Проаналізовано екзистенційні погляди А.Камю, лейтмотивом яких є ідея відродження античної трагедії абсурду наприкінці XIX - початку XX ст. з іманентними аспектами людини-маси та її антиподу надлюдини. Подібний філософічний підхід, появу якого передбачено Ф.Ніцше, детермінує беззмістовність та занепад етичних і моральних цінностей.

Виокремлено малодосліджені у вітчизняній літературі державно-правові погляди Ф.Ніцше. Зокрема, розглянуто такі питання: розуміння німецьким мислителем правової справедливості, проблему гармонізації прав і обов'язків людини у його творчості, типи державності та деякі інші. Зазначено, що державно-правові погляди Ф.Ніцше не можна відділити від його футуроорієнтованого світорозуміння.

Розкрито методологічні засади взаємодії християнства і науки, аксіологічний аспект кореляції знання і віри у філософії науки. Проаналізовано онтологічні витоки етикотеології І.Канта, містично-міфологічні витоки метафізики в евристично-методологічному аспекті. Розглянуто проблему еволюції надлюдини у філософії Ф.Ніцше. Визначено аксіологічні передумови єдності людини та природи як суб'єкта наукового пізнання, соціокультурні передумови концепцій розвитку людини та її мови. Описано особливості онтологічного виміру буття суб'єктів етнічних спільнот як найважливіших історичних форм генезису та існування людства, трансформаційні процеси сучасного українського етносу.

Раскрыты методологические основы взаимодействия христианства и науки, аксиологический аспект кореляции знания и веры в философии науки. Проанализированы онтологические истоки этикотеологии И.Канта, мистическо-мифологические истоки метафизики в эвристическо-методологическом аспекте. Рассмотрена проблема эволюции сверхчеловека в философии Ф.Ницше. Определены аксиологические предпосылки единства человека и природы как субъекта научного познания, социокультурные предпосылки концепций развития человека и его речи. Описаны особенности онтологического измерения бытия субъектов этнических сообществ как важнейших исторических форм генезиса и существования человечества, трансформационные процессы современного украинского этноса.

Досліджено проблему "надлюдини" у філософії Ф. Ніцше та Ф. Достоєвського. Вказано спільні та відмінні ознаки в концепціях цих мислителів. Стверджено, що Ф. Достоєвський, пройшовши довгий шлях з Ф. Ніцше, приходить до висновку, що людина власними силами не може піднятися до висоти Бога, що перетворення людини на боголюдину можливе лише в процесі спільної дії людської та божественної сили, яка її перевищує.

Досліджено й описано образний фонд сучасної масової культури Заходу, розглянуто механізми його функціонування та розвитку. Здійснено культурологічно-філософський аналіз образів, що були запозичені з традиційних культур Сходу та найбільш широко використовувались у творах масової культури (кінофільмах, відео- та комп'ютерних іграх, масовій літературі). З'ясовано, що на формування даних образів суттєво вплинула концепція Ф.Ніцше про надлюдину. Встановлено, що вибір певних образів значною мірою обумовлений закономірностями колективного несвідомого. Показано особливості відображення архетипових образів Сходу у масовій свідомості Заходу. Проаналізовано таку важливу складову частину індустрії масової культури як відеоігри. Зроблено висновок, що внаслідок широкого запозичення певних елементів інших культур західною культурою зміни її базових інститутів не відбувається.

Здійснено всебічний аналіз поетики та жанрової системи ранньої прози М.Горького 1890-х рр. у зіставленні з традиціями реалізму та романтизму та з "високою" модерністською літературою, а також белетристикою кінця XIX - початку XX ст. Установлено, що твори письменника являють собою "нову" літературу, свідомо орієнтовану на найширшу аудиторію. Зауважено, що з творчістю модерністів твори письменника зближуються завдяки його прагненню до переоцінки цінностей, відображення філософської проблематики, взаємопов'язаної з осмисленням типу сильної особистості, співвіднесеної з ніцшеанською "надлюдиною", а також наявність певних характерних рис поетики символізму, а саме: міфопоетичності образів, мета- та інтертекстуальності; важливої ролі образів-символів і мотивів, імпресіоністичності та синестетичності художньої мови. За результатами дослідження виявлено певні риси масової літератури, зокрема, тиражування прийомів і конструкцій, своєрідну "серійність", явну риторичність, схематичність окремих творів.

В дисертаційному дослідженні здійснено філософський аналіз ідеї надлюдини. Проаналізована трансформація історико-філософських та загальнокультурних концепцій надлюдини. Доведено тісне співвідношення ідеї надлюдини з просторовою метафорикою в філософії. Здійснено поглиблений аналіз постсучасних підходів до надлюдського.

Осмислено та проаналізовано проблематику удосконалення людини на основі вивчення робіт провідних європейських філософів, ідеї яких покладено в основу європейської культури. Обгрунтовано засадничий характер ідеї вдосконалення у світових релігіях і релігійних практиках і доведено, що суть людини та розуміння удосконалення визначається за допомогою виявлення її місця стосовно Бога. Реконструйовано основні парадигми становлення ідеї удосконалення в європейській культурно-історичній традиції та показано вплив даних парадигм на посткомуністичний соціум. Розкрито динаміку змін змісту та форм філософських концепцій удосконалення людини у таких площинах: "людина - Бог" і "людина - суспільство". Всебічно досліджено критику просвітницької педагогіки та "прогресуючої" людини. Виявлено зв'язок між "поразкою" ідеї вдосконалення та критикою культури через розгляд вчення про "надлюдину" та ревізію християнської традиції, здійснену насамперед Ф.Ніцше. Розглянуто тлумачення удосконалення людини як об'єкту маніпуляції, що укорінено у настанові технократичного мислення.

Проаналізовано механізми художнього втілення дискурсу ірраціонального - психічного та містичного. Аналіз психічного ірраціонального пов'язаний з показом психосвіту персонажів - дослідженням упливів інстинктів Еросу та Танатосу на поведінку дисгармонійних рефлектуючих особистостей, внутрішня нецілісність яких спричинює нестабільні психічні стани, появу ідеї-фікс "надлюдини". Опосередкованим виявом психічного ірраціонального став простір, позначений негативними конотаціями темного, "чужого", подвійного простору (реального й фантасмагоричного), представленого в міфологічній, символічній і психологічній складових. Конкретизовано опозиції "життя" / "смерть", "вічне"/ "минуще", "краса" / "потворність", "свій" / "чужий" як прояви "інобуття" під час аналізу тріади "Дім" - "Антидім" - "бездомність". Спостереження за перетворенням "Дому" як осередку Роду на хтонічний простір представлено як вивчення впливів психосвіту персонажів на динаміку процесу такої трансформації.

Здійснено інтерпретацію феномену нігілізму у філософських вченнях М. Штірнера та Ф. Ніцше. Визначено та проаналізовано екзистенційну й історичну суть даного феномену, що компенсує позитивну присутність буття негативними характеристиками людського існування. Охарактеризовано деструктивні та конструктивні компоненти філософії М. Штірнера та Ф. Ніцше та зроблено висновок про нігілізм як феномен, що вимагає екзистенційного самозаглиблення індивіда через заперечення репресивної здатності культури. Виявлено спільні та відмінні особливості філософських поглядів мислителів у обох компонентах. З'ясовано, що нігілізм М. Штірнера є аспектом філософування на рівні індивідуального бунту проти панувальної системи ціностей і повернення світу у свою "власність", а Ф. Ніцше розвиває на основі нігілізму нову онтологію волі до влади як вічного повернення та діонісійської надлюдини, що виходить за межі егоїзму та наділяє її творінням інших. Розкрито суть нового соціального порядку у філософії М. Штірнера та Ф. Ніцше, де основним принципом є принцип домінування Єдиного та надлюдини над Іншим.

Розглянуто естетичну парадигму напередодні ніцшеанства, визначено безпосередні витоки філософії Ф. Ніцше. Системно та цілісно проаналізовано естетичні погляди Ніцше, зважаючи на їх генезис в творчості німецького мислителя. Розглянуто категорії аполлонічного та діонісійського як основу естетики та метафізики Ф. Ніцше. Виявлено причини критики Ф. Ніцше сучасної йому естетики романтизму як форми експлікації нігілізму. Розкрито причини виникнення концепції надлюдини. Узагальнено естетичні погляди Ф. Ніцше в контексті аналізу мистецтва як форми волі до влади. Розкрито змістовні аспекти рецепції поглядів Ф. Ніцше естетикою модернізму на прикладі філософії О. Шпенглера та Х. Ортеги-і-Гассета. Простежено еволюцію естетики Ф. Ніцше в межах постмодерністської парадигми на прикладі творчості Ж. Дельоза, М. Фуко та Ж. Дерріда.

Наведено результати компаративного дослідження творчості видатного польського поета Л. Стаффа. Розглянуто поетичний, драматургічний і перекладацький доробок митця в інтертекстуальних взаємозв'язках. Акцентовано увагу на відкритості його текстів до різних за епохою та зорієнтованістю літературних, філософських, мистецьких постатей, напрямів, угрупувань. Проаналізовано найвиразніші мотиви й особливості поетики Л. Стаффа, запропоновано типологію жіночого образу в міфологічно-язичницькому та християнському типажі. У модусі часопростору розглянуто такі явища, як сугестія, синестезія, утопія, ідеальний герой, "внутрішнє - зовнішнє" й інші феномени порівняльної поетики. Визначено роль перекладу як чинника інтертексту, а також показано вплив імперативів теорії кратизму В. Вітвицького і надлюдини Ф. Ніцше на вольову особистість героя Л. Стаффа.

Розкрито сутність і специфіку мови сміху як філософсько-антропологічного феномену. Проаналізовано зв'язок сміху з архаїчними ритуальними практиками. Розглянуто давні архетипові мотиви й образи у міфологічній спрямованості сміху у разі його деконструкції. Проведено систематичне дослідження основних етапів і тенденцій розвитку форм реалізації сміху як характерної риси української ментальності. Визначено філософсько-антропологічні домінанти осмислення мови сміху у контексті концепції "редукції" сміху (за М.М. Бахтіним), основна ідея якої полягає у тому, що людина (мікрокосм), носій сміху, не має власне "прямої" мови й відчуває іронічну перевагу над дійсністю, граючи з усіма речами всесвіту (макрокосм). Виділено основні різновиди антропотипу "homo ridens": Той, Хто Іронізує, особистість, що перетворюється на "клоуна", "блазня", "маріонетку", надлюдина (як його предтеча Заратустра). Визначено основні характеристики мови сміху: трансгресивність, деконструктивність, маніпулятивність і перверсивність. Виявлено джерела трансгресивності сміху в архаїчних обрядах та її підстави у філософській антропології. Доведено, що сміх має трангресивне подвоєння, смислом якого є власне повернення. Обгрунтовано об'єднуючі мотиви-фактори сміху й смерті в їх трансгресивному співвідношенні. Розглянуто основні футурологічні аспекти мови сміху. Доведено можливість використання сміху та мови як засобів маніпуляції свідомістю. Інтерпретовано новий ефект перверсивної мови сміху.

Розглянуто розвиток ідеї надлюдини на рівні сучасної масової свідомості. Проаналізовано найбільш популярні образи супергероїв, виявлено їх інваріантні риси, простежено еволюцію збірного образу надлюдини. Показано, що даний образ не тільки відображає архетип героя, а й слугує втіленням найбільш таємних думок масової людини-сучасника.

Рассмотрено развитие идеи супермена на уровне современного бытового сознания. Проанализированы наиболее популярные образы современных супергероев, выявлены их инвариантные черты, прослежена эволюция собирательного образа супермена. Показано, что данный образ не только отражает архетип героя, но и выражает сокровенные чаяния массового человека-современника.

The article deals with the development of idea of the superman at a level of modern household consciousness. The most popular images of modern superheroes are analysed, their invariant features are revealed, evolution of a collective image of the Superman is tracked. It is shown, that the image of the superperson not only reflects an archetype of the hero, but also expresses secret expectations of the mass person - contemporary.

Досліджено діалектичні, аксіологічні, екзистенціальні та віталістичні аспекти метафізики людини Ф. Ніцше. Розглянуто культурно-онтологічні (перехід від класичного до некласичного мислення), генетико-символічні (компліментарність аполлонійства та діонісійства), концептуальні (християнство) засади концепції людини цього філософа. Показано, що метафізичне ядро ніцшеанської концепції людини складає синкретична єдність аксіологічного (переоцінка цінностей, любов до дальнього), екзистенціального (смерть Бога), віталістичного (воля до влади, вічне повернення) комплексів буття. Встановлено амбівалентність метафізично-концептуального абрису Надлюдини Ф. Ніцше. Розкрито екзистенціальні, аксіологічні, моральні, естетичні, лінгвістичні аспекти рецепції філософсько-антропологічних ідей цього філософа європейською культурою.

На основі компаративного дослідження творчості Л. Стаффа вперше вибудовано цілісну часопросторову картину його доробку в інтертекстуальних взаємозв'язках з європейською літературою. Творчість Л. Стаффа розглянуто в спектрі різнобічних літературознавчих, психологічних і філософських концепцій. Увагу зосереджено на відкритості його текстів щодо різних епох, напрямів, угруповань, шкіл, постатей. Запропоновано альтернативу традиційній класифікації генетично-контактних зв'язків і типологічних схожостей. Уперше здійснено типологію жіночих образів з її міфологічно-язичницькими та християнськими принципами залежно від горизонту сподівання суб'єкта творчості, а також класифікацію компонентів синестезії та синестетичних словосполук. У модусі часопростору виокремлено такі явища, як сугестія, утопія, ідеальний герой, "внутрішнє-зовнішнє". Розглянуто переклад як чинник інтертекстів Л. Стаффа, розкрито вплив теорій кратизму В. Вітвіцького і надлюдини Ф. Ніцше на вольову особистість героя його творів.

Досліджено філософію релігії Ф. Ніцше у вияві "концепції релігійності", де параметральний остов формує його "філософія життя'. Здійснено відхід від традиційного тлумачення ніцшеанських концептів (переоцінка цінностей, воля до влади, надлюдина, вічне повернення) як окремих антидуховних, антирелігійних, антилюдських постулатів. У їх синтезі виявлено релігіє- та людинотворчий потенціал, а також зачатки методологічних прийомів і принципів, що вплинули на хід розвитку постмодерної філософії та найновіших її форм. Охарактеризовано методологію дослідницьких завдань Ф. Ніцше - генеалогію. Аргументовано специфіку її дії як інструмент дослідження християнства (нігілізму). Досліджено систему теоретичних рецепцій вчення Ф. Ніцше у концепціях ніцшезнавців постмодернізму (Ж. Батай, М. Фуко, Ж. Дельоз), а також роль його ідей у формуванні смислових регістрів і методології сучасної філософії релігії, етики, філософської антропології. Обгрунтовано потенціал ціннісного реформування духовно-інтелектуального контенту та вплив на трансформації подальшого наукового дискурсу і вирішення деяких проблем гуманітарної сфери.

Проаналізовано ідею вищої толерантності як результат подолання пасивного нігілізму та кризи гуманізму. Висвітлено поняття активного та пасивного нігілізму, "останньої" людини та людини, що прагне загибелі. Визначено творчу сутність позитивної програми "надлюдини" Ф. Ніцше. Досліджено сутність моральних ідеалів любові "до дальнього" та "чесноти, що дарує".

Проанализирована идея высшей толерантности как результат преодоления пассивного нигилизм и кризиса гуманизма. Освещены понятия активного и пассивного нигилизма, "последнего" человека и человека, жаждущего гибели. Определена творческая сущность позитивной программы "сверхчеловека" Ф. Ницше. Исследована сущность моральных идеалов любви к дальнему и дарящей добродетели.

The article analyses the idea of higher tolerance as a result of passive nihilism and crisis of humanism overcoming. The notions of active and passive nihilism, the ''last'' man and the man longing for ruin, are elucidated. The creative essence of Friedrich Nietzsche's positive program of ''overman'' is emphasized. Essence of moral ideals of love "to distant'' and "presenting virtue" are analyzed.

Викладено теоретичні аспекти реформування монархії В. Гумбольдта і Л. Штейна. Визначено роль інтуїції в пізнанні. Обгрунтовано концепцію надлюдини у філософії Ніцше. Висвітлено проблему методу філософування. Розглянуто питання про участь України в Співдружності Незалежних Держав та значення цього об'єднання для нашої держави. Вивчено правове становище жінки за законами Ману в Індії. Подано загальну характеристику радянських конституцій. Розкрито інституційні засади захисту прав людини і громадянина в Україні. Визначено місце рішень Конституційного Суду України в системі джерел права України. Досліджено особливості Конституції Великобританії. Розглянуто шляхи підвищення фінансової самостійності органів місцевого самоврядування. Проаналізовано законодавство України з метою розмежування понять "звернення громадян" та "запит на інформацію". Висвітлено окремі питання щодо визначення поняття "корпоративні права". Наведено порядок одержання винагороди арбітражним керуючим. Увагу приділено проблемі незаконного працевлаштування неповнолітніх в Україні. Викладено окремі аспекти раціоналізації режиму праці та відпочинку працівників. Оцінено сучасний стан медицини в Україні.

Проведено дослідження передумов ідеології фашизму, які склалися у соціальній філософії Німеччини у другій половині XIX - першій половині XX ст. Розглянуто ключові положення екзистенційної етики закинутості в світ у контексті конституювання німецької соціальної онтології, визначено тематику історії й історичності як темпоральних модусів соціальної онтології. З'ясовано характер взаємозв'язку неоміфології фашизму з класичним німецько-скандинавським міфом. Розкрито технологію критичного аналізу техніцизму в рефлексії проблематики тотальної мобілізації соціуму, а також проблеми політики та потестарної держави в соціальній філософії Німеччини в другій половині XIX - першій половині XX ст. Досліджено соціальну неоангропологію фашизму в конституюванні міфології надлюдини. Проаналізовано витоки, ключові ідеї соціальної етнології фашизму та розкрито особливості ідентифікації сутності та змісту суспільства й держави у фашистському етатизмі.