Тромбоцити відіграють ключову роль у процесах тромбоутворення, а також залучаються до регуляції ангіогенезу, імунної відповіді та репаративних процесів. Під час свого функціонування тромбоцити зазнають складних змін, при цьому субклітинні структури, які не виявляються у стані фізіологічного спокою, експонуються на поверхню тромбоцитів після їх активації агоністами. Мета дослідження - оцінити динамічні характеристики експонування актину на поверхні плазматичної мембрани тромбінактивованих тромбоцитів. За допомогою протокової цитометрії показано, що рівень актину, який представляють активовані тромбоцити, безпосередньо залежить від концентрації агоніста. Зокрема, стимулювання тромбоцитів тромбіном (1,0 U/ml) призвело до збільшення рівня експонування актину у 4,4 рази у порівнянні з неактивованими клітинами. Встановлено, що інтенсивність експонування актину прямо залежить як від концентрації тромбіну, так і від часу інкубації з агоністом. Результати, одержані за допомогою протокової цитометрії, було підтверджено в ході безпосередньої візуалізації поверхневого антигену з використанням конфокальної лазерної скануючої мікроскопії. Функціональне значення поверхневого актину тромбоцитів потребує подальших досліджень, однак, припускається, що актин, локалізований на плазматичній мембрані, може взаємодіяти з різними протеїнами плазми, виступаючи як сайтом зв'язування, так і/або центром їх позаклітинного процесингу.

Мета роботи - дослідити експонування вітронектину на поверхні тромбоцитів за присутності 2-х форм плазміногену: Lys- та Glu-плазміногену. Дослідження проводили на тромбоцитах людини. Для перевірки життєздатності клітин і клітинної відповіді на стимуляцію тромбіном використовували метод агрегометрії. Для оцінки впливу різних форм плазміногену на експонування вітронектину тромбоцитами було використано метод протокової цитометрії. Показано, що інкубація інтактних тромбоцитів з Lys-плазміногеном призводила до зростання кількості вітронектин-позитивних клітин, але суттєво не впливала на їх інтенсивність флуоресценції. Стимуляція тромбіном супроводжувалася принаймні двократним зростанням як кількості вітронектин-позитивних тромбоцитів, так і інтенсивності сигналу флуоресценції. Додавання Lys-плазміногену до суспензії відмитих тромбоцитів з наступною активацією тромбіном підсилювало експонування вітронектину на тромбоцитарній поверхні та збільшувало кількість вітронектин-позитивних клітин у порівнянні з ізольованою стимуляцією агоністом. Glu-плазміноген не спричиняв впливу на експонування вітронектину в разі інтактних та активованих тромбоцитів. Висновки: Lys-плазміноген, але не його Glu-форма, підсилює експонування вітронектину на поверхні тромбоцитів. Зроблено припущення, що зв'язування Lys-плазміногену з рецепторами тромбоцитарної поверхні може сприяти утворенню плазміну, який, в свою чергу, запускає процеси внутрішньоклітинного сигналінгу.

Відомо, що доброякісні утворення молочної залози характеризуються відносно низьким рівнем ангіогенезу. Активація ангіогенезу за гіперпроліферативних захворювань молочної залози (МЗ) може бути пов'язана з подальшим розвитком патології та підвищеним ризиком злоякісної трансформації. Однак молекулярні механізми, що лежать в основі регуляції ангіогенезу в доброякісних новоутвореннях МЗ, залишаються недостатньо вивченими. Мета роботи - визначити вміст плазміногену та його протеолітичних фрагментів (ангіостатинів) у тканинах МЗ за мастопатії та кістозної хвороби, а також у доброякісних новоутвореннях (фіброаденомах). Детекцію плазміногену та ангіостатинів проведено за допомогою імуноблотингу з подальшим кількісним денситометричним аналізом. Показано, що рівень плазміногену в тканинах МЗ за мастопатії, кісти та непроліферуючої форми фіброаденоми у 4,7, 3,7 і 3,5 разу відповідно перевищує цей показник у нормальних тканинах (контроль). Вміст протеолітичного фрагмента плазміногену з молекулярною масою 50 кДа (ангіостатину) в цих доброякісних утвореннях виявився відповідно у 6,7, 4,0 і 3,7 разу вищим за контрольний рівень. Зростання концентрації ангіостатину може відбуватися внаслідок розщеплення плазміногену тканинною матричною металопротеїназою-9, активну форму якої виявлено за допомогою методу желатинової зимографії за фіброзно-кістозної хвороби та кісти. Натомість, у тканинах проліферативної форми фіброаденоми рівень плазміногену та ангіостатину виявився відповідно у 3,8 і 5,3 разу нижчим у порівнянні з непрогресуючою неоплазією. Наведені результати надають можливість припустити, що ангіостатини як потужні інгібітори ангіогенезу та протизапальні агенти можуть відігравати важливу роль у патогенезі дисплазій МЗ. Подальші дослідження необхідні для оцінки діагностичного та клінічного значення цих протеїнів для прогнозування та терапії доброякісних захворювань МЗ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-7 + Р673.903

Рубрики:

Цукровий діабет

Судинні порушення в сітківці

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.627.1

Шифр НБУВ: Ж28852/б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - дослідити локалізацію плазміногену та провести кількісну оцінку його фрагментів (ангіостатинів) у різних відділах головного мозку (ГМ) щурів, та визначити здатність астроцитів продукувати ангіостатини. За допомогою імуногістохімічного аналізу показано, що плазміноген широко експресується в різних структурах ГМ, головним чином у менінгеальному шарі, IV, V і VI шарах кори великих півкуль, зубчастій звивині, клітинах Пуркінє, молекулярному, гранулярному та менінгеальному шарах мозочку. Із застосуванням вестерн-блот аналізу встановлено, що серед усіх досліджуваних відділів мозку ангіостатини в найбільшій кількості містяться в корі великих півкуль і представлені поліпептидами з Мм 50 і 40 - 30 кДа. У лізатах астроцитів ГМ, що вирощувалися у вигляді первинної культури, виявлено наявність імунореактивних поліпептидів, які за величиною Мм 92, 84, 65 - 60, 50, 40, 38 - 30 кДа відповідають нативному плазміногену та цілій низці продуктів його часткової деградації, включаючи ангіостатини. Інкубація астроцитів з ендогенним плазміногеном призвела до зростання рівнів деяких фрагментів плазміногену, передусім протеїну 30 кДа. Більш того, вказаний поліпептид виявився єдиним ангіостатином, що вивільняється астроцитами. У дослідженні вперше продемонстровано, що астроцити є одним із клітинних типів центральної нервової системи, що залучається до утворення ангіостатинів.

Перспективність використання прополісу як профілактичного та лікувального засобу є загальновизнаною, проте його цитотоксичні ефекти щодо астроцитів вивчено недостатньо. Досліджено впливи спиртового екстракту прополісу (СЕП) на астроцити головного мозку щура за умов первинної культури, визначаючи ключові молекулярні мішені для дії такого екстракту. Первинні астроцити інкубували з додаванням СЕП у дозах 10, 25 або 100 мкг/мл протягом 24 год, після чого життєздатність клітин оцінювали за допомогою МТТ-тесту. Для встановлення молекулярних механізмів, що лежать в основі клітинної відповіді на дію СЕП, аналізували вміст гліального фібрилярного кислого протеїну (ГФКП), транскрипційного ядерного фактора NF-kappaB, полі(АДФ-рибозо)полімерази (ПАРП) та ангіостатинів, використовуючи Вестерн-блотинг. СЕП зумовлював цитотоксичний вплив, і відповідні ефекти були дозозалежними. Під дією СЕП відбувалася модуляція сигнальних шляхів в астроцитах через впливи на експресію NF-kappaB та ПАРП. У той же час СЕП посилював синтез ГФКП і процес фібрилогенезу; це призводило до активації астроцитів, що передувало пригніченню їх життєздатності. СЕП спричиняв суттєве посилення продукції астроцитами ізоформ ангіостатинів; це може забезпечувати набуття антиангіогенних властивостей зазначеними клітинами. Одержані дані свідчать про те, що дозозалежний цитотоксичний вплив СЕП на астроцити опосередковуються модуляцією реконструкції астроцитарного цитоскелета та функціонування проапоптотичних сигнальних шляхів. Прополіс, його компоненти та похідні є широкодоступними, безпечними та недорогими агентами, котрі можуть бути використані як ефективні засоби для профілактики та терапії низки патологій нервової системи, в тому числі злоякісних новоутворень та нейродегенеративних станів, асоційованих із надмірною активацією клітин астроглії.

Мета роботи - з'ясувати здатність актину, що експонується на поверхні тромбоцитів, активованих різними агоністами, зв'язувати плазміноген. Відмиті тромбоцити людини одержували за допомогою гель-фільтрації на Сефарозі-2В. Кількісну оцінку експонування актину на зовнішній поверхні інтактних тромбоцитів та тромбоцитів, активованих тромбіном або колагеном, проводили із застосуванням протокової цитометрії. Зв'язування флуоресцентного кон'югату плазміноген-FITC (Pg-FITC) з тромбоцитами, обробленими антитілами проти актину або неімунними IgG (контроль), аналізували цитометрично. Вплив тромбіну та колагену призводить до появи на зовнішньому боці плазматичної мембрани тромбоцитів актину, кількість якого залежала від концентрації агоністів. Попередня обробка активованих тромбоцитів специфічними антитілами проти актину значно запобігала зв'язуванню Pg-FITC з поверхнею тромбоцитів. Висновки: результати даного дослідження вказують на залучення експонованого актину до зв'язування плазміногену на поверхні тромбоцитів, стимульованими різними агоністами.

Мета роботи - дослідити зміни GFAP-позитивних астроцитів як прояв їх реактивних змін у відповідь на пошкодження мозку за геморагічного інсульту та ВПГ-І. Проведено експерименти на 110 білих мишах Balb/c масою 18 - 20 г. Тварин інфікували ВПГ-І, на 30 добу моделювали геморагічний інсульт і визначали зміни астроцитів за допомогою методу імуногістохімії. Гліоз визначали за щільністю та арборизацією відростків GFAP-позитивних астроцитів. Результати імуногістохімічного дослідження засвідчили збільшення щільності GFAP-позитивних відростків астроцитів у гіпокампу мишей, інфікованих ВПГ-І, а після моделювання інсульту у інфікованих тварин різке збільшення щільності і гіпертрофію GFAP-позитивних астроцитів. Висновки: в експерименті одержано нові дані щодо локалізації та рівня астроцитарного гліозу за інсульту та герпетичної інфекції. GFAP можна розглядати як маркер реактивації ВПГ-І на тлі інсульту.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е70*732.223

Рубрики:

Біологія людини

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.030 + Р457.862

Рубрики:

Гіпертонічна хвороба

Хірургічна патологія судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р419.451 + Р415.202.8

Рубрики:

Отруєння спиртами, фенолами та їх похідними

Вітамінна недостатність. Гіпервітамінози

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р410.1-3 + Р627.703.1

Рубрики:

Хвороби серця

Інсульт

Шифр НБУВ: Ж21341/а Пошук видання у каталогах НБУВ 

Тромбоцити зберігають, утворюють та вивільняють велику кількість регуляторів ангіогенезу, які залучені як до репаративних процесів у тканинах у нормі, так і до розвитку патологій, асоційованих з ангіопатіями. Раніше було показано, що плазміноген регулює деякі функції тромбоцитів, однак його здатність модулювати їх ангіогенні властивості досліджено недостатньо. Мета роботи - изначити ефекти різних форм плазміногену на утворення та секрецію тромбоцитами протеїнів і регуляторів ангіогенезу. Відмиті тромбоцити людини одержували гель-фільтрацією на сефарозі-2B. Рівні експонованого P-селектину (CD-62P) на плазматичній мембрані нестимульованих та активованих тромбоцитів вимірювали за допомогою протокової цитофлуориметрії. Секрецію фактора росту ендотеліоцитів судин (VEGF) тромбоцитарного походження, а також фрагментацію плазміногену та утворення ангіостатинів інтактними тромбоцитами та плазматичними мембранами тромбоцитів визначали за допомогою імуноблотингу. Показано, що за дії тромбіну або колагену збільшувалась кількість P-селектину на поверхні тромбоцитів, тоді як Lys-форма плазміногену пригнічувала агоністіндуковану тромбоцитарну секрецію. Lys-плазміноген, але не Glu-форма, інгібував агоністіндуковане вивільнення VEGF із тромбоцитів. Активація тромбоцитів сприяла суттєвому підсиленню розщеплення плазміногену та утворенню ангіостатинів. Антитіла проти актину інгібували фрагментацію плазміногену за інкубації із плазматичними мембранами тромбоцитів, що вказує на роль поверхнево-експонованого актину в перетворенні плазміногену на ангіостатини. Дослідження демонструє нову функцію плазміногену, яка полягає в обмеженні ангіогенної активності тромбоцитів через утворення ангіостатинів та інгібування секреції фактора росту ендотеліоцитів.

Індекс рубрикатора НБУВ: Е0*725.111.434 + Е0*74*72

Рубрики:

Загальна біологія

Шифр НБУВ: Ж100178 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: З470.79-55

Рубрики:

Насосні станції та установки

Шифр НБУВ: Ж24320 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Ангіостатини становлять групу крингл(К)-вмісних протеолітичних фрагментів плазміноген/плазміну, які функціонують як потужні інгібувальні медіатори проліферації та міграції ендотелійних клітин. Вони беруть участь у модулюванні росту судин у тканинах за норми та різних патологічних станів, асоційованих з аберантною неоваскуляризацією. Мета роботи - узагальнити наявну інформацію, включаючи власні експериментальні дані авторів щодо перспектив застосування ангіостатину для лікування неоваскулярних захворювань ока (НЗО). Головну увагу зосереджено на патологіях сітківки та ушкодженні рогівки. Зокрема, описано дані літератури стосовно перспективних і ретроспективних досліджень, клінічних випробувань і патофізіологічних тваринних моделей, створених для дослідження та лікування НЗО. Акцент було зроблено на лабораторних підходах до одержання різних ізоформ ангіостатину, а також на порівнянні антиангіогенних властивостей нативних та рекомбінантних поліпептидів-ангіостатиків. Результати серії досліджень свідчать, що ангіостатини можуть повністю пригнічувати патологічний ангіогенез за діабетичної проліферативної ретинопатії, не впливаючи на нормальний розвиток судин сітківки та не виявляючи несприятливих побічних ефектів. Ангіостатини випробовують як інструмент для таргетної антиангіогенної терапії рогівки з метою лікування різноманітних патологічних станів очної поверхні, спричинених травмами, хімічними опіками, попередніми оперативними втручаннями, постійним носінням контактних лінз, автоімунними захворюваннями, кератитами та вірусними інфекціями (герпес, COVID-19), відторгненням трансплантата рогівки тощо. Серед усіх відомих ізоформ ангіостатинів ізольований фрагмент плазміногену K5 виявляє найпотужнішу інгібувальну активність стосовно проліферації ендотеліальних клітин, пригнічуючи її через активацію множинних сигнальних шляхів, що призводять до загибелі клітин і супресії ангіогенезу. Застосування аденовірусної генетичної конструкції, що кодує ангіостатин К5, як перспективного засобу корекції НЗО є прикладом революційного підходу в таргетній генній терапії. Зазначено щодо доцільності проведення подальших комплексних досліджень для з'ясування клінічного потенціалу та оптимальних режимів використання засобів на основі ангіостатину для лікування неоваскулярних патологій ока.

Сучасне великомасштабне виробництво фармакологічних препаратів крові орієнтоване на розширення номенклатури продуктів і більш глибоку екстракцію цільових білків, особливо на стадії їх попереднього очищення. Зокрема, ця проблема стає критичною для виділення білків, подібних протеїну C (PC), який присутній у плазмі в невеликій кількості. Мета роботи - поліпшити склад буфера так, щоб мінімізувати взаємодію PC з іншими білками і ліпідами, які присутні у вихідному матеріалі. Вміст протеїну C у плазмі і її похідних оцінювали за амідолітічною активністю щодо хромогенного субстрату S2366. Зменшення кількості гомологічних домішок і збагачення плазми протеїном C забезпечували шляхом селективної об'ємної адсорбції на ДЕАЕ-целюлозі. У даній роботі показано, що еквімолярна суміш двох амінокислот (L-аргінін і L-глутамінова кислота) суттєво збільшувала вміст протеїну C на етапі попередньої очистки кріо-збідненої плазми, який включає початкове розбавлення і подальше збагачення плазми протеїном C за рахунок зв'язування на DEAE-целюлозі. Виявлено, що розчини даних амінокислот за спільної дії інгібують індуковану амідолітичну активність протеїну C і підвищують його розчинність (на відміну від інших протеаз плазми). Висновок: внесення суміші амінокислот L-аргініну і L-глутамінової кислоти в кріозбіднену плазму значно оптимізує стадію попереднього очищення протеїну C, забезпечуючи 5-кратне збільшення його виходу після елюції з DEAE-целюлози.

Шифр НБУВ: Ж15785 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Шифр НБУВ: Ж100178 Пошук видання у каталогах НБУВ