Досліджено найгостріші проблеми культури, політики, мілітарності, що пов'язані з становленням та розвитком націй серед націй. Проаналізовано духовні аспекти етнічної ідентифікації, механізми формування етноідентичності. Розглянуто етнополітичний аспект національного буття, національну армію як атрибут суверенної держави. Висвітлено структуру, функції та форми виявлення української національної ідеї, а також геокультуру нації та національні геополітичні інтереси.

Наведено порівняльний аналіз езотерично-містичних підходів у Західній та Східній парадигмах, місця і ролі езотеричних знань у розвитку духовного потенціалу суспільства. Описано феномен містичного досвіду в класичному філософському вимірі. Розглянуто проблему матриці створення в філософії християнських гностиків. Представлено основні характеристики містики, розкрито їх структуру та зміст. Викладено порівняльну характеристику розуміння свідомості в класичній йозі.

Приведен сравнительный анализ эзотерическо-мистических подходов в Западной и Восточной парадигмах, места и роли эзотерических знаний в развитии духовного потенциала общества. Описан феномен мистического опыта в классическом философском измерении. Рассмотрена проблема матрицы создания в философии христианских гностиков. Представлены основные характеристики мистики, раскрыты их структура и содержание. Изложена сравнительная характеристика понимания сознания в классической йоге.

Розглянуто ключові проблеми слов'янської релігійної філософії від часу їх зародження до початку XX ст. Висвітлено такі питання, як генеза релігійних поглядів києворуської доби, релігійно-філософський зміст ісіхазму. Досліджено особливості інтерпретацій антропологічних, моральних і суспільних ідей. Грунтовно розглянуто філософські погляди відомих представників української філософії, які аналізували впливи релігійних ідей на процеси становлення нації.

Рассмотрены ключевые проблемы славянской религиозной философии от момента их зарождения до начала XX в. Освещены такие вопросы, как генезис религиозных взглядов киеворусского периода, религиозно-философское содержание исихазма. Исследованы особенности интерпретаций антропологических, моральных и общественных идей. Детально рассмотрены философские взгляды известных представителей украинской философии, анализировавших влияния религиозных идей на процессы становления нации.

Розглянуто філософсько-релігієзнавчий аналіз проблеми функціонування духовних цінностей.

Висвітлено методологічні аспекти дослідження проблеми суб'єктивності, проаналізовано особливості інтерпретацій проблеми людини у російській філософії. Розглянуто тлумачення понять добра та зла у філософській культурі Русі. Досліджено проблему актуалізації людської сутності у російській філософії кінця XIX - початку XX ст. Висвітлено основні положення концепції християнської моральності В. Соловйова. Розглянуто проблему віри як домінантну російської філософії. Проаналізовано образ "внутрішньої людини" у творчості Ф. Достоєвського. Розкрито значення російської релігійної філософії як спроби формування самосвідомості православ'я.

Освещены методологические аспекты исследования проблемы субъективности, проанализированы особенности интерпретаций проблемы человека в российской философии. Рассмотрено толкование понятий добра и зла в философской культуре Руси. Исследована проблема актуализации человеческой сущности в российской философии конца XIX - начала XX ст. Освещены основные положения концепции христианской моральности В. Соловьева. Рассмотрена проблема веры как доминантная в российской философии. Проанализирован образ "внутреннего человека" в творчестве Ф. Достоевского. Раскрыто значение российской религиозной философии как попытки формирования самосознания православия.

Проаналізовано соціально-політичні й ідеологічні зміни в суспільстві, які безпосередньо впливають на духовний потенціал людини. Релігію розглянуто як значущий елемент соціуму, який активізує творчий потенціал людини, її прагнення до духовно-душевної самореалізації. Релігія виступає суттєвим елементом ідеологічної підсистеми соціуму. І якщо у традиційному суспільстві релігія підкоряє собі всі ідеологічні інституції, то в суспільствах доби Модерну вона конкурує зі світськими ідеологіями. Однією із головних функцій релігії, і це є особливо важливим в аспекті актуалізації духовної суті особистості, є створення та транслювання системи цілісного світогляду, який грунтується на уявленні про граничну абстракцію (ГА), що найбільш обсягово висвітлює основну якість дійсності, що описується, тобто йдеться про її цілісність й яка посідає центральне місце в системі описування світу і, в такий спосіб, набуває статусу вищої цінності. Гносеологічним змістом уявлення про ГА є фіксація цілісності явищ зовнішнього світу та свідомості людини. Будь-яка релігія розглядає Абсолют як єдину причину дійсності, як основу цілісності зовнішнього і внутрішнього світу людини. Висхідним положенням є те, що ідея Абсолюту в релігії є історично сформованою формою ГА, поруч із філософським поняттям "буття" і науковими уявленнями про єдність Універсуму, який розвивається. Функцією ГА є фіксація основи тотожності та усталеності світу людського досвіду, який виражається взнаннях людини, які надають змогу цілеспрямовано та послідовно формувати дійсність, в якій і відбувається самореалізація людини та її прагнень, думок, мрій, духовності як такої. Специфіка розуміння ГА в релігії характеризується таким поєднанням абстрактно-загальних і конкретно-чуттєвих якостей, що формує їх незбалансовану єдність, яка й не виступає як предмет самої релігійної свідомості. Абсолют у релігії виступає: по-перше, як не-чуттєва єдина причина існуючого і по-друге, як конкретно-чуттєве явище - людина, тварина, сила природи та ін. Важливим є, що при цьому зв'язок характеристик абсолютного буття не пояснюється, а сприймається як даність. У релігійній свідомості ця незбалансована єдність не постає предметом уваги, що формує систему світогляду, яка виявляється в уявленні про чудо. Релігійне уявлення про ГА є складовою частиною релігії як цілісного соціального явища, як релігійного комплексу. Елементами цього комплексу й є релігійна свідомість, яка центрується навколо уявлення про ГА; релігійна дія, що спрямована на досягнення єдності конкретної особистості й трансцендентного буття, яке фіксується за допомогою ГА; релігійна організація як засіб для взаємодії людей і віруючих, які усвідомлюють власне ставлення до ГА. Взаємодія цих елементів релігійного комплексу змістовно визначається різноманітними рівнями висвітлення в релігійному світогляді предмету віри, який за своїми характеристиками виконує функції ГА, що забезпечує системне описування дійсності та виступає "гарантом" актуалізації духовних потенціалів людини.

Проаналізовано головні проблеми методології дослідження в сучасному релігієзнавстві. Надано дефініції таким поняттям, як "релігієзнавча парадигма", "релігієзнавчий метод", "релігієзнавча методологія"; розкрито основи системної методології в релігієзнавчих дослідженнях. Обговорено принципи і постулати, які є пов'язаними логічно і взаємозумовленими і цей зв'язок є настільки органічним, що надає змогу ввести супер-концепт, що синтезує постулати і водночас є стрижнем системної методології релігієзнавства. Комунікативна ситуація як супер-концепт співвідноситься зі знанням про комунікативну діяльність. Усі підструктури, що містять у собі комунікативно-регулятивну інформацію, утворюють органічну єдність, щільно взаємодіють, а ті конфігурації, що створені ними є суто індивідуальними і межово динамічними. Для моделі наукового знання, що акцентує змістовну специфіку тексту введено супер-концепт - епістемологічну ситуацію як сукупність взаємопов'язаних ознак пізнання в єдності його методологічного, аксіологічного, рефлексивного та ін. постулатів. Ці постулати доповнено ще наступними: тотожність і розрізнення; парадигми і синтагматика; діахронія і синхронія; час-простір. Онтологічна компонента пов'язана з предметним змістом знання, тобто науковим осмисленням явищ світу (природи, людини і соціуму), що має висвітлення в системі висхідних, головних і уточнюючих понять. Методологічна компонента характеризує пізнання з точки зору способів одержання, розвитку й обгрунтування наукового знання, а також його вияву у змістовно-логічних формах понять, категорій, ідей, концепцій та ін. Аксіологічна компонента співвідноситься з оціночною природою пізнання, виявляє моральнісні засади мислителя. Культура техногенного суспільства, орієнтована на інновації і трансформацію традицій, формує і підтримує ідеал творчої індивідуальності. Система цінностей тут базується на ідеалах креативної діяльності та творчої активності суверенної особистості. І тільки в цій системі цінностей наукова раціональність і наукова діяльність знаходять пріоритетний статус. Тому в новоєвропейської культурі і в подальшому розвитку техногенних суспільств категорія науковості знаходить своєрідний символічний зміст. Вона сприймається як необхідна умова процвітання і прогресу. Цінність наукової раціональності та її активний вплив на інші сфери культури стають характерною ознакою життя техногенних суспільств. Концепція оцінки техніки виступає як протиотрута проти тотального наступу техногенного суспільства. За десятиліття вона перетворилася на Заході на ідеологію суспільних рухів. У багатьох країнах, насамперед у США та Німеччині, створено спеціальні комісії парламентів, приймаються спеціальні закони, щоб цивілізувати лавину технічних інновацій, прорахувати ефекти, ризики і збитки інноваційного розвитку. Оцінка техніки у повному розумінні слова перетворилася на ефективну стратегію самоконтролю суспільства за інноваційним розвитком.

Проаналізовано концепт любові в двох традиціях: західноєвропейській і слов'янській, зокрема в культурі Балканського регіону. Простежується формування концепту любові в Античності, Середньовіччі, Ренесансі, Новому часі. Наголошується, що від доби Античності й Середньовіччя можна виявити дві тенденції в інтерпретації проблеми любові - раціоналістичну і екзистенціальну. Увагу приділено культурі ХХ - ХХI ст., в якій любов безпосередньо пов'язана з поза межовим досвідом, з трансцендентним.

Розглянуто проблему філософської та релігієзнавчої інтерпретації. В якості головного об'єкта такої інтерпретації обрано творчість видатного філософа - Л. Шестова. Саме його філософія, яку він позначив як "мандрівку по людських душах", привертає особливу увагу й дотепер.

Проаналізовано методологічні засади проблем людини в концепціях німецького філософа І. Канта і російського мислителя М. Бахтіна. Аналізуються напрями трансформації людської свідомості, становлення індивідуальності, процеси формування моральнісних орієнтирів. Увагу приділено існуючим підходам до свідомості людини, її змінам у трансформаційних суспільствах.

Розглянуто психоаналіз як класичний, так і посткласичний, в аспекті методології релігієзнавчих досліджень. Наголошено на розумінні релігії в психоаналітичній теорії як релігійного досвіду. Релігійний досвід є одним із головних понять у методологічних положеннях психоаналізу. Релігійний досвід розглядається як результат психічної діяльності людини, але не як приналежний до сфери трансцендентного; він виступає як потреба людини, як її захист від негараздів світу; як можливість досягнення внутрішньої гармонії.

Осмислено проблеми суб'єктивності як філософсько-релігієзнавчої. Виділено три періоди у становленні концепту "суб'єктивність", а також розкрито існуючі підходи до цієї проблеми в сучасній філософії.

Проаналізовано проблему людського життя в філософській спадщині видатного філософа Л. Шестова. Розкрито зв'язок філософування Л. Шестова з положеннями С. Кіркегора, Ф. Ніцше. Життя людини інтерпретується як вічна трагедія, яку можна подолати тільки вірою. Розкриваються особливості тлумачення понять "віра", "Бог" у творчості Л. Шестова. Бог усвідомлюється мислителем як Живий Бог, який не є подібним до християнського або іудейського Бога. Віра виступає спілкуванням людини з Богом на самоті, в повній таємниці й непромовленості. Тільки у такий спосіб і розкривається екзистенція людини.

Проблема цілісності людини розкривається як ключове питання у всій антропологічній проблематиці, яке вимагає використання нових методологічних засобів пізнання, що усвідомлено філософами, релігієзнавцями, психологами XXI ст. Обрунтовано розуміння людини як цілого ансамблю взаємопов'язаностей, як системи. У цьому зв'язку актуалізуються концепти "становлення" і "цілісності" як головні в аспекті реалізації духовності людини, її самореалізацїі, самоідентифікацїі. Багаторівневий підхід щодо дослідження цілісності людини реалізується завдяки усвідомленню цієї цілісності як єдності трьох реальностей - об'єктивної, суб'єктивної й трансцендентальної, а дієвість цих реальностей визначається через їх прояви на основі трьох головних функцій людини - природної, соціальної й духовної.

Зроблено аналіз релігійної свідомості, релігійного досвіду у взаємопов'язаності із суб'єктивністю людини. Актуальність цієї проблеми полягає в тому, що сьогодення України демонструє поширення нетрадиційних релігійних культів та рухів. Тому особливо важливим постає питання щодо формування особистісно-смислової природи людини, її цінностей і смислів, її орієнтацій та життєвої спрямованості. У цьому зв'язку вводиться поняття "життєвого простору" людини. Йдеться про можливості розробки методології дослідження релігійної свідомості й релігійного досвіду, розкриття процесів формування релігійної свідомості як на індивідуальному рівні (в межах людської суб'єктивності), так і на рівні соціуму. Зроблено висновок, що сучасний релігійний досвід містить у собі як когнітивно-афективний, так і регулятивний рівні. Дослідження смислової "завантаженості" релігійного досвіду передбачає ретельний аналіз суб'єктивності людини, її унікальної спрямованості та біографії, її внутрішніх детермінант.

Досліджено основи компаративного релігієзнавства, яке постає особливо актуальним у добу глобалізації, в контексті загострення багатьох проблем суто релігійного характеру, що призводять до насилля і трагедій. Виділено значення дискурс-аналізу як методу дослідження головних характеристик такого комунікативного феномену, як релігія. Особлива увага приділяється інтерпретації таких концептів, як "теологія", "релігія", "сакральне", "молитва", "таїнство" та ін. у межах компаративного релігієзнавства. Йдеться про визначення концептуально-спільного, яке існує в кожній релігійній традиції, надає можливості для розгляду релігійних феноменів в оригінальному контексті, для їхнього описування на основі використання точних критеріїв функціонування елементів релігійного дискурсу. Аналізуються змістовні складові термінів "міфологема" і "теологема"; обгрунтовується значення таких методів компаративного релігієзнавства, як системний, історичний, генетичний, змістовний, етичний, емічний.

Проаналізовано методологічні засади релігієзнавства як суто наукової сфери і навчальної дисципліни. Наголошується, що головними методами дослідження в релігієзнавстві загалом і в компаративному релігієзнавстві зокрема є такі методи, як системний, міждисциплінарний, аналітичний, герменевтичний, історико-філологіний, метод інноваційної етнографії та ін. Релігія існує і функціонує в конкретному соціумі, в конкретній соціокультурній і політичній ситуації, тому один із методів дослідження релігії - компаративний метод містить у собі всю цю багатокомпонентність. Важливою є контекстуалізація у багатовимірному релігієзнавчому дослідженні. Одним із важливих моментів у цьому підході є актуалізація історії релігій, що розширює обрії компаративного релігієзнавства як такого. Методологічна інтеграція передбачає системне, типологічне, компаративне і польове дослідження релігій. Світ релігійного досвіду змінюється набагато швидше, ніж дисципліна, що претендує на його дослідження. В зв'язку із цим завдання релігієзнавства як навчальної дисципліни обгрунтовуються як дослідження релігії, релігійних процесів на основі певної методології, певних методів у взаємопов'язаності із соціумом, особливостями його функціонування.

Досліджено особливості феномену самоактуалізації "я", його сутнісні характеристики та головні варіанти філософських інтерпретацій. Актуальність цієї проблеми безпосередньо пов'язана з кризовими явищами в багатьох сферах функціонування сучасних соціумів, які нівелюють особистість як таку. Особливо важливим у сучасності постає питання щодо розгортання всіх сутнісних сил людини, реалізації таких її життєвих потенціалів, як "добро", "любов", "гідність", "совість" та ін. Аналізуються класичні праці, до яких віднесено філософсько-психологічні дослідження екзистенціального і гуманістичного плану - Л. Бінсвангера, А. Маслоу, Р. Мея, К. Роджерса, В. Франкла, Е. Фромма та ін. Йдеться про те, що самоідентифікація, самореалізація людини розпочинається зі ставлення до власного "я". Людина, яка не поважає і не любить саму себе, не може поважати і любити інших людей. Увага приділяється теорії відомого американського дослідника Дж. Де Во, який розкриває "механізми" того процесу, як "я" водночас включається в культуру і в соціально-ієрархічну структуру сучасного соціуму. Дж. Де Во визначає поняття "етнічності" як ототожнення людиною самої себе з певною культурною традицією. При цьому дослідник доповнює це поняття іншим поняттям - "етнічної групи", яка й зберігає етнокультурну своєрідність. Людина виступає як духовна істота, яка постійно змінює власні смисли, і в цій зміні смислів актуалізуються всі характеристики конкретного соціуму - економічні, політичні, соціальні, культурні та ін.

Робота присвячена філософському, релігієзнавчому осмисленню новітніх технологій у сфері природничих наук. Йдеться про трансгуманізм, який породжує цілу низку проблем - генна інженерія, біотехнології, що пов'язані з філософським обгрунтуванням етичних положень pro et contra, а також дослідження у нейробіології та кібернетиці, з перспективою змін у людському мозку, у творчих і семантичних здатностях людини, які пов'язані з філософськими та релігійними дискусіями щодо природи свідомості та інтелекту. Виявлені базові концептуальні ціннісні положення трансгуманізму, які формулюються незалежно від історичного контексту певної доби. Наголошується, що трансгуманізм як світогляд може мати змісти і смисли, якщо вирішеними є етичні засади щодо використання його технологічних аспектів. Певну роль у вирішенні моральнісних обгрунтувань трансгуманізму відіграє релігія, яка вважає більшість штучних технологій суто негативними. Висновком є те, що універсальною практичною і позаморальною метою трансгуманізму є досягнення влади над усіма характеристиками життєдіяльності людини.

Розглянуто філософське осмислення співвідношення культури і релігії, їхню взаємодію в сучасному світі. Методологія дослідження взаємовідносин культури і релігії передбачає чіткі дефініції концептуалізації й концепту. В сучасному українському релігієзнавстві відсутні методологічні підходи щодо дослідження релігії, особливостей її функціонування в соціумі. Виявлені базові ціннісні положення щодо культури в її історичному русі, а також розмаїття філософських і релігійних пошуків на різних етапах становлення людства. Концептуалізація являє собою процес інтелектуального кодування ідей, у яких висвітлюється смисл розуміння культури в конкретній мовній сфері. Концепт є результатом індивідуального і колективного пізнання. Концепт містить у собі, по-перше, смисли, які є приналежними до реальності, а по-друге, він відкриває можливості для пошуку та інтерпретації цих смислів. У такому плані неможливо надати концепту якогось універсального визначення. Концепт є таким, який усвідомлюється іншою людиною, якщо та ідея, що міститься в концепті, співвідноситься з досвідом конкретної людини. Висновком є те, що в ХХI ст. будь-які "осучаснення" християнства призводять до домінування нетрадиційних релігійних течій і рухів.