Освещены две альтернативные теории времени второй половины ХХ ст., времяформирующие факторы, три коренных признака времени, в частности, интервал, темп и направленность (однонаправленность) - стрела времени, проанализирована специфика отражения физического времени. Приведены характеристики локально-когерентного времени, описана конструкция времени (уровни возникновения, отражения и понимания времени).

Проанализирован опыт реконструкции идеи и образа времени в культуре Киевской Руси на основе изучения широкого круга памятников словесности, храмовой архитектуры, а также древнерусской иконописи, художественно-эстетические принципы которой сформировались в данный период и сохранялись на протяжении многих веков. С учетом историко-философских и культурологических обобщений, содержащих характеристику представлений о времени в эпохи архаики, античности, западноевропейского средневековья, от эпохи Возрождения до ХХ ст. рассмотрена специфика древнерусской темпоральности.

Освещена проблема времени с учетом трактовки сущности данного понятия в исторически сложившейся научной практической деятельности (классической физике) и в концепциях современной теоретической физики. Предложены классификация и современные концепции пространства в теоретической физике. Раскрыто содержание понятий исходного и бытового времени, процессуального пространства, движения во времени, квазиодновременности разновременных событий, пространственного перемещения, объективности времени.

Розглянуто архетип самості, його символи, зв'язок з категоріями часу і вічності.

Рассмотрен архетип самости, его символы, связь архетипа Самости с категориями времени и вечности.

In the article the author considers the Archetype of Self, its symbols, the Archetipe's connection with notions of Time and Eternity.

Приведен указатель литературных источников Одесской государственной научной библиотеки им. М.Горького по проблеме времени за период 1962 - 1987 гг. и 1987 - 1995 гг.

In the article the author examines notions of Time and Eternity.

Рассмотрены методология и общие предпосылки исследования лингвистического времени как репрезентативной формы темпоральности. Проанализирована тематизация проблем языка и времени в пространстве философской мысли, освещены основные положения концепции времени М. Хайдеггера. Раскрыты возможности применения системного, функционального и когнитивного подходов к исследованию лингвистического времени. Показаны особенности вербализации культурных смыслов в лингвистическом времени как темпоральном конструкте личностной и социальной реальности. Описаны структурные составляющие и модели разноуровневого языкового воплощения концепта "время". Проведен обзор исследований, касающихся проблемы концептуализации темпоральных отношений, сделан вывод о доминанте экзистенциального в языковом времени.

Проанализированы исторические и философские аспекты времени в разных сферах культуры, раскрыты закономерности развития культурного процесса. Рассмотрено время как универсальная характеристика человеческого бытия. Уделено внимание темпоральности материальной и духовной культуры, хронотопологии модернизма и постмодернизма, феномену христианского модернизма.

Представлено фундаментальні філософсько-естетичні уявлення та його специфіку у відношенні до фізичної категорії часу.

Проаналізовано різні статичні моделі образу. Дотримуючись вчення про розвиток слова, і, як наслідок, про значеннєвий і системний розвиток свідомості, запропоновано досліджувати формування уявлень про категорію "час" у контексті генезису свідомості та змін у ньому.

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм темпоральної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

Досліджено часову складову у картині світу суб'єкта. Показано, що картина світу суб'єкта складається з двох головних процесів - уявлення та переживання, а часова складова - з двох головних елементів - уявлення про час і переживання часу. Показано, що структура уявлень про час містить два основні блоки: "статус часу" та "становлення часу". Поняття статусу часу містить чотири основні полярні характеристики часу: "тривалість - упорядкованість", "рівномірність - нерівномірність", "зворотність - незворотність", "перервність - неперервність". Становлення часу має характеристики: "швидкість плину часу" та "точка відліку часу". Показано, що формування часової складової у картині світу суб'єкта відбувається у підлітковому віці. Виявлено чотири типи часової складової у картині світу суб'єкта: "статичний", "динамічний", "субстанціональний" і "реляційний".

Досліджено моделі суб'єктивного сприйняття часу на матеріалі німецьких і російських соціально-філософських ідей кінця XIX - початку XX ст. Визначено загальнокультурні детермінанти розвитку уявлень про час даного хронологічного періоду, якими є: стародавній міфологічний час, аграрна циклічна та християнська лінійна темпоральні моделі. Доведено інваріантність більшості виявлених темпоральних патернів. Розглянуто унікальні та національно детерміновані моделі (концепцію чотиривимірного часу М.Гайдеггера, модель "танцівної" часової спіралі Ф.Ніцше, специфічну німецьку модель - представлення історичного часу у просторовому образі дому та деякі інші). Виявлено основні тенденції у розвитку суб'єктивних уявлень про час на початку XX ст., якими є: хвороблива відокремленість і відчуженість суб'єктивного часу індивіда від об'єктивного та інших форм іманентного часу; неоднозначність в орієнтації на певну часову перспективу; різноманіття моделей часової спрямованості; темпоральна інтенсифікація сучасного суспільства; особливе сприйняття тривалості та швидкості перебігу часу.

Висвітлено філософські засади сучасних уявлень про біологічний час як особливу часову форму. Запропоновано тезу, що онтологічними засадами визнання реальності та об'єктивності біологічного часу є сукупність темпоральних властивостей систем живої природи. Зауважено, що у гносеологічному аспекті адекватний спосіб кількісного опису динаміки біологічних процесів забезпечується уведенням метрики біологічного часу. Виявлено методологічні можливості уявлень про біологічний час для розробки базових принципів сучасної теоретичної біології. Зауважено, що уявлення про біологічний час є методологічним підгрунтям здійснення теоретичного синтезу міждисциплінарного характеру у пізнанні суті живого. Показано, що світоглядні можливості уявлень біотемпоралізму органічно пов'язані з еволюціонізмом, системним підходом та синергетикою і виявляються у сприянні збагаченню філософського осмислення часу як всезагальної форми буття.

Виявлено роль і місце філософсько-антропологічного осмислення феномену часу в життєдіяльності людини у сучасній філософській думці. Розглянуто філософсько-антропологічні аспекти часу на фоні трансцендентально-антропологічної традиції філософування, яка бере час у межах суб'єктивного переживання (Августин, Дільтей, Гусерль) й обмежує фактичність кінцевого людського існування (Гайдегер). Окреслено принципову недостатність трансцендентально-антропологічної версії тлумачення часу, яка ігнорує "фактичність" реальної людської життєдіяльності і обмежується лише апріорними формами самоконституювання суб'єкта (особистості). Виявлено принципову еврастичну роль тих вимірів темпоральності, які пов'язані з життєдіяльністю (тривалість, необоротність, ритміка). З'ясовано значення темпоральності та об'єктивованих параметрів часу для його філософсько-антропологічного осмислення. Аргументовано думку про необхідність залучення соціальних та інтерсуб'єктивних моментів діяльності для аналізу процесу конституювання особистості. Виявлено персональне значення особистості та її переживань для темпорування традиції, значення дії як події, що і визначає історичність людського існування.

Розглянуто методологічні засади формування ідеї часу. Визначено головні підходи до його розуміння (Августина та Гайдеггера, Гегеля). Розглянуто феномен формування часу у філософському та релігієзнавчному контекстах. Проаналізовано погляди провідних філософів у історичному аспекті, оцінено їх внесок у формування проблеми. Розглянуто інтерпретації проблеми часу в добу античності, середновіччя, філософії Нового Часу, німецькій класичній філософії. Відзначено, що суб'єктивізація часу є однією з домінант, яка розпочинається (у концептуальному оформленні) у Р.Декарта. Зауважено, що історико-філософський процес виявляє рівні часу як космічного, соціального та суб'єктивного. Обгрунтовано положення щодо застосування позитивістського підходу до проблеми часу, а також диференційованого підхіду до цієї проблеми у західноєвропейській та російській традиціях філософування. На підставі творчої спадщини румунського філософа М.Еліаде конкретизовано методологічні та загальнотеоретичні положення проблеми часу. Запропоновано методологічні підходи та проведено порівняльний аналіз з поглядами інших учених. Розглянуто формування проблеми часу у різних релігійних традиціях.

З використанням теоретико-істиннісного підходу досліджено основні принципи часової логіки. Вирішено наукову задачу редукції часових понять до фундаментальних логічних. До термінологічного апарату пропозиційної логіки додано єдине поняття чистої обмеженої спрямованої тривалості. Часову компоненту висловлювань і міркувань визначено як елемент їх структури, а не змісту. Запропоновано тлумачення часової логіки як специфікованого фрагмента класичної. На основі стандартної семантики трикутника Фреге створено оригінальну кореспондентну семантику з категорією логічної можливості, на базі якої побудовано теорію істиннісних функцій. Розроблено теоретичні засади часо-логічної концепції шляхом формування систем часо-логічних істиннісних зв'язок, що поєднують логічний зміст з часовими відношеннями. Вперше проведено розрізнення внутрішніх і зовнішніх часових логік. Для зовнішньої знайдено алгоритм розв'язання, а для внутрішніх збудовано дві повні системи зв'язок. Доведено комбінаторну теорему про кількість логічних можливостей на обмежених контекстах.

Досліджено лінгвістичний час в контексті, що інтегрує знання філософії часу, філософії мови, філософії освіти, темпорології, мовознавства, когнітології та задовольняє запитам сучасного міждисциплінарного рівня досліджень темпоральності як когнітивної та соціокультурної константи. Застосовано новий підхід до досліджуваного предмета, який базується на теорії "трьох точок зору" (К. Ажеж), позначено морфосинтаксичний, семантико-референційний ракурс вивчення предмета, а також ієрархії висловлювання, удосконалено інтеграційно-методологічні засади вивчення лінгвістичного часу як узгодження різних репрезентаційних моделей темпоральності.

Досліджено різні способи репрезентації темпоральності в історії культури XX - XXI ст. і різних її сферах. З використанням темпоральної (хронотопологічної) методології уточнено закономірності історичного процесу, досліджено еволюційні зміни у культурі й окремих її напрямах, а також виявлено специфіку різних сфер і традицій культури. Встановлено зв'язок між різними напрямами мистецтва, філософії, психології та дійсністю, між темпоральними уявленнями свідомості та реальними культурно-історичними процесами. Досліджено такі актуальні явища як (пост) модернізм і масова культура, розглянуто їх механізми та напрями еволюції на підставі аналізу різноманітних репрезентацій часу у системі культури.

Приведены результаты научных исследований победителей Международного конкурса студентов и аспирантов, посвященных гуманитарным (философским, политическим и социально-психологическим) аспектам проблемы времени. Проанализирован феномен жизнедеятельности через раскрытие ее временной структуры. Рассмотрено время в контексте марксистского дискурса власти капитала. Освещены проблемы использования основных форм времени в политико-коммуникативных процессах. Исследована проблематика перегрузки жизненого времени человека событиями в современную информационную епоху. Представлены результаты разведывательного социологического исследования свойств "времени в сети" как альтернативы социального времени в условиях тотальной интернетизации. С позиций постструктурализма исследовано соотношение времени и визуального. Предложена новая теоретическая модель временной перспективы, изучены факторы, определяющие ее свойства и динамику.