Індекс рубрикатора НБУВ: Ю812.282.24 + Ш400.221.4

Рубрики:

Романтизм

Романтизм <теорія л-ри>

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Освещены проблемы новомифологического числотворчества, рассмотрены число и имя как способные к развертыванию свитые смысловые центры, через прохождение которых происходит оформление мифологем. Раскрыта сущность музыкальных произведений романтизма как "новых мифов" на основе нумерологического и ономатологического методов анализа. Доказано, что нумерологический анализ направлен на постижение мифотворчества в музыке как числотворчества, ономатологический связан с его осознанием как именотворчества.

Рассмотрен романтический этап канонического жанра заупокойной мессы в контексте философско-религиозных проблем. Освещена трактовка смерти в европейском историко-культурном процессе. Проанализированы особенности формирования ведущего содержательно-смыслового комплекса реквиема на основе канонического латинского текста, жанрово-стилевая динамика реквиема в аспекте исторической эволюции XIV - XVIII ст.

Визначено, що романтизм це певний історичний тип культури, який передбачає протиставлення класичне - сучасне мистецтво та свідоме відмежування від античної традиції та системи цінностей Просвітництва. Проаналізовано естетичний вимір таких понять як "гедонізм", "насолода", "довершеність", "трансгресія краси", а також протиставлення понять "просвітництво" та "романтизм" як певних типів культури, в аспекті яких генеза естетизму стає зрозумілою. Обгрунтовано теоретичні виміри проблеми художньої творчості (естетичний та моральний аспекти), виявлено, що обмеження одного з них призводить до відчуження наслідків художньої творчості до абстрактного наслідування догматизованих канонів моральнісної поведінки або до втрати цілісності естетичної позиції митця у власному творі. Показано обмеженість раціоналістичної ідеї тотожності свободи технічному оперуванню знанням або регулятивному наслідуванню морального обов'язку та розкрито можливість трансцендентального ствердження людини у сфері естетичного досвіду. Розглянуто неоромантичну концепцію естетизму Оскара Уальда, яка імпліцитно несе у собі усі конотації внутрішньої напруженості даної теоретичної та художньої позиції, демонструє її історичне значення.

Визначено роль національного характеру у формуванні української музичної культури та виявлено типологічні ознаки її матеріальних форм для удосконалення контролю за переміщенням культурних цінностей через митний кордон України. Доведено, що типологічно подібна до феномену перехідності культура українського романтизму втілює специфіку національного художнього образу світу та функціонує невід'ємно від національного характеру. Зазначено, що риси даного характеру обумовлюють специфічно "музичний" засіб світосприйняття українців. Встановлено, що музика як архетипна форма мислення обумовлює культурну самобутність, формує психоінформаційний простір етносу, утворюючи послідовність звук - інтонація - знак - символ - мова - сенсова спільність. Виявлено, що романтизм як універсальна художня система відповідає українській етнічній ментальності. Досліджено, що романтичний світогляд, гармонійно засвоєний та перетворений національною музичною школою, властивий кращим зразкам декорованих нотних видань ХІХ ст. Показано, що особливості українського національного характеру мають матеріальне втілення на рівні національного народного інструментарію.

Досліджено процес естетизації ідеї свободи в контексті західноєвропейського романтизму, який охарактеризовано як певний історичний тип культури, що сформувався у жорсткій полеміці з просвітницьким культом розуму та сприяв створенню нового типу світовідчуття, в основу якого покладено безпосередність естетичного почуття. Запропоновано цілісний естетичний та культурологічний підхід до розуміння свободи як естетичного феномену, визначено основні етапи становлення романтичної інтерпретації свободи та комплекс теоретичних і культурологічних факторів, які детермінують виникнення даних етапів. Дану своєрідність романтичної концепції свободи обгрунтовано шляхом її порівняльного аналізу з раціоналістичною моделлю, репрезентованою ідеологією Просвітництва. Проаналізовано культурно-історичні та теоретичні аспекти співвідношення романтичної та просвітницької концепції свободи, наведено їх принципові характеристики. Розглянуто прояви романтичної моделі свободи у модернізмі та постмодернізмі, що імпліцитно містять всі конотації внутрішньої напруженості даної теоретичної та художньої позиції та визначають її історичне значення.

Вперше в українській історико-філософській науці проаналізовано філософські засади польського романтизму та його інтегрованість у загальноєвропейський контекст. Доведено, що філософія польського романтизму є своєрідною світоглядною теорією кінця XVIII - початку XIX ст., якій властива месійність, що розкривається через реформаторсько-сотеріологічний зміст її завдань і прагнення формування національної самосвідомості польського народу. Встановлено, що проблема свободи є ключовою для філософії польського романтизму та розглядається в двох аспектах: як свобода художньої творчості та можливість вибору поетом мети власної творчості. З'ясовано, що принцип історизму є базовим у філософії польського романтизму та виявляється у прагненні польських поетів-романтиків до вирішення проблеми збереження пам'яті народу, осмислення минулого та проектування його у сучасніть і майбутнє з метою зміни якісних характеристик людства. Доведено, що А. Міцкевич у своїх поетичних і публіцистичних працях створив роматничну концепцію людини, яка розкривається через поняття "пророк", "геній", "ідеальна людина". Досліджено особливості втілення ідеї досконалості людини в образі поета-пророка, який здатний керувати потужними змінами суспільної свідомості за допомогою поетичного слова, якому як елементу духовної сили властива здатність впливати на світ та історію.

Проаналізовано розуміння Ю. Словацьким визначної особистості, що втілюється в понятті "поета-пророка" як духовного проводиря народу та виразника загальнолюдських інтересів, а також ідеї безперервного розвитку народу через подолання попередніх форм на шляху до духовного та суспільного перетворення. Виявлено закономірний взаємозв'язок народу та поета-пророка, що є умовою їх діяльнісного співіснування.

Проаналізовано різні аспекти впливу соціально-культурної реальності міста на формування мистецьких та культурних тенденцій Нового часу. Обгрунтовано думку, що саме урбанізм як спосіб життя став одним з провідних факторів у становленні романтизму як естетичної течії.

Проанализированы различные аспекты влияния социально-культурной реальности города на формирование художественных и культурных тенденций Нового времени. Обоснована мысль о том, что именно урбанизм как способ жизни стал одним из ведущих факторов в становлении романтизма как эстетического течения.

Different aspects of social and cultural city reality influence on artistic and cultural tendencies of New time are analyzed in the article. Thought that urbanism as a way of life became one of the leading factors of romanticism formation as an aesthetic trend is substantiated.

Проаналізовано ірраціональні концепції про природу художнього мислення видатних митців і філософів XVIII - XIX ст. - Новаліса, К.В.Ф.Зольгера, Ф.Шеллінга, висвітлено теоретичні засади романтизму як мистецького напряму. З'ясовано, що основними чинниками творчості прихильники романтизму вважали не розум, а ірраціональне начало: інтуїцію, уяву, фантазію. Розглянуто уявлення Новаліса про пізнавальні можливості митця, висвітлено погляди К.В.Ф.Зольгера щодо витоків і специфіки художньої творчості, розкрито естетичні ідеї Ф.Шеллінга про дух як вище джерело формування творчого мислення та особливості розвитку мистецтва залежно від історичної епохи. Показано перспективність та актуальність досліджень посткласичного естетичного дискурсу проблеми природи та специфіки художнього мислення в дослідженнях мислителів XVIII - XIX ст., зокрема, позараціональних засад детермінації творчого процесу.

Проанализированы иррациональные концепции о природе художественного мышления выдающихся мыслителей и философов XVIII - XIX ст. - Новалиса, К.В.Ф.Зольгера, Ф.Шеллинга, освещены теоретические основы романтизма как направления искусства. Установлено, что основными детерминирующими факторами творчества представители романтизма признавали не разум, а иррациональное начало: интуицию, воображение, фантазию. Рассмотрены представления Новалиса о познавательных возможностях творца, изложены взгляды К.В.Ф.Зольгера об истоках и специфике художественного творчества, раскрыты эстетические идеи Ф.Шеллинга о духе как высшем источнике формирования творческого мышления и особенностях развития искусства в зависимости от исторической эпохи. Показаны перспективность и актуальность исследований постклассического эстетического дискурса проблемы природы и специфики художественного мышления в философских трактатах мыслителей XVIII - XIX ст., в частности, внерационалистических основ детерминации творческого процесса.

Прийняті в науці уявлення про грецький міф гіпотетично розглядаються як не автентична картина давнини, а як філософський конструкт, розроблений ранніми німецькими романтиками на основі кантіанського дискурсу. У ньому міфо-нарація розумілася як спосіб ментальної трансформації ворожого оточення (що його втілював обряд принесення людини в жертву) в плані його гуманізації, естетизації, героїзації, інтелектуалізації; цільність індивідуального існування - як сукупність природи, соціуму та індивіда; занурення в "міфо-середовище" - як умова такої єдності. Простежена подальша еволюція міфу, зумовлена цивілізаційними зрушеннями в Європі, які "фрагментизували" людську одиничність і зруйнували первісну єдність міфосвідомості; а це кінець кінцем визначило для міфу вузьку нішу в комерційно-гедоністичному просторі й перетворило його на збаналізовану наративну матрицю.

Мета дослідження - показати зв'язок романтизму з антропологічним вченням, що сходить до гегельянства та кантіанства, і водночас - із концепціями майбутнього, структуралізмом і постмодернізмом. Оскільки проблема людини - центральна у романтизмі, остільки є сенс окремо виділити в антропологічній науці "романтичне людинознавство" як історичну віху в ученні про людину конкретного історико-культурного періоду, відомого у науковій літературі під назвою "епоха романтизму". Художня література цього часу, що тісно пов'язана з філософією та науковим знанням, доводить глибину та актуальність аналітичної думки про людину бінарних станів, вираженої за допомогою багатогранної метафоричної образності й афористично точних висловлювань, які демонструють різнобічність теоретичного та практичного людинознавства. Особливості романтичного світогляду 1820 - 1830-х рр. визначили специфіку романтичного художнього та людинознавчого дискурсу, його суперечностей і парадоксів; а також романтичної думки, що тяжіє до символу та символізму, - одночасно логічною та алогічною, повної ліберального людинолюбства та наділеної песимізмом. Широта матеріалу, який приєднали романтики з історії, філософії, міфології, літератури та мистецтв, необмеженість дослідницьких інтересів, помножених на творчу наснагу та уяву, визначили стрибкоподібне мислення та фрагментарність образу людини. Рефлектуюча людина представлена романтиками не тільки у своїй "подвійності" і в боротьбі з самим собою, але також у різноманітті відносин зі світом, що надає можливість назвати цю область думки "романтичним людинознавством", яке вимагає міждисциплінарних підходів дослідження. Основні ідеї романтиків про людину як суперечливу особистість, романтичні вимірювання індивідуалізму та егоцентризму, "бурхливої душі" та "бунтівного розуму" в епоху "порушеної віри", стали тим коренем, з якого розвинулися психоаналіз та аналітична психологія, філософія "іншого" та постмодерністське вчення про міфи, концепції ілюзії та симулякра, бінаризму та ін. Структурний аналіз численних художніх та естетичних текстів епохи романтизму показує, що письменники першої половини XIX ст. надавали романтичній думці й образам антропологічного смислу та, по суті, заклали основи сучасного "людинознавства" і "суспільствознавства", створили базис для історичної, соціальної, психологічної, культурологічної та психоаналітичної антропології.