровождавшихся погромной пропагандой. Личный опыт человека, попавшего в жернова репрессий, также не мог раскрыть общей картины происходящего. Тем самым, масштаб, структура и механизмы репрессий оставались скрытыми как для большинства современников (за исключением, разумеется, «авторов» и главных исполнителей террора), так и для нескольких поколений историков. Сейчас совокупность доступных источников дает возможность разглядеть чертеж «Большого террора» более или менее отчетливо. Однако в данной хронике мы не стремились представить этот чертеж, как связное целое, – наша задача была значительно скромнее: дать представление о последовательности репрессивных событий, сопроводив главные из них минимальным комментарием. Хроника базируется, преимущественно, на документах ЦК ВКП(б) и НКВД СССР — прежде всего на директивах, регламентировавших динамику репрессий, их идеологические, количественные и процессуальные параметры. Персональный аспект репрессий мы не подчеркивали совершенно сознательно: у каждой семьи, у каждого сообщества – своя хроника трагических дат, свой мартиролог, и не наше дело решать, кто из сотен тысяч невинных жертв заслуживает, а кто не заслуживает упоминания (мы упоминаем лишь имена «архитекторов» террора, а также фигурантов «показательных процессов» — акций, которые имели явное политическое значение и играли роль символического устрашения).

Матеріали із судових справ репресованих селян, опубліковані у збірнику, детально розкривають методи та форми дії репресивного апарату держави щодо селянства, яке чинило спротив грабіжницькій політиці влади у сільській місцевості сучасної Кіровоградської області у період 1929-1937 рр. У документах висвітлюються глибинні процеси, що відбувалися в аграрному секторі України, сутність яких знайшла свій прояв у занепаді сільського господарства, що, врешті, призвело до масового голоду. Для істориків, науковців, викладачів, студентів вищих навчальних закладів, краєзнавців, усіх, кому не байдужа історія України.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Мемуари Івана Майстренка - члена партії боротьбістів та УКП, пізніше - працівника КП(б)У - описують революційні події на Полтавщині 1917-1921 рр., працю автора у комуністичній системі влади, сталінські репресії, діяльність лівих українських сил в еміграції.

Александр Исаевич Солженицын — редкий в современной словесности пример писателя-трибуна, писателя-моралиста. Его биография вместила в себя войну и лагеря, Нобелевскую премию и преследования, завершившиеся изгнанием из СССР. 20 лет, проведенные в эмиграции, не разорвали связь Солженицына с родиной — сразу после триумфального возвращения в Москву он включился в общественную жизнь, напряженно размышляя о том, «как нам обустроить Россию». Не смягчая выражений, не стараясь угодить власть имущим, он много раз вызывал на себя огонь критики справа и слева, но сохранил высокий моральный авторитет и звание живого классика современной русской литературы. К 90-летию А.И.Солженицына приурочен выход его первой полной биографии, созданной известной писательницей и историком литературы Л.И.Сараскиной на основе уникальных архивных документов, бесед с самим Солженицыным и членами его семьи

№ 1. - 1974. - 116 с.

Праця кандидата історичних наук Н. Стужинської присвячена малодослідженим і маловідомим подіям Білоруського Спротиву: Слуцькому повстанню й діяльності антирадянської партизанки в 20-ті роки ХХ ст. У додатку представлені матеріали, які ілюструють тогочасну боротьбу. Розрахована на широке коло читачів.

Менахема Бегина, автора книги "В белые ночи", вряд ли надо представлять читателю. Имя его хорошо и давно "известно как тем, кто читает по-русски в Израиле, так и тем читателям в России, которые интересуются новейшей историей Израиля и его сегодняшней судьбой. Всем, что он когда-либо говорил, писал и делал, Менахем Бегин принадлежит еврейству, Израилю, политическому сионизму. Но эта книга — не об Израиле. Она лишь об одном небольшом участке жизненного пути автора, связывающего две точки во времени, — от ареста в сентябре 1940 года советскими властями, занявшими Вильнюс, до освобождения зимой 1941 года по амнистии польских граждан.

Ч. 1. - 614 с.

Ч. 1. - 614 с.

Hа пiдставi бaгатьox дoкументiв i свiдчень автop встановлює, щo Голодомор 1932-1933 pp. в укpаїнськoмy селi являв сoбoю результат замaскoванoї пiд хлiбoзaгoтiвлi кapaльнoї aкцiї з вилyчення у селян всього нaявнoгo y них пpoдовольства. B книзi дoведенo, щo Стaлiн зaстосовував цю терористичну акцію в ситуації гострої кризи і голоду в багатьох регіонах СРСР, які були наслідком здійснюваної Кремлем прискореної "революції згори". Kнигa дoпoмагaє yсвiдoмити, щo терор голодом у поєднанні з репресіями проти безпартійної української інтелігенції та членів КП(б)У мали на меті попередити соціальний і політичний вибух в найбільшій національній республіці. Це дослідження призначене для української громадськості, яка зацікавлена у міжнародному визнанні Закону України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні", прийнято Верховною Радою 28 листопада 2006 р.