“Грамматика малороссийского наречия, или грамматическое описание существеннейших отличий, отдаливших малорусское наречие от чистого российского языка», автором якої був Олексій Павлович Павловський, протягом тривалого часу була єдиним посібником у цій галузі і відіграла значну роль як у розвитку української літературної мови, так і у розвитку україністики. Про граматику О. Павловського існує значна література, проте й досі лишається незіпсованим ряд питань, що стосуються цієї важливої праці з українського мовознавства та особи її автора, зокрема: хто був О. Павловський, де він учився, який мав фах, де працював, коли і на підставі яких матеріалів була написана його граматика, чому ця праця була видана аж через 13 років після того, як у 1805 р. автор подав ЇЇ на розгляд Академії Російської, чому її не видала Академія (як відомому 1818 р. книга була-надрукована у приватній друкарні) і т. ін.

Кн. 1. - 227с.

Т. 1. - 1867. - 156 с.

Відкільа почаласъ працьа? Це питанньа дуже цікаве, особливо длъа тих льудеj, котрі працьуіуть і, іак то звичаjно бувajе з робітниками, працьуjуть багато, навіть через силу. Чи була коли така пора на світі, шчо б льуде жили не працьувавши? Чи можуть коли знов такі часи настати? На це мусимо відказати: ні, мабуть таких часів ніколи не було, шчо б льуде обходились конче без праці, і не повинно бути, шчо б коли таке времца настало. Але в різні часи льуде працьували не так, іак тепер, іншиj раз лекше, але часто j тьажче, і ми можемо мати певну надцу, шчо на дальші часи льудского житьтьа, можна буде впорьадковати працьу користнушим робом дльа білыпоіі часті льудеj, ніж тепер. В оціj нашij книжці ми і хочемо трохи побалакати про те, jак в давнішчі часи була впорьадкована працьа, jак вона тепер ведетсьа і jакі наjпотрібнішчі були б зміни в цім порьадку. В нашij розмові ми наjбільш торкатимемосьа до житьтьа і долі працьуjушчих льудеі на Украііні, а між jіми до ремесників і робітників на заводах та хвабриках, бо про хліборобів маjемо думку поговорити осібно в іншому місті.

Ця публікація присвячена «общему взгляду на прошлое и настоящее Московской русской оперы» (під «настоящим» розуміють другу половину XIX ст., до 1886 р.). У книзі надано перелік вистав, що проходили того часу та виконавців, які запрошувалися для співпраці з-за кордону. Цікавими є дані про фінансове забезпечення та розмір заробітних плат працівників опери, касові збори за театральний сезон.

Т. 1 : (А-О). - 1886. - 608 с.

Т. 2 : 1815-1835. - 1904. - 1166 с.

"Михайло Петрович Драгоманов. 1841-1895. Його ювілей, смерть, автобіографія і спис творів" — літературно-науковий збірник, у якому подано різноманітний матеріал з України та з-за кордону, що висвітлює життя і творчість М.Драгоманова, його внесок у розвиток філософської, громадсько-культурної та естетичної думки України, співпрацю з європейським науковим світом. Уклав і видав М.Павлик 1896 у Львові до 30-річчя творчої праці М.Драгоманова. Збірник містить і матеріали посмертного пошанування М.Драгоманова. "Тим часом як ювілей Михайла Драгоманова зворушив і згорнув докупи усі радикальні елементи Русі-України, смерть його потрясла до глибини душі ще далеко ширші кола — і своїх, і чужих". Ці дві тенденції знайшли вияв у матеріалах збірника. Перша, ювілейна, частина знайомить із святковими заходами, промовами представників різних товариств, інституцій, партій, в яких вимальовується живий образ М.Драгоманова. Подаються привіти й промови емігрантів з Росії (А.Ляхоцького, С.Степняка-Кравчинського, Ф.Вовка та ін), українських письменників, громадсько-культурних діячів з Галичини (Наталі Кобринської, В.Стефаника, Д.Лукіяновича та ін.), вчених з європейських країн: А.Рамбо, Л.Леже, Г.Парі (Франція), В.-К.Морфілла (Англія), Ю.Полівки (Чехія) та ін. Друга частина — скорботно-траурна — охоплює матеріали преси, що стосуються смерті та похоронів вченого, подає мовою оригіналу надгробні промови, некрологи з українських та зарубіжних газет, а також три автобіографії М.Драгоманова та бібліографічний покажчик його творів, укладений М.Павликом. У першій та другій частинах збірника вміщені поетичні твори-привіти вченому, серед них вірші*. "Була доба, питали ясні мрії", "Поклон Тобі від нас, земляче дорогий", "Дорогій пам'яті М.П.Драгоманова" (автори їх з політичних міркувань не названі).

Історичні повісті – найживіші уроки із минулого багатостраждального народу, кращий спосіб пробудження патріотичного духу. В них Іван Григорович настановляв народ до доброчинного життя, навчав всьому доброму і корисному. Повісті дали можливість працювати йому з більш широкою аудиторією. Майже у всіх творах головним героєм є священик, котрий живе одним життям із селянами, є його захисником. Устами пастиря автор прищеплював народу благородство, тверезість, бережливість й ін. Він зображав сцени довірливого ставлення селян до своїх священиків, своїми працями спонукав людей до праці на землі, що є першопричиною матеріального блага населення. І.Наумович пи- сав своєрідним народним стилем, висвітлював справжнє селянське життя: «Він зображав наших галицьких Іванів такими, які вони, насправді, були».

Оренштайнові книжкові серії “Народний декляматор”, “Коляди і щедрівки”, “Образкові книжки”, “Січові співанки” були також загальновизнаним вкладом около нашу літературу, адже приміром “Народний декляматор” – перша з такої низки книжок, около котрій було зібрано найкращі поезії тогочасних українських ліриків на “всі оказії”. Відомими положение межами Галичини стали прекрасно видрукувані праці “Атляс географічний” та вагомий науковий доробок Мирона Кордуби “Перший книга в українській мові”.

Ч. 1 : в літах 1835-49. - 1905. - 614 с.

М. Драгоманов та І. Франко — у чомусь істотному визначальні історичні особи в українській суспільно-політичній ситуації епохи зламу ХІХ і ХХ століть. Вивченню їх стосунків і діалогу, який вони вели в журналістиці, у тому чи іншому аспектах присвячені праці сучасних дослідників [2; 5; 6]. Тим не менше залишається не до кінця з’ясованим початковий період у їхньої полеміки, коли І. Франко залишив роль слухняного учня і виходив на самостійну світоглядну дорогу. У цій статті ми спробуємо показати народження прихованої полеміки між М. Драгомановим та І. Франком, яка відбувалася на сторінках журналу „Народ” (1890 — 1895).

Кн. 1. - 159 с.

. - 42 с.

Це друге видання (перше вийшло в 1911 р.) основної праці життя російського мистецтвознавця О. П. Іванова (1876–1940). Над монографією він працював багато років в контакті з дружиною та сестрою художника. За словами О. Блока, книга про коротке і трагічне життя Врубеля написана «по-старовинному благородно й просто». Багато уваги приділено творчій манері художника, його новаторству, що проілюстровано кольоровими та чорно-білими репродукціями. Завершує книгу повний список творів Врубеля.

Даний матеріал є своєрідною історією України періоду 1764-1880 рр. Вона розглядається на прикладі українських народних пісень, які дають чітке уявлення про те, чим жили тогочасні українці, що їх турбувало, до чого вони прагнули. Ці пісенні твори розкривають ставлення українців до суспільства і стосунків всередині нього, їх сприйняття тогочасної політичної ситуації. У праці також міститься стаття, присвячена історії видання даного матеріалу.

Віктор Григорович Дубровський (7 червня 1876, Фастів — після 1936) — український лексикограф. Псевдоніми та криптоніми — Д-ий, Баламут Юрко, Рудик Хома, Юрко, Roman. Закінчив Університет Святого Володимира в Києві (нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). У 1920-х pоках працював редактором в Інституті української наукової мови ВУАН. У 1930 репресований (за сфабрикованою «справою СВУ») і висланий в Алмати (1932-36), де вдруге був заарештований і висланий у північні райони СРСР. Подальша доля невідома (Вікіпедія). Упорядкував: * «Українсько-російський словник» (1909, перевидання — 1914, 1917, 1918 під назвою «Словник українсько-московський», «Словник московсько-український»), * «Російсько-український технічний словник. З додатком сільськогосподарських термінів» (1925, доп. вид. 1926), * «Словник термінів з обсягу культури та технології цукрових буряків» (1920). * Автор праці «Московсько-українська фразеологія. (Практичний підручник до вивчення української мови)» (1917). Пропонований словник є доповненим перевиданням чи не найкращого дореволюційного словника «Українсько-російський словник» (1909). Словник буде корисним як мовцям так і пересічним українцям.

Погляди Кершенштейнера на “громадянське виховання“ були тісно пов’язані з його теорією “трудової школи“. У кінці XIX – поч. XX ст. економіка Німеччини швидко розвивалась, а це вимагало підготовки технічно грамотних працівників. Тому Кершенштейнер виступав за систему освіти і виховання, яка б забезпечувала підготовку не тільки покірних громадян своєї держави, але й добросовісних та ініціативних у галузі своєї професійної діяльності працівників.