Індекс рубрикатора НБУВ: Ф1(4УКР)503 + Ф055.026(4УКР)

Рубрики:

Історія політичних вчень

Шифр НБУВ: Ж68307 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено національну ідею як ідеал, абсолют, мету, форму політичної практики боротьби за громадянські права, норму взаємовідносин, засіб розв'язання суперечностей і протиріч між суб'єктами соціальної діяльності й умови розвитку людини та суспільства. Доведено, що національна ідея є найвищим механізмом ідентифікації індивіда з політичною нацією. Проаналізовано механізми усвідомлення масами української ідеї та запропоновано основні напрями її практичної реалізації.

Переосмислено зміст соціальної роботи в контексті концепції чотирьох рівнів розвитку сутнісних сил людини. Доведено, що діяльність соціального працівника буде значно ефективнішою, якщо він буде вміти орієнтувати клієнта на те, щоб він ставав суб'єктом власної діяльності.

Подано критичний аналіз філософських засад російської ідеї. Проаналізовано російську ідею крізь призму зазначеного автором методологічного підходу. На основі аналізу першоджерел доведено, що логіка творців і адептів російської ідеї повторює логіку політичної діяльності російських самодержців.

Произведен критический анализ философских основ русской идеи. Проанализирована русская идея сквозь призму предложеного автором методологического подхода. На основе анализа первоисточников доказано, что логика творцов и сторонников русской идеи повторяет логику политической деятельности российских самодержцев.

The article presents critical analysis of Russian idea philosophical grounds. The Russian idea is analysed through the suggested by the author methodologic approach. On the basis of original sources it was proved that the logic of Russian idea creators and followers supports the logic of Russian monarchs' political activity. Nowadays Russian philosophers are morally and metaphysically responsible for Russian idea functioning in the post-soviet space.

Розглянуто антитолерантність деяких критиків творчості Т. Шевченка на підставі характеристики їх ідіостилю. Це дало змогу визначить рівень розвитку здібностей цих критиків у єдності з їх життєвою та соціально-психологічною позицією. Звернено увагу на проблему відповідальності окремих прихильників ідіостилю за появу проявів антропологічного насильства в сучасному українському соціумі.

Рассмотрена антитолерантность некоторых критиков творчества Т. Шевченко посредством характеристики их идиостиля. Это дало возможность увидеть уровень развития способностей этих критиков в единстве с их жизненной и социально-психологической позицией. Освещена проблема ответственности отдельных сторонников идиостиля за появление проявлений антропологического насилия в современном украинском социуме.

The authors of the article examine antitolerance of some critics of Taras Shevchenko creative work through describing their idiostyle. It enabled to see the level of development of capabilities of these critics in unity with their vital and socially psychological position. Also the problem of separate idiostyle supporters responsibility for the appearance of anthropological violence displays in modern Ukrainian socium rises in the article.

Висвітлено проблеми пошуку новітньої української ідеї як вирішального фактора ідентифікації індивіда з народом. Розглянуто питання щодо зниження престижу української мови внаслідок соціальних розчарувань. Зауважено, що її відродження залежить від усвідомлення елітою (творчою меншістю) та прийняття народом новітньої національної ідеї. Викладено ідею чотирьох рівнів розвитку здібностей та особистісної парадигми буття людини. Доведено, що запропонований варіант національної ідеї значно розширить можливості для ідентифікації інших етносів з титульним українським і надасть мовно-етнічному принципу потужний поштовх до якісно нової спіралі розвитку, підвищить престиж українськості, підніме матеріальний і духовний інтерес до України, а також допоможе розв'язати теоретичну проблему, яка склалася в українській соціології щодо тлумачення проблеми нації.

Освещены проблемы поиска новейшей украинской идеи как решающего фактора идентификации индивида с народом. Рассмотрен вопрос о снижении престижа украинского языка вследствие социальных разочарований. Отмечено, что его возрождение зависит от осознания элитой (творческим меньшинством) и принятия народом новейшей национальной идеи. Изложена идея четырех уровней развития способностей и личностной парадигмы бытия человека. Доказано, что предложенный вариант национальной идеи значительно расширит возможности для идентификации других этносов с титульным украинским и придаст языково-этническому принципу мощный толчок к качественно новой спирали развития, повысит престиж украинскости, поднимет материальный и духовный интерес к Украине, а также поможет решить теоретическую проблему, сложившуюся в украинской социологии при толковании проблемы нации.

Простежено процес формування ідей персоналізму в українській філософській та соціально-політичній думці. Доведено, що ідеї персоналізму органічно притаманні українській філософії. Запропоновано в основу персоналізму покласти концепцію 4-х рівнів розвитку сутнісних сил людини. Історико-філософський, соціально-політичний аналіз ідей персоналізму надає змогу сформулювати мету філософії персоналізму: створити духовні та матеріальні засади для реалізації соціогенної потреби людини бути особистістю, організувати найкращих представників усіх класів та верств на розбудову умов для розвитку людини до рівня особистості. Філософія персоналізму - це шлях до практичної реалізації соціогенної потреби людини бути у житті особистістю, що відповідає її свідомим і несвідомим бажанням в духовному вдосконаленні. Певна частина філософських систем була інструментом оправдовування панування того чи того класу та світоглядною основою маніпуляцій свідомістю народних мас. Персоналізм - це філософія вдосконалення людини, яка, з одного боку, увібрала в себе християнські цінності, а саме, пріоритет духовного над матеріальним, що знайшло відображення у твердженні: "особистість - принцип буття" (А. Августин), а, з іншого, - узагальнила потребу в самореалізації. Філософія персоналізму створює методологічні та філософські передумови розбудови нового типу органічного суспільства, а саме: "діяльного" суспільства, універсальної гомогенної держави, тобто особистісного суспільства, що здатне узгоджувати суперечності між різними суб'єктами діяльності: окремими індивідами, класами, державою. Якщо сучасні філософи розмірковують щодо нових форм суспільного життя, то філософія персоналізму формулює інтелектуальний інструментарій, як це суспільство розбудувати. Отже, із соціально-політичної точки зору філософія персоналізму - це філософія міри у взаємовідносинах між різними суб'єктами соціально-політичної діяльності за умов пріоритету духовного над матеріальним. Філософія персоналізму здатна накреслити нові виміри взаємовідносин людини з владою (діалогова, аристократична демократія), з природою. Безумовно, персоналізм потребує нових концептуальних персонажів. Так, Ж. Дельоз та Ф. Гваттарі вважали, що концептуальними персонажами в суспільстві мають бути філософ, митець і науковець. Приймаючи ці фундаментальні висновки відомих учених, зазначено, що до концептуальних персонажів слід додати історика, психолога, учителя й соціального працівника. Політик у своїй діяльності має орієнтуватися не лише на вимоги електорату, але, перш за все, на відтворення онтологічних основ людського буття, висловником яких є концептуальні персонажі. Спеціально підкреслимо, що філософія персоналізму повною мірою задовольняє потреби народних мас. Сьогодні посередня людина маніпулює свідомістю народних мас, залишаючи їх пасивним економічним та соціальним об'єктом, у той час, як персоналізм орієнтує людину на те, щоб вона ставала свідомим суб'єктом діяльності. Запропоновано тезу, що філософія персоналізму здатна поєднати суперечливі інтенції людського буття: потяг людини до вдосконалення й водночас потребу стабільності; бажання свободи діяльності й необхідність її обмеження, що життєво необхідно за умов антрополого-глобальної катастрофи; віру в розум й водночас усвідомлення того, що людина нездатна осягнути складність буття.

Досліджено проблему первоначал суспільного й особистісного буття в контексті антрополого-глобальної кризи. Сформульовано метафізичну теорію особистості, на основі якої обгрунтовано авторський підхід до розуміння первоначал суспільного буття, філософії історії та філософські положення ідеології персоналізму. Обгрунтовано роль, значення та завдання метафізичних і концептуальних персонажів в умовах зміни парадигми розвитку людини та суспільства. Визначено роль політика в умовах необхідності трансформації знеособленої парадигми буття в особистісному.

Зауважено, що вперше в українській та європейській філософії на основі теорії ступенів духовного розвитку людини викладено процес формування критичного мислення. Доведено, що рівень мислення залежить від ступеня духовного розвитку людини. З'ясовано роль рефлексії, соціально-політичних і культурних факторів, що впливають на формування критичного мислення. Висвітлено роль і значення національного інтересу у процесі прийняття рішень. Проаналізовано механізми формування критичного мислення. Наведено програму курсу, плани семінарських занять, контрольні запитання різного ступеня складності, задачі, тести, словник філософських понять, термінів, персоналій та список літератури з проблематики філософії критичного мислення.