Розглянуто українську ідею кінця XVIII - початку ХХ ст. у контексті національного відродження України, а також відображення даного питання у сучасній вітчизняній історичній науці. Охарактеризовано національні історичні школи та їх місце в розробці проблем української державності, політичну філософію монархізму у творчості І.Ільїна, погляди політичного та релігійного філософа М.Бердяєва.

Висвітлено кирило-мефодіївську проблематику в працях учених України другої половини ХІХ - початку ХХ ст. Проаналізовано роль польської шляхти у формуванні світоглядних та ідеологічних засад українського монархізму досліджуваного періоду. Розглянуто деякі теоретичні проблеми дослідження омонімії у слов'янському мовознавстві. Розкрито деякі аспекти взаємодії чеської та української фразеологічних компаративних мікросистем у процесі перекладу. Описано тенденції розвитку сучасних польських гендерних досліджень.

Розглянуто питання, присвячені 85-річчю української держави та 130-річчю від дня народження Гетьмана П.Скоропадського. Висвітлено історію гетьманського руху, української еліти, дипломатичну діяльність української держави у країнах Західної Європи, актуальність ідей консерватизму для сучасного розвитку держави. Проаналізовано досвід зарубіжного консерватизму та монархізму.

Рассмотрены вопросы, посвященные 85-летию украинского государства и 130-летию со дня рождения Гетьмана П.Скоропадского. Освещены история гетьманского движения, украинской элиты, дипломатическая деятельность украинского государства в странах Западной Европы, актуальность идей консерватизма для современного развития государства. Проанализирован опыт зарубежного консерватизма и монархизма.

Вперше створено наукову біографію П.Куліша (1819 - 1897), побудовану на базі вивчення архівних і маловідомих першоджерел. Детально вивчено життєвий шлях, літературну творчість, наукову та громадську діяльність письменника. Процес становлення особистості митця досліджено у широкому контексті тогочасних українсько-російсько-польських політичних та культурних відносин, розглянуто його співпрацю та полеміку з колегами (Т.Шевченком, М.Костомаровим, В.Білозерським, О.Кониським, І.Пулюєм, В. та О.Арвінськими, А.Вахнянином, М.Драгомановим, М.Павликом, М.Грабовським, Ю.-І.Крашевським, П.Плетньовим, С. та І.Аксаковими, Л.Жемчужниковим, А.-Ф. Рамбо). Досліджено перегляд ціннісних орієнтацій та зміну поглядів письменника: від козакофільства до царефільства, від демократизму до монархізму, а також формування його інтересу до мусульманської культури та перекладацьку діяльність. Показано визначну роль П.Куліша в українському культурному та визвольному русі.

Впервые создана научная биография П.Кулиша (1819 - 1897) на базе изучения архивных и малоизвестных источников. Детально исследован жизненный путь, литературное творчество, научная и общественная деятельность писателя. Процес становления личности художника освещен в широком контексте украинско-российско-польских политических и культурных отношений данного периода, рассмотрено его сотрудничество и полемику с коллегами (Т.Шевченком, М.Костомаровим, В.Билозерским, А.Кониским, И.Пулюем, В. и А.Арвинскими, А.Вахнянином, М.Драгомановым, М.Павликом, М.Грабовским, Ю.-И.Крашевским, П.Плетневым, С. и И.Аксаковими, Л.Жемчужниковым, А.-Ф.Рамбо). Исследован процесс пересмотра ценностных ориентаций и изменения взглядов писателя: от козакофильства до царефильства, от демократизма к монархизму, а также формирование его интереса к мусульманской культуре и переводческую деятельность. Показана значительная роль П.Кулиша в украинском культурном и освободительном движении.

Проаналізовано сутнісні риси філософсько-релігійного фактора державотворчої концепції В. Липинського, яка органічно поєднала монархізм, класократію та християнський ієрархічний світогляд.

Досліджено погляди П.Скоропадського на суверенітет держави, соціальну функцію, проблему примусу, законотворчості, що дало можливість визначити відношення гетьмана до державно-правових явищ в контексті української та зарубіжної державно-правової думки. Запропоновано новий концептуальний підхід, з виокремленням трьох основних етапів формування, розвитку та еволюції державно-правових поглядів П.Скоропадського. Виявлено основні концептуальні положення державно-правових поглядів П.Скоропадського, визначальними серед яких є концепція інституційного суверенітету (суверенітету гетьмана), концепція трудової монархії та концепція охоронної системи, побудована на понятті необхідних обмежень прав людини, державному примусі та верховенстві закону. З'ясовано основні трансформації поглядів на державу П.Скоропадського, який пройшов шлях від прихильника автономії України у складі Росії до федерації з Росією, і до визнання історичної необхідності самостійної України. Розкрито роль і місце державно-правових поглядів П.Скоропадського у формуванні та реалізації ідей українського консерватизму та монархізму. Доповнено положення про взаємозалежність ідеології консерватизму і монархії як форми держави. Зроблено висновок, що у державотворчій діяльності П.Скоропадський реалізував перший етап становлення монархії, який за умов української революції можна визначити як непослідовний авторитаризм. Вперше встановлено зв'язок поглядів гетьмана з фундаментальними науковими засадами теорії правової держави. Досліджено і проаналізовано вихідні засади законотворчої діяльності як необхідної передумови формування правової держави,

Уперше зроблено спробу комплексного дослідження монархічної ідеології в Україні в 1900 - 1914 рр. та проаналізовано процес її створення та розвитку. Розкрито роль газети "Киевлянин" у політичному житті України як одного із форпостів російського монархізму. Установлено характер відносин газети з виданнями, що належали до різних політичних течій. Визначено роль і місце "Киевлянина" в висвітленні, трактуванні та формуванні громадської думки в "справі Бейліса".

Розглянуто проблему суспільних відносин у Боспорській державі в перші століття н.е. Виявлено та проаналізовано чинники, які вплинули на формування соціальної структури: державні інститути, правові норми, майнове становище, античний світогляд. Зазначено, що визначальним у соціальній характеристиці індивіду був правовий статус. Структуру суспільства становили панівна, вільні середньозаможні та неповноправні й залежні верстви населення. З застосуванням кількісних методів для обробки матеріалів некрополів виявлено ступінь майнової диференціації суспільства, відмінності соціальної стратифікації міських центрів Боспору, переважання середньозаможних груп у містах і однорідність сільського населення. Показано, що на формування панівної верстви впливало існування влади царів. У I - середині III ст. н.е. соціальне життя розвивалось у межах громадянських колективів, які зберігали риси, притаманні античним общинам. Зауважено, що у другій половині II ст. н.е. посилення монархізму, криза традиційних форм організації суспільства призвели до виходу суспільного життя за межі громадянських общин. Установлено, що поширеною формою суспільних відносин на Боспорі були професійні та релігійні союзи, які охоплювали практично всі соціальні верстви. Зроблено висновок, що суспільство Боспору в перші сторіччя н.е. характеризувалося своєрідністю соціальних відносин, складністю та нечіткістю соціальної структури, зумовленою різноманіттям правових статусів і майновою диференціацією.

Здійснено комплексне дослідження політичної діяльності В. Липинського (1882 - 1931 рр.) в еміграції та місце доктрини українського консерватизму в спектрі правих ідейних течій 1920-х рр. Проаналізовано організаційну та пропагандистську роботу визначного українського мислителя в справі згуртування та розширення українського гетьманського руху, відновлення авторитету монархічної ідеї. На основі аналізу програмних праць провідних правих теоретиків 1920-х рр. обгрунтовано висновок, що в спектрі правих політичних доктрин того часу український консерватизм діяча займає значне місце між поміркованим релігійним консерватизмом і радикальним правим монархізмом.

Проаналізовано формування державної ідеї в Україні на першому етапі Визвольної війни (1648 - 1649 рр.). Розглянуто чинники цього процесу, роль єрусалимського патріарха Паїсія, зміцнення гетьманської влади на контрольованих територіях та зародження українського монархізму в ранньомодерну добу.

Проаналізовано фундаментальні проблеми становлення російської національної ідеї як чинника державотворення в Росії. Вперше контекстуально реконструйовані основні етапи побудови російської національної ідеї. Визначено філософські витоки, такі як єгипетський гегемонізм, філософія шеллінгіанства, неоплатонізм, етнічно-географічний поліфонізм, які й склали великодержавну ментальність московита. Проаналізовано світоглядно-аксіологічну спадщину Київської доби, яка наповнила ментальність угро-фінів Залісся духом "трофеїзму", який за умов татаро-монгольської навали екстраполювався у месіанську ідею завоювати світ "від моря і до моря", що й сформувало пріоритети московського князівства: риси екстенсивності у боротьбі за розширення життєвого простору. Надано характеристику релігійно-філософських основ російського способу мислення та принципів побудови пірамідальності централізованої влади, яка була рефлексією російського соціуму на власну життєдіяльність і призвела до формування сервільної обслуговуючої самодержавну владу форми держави. Показано еволюцію московського монархізму в імперський шляхом військової, релігійної православної та політичної експансії, що детермінувала виникнення специфічних ознак сучасної російської політичної нації. Констатовано, що російська національна ідея є колективним витвором духовного потенціалу країни, що характеризує особливість державотворення в Росії як влади "русского" етносу та самоідентифікує його буття.

Досліджено витоки конституційної ідеології українського державотворення як національного. Наголошується на тому, що основи такої ідеології в Україні було закладено в середині XVII ст., коли вперше було обгрунтовано потребу в розбудові національної держави тодішніх українців як незалежної, а головно, соборної. Підкреслено, що спроба запровадити монархізм була зумовлена потребою зовнішньої легітимізації цієї держави.

Розглянуто феномен монархічного руху Наддніпрянської України початку ХХ ст., узагальнено його значення для сьогодення. Проаналізовано діяльність відомих монархістів на території України та їх внесок у захист самодержавства. Переосмислено стійкі стереотипи історіографії радянського періоду та сучасної російської історичної науки щодо політичної діяльності правих, їх тактики боротьби та трансформації ідеології монархізму в Україні.

Зроблено спробу, спираючись на матеріали українських і зарубіжних архівів та дослідження фахівців з України та Сполучених Штатів Америки, співвіднести зусилля провідного ідеолога українського монархізму В'ячеслава Липинського, з одного боку, та колишнього гетьмана Павла Скоропадського, з іншої сторони, спрямовані на вироблення ідеології українського монархізму, з методологічними засадами детермінації основних різновидів ідеології як феномену та етапів її постання, виведеними Карлом Маннгеймом.

Мета дослідження - проаналізувати й узагальнити погляди представників російської консервативної та ліберальної думки у другій половині XIX - на початку XX ст. на становище польського етносу в Російській імперії й можливі шляхи розв'язання проблемного "польського питання". Методологія грунтується на принципах історизму, об'єктивності, усебічності, детермінізму, наступності, системності. Для досягнення поставленої мети здійснено комплексне використання різноманітних дослідницьких методів як загальнонаукових (логічного аналізу, синтезу, узагальнення), так і спеціально-історичних (історико-генетичного, історико-порівняльного, історико-ситуаційного, термінологічного аналізу). На основі широкого кола джерел схарактеризовано візію найбільш репрезентативних представників російського політикуму консервативного та ліберального напрямів на "польське питання" та обгрунтовано фактичну неможливість його розв'язання в конкретних історичних умовах. Висновки: російсько-польські відносини існували у замкненій системі нерозв'язного комплексу політичних, соціальних, етнічних і національних суперечностей. Політика державного терору щодо поляків із боку царату викликала зворотну хвилю національно-визвольного руху, під час пікових виявів якого також подекуди виявлялися елементи тероризму. Більшість російських консерваторів стояли на позиціях державного націоналізму, ідеологічну форму якого в її консервативній моделі може бути визначено як поєднання ідейного монархізму, великодержавного шовінізму та реакційного консерватизму. Виразне акцентування уваги консерваторів на переважанні культурно-духовних цінностей російського народу об'єктивно наповнювало консервативну модель націоналістичним змістом. Пріоритетним напрямом визначалася "боротьба з інородницьким засиллям" (насамперед з єврейським) і сепаратизмом "окраїн" (передусім польським національно-визвольним рухом) адміністративно-розпорядчими, соціально-культурними та економічними методами. Ліберали трактували національні рухи як потенційного союзника в боротьбі з самодержавно-бюрократичним ладом, одночасно виступаючи за збереження єдиного політичного простору. Причину загострення "польського питання" вони вбачали в політичному терорі царату. На їх думку, зруйнування самодержавного ладу та децентралізація сприяли б національному примиренню.

Роботу присвячено вивченню питання функціонування чорносотенного руху Російської імперії на території України на початку XX ст. Істотно вивчено історію виникнення і становлення чорносотенних партій і організацій, їх чисельність та соціальний склад в Україні і загалом в імперії. Проаналізовано різні течії у чорносотенстві - від поміркованих до екстремістських, хід єврейських погромів та причини антисемітизму. Увагу приділено зв'язкам чорносотенців та їхніх верховодів з російським монархізмом, з широкою селянською масою та ієрархами російської православної церкви. Слабкіше висвітлено думську тактику чорносотенців, їх ставлення до царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. і проблеми конституціоналізму після обнародування останнього. Дсліджено вплив чорносотенного руху на суспільно-політичні настрої населення на місцях; значення чорносотенного руху в українських губерніях у період Першої світової війни. Це видання адресоване науковцям, викладачам, студентам та всім хто цікавиться історією України, політичними та національними питаннями' у Російській імперії на початку XX ст.

Мета статті - реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості чорносотенного руху в Україні наприкінці XIX ст. та у часи Першої світової війни. Методологія грунтується на принципах історизму, об'єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітично-септичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано специфіку чорносотенного руху в Україні у вказаний час. Проблематика чорносотенного руху в Російській імперії на початку ХХ ст., попри всю її складність і суперечливість, досить успішно досліджується російськими, українськими, єврейськими та іншими істориками й публіцистами вже понад століття. Істотно вивчена історія виникнення і становлення чорносотенних партій та організацій, їх чисельність, соціальний склад в Україні і загалом в імперії. Проаналізовано різні течії у чорносотенстві - від поміркованих до екстремістських, хід єврейських погромів та причини антисемітизму. Менше уваги дослідники приділили зв'язкам чорносотенців, їх очільників із російським монархізмом, широкою селянською масою та ієрархами православної церкви. Ще слабше висвітлено думську тактику чорносотенців, їх ставлення до маніфесту від 17 жовтня 1905 р., проблеми конституціоналізму після обнародування останнього. Серйозною прогалиною у вітчизняній історіографії залишається діяльність чорносотенців у роки Першої світової війни.

Мета статті - реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості чорносотенного руху в Україні на початку ХХ ст. та у часи Першої світової війни. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму, науковизні, об'єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітично-септичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано специфіку чорносотенного руху в Україні наприкінці XIX ст. та у перші десятиліття ХХ ст. Результати дослідження. Проблематика чорносотенного руху у Російській імперії на початку ХХ ст., попри всю її складність і суперечливість, досить успішно досліджується російськими, українськими, єврейськими та іншими істориками і публіцистами вже понад століття. Істотно вивчена історія виникнення і становлення чорносотенних партій і організацій, їх чисельність та соціальний склад в Україні і загалом в імперії. Проаналізовано різні течії у чорносотенстві - від поміркових до екстремістських, хід єврейських погромів та причини антисемітизму. Менше уваги дослідники приділили зв'язкам чорносотенців та їх верховодів з російським монархізмом, з широкою селянською масою та ієрархами Російської православної церкви. Ще слабкіше висвітлена думська тактика чорносотенців, їх ставлення до царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. і проблеми конституціоналізму після обнародування останнього. Серйозною прогалиною у вітчизняній історіографії залишається діяльність чорносотенців у роки Першої світової війни. Перспективи подальших студіювань. Наголошено на значному потенціалі матеріалів названої проблематики в дослідженні феномену чорносотенства, що й донині зберігає свою "виняткову злободенність", особливо в контексті сучасних українсько-російських відносин.