Розкрито суть, структуру та функції культури, сформульовано закономірності її функціонування, розкрито значення національної культури за умов державотворення. Розглянуто особливості розвитку світової цивілізації зокрема культур Стародавнього Світу, охарактеризовано основні тенденції їх поступу на сучасному етапі. Показано особливості суспільного та духовного життя Європи кінця ХІХ - початку ХХ ст. Висвітлено значення української культури, обгрунтовано її специфічні риси, простежено взаємозв'язки та взаємовпливи у процесі духовного спілкування народів.

Розглянуто особливості формування гуманістичного ідеалу людини-громадянина в українській філософії доби Ренесансу. Простежено зв'язок з антропологічними ідеями доби Київської Русі.

Розглянуто особливості впливу античної культури на культуру українську від стародавнього світу до часів Відродження. Підкреслено важливу роль античної культури у розвитку національної української культури, збереження її самобутності.

Досліджено роль козацького етносу в розвитку української духовної культури XII - XIX ст.ст.

Розглянуто культ богині Землі у давньослов'янській міфології. Спираючись на релігієзнавчий, фольклорний матеріал, обгрунтовано особливе місце культу богині Землі у віруваннях давніх слов'ян.

Висвітлено основні періоди історії філософії, головні проблеми онтології, антропології, гносеології та соціальної філософії. Вміщено словник термінів. Подано основні філософські напрями, течі, школи і погляди видатних філософів минулого і сучасного. Розглянуто феномен духовності, сутність та історичні типи світогляду, причини зародження філософії й особливості її питань, специфіку осмислення філософських проблем в епохи Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу, в класичній німецькій філософії XVIII - XIX ст. та в сучасній некласичній філософії. Охарактеризовано проблеми діалектики як теорії розвитку, буття, сутності людини та її свідомісті, особливисті і засади пізнавальної діяльності. Висвітлено специфіку філософського осмислення функціонування суспільства в діалектично-суперечливій єдності матеріальних і духовних засад. Розкрито проблеми зародження суспільства, структурування соціальної системи та історичної його періодизації тощо.

Розглянуто джерела становлення архетипу "Mагна Maтер" в українській культурі. Витоки архетипу "Магна Матер" знайдено у культурі первісного суспільства. Вже в часи палеоліту виникає культ Великої Богині - володарки світу, життя і смерті, втілення плодючості. Повного розвитку він досягає у трипільській цивілізації. Нерозривно пов'язаний з землеробством, цей культ зберігався і розвивався в наступні епохи, що зумовило вкорінення в колективному несвідомому українського народу архетипу "Магна Матер". Він підсвідомо детермінує поведінку і мислення кожної людини як представника етносу, сприяє формуванню ряду характерних рис українського національного характеру, перш за все утверджує у колективній свідомості святість життя. Інтуїтивно українець сприймає себе перш за все як дитину неньки-природи. Міфологічний архетип Богині-Матері є основою етнічної домінанти українського етносу.

Досліджено вплив козацького етосу на філософію Г. Сковороди. Норми рицарського етосу, характерні для козацтва, стали основою світогляду Г. Сковороди, здійснили величезний вплив на його антропологічні погляди. Козацький етос, на цінностях якого виховувався Г. Сковорода, надав йому тот зразок, еталон, який він пізніше осмислив і розвинув у своїй філософії. Постійна робота над собою, максимальна реалізація своїх талантів, сил у земному житті, усвідомлення власної гідності і характерні риси козацького етосу, його нормативні вимоги. Філософ поєднав козацький етос із просвітницьким баченням людини, закладених у неї можливостей і поклав в основу свого ідеалу "духовної людини". Якщо козацький етос підтримував волелюбний дух українського народу, стимулював постійну боротьбу за волю, то сковородинський етос є дієвим для людей як фізичної, так і розумової праці. Антропологія і, ширше, вся філософія Г. Сковороди виступає як філософська рефлексія козацтва в особі його представника над своїм життєвим ідеалом.

Розглянуто аксіологічний аспект концепції "етики благоговіння перед життям" А. Швейцера. В концепції "етики благоговіння перед життям" А. Швейцер філософські осмислив досвід свого життя. Його філософія виступає не умоглядною концепцією, а результатом його життєвої діяльності - лікарської, наукової, теологічної, музичної. А. Швейцер власним прикладом довів, що людина може жити осмислено і гідно, утверджуючи своєю діяльністю життя як вищу цінність. І це є підставою повного розкриття закладених в людині здібностей і талантів. Відновлення істинної ієрархії цінностей вимагає самостійності, протистояння нівелюючим, деструктивним силам. А будь-яка сила в суспільстві, спрямована проти людини, руйнує і саме суспільство як спільноту людей. Визнання життя найвищою цінністю - основа розвитку суспільства, яка створює можливості оптимального розв'язання багатьох глобальних проблем сучасності. Україна в своєму розвитку орієнтована на європейську цивілізаційну модель і тому філософія А. Швейцера, його особистісний приклад мають особливе значення. Для нашої країни важливим є процес повернення в цивілізовану, демократичну родину європейських народів, продовження свого розвитку як інтегральної частини європейської цивілізації. Звичайно, на цьому шляху є важливими і необхідними політичні, економічні реформи. Але не менш, якщо не більш, важливим є перетворення, розвиток на особистісному рівні і перехід від підданого тоталітарної держави до самостійного громадянина, відповідального громадянина демократичної держави. Тому питання засвоєння, сприйняття справді гуманістичної ієрархії цінностей, особистісних зразків є і питанням розвитку і збереження демократії в Україні.

Розглянуто феномен духовності, сутність та історичні типи світогляду, причини зародження філософії й особливості її питань, специфіку осмислення філософських проблем в епохи Античності, Середньовіччя, Відродження, Нового часу, в класичній німецькій філософії XVIII - XIX ст. та в сучасній некласичній філософії. Висвітлено проблеми діалектики як теорії розвитку, буття, сутності людини та її свідомості, особливостей і засад пізнавальної діяльності. Висвітлено специфіку філософського осмислення функціонування суспільства в діалектично-суперечливій єдності матеріальних і духовних засад. Розглянуто проблеми зародження суспільства, його структурування та історичної періодизації в його розвитку. Розкрито сутності суспільного виробництва як способу виробництва самої людини через створення нею цінностей матеріальної та духовної культури. Подано основні філософські, етичні, естетичні напрями, течії, школи й погляди видатних філософів минулого й сучасності щодо всіх проблем, які розглядаються у процесі вивчення курсу "Філософія".

На основі філософської концепції С .Б. Кримського, розглянуто софійність філософії Г. С. Сковороди як результат розвитку української філософії.

Розглянуто місце громадянського гуманізму в ренесансній культурі України, його вплив на формування державницької ідеології козацтва.

Досліджено причини антропогенного характеру, які призвели до глобальної проблеми зміни клімату. Наголошено, що глобалізація економічної, наукової, політичної сфер сучасного світу створила умови для прийняття глобальних заходів по вирішенню проблеми зміни клімату, та розглянуто дії світової спільноти, спрямовані на вирішення цієї проблеми.

Досліджено "космічний стиль" у моді ХХ ст. як систему змістовних символів, принципів побудови костюма, що виражає прагнення молоді до особистої свободи. Шляхом культурно-семантичного аналізу артефактів автор виявляє принципові зміни, які творці "космічного стилю" внесли в систему сучасного костюма як образної системи, сприяли його демократизації й персоналізації. Показано вплив розвитку високих технологій у сфері виробництва матеріалів на значні зміни не лише в одязі, але й у стилі життя. Зазначено, що наукові досягнення та інноваційні технології, поєднання їх із творчими пошуками модельєрів надали молоді одяг і стиль, адекватні її прагненню до вираження й утвердження особистої свободи.

Досліджено семантику зимових календарних свят, динаміка їхніх змін у сучасному українському суспільстві. Відмічається, що прагнення до ритуалізації суспільної та індивідуальної поведінки посилюються в моменти, які сприймались і сприймаються як періоди переходу, біфуркації. Саме період зимового сонцевороту, кінець одного календарного року і початок наступного з давніх часів сприймався і сприймається в суспільній свідомості та підсвідомості як певна точка біфуркації, період, в якому система може як впасти в хаос, так і вийти на новий, вищий і кращий рівень. Періодом переходу, біфуркації в суспільній свідомості сприймався період становлення незалежної української держави. Саме в такі моменти нація завжди відчувала і відчуває потребу в консолідації, в демонстрації власного буття і національного культурного самовизначення. Наголошено, що саме відродження обрядово-ритуального комплексу традиційних зимових свят стало яскравим проявом прагнення до відродження національних цінностей, національної культури загалом, виходу на новий рівень національного розвитку як у суспільному, так і в особистісному вимірах.

З позицій комунікативної філософії висвітлюється становлення комунікативного простору української культури. Окреслюючи розмаїття стилів та напрямів художньої культури епохи, особливу увагу приділено символізму. Зазначено, що символізм зумовив спадковість у формування комунікативного простору культури, його тісний зв'язок із надбаннями культури народної. Українські митці своєю творчістю, діяльністю об'єктивно відроджували та створювали відповідний запитам епохи комунікативний простір. Якщо художня культура формувала комунікативний простір цінностями, сенсами, образами, новими інтерпретаціями, то образотворче мистецтво створювало їхнє візуальне втілення, формувало візуальний ряд. Визначено роль просвітницької діяльності культурних товариств як ретранслятора досягнень національної культури серед народних мас. Комунікативний простір української культури став провідним фактором утвердження національної самосвідомості на індивідуальному та суспільному рівнях.

Категорія екологічної відповідальності займає одне з провідних місць у сучасній екологічній етиці. Досліджено особливості осмислення цієї категорії в етичному вченні католицької церкви. Католицька церква розглядає наявність "екологічної відповідальності" кожної людини як одну з основних умов вирішення екологічних проблем. Увага приділяється зв'язку екологічної концепції католицької церкви з її вченням про сутність та призначення людини.

З філософсько-культурологічних позицій розглядаються особливості розуміння такої етичної категорії як відповідальність, у традиційній культурі. Підкреслюється її всеосяжний характер, синкретична єдність відповідальності соціальної та екологічної. Підкреслюється, що дослідження та використання надбань традиційної культури є необхідною умовою утвердження відповідальності як базової цінності сучасного суспільства, що передбачає концепція сталого розвитку.

Розглянуто підхід католицької церкви до проблеми міжцивілізаційних викликів. На основі аналізу енциклік, промов, праць Іоанна Павла II, Бенедикта XVI висвітлюються основні положення католицької соціальної доктрини в контексті глобалізації. Підкреслюється, що основою соціального вчення католицької церкви виступають гуманістичні цінності. Саме вони мають виступати як основа для міжцивілізаційної взаємодії, розвитку діалогу і співпраці як відповіді на міжцивілізаційні виклики сьогодення. Належною відповіддю на міжцивілізаційні виклики за позицій католицької церкви є конструктивний міжцивілізаційний діалог, метою якого є дійсний прогрес людства.

Розглянуто процес екологізації сучасних соціальних проєктів, спрямованих на підвищення якості життя людини в умовах сучасного міста. Парки є важливою складовою сучасного урбанізованого простору. Вони розглядаються як соціальний проєкт, спрямований на гуманізацію міського простору, покращення якості життя містян. На основі культурологічно-історичного аналізу генезису парків у ХIХ - ХХI ст. Окреслюються зміни, що відбуваються у змісті та призначенні парків. Якщо спочатку на перший план виходили соціальні функції, то поступово все більшого значення стали набувати екологічні функції. Парки стали важливим фактором гармонізації урбанізованого і природного простору, розвитку у містян екологічної відповідальності. Сучасні парки, діяльність із їхнього створення та збереження виступають важливою складовою сучасних соціальних проєктів із вдосконалення якості життя в містах, є прикладом екологізації їхнього змісту і спрямованості.