Махно - один із найяскравіших лідерів українського народу, якого радянська пропаганда називала бандитом, а справу його замовчувала. Зараз Нестора Махна порівнюють з Робін Гудом, Спартаком, товаришем Че. Виходець з найбіднішого селянства, він у 29 років зумів зібрати під прапором анархії 100-тисячну армію і почав створювати на південному сході України анархістське суспільство - трудову федерацію, яка проіснувала 100 днів під постійними ударами білих і червоних. Через 70 років після смерті цей степовий вовк став культовою фігурою серед сучасної молоді Європи, а ідеї анархізму, які сповідував Махно, у наш час перекочували з робітничих бараків до арт-богемних тусовок. Ким же був Махно у реальному житті? На це питання і дає відповідь нова книга Віктора Савченка, що присвячена одному з найвідоміших українців ХХ ст.

Steampunk is a burgeoning counter-cultural movement; a genre, community, and artform. The Steampunk movement seeks to recapture the spirit of invention, adventure, and craftsmanship reminiscent of early-nineteenth century industrialization, in part, to restore a sense of wonder to a technology-jaded world. Packed with 1,000 color photographs, 1,000 Steampunk Creations features a showcase of stunning jewelry, fashion, accessories, headgear, artwork, home decorations, and curious contraptions.

In this introspective, straightforward text, a former colleague of Viktor Frankl offers ideas and strategies for finding personal meaning and living an authentic work life.

Благонадійні в 1940-х чи 1950-х роках підручники, романи, опери, картини нібито безнадійно застаріли, а грізні викривальні постанови ЦК КПРС «у галузі культури» припали пилом. Та все-таки події, що їх аналізує канадський історик з Університету Вікторії Сергій Єкельчик, сьогодення стосуються безпосередньо. Утверджені за тих часів концепції дружби народів СРСР та українсько-російського братерства чинні у політичному дискурсі дотепер. Ба більше, зужиті ідеологеми тяжіють і над найзатятішими опонентами всього «совєтського» в сучасній Україні: ті також вірять в об’єктивне існування нації як органічної спільноти й так само уявляють історію як природний лінійний розвиток нації на шляху до здобуття державности (тільки справжньої, а не у формі «Української РСР»). Концепція «возз’єднання» України з Росією 1654 року вже великою мірою скомпрометована, але й далі живе поняття «возз’єднання» всіх українських етнічних земель у складі Української РСР протягом 1939–1945 років, – а саме сталінські ідеологи вперше описали ці події такою мовою. Цю книжку, що її вперше надрукувало видавництво Торонтського університету у 2004 році, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці та культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру й на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтеліґенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить Сергій Єкельчик, що тогочасні російсько-українські стосунки – однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали. Попри твердження цілої пострадянської української історіографії, сталінський варіянт української культури не був результатом придушення «природних» національних почуттів місцевої інтеліґенції. Республіканська бюрократія та інтеліґенція, які інтерпретували туманні, проте потужні сиґнали з Кремля, були, як запевняє дослідник, головними гравцями у формуванні сталінської історичної уяви, а шістдесятники підхопили відновлення національного наративу не тому, що були вродженими націоналістами, а тому, що виросли в сталінській імперії пам’яті, а ця імперія не змогла виробити ненаціональної версії минулого.

Книжку Сергія Єкельчика, канадського історика з Університету Вікторії, присвячено репрезентаціям минулого в українській науці й культурі сталінського часу. Автор підважує стереотипні уявлення про сталінізм як всеохопну й дієву диктатуру і на основі численних архівних джерел аналізує обмеженість і часту неефективність державного контролю над культурою, важливу роль української інтелігенції у виробленні радянської моделі історичної пам’яті та можливість «прочитати» ідеологічно витримані твори в українському патріотичному дусі. Було би спрощенням думати, доводить автор, що тогочасні російсько-українські стосунки — однобічний диктат «старшого брата». Вони насправді становили складну систему контролю, компромісів і конвенцій, до якої активно залучалися тогочасні українські інтелектуали.

Роман Віктора Єрофєєва "Енциклопедія російської душі" викликав шквал обурення в Росії. У травні минулого року вимоги притягти Віктора Єрофєєва до суду пролунали із боку багатьох громадських організацій. Тоді справа не порушувалася "у зв'язку з відсутністю складу злочину" та внаслідок малокомпетентності обвинувачів у питаннях філології. За півроку 19 викладачів МГУ звернулися до Мосгордуми з проханням підтримати їхню вимогу "заборонити книгу Віктора Єрофєєва "Енциклопедія російської душі"". За що? Відповідь на це питання отримаєте прочитавши роман.

Видання відбиває основні етапи життя та науково-організаційної діяльності академіка НАН України, доктора історичних наук, професора Івана Федоровича Кураса.

Творчість Віктора Петрова-Домонтовича, одного з найцікавіших і найзагадковіших українських письменників XX століття, котрого не раз називали Сфінксом і Мефістофелем нашої літератури, розглянуто в широкому контексті становлення й розвитку модернізму, зокрема інтелектуальної прози. Авторка вводить розмаїтий біографічний матеріал, послуговується психоаналітичними методологіями.

У монографії на основі опублікованих та архівних документів, які переважно вперше впроваджуються до наукового вжитку, згадок сучасників, реконструйовано інтелектуальну біографію визначного українського історика Віктора Платоновича Петрова (1894-1969). Докладно висвітлено наукову діяльність ученого, проаналізовано його творчий доробок, показано місце та роль науковця у вітчизняній гуманітаристиці й, зокрема, історичній науці. Основний акцент зроблено на висвітленні його оригінальної концепції вітчизняної історії та теорії епох, що стала її методологічним підґрунтям. За В. Петровим історія українського народу є дискретною, не підпорядкованою ідеї прогресу та генетично пов’язаною з європейською культурою, адже має спільне з нею коріння - антична цивілізація. Історія України - невід’ємна складова частина європейського історичного процесу. Основні віхи життєвого і творчого шляху В. Петрова подаються на тлі суспільно-політичних подій в Україні, СРСР та світі. Також увазі читача пропонується праця В. Петрова «Скіфи. Мова і етнос» (1968). Сподіваємося, що перевидання призабутої книги допоможе актуалізувати науковий доробок визначного українського інтелектуала. Для всіх, хто цікавиться історією України та історією історичної науки.

Книга являє собою спогади українського громадсько-політичного діяча Віктора Андрієвського про події Української революції 1917-1921 рр. на Полтавщині. Цей том охоплює період Української держави гетьмана Павла Скоропадського.

Це перша спроба зібрати під однією обкладинкою тексти трьох надзвичайно різних сучасних літераторів, які, колись, чомусь вирішили об’єднатися в групу Бу-Ба-Бу, — Юрія Андруховича, Олександра Ірванця та Віктора Небо­рака. Присвячується так званому 100-річчю Бу-Ба-Бу.

Ч. 1 : Праці Першої конференції наукових бібліотек УСРР. - 1926. - 176 с.

Проведення земельної реформи в Україні робить особливо актуальним вивчення земельного права в сучасний період. У звязку з демополізацією власності держави на землю, приватизацією та паюванням земель, іншими процесами значно зросло коло суспільних відносин, які регулюються нормами земельного права. Крім того, вони, як ніколи, сьогодні набули гострого політичного та економічного характеру. Для студентів, аспірантів, викладачів.

  Текст у форматі PDF 8.85 Мб

Николай Фёдорович [26. 11 (8. 12). 1837, Вологда,-8(21). 12. 1904, Петербург], русский педагог, последователь К. Д. Ушинского, теоретик и практик нач. обучения, методист и автор учебников и учебных пособий по рус. яз. Б. отстаивал идею всеобщего обязательного и бесплатного обучения, требовал повышения общеобразоват. уровня нар. школы и приближения её к потребностям жизни. В открытой им в Воронеже нач. школе Б. проводил большую методич. работу (1867-84). Поселившись в 1884 в с. Петине (Воронежская губ. ), он построил на свои средства нар. школу, сам преподавал в ней, открыл школу для взрослых и нар. библиотеку, был организатором и руководителем первого в России крестьянского самодеят. театра. В 1873-83 и в 1896-1901 руководил в нескольких губерниях земскими летними учительскими съездами-курсами. В 1902 Петинская школа и др. просветительные учреждения, созданные Б., были закрыты, а сам Б. лишён права заниматься пед. и общественной деятельностью, выслан и отдан под надзор полиции. Соч. : Избр. педагогические сочинения, М., 1953; Родной яоык как предмет обучения в начальной школе с трёхгодичным курсом. 18 изд., СПБ, [1914]; Как я стал и как перестал быть "учителем учителей", СПБ, 1905; Моя жизнь в связи с общерусской жизнью, преимущественно провинциальной, СПБ, 1909. Лит.: М а к е д о н о в Л. В., Николай Федорович Бунаков, его жизнь, деятельность, СПБ, 1907; Соловьев В. М., Педагогические взгляды и педагогическая деятельность Н. ф. Бунакова, М., 1960.

  Текст у форматі PDF 4.94 Мб

Книга "Воцарение Романовых. XVII в." продолжает серию книг "Россия - путь сквозь века". Романовы - старинный русский дворянский род, династия русских царей и императоров. Благодаря браку Ивана IV Грозного с представительницей рода Романовых Анастасией Романовной Захарьиной род Захарьиных-Романовых стал в XVI веке близким к царскому двору, а после пресечения московской ветви Рюриковичей начал претендовать на престол. В 1613 году внучатый племянник Анастасии Михаил Федорович был избран на царский престол, и его потомство стало традиционно называться "Домом Романовых". Обо всем этом идет речь в предлагаемой книге.

Книга рассказывает о жизни и замечательной деятельности выдающегося русского флотоводца, адмирала Федора Федоровича Ушакова — основоположника маневренной тактики парусного флота, сторонника суворовских принципов обучения и воспитания военных моряков. Основана на редких архивных материалах