Досліджено проблему синкретизму складнопідрядного речення, зокрема прислівно-присубстантивного типу з синкретичними атрибутивно-об'єктними та атрибутивно-доказовими відношеннями між частинами на матеріалі сучасної української літературної мови. Виявлено структурно-семантичні особливості даних конструкцій з послідовним обгрунтуванням умов їх виникнення та функціонування. Визначено зміст понять атрибутивно-з'ясувальний та атрибутивно-локативний синкретизм. Встановлено статус синкретичних складнопідрядних одиниць у межах структурно-семантичної класифікації, їх місце серед інших складнопідрядних конструкцій. Проаналізовано функціональний потенціал категорії атрибутивності: диференційоване ядро, напівпериферію, власне периферію. З'ясовано парадигму локативних форм, серед яких виділено статистичні, динамічні, контактні та дистантні. Розглянуто концептуальні засади функціональної граматики, основні підходи та принципи класифікації синкретичних присубстантивно-атрибутивних складнопідрядних речень на матеріалі сучасної української літературної мови. Проведено розмежування синкретизму, трансформації, транспозиції, перехідності, інтеграції, деривації, міжкатегорійної омонімії та багатозначності.

Запропоновано теоретичне обгрунтування феномену "самореалізація особистості старшокласника". Проаналізовано суть і зміст життєвої компетентності як суттєвої детермінанти самореалізації. Виділено сукупність компетенцій, які забезпечують здатність до самореалізації. Обгрунтовано доцільність цілеспрямованого формування цієї здатності у старшому шкільному віці. Розроблено систему роботи з формування здатності старшокласників до самореалізації на базі дослідження рівня розвитку основних компетенцій наприкінці навчання у IX класі. Як основні етапи послідовного циклу формування цієї здатності запропоновано самоактуалізацію, самовизначення та саморепрезентацію. Психологічний інструментарій дослідженого процесу містить модель і технологію формувального експерименту, а також програму для старшокласників і методичні рекомендації для шкільних психологів і педагогів.

Наведено результати дослідження емоційного інтелекту (ЕІ) та проаналізовано його роль в підготовці студентів до професійної діяльності (ПД), взаємозв'язок з афектом у наукових теоріях. Розкрито сутність та структуру ЕІ, теоретичні та методологічні основи його дослідження, особливості основних складових (власні емоції особистості, їх самоконтроль і саморегуляція, емоції інших людей, використання емоцій у діяльності та спілкуванні). Визначено передумови розвитку ЕІ особистості, зокрема, біологічні, соціальні, вікові, професійно-формувальні. Висвітлено концепцію розвитку ЕІ особистості в процесі професійної підготовки, обгрунтовано доцільність розвитку ЕІ студентів у процесі їх підготовки до ПД.

Приведены результаты исследования эмоционального интеллекта (ЭИ), проанализированы его роль в подготовке студентов к профессиональной деятельности (ПД), взаимосвязь с аффектом в научных теориях. Раскрыты сущность и структура ЭИ, теоретические и методологические основы его исследования, особенности основных составляющих (собственные эмоции личности, их самоконтроль и саморегуляция, эмоции других людей, использование эмоций в деятельности и общении). Определены предпосылки развития ЭИ личности, в частности, биологические, социальные, возрастные, профессионально-формовочные. Изложена концепция развития ЭИ личности в процессе профессиональной подготовки, обоснована целесообразность развития ЭИ студентов в процессе их подготовки к ПД.

Обгрунтовано необхідність розвиненого емоційного інтелекту фахівця у світлі вимог, передбачених Законом України "Про освіту". Розкрито значення емоційного інтелекту для забезпечення емоційної готовності до діяльності за обраним фахом, здатності долати професійно обумовлені труднощі, здійснювати самоконтроль і саморегуляцію та ефективне використання емоцій у професійній діяльності, можливість його розвитку під час вивчення психологічних дисциплін.

Розкрито сутність і зміст технології розвитку емоційного інтелекту студентів у навчальному процесі на підставі характеристики та аналізу поняття і сутності технології як такої, її основних параметрів, рис, факторів впливу на розвиток емоцій і їх зв'язку з інтелектом, особливостей розвитку емоцій в процесі підготовки студентів до професійної діяльності.

Розкрито погляди вчених на доцільність використання емоцій у спілкуванні та діяльності: виокремлено базові показники рівня розвитку здатності використання емоцій у конкретних ситуаціях. Показано процес вивчення рівня розвитку цієї здатності у студентів за умов їх професійної підготовки за відомими в науковій літературі методиками.

Розкрито погляди вчених на доцільність використання емоцій у спілкуванні та діяльності: виокремлено базові показники рівня розвитку здатності використання емоцій у конкретних ситуаціях. Показано процес вивчення рівня розвитку цієї здатності у студентів за умов їх професійної підготовки за відомими в науковій літературі методиками.

Розглянуто метод проектів як один із пріоритетних, оскільки він містить у собі унікальні розвивальні можливості та здатний позитивно змінювати людину будь-якого віку та рівня фахової підготовки. Зазначено, що реалізація методу проектів на практиці призведе до зміни позиції вчителя: з носія готових знань він перетворюється на організатора пізнавальної діяльності своїх учнів, змінює психологічний клімат у класі, переорієнтовує свою навчально-виховну роботу на різноманітні види самостійної діяльності учнів.

Розглянуто одне з найактуальніших завдань національної школи - виховання особистості, спроможної ефективно здійснювати міжособистісну комунікацію, вільно орієнтуватися в реаліях сучасного життя, вибудовувати власну модель поведінки з урахуванням загальнолюдських морально-етичних цінностей та вміння спілкуватися. Досліджено пошук прогресивних форм навчання підростаючого покоління, однією з яких є тренінг комунікативної компетентності. Подано програму тренінгу, правила роботи тренінгової групи, ділову гру, ситуативне моделювання, техніку асертивної поведінки (поведінка особистості, спрямована на захист власних прав), тест "Коефіцієнт товариськості".

Рассмотрена одна из актуальных задач национальной школы - воспитание личности, умеющей эффективно совершать межличностную коммуникацию, свободно ориентироваться в реалиях современной жизни, строить собственную модель поведения с учетом общечеловеческих морально-этических ценностей и умения общаться. Исследован поиск прогрессивных форм обучения подрастающего поколения, одной из которых является тренинг коммуникативной компетентности. Даны программа тренинга, правила работы тренинговой группы, деловая игра, ситуативное моделирование, техника асертивного поведения, тест "Коэффициент товарищества".

Is observed communication of pupils , it suggests the model training communicative competence as the problem of making the habits of interpersonal the most effective form of the development the main skill of the communicational technology.

Розкрито сутність полікультурної компетентності, розглянуто уміння, які вона охоплює. Проаналізовано концепції й основні ідеї полікультурного, громадянського та національного виховання особистості. Обгрунтовано принципи та шляхи удосконалення процесів її полікультурного та національного виховання. Розроблено методичні рекомендації щодо створення міжкультурного простору у закладах освіти.

Раскрыто содержание поликультурной компетентности, рассмотрен ряд умений, которые она охватывает. Проанализированы концепции и ключевые идеи поликультурного, гражданского и национального воспитания. Обоснована принципы и пути усовершенствования процессов ее поликультурного и национального воспитания. Разработаны методические рекомендации по созданию межкультурного пространства в учебных заведениях.

The article is observed the maintenance of the notion "polycultural competence", the main principles and ways of polycultural education of personality are considered, the methodical recommendations towards creation of polycultural area in the educational establishments are given.

Розкрито процес вивчення рівня розуміння студентами власних емоцій як складової емоційного інтелекту в процесі їх професійної підготовки.

Здійснено методологічний та історико-психологічний аналіз взаємозв'язку та взаємозумовленості афекту й інтелекту в різних психологічних теоріях множинного інтелекту, що послужило підгрунтям для розробки концепції психології розвитку емоційного інтелекту як психологічного феномену, його сутності, структури, змісту його складових. У межах діяльнісного підходу як методологічної основи запропоновано концепцію психології розвитку емоційного інтелекту в системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю. Обгрунтовано необхідність розвитку емоційного інтелекту особистості в системі професійної підготовки та доведено, що для цього є об'єктивні передумови. Розроблено спеціальний інструментарій та технологію розвитку емоційного інтелекту в системі професійної підготовки фахівців гуманітарного профілю та доведено їх ефективність.

Розкрито організаційні основи психологізації професійної підготовки за умов освітньої взаємодії. Висвітлено теоретичні аспекти організації професійної підготовки у ВНЗ, проблемні питання психологічної підготовки учасників навчально-виховного процесу до професійної діяльності та ін. Розглянуто теоретико-методологічні та психологічні основи вивчення освітньої взаємодії у проектуванні освітнього простору. Надано відомості про психологічні особливості професійного зростання особистості в процесі спільної трудової діяльності, вікові чинники розвитку емоційного інтелекту студентів у системі фахової підготовки, психологічної профілактики та корекції професійних криз на етапі навчання у ВНЗ, екологічність освітньої взаємодії як основи проектування системи дистанційної освіти та ін.

Висвітлено результати науково-дослідної роботи кафедри практичної психології КПУ з питань психології розвитку особистості в системі сучасної фахової підготовки. Розглянуто особливості емоційного розвитку особистості в системі фахової підготовки, проблему економічної свідомості та міжетнічної толерантності сучасного фахівця, особливості підготовки психологів до практичної діяльності в галузі сімейної та спеціальної психології. Охарактеризована діяльність психолога з розвитку комунікативних здібностей дітей із синдромом Дауна та означено особливості специфіки роботи психолога щодо формування комунікативних якостей підлітків із порушеннями опорно-рухового апарату.

Викладено теоретичні основи психології конфлікту. Розкрито сутність, функції, класифікацію, структуру, характеристики складових, динаміку конфлікту, моделі поведінки особистості в конфлікті, особливості ведення переговорів у конфліктних ситуаціях, в екстремальних умовах. Визначено вплив емоційного інтелекту особистості на процес перебігу та вирішення конфліктів конструктивними засобами.

Наведено результати емпіричного дослідження комунікативної толерантності учнів старших класів в умовах інклюзивного навчання. Теоретично обгрунтовано й емпірично підтверджено доцільність розгляду психологічної структури комунікативної толерантності старшокласників через характеристику її поведінкового, когнітивного, емоційного і регуляційного компонентів.