Висвітлено сутність, основні принципи, ідейні джерела православної культурології. Розкрито концептуальні засади інтерпретації духовної культури в історії православної богословської думки.

Освещены сущность, основные принципы, идейные источники православной культурологии. Раскрыты концептуальные основы интерпретации духовной культуры в истории православной богословской мысли.

Проведено системне дослідження педагогічних поглядів давньоруського митрополита Климента Смолятича (XII ст.) у контексті діалогу культур як філософсько-гуманістичної традиції вітчизняної освіти та виховання. Розглянуто особливості світогляду та творчої життєдіяльності Климента Смолятича, педагогічну персоналію якого визначено як своєрідний феномен взаємодії історико-культурних й освітніх традицій (античної, візантійської, болгарської, західноєвропейської, іудейської, далекосхідної, місцевої). Теоретично обгрунтовано зміст і педагогічну спрямованість світоглядної позиції митрополита як "філософії педагогіки". Діалогові аспекти філософсько-педагогічної думки Смолятича розкрито на прикладі гуманістичних цілепокладань (образу людини) та виховних цінностей його творчості, сформованої на засадах полікультурності й зорієнтованої на формування цілісної особистості в єдності її навчання, виховання та розвитку. На підставі розкриття діалогової сутності педагогічних поглядів Климента Смолятича окреслено перспективи їх впровадження у практику сучасної освіти, зокрема з урахуванням пріоритетів діалого-культурологічного підходу.

Проведено культурологічний аналіз сучасної версії діалогічної філософії як парадигми гуманітарного знання. Розглянуто діалектику розгортання діалогу від онтичного (Dasein) до онтологічного (Самість) рівня буття, йдучи за тріадою "Чужий - Інший - Ближній", яка фіксує поступовий процес гуманізації інтерсуб'єктивних і інтеркультурних відносин. Зазначено, що ключовою ідеєю запропонованої концепції діалогізму є акцентування посередницької фігури Третього як важелю еволюції діалогічних відносин.

Досліджено теоретичні основи сучасної діалогічної філософії, інтерпретованої в культурологічному дискурсі. Здійснено аналіз семантичних складових діалогу: інтерсуб'єктивної, інтеркультурної й інтертекстуальної. Диференційовано ключові концепти агентів діалогу: Чужий, Інший, Ближній, Третій - трактовані як універсальні смисли та стадії еволюції інтерактивного процесу. На даній підставі зроблено висновок про діалектику діалогу як руху від Я до самості за допомогою Третього. Продемонстровано прикладний вимір діалогічної філософії через показ механізмів її впливу на становлення сучасної методології культурології. У даному контексті розкрито проблему суб'єкта творчості, типології культурної ідентичності та культурних героїв.

Висвітлено теоретичні засади навчання історії за умов багатокультурного суспільства, наголошено на актуальності впровадження принципу полікультурності в сучасну освіту. Розглянуто мультикультуралізм як світоглядний проект підтримки розмаїття культур. Розкрито поняття і сутність діалогу культур, обгрунтовано діалогічність як ознаку української культури. Розглянуто полірелігійність України у світлі багатокультурності, викладено культурологічний підхід до вивчення релігійної багатокультурності в нашій державі. Значну увагу приділено проблемі національної ідентичності у контексті процесів українського націєтворення. Розкрито педагогічні основи викладання історії у багатокультурному суспільстві, проаналізовано європейський досвід з даного питання. Охарактеризовано методику впровадження принципу полікультурності у шкільну історичну освіту, акцентовано на полікультурній освіті учнів у позакласній діяльності.

Визначено поняття "текст" як провідну категорію гуманітарної культури XX - XXI ст. Описано особливості тексту культури , принцип його функціонування , співвідношення з "контекстом" (середовищем, "життєвим світом" епохи).Розкрито значення тексту культури як змістового наповнення сучасної освіти. Охарактеризовано текст як об'єкт засвоєння та засіб навчання, виховання, й розвитку особистості. Констатовано, що інтеграція України у європейський освітній простір актуалізує проблему "культурологічності" змісту освіти.

Проаналізовано проблему "присутності" та "відсутності" людини в культурно-цивілізаційному просторі сучасності. Розглянуто українську специфіку суб'єктивації людини в епоху постмодерну. Охарактеризовано кризу людини "інформаційного суспільства". Висвітлено особистість в контексті ідей діалогічних традицій. Приділено увагу феномену поліфуркації. Простежено еволюцію ціннісних орієнтацій сучасної української молоді за умов соціокультурних змін. Обгрунтовано концептуальні форми рецепції взаємодії художнього та соціального прогресу в сучасному цивілізаційному розвитку. Досліджено виховний процес та формування естетичних цінностей молоді в українському культурному дискурсі в період глобалізації та інформаційної революції. З'ясовано трофічні ідеали сучасної бюрократії. Надано характеристику мовної стихії людського світу.

Розглянуто проблеми фундаментальної культурології у різних цивілізаційних і регіональних академічних традиціях. Висвітлено такі ключові напрямки досліджень сучасної культурології, як культурологія освіти, культурологія релігії, культурні студії візуальності, студії пам'яті, гендерні студії, культурологія міста. Увагу приділено теоретичній спадщині П. М. Біциллі. Розкрито основні напрямки культурологічних досліджень феномену православної монастирської культури. Розглянуто лінгвокультурологічну гіпотезу походження назви міста Чернігів.

Викладено авторське бачення питання визначення людини й усвідомлення її місця у світі, що постійно змінюється. Висвітлено соціально-філософський контекст історії культурно-антропологічної парадигми. Увагу приділено екзистенційній антропології у французькій філософській думці XX ст. Розглянуто ланцюг методологічних поворотів в антропологічній традиції гуманістики XX ст. Окреслено проблеми та перспективи транскультури як експериментального патерна новітньої ідентичності. Проаналізовано зарубіжний досвід реалізації піднесеного суб'єкта піднесеного. Подано інформацію про культурно-патологічних персонажів сучасності: закон vs перверзія, розкол vs шизофренія, часовість vs фатальність.

Переосмислено крах цінностей у культурній самосвідомості сучасної молоді. Мета роботи - культурологічне тлумачення стану відчуження на базі структурного психоаналізу. Методологію дослідження складає синтез cultural studies та лаканізму. Головними методами постають деконструкація та герменевтична інтерпретація. Гіпотеза дослідження полягає у тому, що відчуження тлумачиться не як вакуум, а як трангресія - прорив крізь табу (Символічне) та примноження в геометричній прогресії бажання (Реального), яке перетворюється на товарний знак (бренд). Наукова новизна роботи полягає в радикальній трансформації концепту відчуження, яке тлумачиться не як втрата суб'єктності, а як жах індивіда перед зустріччю з нею.

Зауважено, що філософія — не умоглядне абстрагування від травм буття, яке приховує катастрофу, закриваючи очі на людські страждання. Спроби подолати насилля через фарисейську «дипломатію» завершилися перетворенням справжнього спілкування на тотальну іронію «інших для надто інших». З метою подолання даного відчуження автор намагається повернути діалогу його вихідне значення, рухаючись від садомазохістичної ненависті до Чужого через лицемірну толерантність до Іншого, до правди духовного цілого — мови любові до Ближнього. Доведено, що без соборності не відбудеться діалогу, і жодна мультикультурність не врятує від бажання зла панувати над нами, розділяючи нас на «хороших» і «поганих» інших. Визначено транскультурну ідентичність як альтернативу постмодерній транскультурі, вказано на зворотний бік транскультури як «карантинне» місце для кожного. Узагальнено деконструкцію дилеми "Схід - Захід" в контексті універсальної етики.