The history of writing is full of authors striving to succeed in a hyper-competitive publishing world, contending with agents, editors, publishers, critics, and sometimes the greatest challenge of all - overnight success. For all of the extaordinary changes that have recently taken place, however, there are a few things that remain the same. Getting published still requires persistence, preparation, and smarts, as well as an understanding of how the business works, where it's been, and where it's going. An Insider's Guide to Publishing pulls back the industry curtain for millions of published and aspiring authors, revealing Hemingway's famous feuds, Poe's raving madness, Capote's vengeful wit, and much more. With clever insights and dark humor to spare, David Comfort, a thirty-year veteran of the publishing trenches, explores the achivements and faultures of literary masters and editorial workaholics to show readers how they, too, can: Use their creativity and composure to overcome publishing pitfalls. Work with agents, editors, publishers, and critics like a pro. Deal with rejection - and success - while avoiding the madhouse. Navigate the pros and cons of both traditional and self-publishing. An Insider's Guide to Publishing shares the wicked wit and wisdom of some of the craziest and most ambitious authors and editors of all time - proving that even the talented need luck, pluck, persistence, and the inside scoop on this rapidly changing industry in order to succeed!

Этот документ определяет уровень 1 каскадных таблиц стилей (CSS1). CSS1 является простым механизмом таблиц стилей, который позволяет авторам и читателям приписывать стиль (например шрифты, цвета или отступы) HTML документам. Язык CSS1 является языком высокого уровня и использует стандартную терминологию, принятую в электронной полиграфии. Одним из фундаментальных свойств CSS является каскадирование; авторы могут приписывать предпочтительную таблицу стилей, в то время как читатель может иметь персональную таблицу стилей для исправления физиологических или технологических проблем. Правила разрешения конфликтов между различными таблицами стилей определены в этом документе. Эта рекомендация является результатом деятельности W3C в области таблиц стилей.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Володимир Бірчак – помітна постать в історії Закарпаття чехословацького періоду. Письменник, журналіст, літературний критик, він ще й залишив унікальні спогади про Карпатську Україну. Його мемуари вийшли у Празі у 1940 році, і з того часу постійно привертають увагу дослідників. Як письменник, він яскраво описав, те що бачив. Як журналіст, намагався спиратися насамперед на факти. Як критик, давав відверту оцінку тому, що відбувалося. У підсумку маємо, можливо, найцікавіші мемуари про найдраматичніший період в історії Закарпаття ХХ століття, написані по гарячих слідах. Ясна річ, що думки Володимира Бірчака – не істина в останній інстанції. Це всього-на всього погляд однієї людини. До того ж, безпосереднього учасника подій зі своїми амбіціями та складним характером. Але честь і слава йому, що відтворив дух і атмосферу тих незабутніх днів і допоміг випукліше побачити загальну картину. Книжку видало ужгородське видавництво „Гражда” через 67 років після першого видання у Празі. Цікавість до неї буде велика, бо її розхапали на цитати відразу після написання. Причому, як вороги Карпатської України, так і її симпатики.

У даному матеріалі розглядається необхідність класифікації літератури за соціальним призначенням — наприклад, книги для робітників, для селян, для піонерів, для комсомольців тощо. Розповідається про сферу використання цієї класифікації, як у видавництвах, для планування видавничої роботи та організаційного регулювання книжкової продукції, так і для практичного використовування бібліографії, аналізується їх безпосередній зв'язок.

ЮрІЙ Борець-Чумак уже відомий українським читацьким кругам Із своєї першої повісті "У вирі боротьби", яка появилася 1971 р. у видавництві Спілки Української Молоді. Спогади "Рейд без зброї" може підказувати читачеві зосередження автора на житті упістів на Заході. Але так воно не є на ділі. Будучи відданим бойовиком української визвольної справи, автор постійно повертає в Україну, а сторінки його опогадів заповнені даними про визначних людей підпілля, події, геройську боротьбу. Це надає його спогадам особливу вартість для виховних і дослідницьких потреб. Описані автором підпільники й епізоди подій по обидвох сторонах "залізної заслони" пригадують про незрівняне геройство Воїнів України і реалістично насвітлюють дійсність на теренах під московською займанщиною і в світі. Цікаво і кольористо зафіксував автор свої і своєї дружини враження і спостереження з "рейду без зброї" довкола світу, зустрічей та розмов з багатьома українськими діячами та друзями з ОУН і УПА.

  Текст у форматі PDF 1.29 Мб

  Текст у форматі PDF 1.24 Мб

  Текст у форматі PDF 0.81 Мб

  Текст у форматі PDF 3.13 Мб

  Текст у форматі PDF 2.80 Мб

  Текст у форматі PDF 1.26 Мб

  Текст у форматі PDF 2.62 Мб

  Текст у форматі PDF 3.37 Мб

Даний посібник подає відомості про видання М. Гоголя 1831-1923 років російською та українською мовами, котрі знаходяться у фондах провідних бібліотек та ряду музеїв України. Видання розраховане на науковців, літературознавців, істориків, книгознавців, аспірантів, студентів, працівників бібліотек, інформацій- них служб, видавництв. Воно стане у пригоді всім, хто цікавиться істо- рією України та її культурою, хто прагне глибше ознайомитися з твор- чою спадщиною видатного земляка.

Потреба на російсько-український словник сталих виразів зайшла в нас давно та й давно. Певне, ще тоді, як уперше твори російської літератури перекладалися українською мовою. Вкрай гостро, й дедалі все гостріше, цю потребу відчувають не тільки перекладачі, а й працівники газет, журналів, видавництв, радіомовлення, телебачення... Та й письменники, особливо молоді. Та й просто аматори українського слова. Маючи на думці бодай частково зарадити лихові, ми й узялися скласти цього словника. Звичайно, ми знали, що перед нами постануть неабиякі труднощі. Адже, як відомо, фразеологічні багатства української мови досі не те що не впорядковані, а й не всі зібрані. Не набагато більше зроблено щодо цього й у російській фразеології. А втім, по тлумачних словниках російської мови, по російсько-українських та українсько- російських загальних, а також у кількох коротеньких фразеологічних словниках, що виходили за різних часів, фразеологічного матеріалу є чимало. Чималенько такого матеріалу (з письмових та усних джерел) назбиралося за довгі роки й у нас.

У цьому виданні йде мова про утворення у 1923 році першого театрального музею в Україні, який започаткувало «Мистецьке об’єднання Березіль». 30 січня у приміщенні Леся Курбаса відбулися збори, на яких широко обговорювалась потреба в заснуванні власного видавництва та театрального музею. Були обрані дві комісії, які втілили в життя ці плани. «Звіт» розповідає про діяльність нового закладу культури у період 1926-1929 рр

ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

Представлений матеріал розглядає необхідність бібліографічної роботи в усіх сферах виробництва, пов'язаних з книгами, від видавничої до бібліотечної. Описується система бібліографічного аналізу книги, таких її складових частин, як автор твору, його назва, зміст, соціальне призначення, видавництво тощо. Пояснюється важливість аналізу кожної складової, а також використання зовнішніх бібліографічних джерел, яке дає книгарю чи бібліотечному працівнику можливість бути в курсі книжкових новин.

«Украї́нський педагогі́чний словни́к» — словник, виданий 1997 року в Києві у видавництві «Либідь». Автор — Семен Устимович Гончаренко. Словник містить узагальнену та систематизовану інформацію з теорії й практики навчання та виховання. Розглянуто широке коло понять і термінів, які стосуються навчально-виховного процесу, нові педагогічні теорії та концепції, категорії. Усього словник містить близько 3000 статей. Словник визнано одним із найкращих серед поданих на конкурс, організований Міністерством освіти і науки України та Міжнародним фондом «Відродження» в рамках програми «Трансформація гуманітарної освіти в Україні».