Князь Владимир Святославич как одна из тех неоднозначных фигур нашей истории, которую можно преподносить и понимать по-разному, ее исследование со стороны летописной (опираясь на Ипатьевскую летопись и Повесть Временных Лет) и со стороны фольклора.

Т. 1. - 1899. - 144 с.

Київська Козаччина 1855 — масові сел. виступи в Київській губернії за відновлення козацтва як сусп. стану і військ. формування. Приводом до них стало опублікування під час Кримської війни 1853—1856 маніфесту імп. Миколи I, що передбачав створення рухомого держ. ополчення. По Київщині, де ще свіжими були згадки про запороз. козацтво, почали поширюватися чутки, нібито тих, хто запишеться в ополчення («у козаки»), буде звільнено від кріпосної залежності (див. Кріпацтво) і вони одержать поміщицькі землі та майно. Бажаючі покозачитися примушували священиків та ін. письменних людей складати списки «вільних козаків», а записавшись у ці списки, відмовлялися відробляти панщину і виконувати розпорядження місц. адміністрації, створювали власні органи самоврядування («сільські громади») і вибирали собі ватажків (відомі імена окремих з них: Василь Бзенко, Іван та Микола Бернадські, Яків Романовський, Михайло Гайденко, Корній Захарченко). Почавшись у лют. 1855 у Васильківському повіті, рух за покозачення в берез.—квіт. охопив понад 500 сіл і містечок у 8 із 12 повітах Київ. губернії (Таращанському, Васильківському, Київському, Звенигородському, Черкаському, Уманському, Сквирському, Канівському). На придушення «козаччини» уряд кинув регулярні війська і поліцію. У кількох селах і містечках сталися криваві сутички, найзапекліше протистояли військам і поліції покозачені селяни у Биковій Греблі (Васильківський пов.; нині село Білоцерківського р-ну), Березні (Сквирський пов.; нині село Володарського р-ну; обидва Київ. обл.), Корсуні (нині м. Корсунь-Шевченківський) і Таганчі (Канівський пов.; нині село Канівського р-ну Черкас. обл.). Однак сили були нерівними. Селяни змушені були скоритися.

Т. 1. - 1904. - 607 с.

Життєпис Анни Ярославни, дочки Ярослава Мудрого, яка стала дружиною французького короля Генріха I і королевою Франції. Цей текст представляє дослідження французького історика де Сент-Емура (Saint-Aymour Caix de. Anne de Russie reine de France et comtesse de Valois), перекладений на українську мову Іваном Франком і видане в 1909 році у Львові українсько-російським видавничим співтовариством, Репринт 1991 року.

Видання містить матеріал щодо створення однієї з найбільших святинь Києва — Київського Софійського собору, а саме його крещальні — приміщення, для здійснення християнського обряду хрещення, яке на 1915 рік знаходилося у досить поганому стані, але чомусь пройшло повз увагу оновлювачів храму. Та сама руйнація крещальні, теж мала історичну цінність, адже, наприклад, відкритими частинами кладки демонструвала особливості побудови собору. Розглядаються елементи крещальні, що збереглися, її структура тощо.

У книзі грунтовно досліджується стан та розвиток освіти в Україні від 15 до початку 19 ст. Зокрема вивчаються такі питання, як виникнення братських шкіл, братська школа в Києві, Києво-Могилянський колегіум та академія, відкриття Київської духовної семінарії 1819 р.

Українку, Анну Ярославну, королеву Франції, на глум історичній правді уважають французи московською княжною. Цю, болючу для українців і образливу для тіней нашої визначної землячки, неправду повторяють без скрупулів всі визначні французькі історики. Нею годують французьку шкільну дітвору всі підручники історії й таким чином закріплюють у французькому народі фальшиве переконання, що київська княжна Анна Ярославна була московкою. У свідомості французького народу, як і в підручниках історії, українська княжна називається не інакше, як «Ан де Рюссі»

Праця Дмитра Івановича Дорошенка — одного з найвизначніших істориків XX ст. — дає огляд історії України як процесу розвитку української державності. У книзі вміщено вичерпні історичні відомості практично про всіх гетьманів України. Чимало сторінок твору висвітлюють факти і події, які відсутні у роботах М. Грушевського, М. Аркаса, М. Костомарова та інших відомих українських істориків.

Це видання появляється як другий том серії «Пам’яток української літератури і мови середньої доби». Перший том цієї серії, так як і Київська «Ґраматика» з 1705 р. вийшов у серії Видань Українського Католицького Університету ім. св. Климента Папи в 1975 р.

У словнику зібрано, історично, географічно і номенклатурно визначено, простежено в розвитку і взаємозв'язках з іншими утвореннями, етимологізовано та оформлено в лексикографічних статтях (їх понад 700) топонімікон, зафіксований до початку XIV ст. давньоруськими літописами у південній частині Київської Русі та на суміжних територіях (в межах УРСР). Для дослідників — лінгвістів, істориків, географів, етнографів, усіх, хто цікавиться питаннями походження власних географічних назв.

Т. 1 : До початку XI віка. - 1991. - 736 с.

Хрестоматія складена у відповідності до програми з історії України, підготовленої кафедрою української історії та етнополітики Київського університету ім. Т. Шевченка. Це збірник документів і матеріалів, які, на думку укладачів, доцільно використовувати студентам неспеціальних факультетів у процесі вивчення вітчизняної історії. Матеріали хрестоматії згруповано за темами. До кожної теми подано короткі пояснення наукового і методичного характеру. Здебільшого документи перекладені на сучасну українську мову. Застарілі, не зрозумілі для неспеціалістів слова, терміни і поняття роз’яснюються у примітках. Там же уточнюються деякі складні, а також мало відомі широкому загалу обставини, факти і події, що згадуються в документах.

Олег, Ольга, Ярослав Мудрий, Володимир Мономах, Данило Галицький, Северин Наливайко, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Григорій Сковорода — такий далеко не повний перелік осіб, про яких йдеться в науково-популярній книзі,—першому виданні в сучасній літературі, що висвітлює значення особи в процесі історичного розвитку України з часів її зародження й до XVIII ст. Розрахована на широке коло читачів.