З'ясовуються психокультурні, квазірелігійні, філософські та ідеологічні передумови російського месіянства аж до новітніх його неослов'янофільських та неоєвразійських трансформацій. Автор розвінчує сучасний московський імперіалізм як своєрідний симбіоз традиційного месіянства, етатистського шовінізму і реваншистського мілітаризму. Аналізується глибинна генетична та структурно-типологічна спорідненість різних версій російського месіянства (в тому числі і більшовицького "інтернаціонального" глобалізму та неоєвразійства). Робиться спроба охопити декілька взаємопов'язаних (структурно і функціонально) вимірів російської ідеї: на рівні менталітету, національної характерології та масової свідомості; на рівні національного дискурсу (його парадигм та епістем) філософського, філософсько-ідеологічного, художньо-літературного; на рівні діяльнісно-історичних та ситуативних "розгортань" та об'єктивацій російської ідеї.

Уперше в українському культурознавстві та лінґво-культурології розглянуто соціокультурний простір як поле розгортання дискурсивних практик, що вкорінені у розмаїті сфери життєдіяльности. Досліджено процеси сенсоутворювання, що відбуваються у надрах життєдіяльности людей у лоні їх розмаїтої дискурсивної активности. Проблему власне українського лінґвокультурного середовища в містах (а також його дисперсійности та функціональної неповноти) розглянуто на тлі процесів глобалізації, креолізації та марґіналізації самих носіїв української культури. Висвітлено взаємодію глобального та локального як так звану глокалізацію (зустрічний рух смислоформ, знакових систем та способів комунікування).

Проблематика свободи розглянуто у новітньому філософському ключі авторської концепції феноменологічної сенсології, яко свобода кожного окремішнього індивіда в контексті його буттювання та співбуттювання у життєсвіті (зокрема у горизонтах граничних смислів і цінностей). І позитивна і неґативна свобода (свобода-для і свобода-від, зокрема, яко свобода від обмеження свободи і від втручання у простір особистісної свободи) розглянуто не як абстрактну філософську категорію (у референції щодо кластерів "сусідніх" концептів); а як феномени (та - відповідно - динамічні конфігурації смислів; ноем та смислообразів; а також енергем прагнення (життєвого пориву до свободи та інтенційної "націлености" на горизонти свободи як понадвартості) у їх кореференціях зі смисловими мережами та світообразом - "world view"), що стосуються таких п'яти регіонів дійсної свободи: 1. свобода, яко ДІЯ (дії) започатковування Цілком Нового (згідно із Ганною Аредт - Initium); 2. Свобода, як Акт (Акти) (Творчости і духовні стани ТВОРЕННЯ; 3. Свобода, яко спонтанний рух смислів (вільний сенсокінесіс), яко фундаментальна передумова звільнення від брутальної речовости життєсвіту та головна передумова суверенности (самісности) самосвідомости і вільного мислення (зокрема - так званого "закидування" нових смислів "попереду самого себе"; 4. Свобода, яко вільні акти самоперевершування та самоподолання; 5. Свобода, яко протидіяння (насамперед - духовного протидіяння) всілякому поневолюванню та обмеженням свободи; 6. Свобода яко вільне сенсопокладання Граничних Смислів (у полі екзистенціялів та екзистентного співбуттювання) на противагу до конформізму масової буденної свідомости та різноманітних сурогатів ідеологій. Розглянуто (теж в аспекті фундаментальної сенсології) так звана "свобода волі" (Free will) та "свобода вибору".

Прецизійно й зусебіч розкрито суть авторської концепції. Ретельно, завдяки зосередженому й глибокому вслуханню в повсякчасний "шурхіт" смислових "шлейфів", простежено й омовлено шлях оприсутнення й буквального розгортання експлікації істини, проявлювання смислів із надр нашого єства й смислових світів життєсвіту - сенсокінесису. Докладно описано й онтично узасаднено спроможність людини до сенсотворення, яка є позачасовою чи всечасовою, смисли особистісної свободи та самоконструювання Яйности. Здійснено своєрідну трансмісію в майбутнє, формулюючи певне підложжя смислів, певний ресурс сенсів задля прийдешнього сенсотворення-культуротворення, задля можливого употужнення креатосфери та можливого "згущування" інтерперсональних (крос-персональних) смислових полів та субдискурсивних локусів співприсутности та співдіяння.

Увагу приділено зв'язку мови та ментальности, мови і культури українського народу. На широкому тлі мовних фактів виявлено закономірності мовної поведінки різних етносів. Здійснено спробу формування схеми на перехрестях лінґвокультурології і коґнітивної етнолінгвістики. Проаналізовано етнопсихолінґвістичну концепцію О. Потебні і проблематику мовного релятивізму в мові та світобаченні народу. Висвітлено етнокультурний компонент слова, а саме спробу функціонально-діяльнісної верифікації гіпотези Сепіра-Ворфа. Роман Кісь - етнограф за фахом, який упродовж багатьох років, перебуваючи в експедиціях, досліджував чукотську культуру. Основні міркування автора з етнолінгвістики, лінґвокультурології підтверджують також матеріяли про мовну картину світу чукотського народу.