На підставі вивчення матеріалів політичної історії Галичини та Наддніпрянської України кінця XIX - XX ст. досліджено процес становлення політичної суб'єктності української нації, визначено чинники її формування та тенденції розвитку. Здійснено порівняльний аналіз суспільно-політичної преси, визначено рушійні сили формування політичної суб'єктності та зародження національно-визвольного громадсько-політичного руху. У політичному аспекті вивчено специфічні тенденції процесу становлення національної політичної суб'єктності й політичної інституалізації українського народу Галичини. Показано вплив австрійського політико-правового чинника на розвиток політичної свідомості, становлення національної ідеї, діяльність громадських і політичних організацій, а також органів самоврядування як інститутів самоорганізації розвитку політичної суб'єктності. Визначено найважливіші етнополітичні чинники, що зумовили прояви національної самосвідомості українського народу та тенденції політичного самовизначення за внутрішньої національної злагоди та спільної співпраці усіх соціальних верств.

Висвітлено джерела релігієзнавства, засади формування релігієзнавчої парадигми, основні концепції щодо сутності та походження релігій, особливості релігії у структурі суспільного світогляду, класифікацію світових релігій. Наведено основні характеристики та типи первісних релігій, зокрема, тотемізм, фетишизм, анімізм, аніматизм, магія. Проаналізовано особливості релігій періодів перших цивілізацій та ранньої державності - Стародавнього Єгипту та Межиріччя, античної Греції та Риму, а також історичних національних релігій - індуїзму, сикхізму, джайнізму, зороастризму, даосизму, конфуціанства, синтоїзму. Розкрито основи вчення юдаїзму, віровчення та категоріальний апарат буддизму, основи християнської етики, засади екуменізму та його прояви в Україні, основи вчення мусульман, цивілізаційну та релігійну місії ісламу. Визначено філософсько-правовий вимір свободи совісті та толерантності, новітні релігійні деструктивні та окультні спільноти. Особливу увагу приділено державній релігійній політиці та церкві на українських землях в історичному контексті.

Висвітлено проблеми кризи західноєвропейської культури, вплив на неї науково-технічних досягнень, наростання техносфери та витіснення органічного життя у праці О. Шпенглера "Занепад Європи", або "Падіння Заходу і глобальні проблеми людства", а також технософскої концепції філософії життя німецького філософа.

Проаналізовано наслідки розвитку науки, техніки, технологічних інновацій та їх вплив на сучасне суспільство, його соціальні норми і значення соціальних чинників, зокрема соціального капіталу, в розбудові постіндустріального суспільства, особливостях впливу соціального капіталу на економіку, право, культуру та політику сучасного суспільства.

Розглянуто соціально-психологічні чинники зростання популярності соціальних мереж та їх вплив на сучасне суспільство, його соціальні норми та на взаємодію між людьми. Розкрито особливості віртуального спілкування у соціальних мережах.

Виокремлено та осмислено філософію техніки Х. Ортеги. Розглянуто в працях Х. Ортеги, по-перше, генезу та основні етапи розвитку техніки; по-друге, зв'язок природних обставин, людини і техніки; по-третє, зв'язок внутрішнього світу людини і техніки; по-четверте, зв'язок світу культури та його життєвих проектів з технікою; по-п'яте, взаємовплив сучасної техніки і "людини маси". Для виконання поставлених завдань застосовано компаративний підхід для порівняльного аналізу історичних етапів розвитку техніки, поведінки людини і тварини щодо природних обставин, життєвих проектів бодісатви, ідальго та джентльмена з продукування техніки. Використання функціонального підходу дозволило розкрити тісний, нерозривний зв'язок між появою та функціонуванням техніки і внутрішнім світом людини, культурою, життєвою програмою, яку вона реалізує. Елементами наукової новизни нашої розвідки є виокремлення, структурування, аналіз, узагальнення та систематизація основних ідей філософії техніки Х. Ортеги. Підсумовуючи, слід відзначити, що Х. Ортега створює свою філософську концепцію техніки на основі певного синтезу екзистенціалізму, філософії життя та марксизму. Його раціовіталізм і є інтеграцією різних філософських течій кінця ХіХ - першої половини ХХ ст. Проблематика його філософії техніки надзвичайно широка. Філософ не обмежується аналізом техніки. Він грунтовно досліджує питання техніки у зв'язку з буттям людини, її внутрішнім світом та життєвою програмою, критикує ідею прогресу і технічного детермінізму. До кола його дослідження входять такі проблеми як зв'язок техніки і культури, спрямованість технічного розвитку і його залежність від типу культури та науки.

З'ясовано специфіку античної парадигми техніки, визначено античні світоглядні універсалії, що детермінували античну картину світу; розкрито зміст античного поняття "техне". Доведено, що історичні трансформації техніки зумовлені перш за все кардинальними змінами світоглядних універсалій, які у свою чергу призводять до нової картини світу і нового змісту та місця техніки в ній. Обгрунтовано, що розвитку техніки та включенню її у світоглядну картину світу сприяли такі чинники: по-перше, антична картина світу вже не є суто міфологічною, в неї вплітаються натурфілософські ідеї про світобудову; основу світогляду античності становить космоцентризм з ознаками логоцентризму; по-друге, вміння мислити за допомогою понять, утворювати їх, що дозволило виокремлювати раціональні міркування з практичного повсякденного досвіду і стало великим завоюванням античної філософії, першою спробою наукового осмислення світу, передумовою та основою науки як такої; по-третє, суто механічні, технічні моделі світу, які започаткували давньогрецькі філософи, поклали початок переходу до наукового раціонального пояснення природи, на відміну від попереднього - ірраціонально-містичного; по-четверте, незважаючи на те, що людина античності ще була залежною від природи, від космічної необхідності, вона вже була достатньо автономною від традиційних взірців життєдіяльності та поведінки при реалізації свого життєвого шляху; по-п'яте, принцип творчого становлення, продукування нового, який був притаманний макрокосму, природі, поширився і на його мікрокосм - людину.

Одна з ключових тенденцій сучасного суспільства - глобалізація. Необхідною рисою сучасних глобалізаційних процесів є технологізація. Вона беззаперечно впливає на формування і трансляцію цінностей, але постає питання якою мірою цей ефект є позитивним. Мета дослідження - розкриття ціннісного виміру технологізації глобалізаційних процесів. Економічна, політична і соціальна глобалізації мають різні особливості трансформації цінностей, що потребує індивідуального підходу під час гуманітарно-філософської експертизи. Доведено, що аналіз ціннісних змін під впливом технологізації та глобалізації є необхідним для контролю та регуляції процесів, які відбуваються у суспільстві. Так, соціальна глобалізація опосередковано використовує технології, саме обмін цінностями, який відтепер є можливим за допомогою технологій, коли Інтернет виступає платформою для міжнародної взаємодії та комунікації, сприяє покращанню уявлень про інші культури, а отже, виховує повагу до них. Обгрунтовано, що процеси соціальної глобалізації є довготривалими та потребують строгого контролю задля виключення ймовірності втрати певних базових цінностей таких як ідентичність, культурна особливість. Визначено ціннісний вимір технологізації за умов економічної та політичної глобалізації, як каталізатор утворення нових цінностей, або заміщення старих. Демократизація світу, громадянське суспільство є новими цінностями завдяки поширенню технологічних здобутків, але це постає небезпекою для національної держави та фрагментарного суспільства, яке визначає національну ідентичність. Проаналізовано наслідки трансформації цінностей в економічній і політичній глобалізації. Результати не є однозначними, оскільки існує ризик втрати базових цінностей, тому цей процес має контролюватися саме з боку філософських експертиз, консультацій та оцінки економічних і політичних процесів.

Досліджено гуманітарно-наукові парадигми техніки, їх історичні трансформації, світоглядні та методологічні можливості. Показано, що техніка як інструмент задоволення суто прагматичних інтересів суспільства стає надособистісною силою, здатною впливати на всі сторони життя людини та суспільства. Зазначено, що саме цим і зумовлена потреба в гуманітарно-науковому дискурсі техніки, створенні й обгрунтуванні нової парадигми, яка враховувала б її людиномірні, соціокультурні та ціннісні виміри. Увагу приділено особливостям некласичної методології науки, концепціям техніки К. Маркса, Ф. Дессауера, Е. Каппа, П. Флоренського, П. Енгельмеєра, О. Шпенглера.