Проанализировано зарождение в границах философии "русского космизма" концепции неприятия смерти Н. Ф. Федорова.

Освещены жизнь, деятельность, а также философские концепции выдающихся представителей религиозной философии России и Украины XIX - первой половины XX вв. Дана информация о С. Гогоцком, П. Юркевиче, П. Линицком, В. Соловьеве, Е. Трубецком, П. Кудрявцеве, Л. Шестове, Н. Лосском, С. Булгакове, Н. Бердяеве, С. Франко, П. Флоренском, В. Зельковском.

Розглянуто негативні наслідки некритичного прийняття "Болонської системи " навчання. Розкрито культурно-історичні основи філософії європейської освіти та науки. Проаналізовано зміст поняття "європейськість" у контексті протиріч між ним та процесом реформування вищої школи в Україні.

Рассмотрены негативные последствия некритического восприятия "Болонской системы" образования. Раскрыто культурно-исторические предпосылки философии европейского образования и науки. Проанализировано содержание понятия "европейскость" в контексте противоречий между ним и процессом реформирования высшей школы в Украине.

The article deals with the negative consequences of noncritical perception "Bolonian systems" educations. It is opened cultural - historical preconditions of philosophy of the European education and a science. The maintenance(contents) of concept "European" in a context of contradictions between it and process of reforming of the higher school in Ukraine is analysed.

Зроблено спробу відтворення історичних контекстів визрівання ідеї толерантності в соціокультурній традиції. Стверджено ідею, що умовою становлення культури толерантності є розвиток культури діалогу, комунікативної раціональності, інтерсуб'єктивного виміру суспільного буття, практичної філософії.

Сделана попытка воспроизведения исторических контекстов вызревания идеи толерантности в социокультурной традиции. Утверждена идея, что условием становления культуры толерантности есть развитие культуры диалога, коммуникативной рациональности, интерсубъективного измерения общественного бытия, практической философии.

In the article the author gives it a shot reproducing of historical contexts of ripening the idea of tolerance in socio- cultural tradition; also an idea, that the condition of becoming of culture of tolerance is developet of culture of dialog, communicative rationality, intersubjective measuring of public life, practical philosophy, becomes firmly established by the author.

Раскрыты концепции памяти, сформировавшиеся в истории философии и современной культуре. Подчеркнуто на междисциплинарности как главном методологическом принципе в исследовании проблематики памятования. Сделан вывод, что современная культура демонстрирует не только интерес к прошлым опытам памяти, но и поиск "новых" практик памятования. Проблема взаимосвязи культуры, памяти, истории, а также концептуализация этих феноменов - тема одновременно - традиционная и современная, историко-философская и актуально метафизическая, так как культура прививается человеку и существуют для других культурные творения, прежде всего через такой сложнейший феномен духовного бытия как память. Важность этой силы в истории заключается в том, что память рождает мир современности как мир всевременности или трансисторичности, транскультурности. Историческая память только при этом условии может быть объединяющим человечество началом, а история - становиться деятельным познанием для действенной практики человечества. Анализ концептуальных подходов философов, актуализировавших проблематику памяти, позволяет понять культуру не только как опыт памятования, но и как процесс сопротивление беспамятству, забвению. Как свойство культуры память представляет собой способ поддержания человеческого в человеке, творения в нем того эстетического, то есть, чувственно небезразличного, начала, без которого нет личности, нет культуры, без которого неполна, этически несостоятельна человеческая деятельность и общественная история.

Раскрыты концептуальные подходы философов "русского Серебряного века" к пониманию задач философии и путей её развития. Актуализируется тема "силы" и "слабости" философии в аспекте её возможностей отвечать на духовные и культурно-исторические вызовы современной эпохи. Научный интерес составили учения И. Лапшина, Н. Лосского, Г. Шпета и др. Подчёркивается, что в "новом" понимании философии особую роль сыграл "онтологический поворот". Сделан вывод, что в основе исторического развития философии лежит одна и та же проблема - определения смыслов теоретической и практической философии, их размежевания, связи, возможностей в разрешении проблем человеческого бытия.

Рассмотрена тема судьбы человека в современном мире. Освещены проблемы свободы, творчества, религиозной эсхатологии, историософии, этики, принципов философствования, духовных начал бытия. Впервые опубликованы тексты ''Лекций о культуре'', прочитанных Н. А. Бердяевым для слушателей Религиозно-философской Академии в Берлине и Париже в 20 - 30 гг. XX в.

Рассмотрено творчество Г. Г. Шпета (1879 - 1937). Приведены результаты анализа феноменолого-герменевтической, историко-философской и эстетико-искусствоведческой сфер профессиональных интересов мыслителя. Отмечено, что в центре внимания авторов - амбивалентный характер самоопределения Г. Г. Шпета как философствующего субъекта и поиски методологического основания объединения философии, науки и искусства в единое когнитивное пространство. Представлены не публиковавшиеся ранее архивные документы, раскрывающие подробности киевского периода жизни философа.

Проанализовано творческое наследие философа русского Серебряного века Л. П. Карсавина (1882 - 1952). Обоснована актуальность для современного общества формирования культуры диалога как способа преодоления агрессивно-конфликтных форм "социального общения" (термин Карсавина). Традиционно творчество философа относят к "метафизике всеединства", религиозной философии. Аргументировано, что философское мышление Л. П. Карсавина раскрывается как поиск возможности и условий становления культуры диалога. Сделан вывод: "метафизика другого" Карсавина может быть рассмотрена как взаимосвязь личности с "Иным" (Абсолютным); как космическое призвание человека; как собственно человеческая судьба ("двуединство с любимой"); как сообщительность "социальных личностей", определяющих жизнь друг друга.

Раскрыто понимание эстетики как формы развития культуры философского мышления. Обосновывается, что такой подход требует преодоления закрепившейся с XVIII в. трактовки эстетики исключительно как дисциплины, с однозначно очерченным предметом и задачами. Сделан вывод, что иное понимание эстетики требует обращения к понятию "форма философии", которое интерпретируется в статье двояко: во-первых, как термин, позволяющий понять эстетику как одну из традиций философии (от античности и до современности); во-вторых, как термин, характерный для концептуализации историко-философского процесса Я. Э. Голосовкером (1890 - 1967), работы которого актуализировали проблему творческого воображения (имагинации) и позволили представить смысл эстетики как собственно философской традиции.

Актуализируется проблема понимания культуры в контексте феноменолого-герменевтической методологии Г. Г. Шпета (1879 - 1937). Показано, что "положительная философия" (термин Шпета) как "строгая" наука является способом обоснования сущего, предполагает понимание философских истин и за границами познания - в опыте сознания как единстве "мышления" и "смысла". Сделан вывод, что разработка "философии культуры" как философии возможностей базируется на шпетовском варианте феноменологии, в котором концептуализацию получает социокультурное измерение бытия, что позволяет выделить в опыте многообразие предметностей - социальных, социокультурных, этнопсихологических, художественно-эстетических и других феноменов. "Общность" сознания в бытии культуры оформляется через общение.

Робота присвячена розумінню діалогу як способу розвитку культури філософського мислення. У дослідженні проводиться аналіз сформованих в історії філософії та культури концептуальних підходів до діалогу, діалогічного мислення як феноменів соціокультурного буття. Показано, що в історико-філософському процесі діалог може бути представлений і як поняття гносеології, і як концепт у філософських міркуваннях, і як жанр філософських роздумів або художньо-літературно-філософський жанр. Зроблено висновок, що актуалізація проблеми діалогічного мислення в історико-філософському аспекті набуває у сучасному суспільстві й соціально-філософський сенс, адже проаналізовані у статті підходи слугують теоретичним підгрунтям для практичного вирішення суперечностей нинішнього соціокультурного буття.

Предмет дослідження - творчість Г. С. Сковороди (1722 - 1794), представлена на основі аналізу такого жанру філософських міркувань як листування. Актуальність цієї постановки питання пов'язана з тим, що в історико-філософському пізнанні епістолярна частина спадщини філософа не отримала достатньої дослідницької уваги. Показано, що листи філософа до М. І. Ковалинського та інших осіб розкривають учення про людину як "малий світ", розуміння умов людського щастя, ідею самопізнання та ін. не тільки як слово вчителя та друга, звернене до учня, але і як переосмислення власного життєвого шляху. Зроблено висновок: текст листів розкриває діалогову природу мислення філософа, а також єдність освіти та виховання як принцип просвітницької діяльності.

Розглянуто особливості "класичної" та сучасної філософії, типи філософського та соціального мислення як предмет сучасного історико-філософського дискурсу. Актуальність постановки питання про розуміння філософії як певної культури мислення в аспекті суперечливого зв'язку філософської традиції та сучасного філософування викликана необхідністю переосмислення можливостей філософії у питанні стосовно соціокультурного, цивілізаційного визначення сучасного людства. Зроблено висновок: утопічне мислення, являючи собою варіант "соціального проєктування", є трансісторичним феноменом і не може бути ототожненим із культурою класичного ("модерного") мислення.

Проанализированы литературная, журналистская, публицистическая и театральная деятельность М. Булгакова. Приведены творческая биография писателя и малоизвестные факты, касающиеся семейного древа рода Булгаковых. Особое место в исследовании занимает сопоставление творческих задач писателя с наследием таких выдающихся поэтов, писателей, философов, как М. А. Волошин, Н. В. Гоголь, Ф. М. Достоевский, Дж. Лондон, К. Малапарте, Ф. Ницше, Г. С. Сковорода, П. А. Флоренский, А. П. Чехов и др. В центре внимания авторов - киевоцентричность булгаковского художественного мышления, тема дома как "вечного места" пребывания.

Проаналізовано трансформації сутності культури у добу глобалізації, окремих змістовних структур культури, зміни характеру діалогу вітчизняної та загальносвітової культур та проблеми закономірностей формування культури діалогу у XXI столітті. Репрезентовано теоретичні та персоналістичні аспекти діалогу. Охарактеризовано культуру діалогічного мислення та світовідношення на основі аналізу проблеми у контексті історії філософії і сучасності. Досліджено екзистенційно-психоаналітичний вимір діалогу культур. Висвітлено діалог як спільне переживання образного контексту. Розглянуто світоглядно-дослідницьку парадигму ціннісно-нормативних засад діалогу культур в умовах глобалізації. Увагу приділено негативному характеру глобальної свідомості та антидіалоговість глобалістичного мислення. Досліджено можливості та контроверсії метафізичних і релігійних обріїв культури як чинників міжкультурної взаємодії. Увагу приділено ментальним засадам української філософсько-поетичної традиції.