Індекс рубрикатора НБУВ: Ю702.22 + Ю225.5

Рубрики:

Гуманізм. Людинолюбство. Милосердя

Безпосереднє і опосередковане пізнання. Роль міфів у пізнанні

Шифр НБУВ: Ж16332 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю702.22 + Ю6*671*321

Рубрики:

Гуманізм. Людинолюбство. Милосердя

Соціальна філософія

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито сутність сучасного розуміння гуманізму як світоглядного й аксіологічного принципу. З'ясовано особливості новітніх соціально-філософських рефлексій "практики людини" у контексті процесів і подій суспільства початку ХХI ст. Наведено характеристику "неогуманізму". Проаналізовано гуманістичні тенденції новітніх філософських концепцій людини, зокрема, постекзистенціалізму, постмодернізму, "нової герменевтики", неопрагматизму.

Висвітлено історію і теорію проблеми естетичного виховання. Проаналізовано становлення і розвиток гуманістичного світосприймання. Розглянуто гуманізм у духовному житті доби Відродження, гуманізм виховання в динаміці культурно-історичних процесів, питання подолання суперечностей процесу естетичного виховання. Описано виховний потенціал мистецтва.

Освещены история и теория проблемы эстетического воспитания. Проанализировано становление и развитие гуманистического мировосприятия. Рассмотрены гуманизм в духовной жизни эпохи Возрождения, гуманизм воспитания в динамике культурно-исторических процессов, вопросы преодоления противоречий процесса эстетического воспитания. Описан воспитательный потенциал искусства.

Охарактеризовано форми і режими толерантності, сильні і слабкі сторони кожного режиму. Показано взаємодію влади і класу з релігією, расою та етнічною належністю за різних режимів, а також особливості толерантності в мультикультуралістичних суспільствах, зокрема у США.

Представлены характеристики форм и режимов толерантности, сильные и слабые стороны каждого режима. Показано взаимодействие власти и класса с религией, рассой и этнической принадлежностью в разных режимах, а также особенности толерантности в мультикультуралистических обществах, в частности в США.

Висвітлено актуальні проблеми духовності, теорії та методології пізнання, соціокультурних реалій сучасності та суспільно-гуманітарного пізнання і освіти. Розглянуто питання еволюції модусів життєвої героїки як екзистенційного втілення моральності та гуманізму у доренесансний період, духовні цінності у сучасній православно-богословській інтерпретації. Наведено лінгвістичний аналіз проблеми онтології знання. Значну увагу приділено проблемам полонізації української знаті у XVII ст., етнонаціональної ідентифікації особистості старшокласника у процесі вивчення української літератури, виховання духовності в педагогічній спадщині В.Сухомлинського.

Освещены актуальные проблемы духовности, теории и методологии познания, социокультурных реалий современности и общественно-гуманитарного познания и образования. Рассмотрены вопросы эволюции модусов жизненной героики как экзистенциального воплощения моральности и гуманизма в доренесансный период, духовные ценности в современной православно-богословской интерпретации. Приведен лингвистический анализ проблемы онтологии знания. Значительное внимание уделено проблемам полонизации украинской знати в XVII ст., этнонациональной идентификации личности старшеклассника в процессе изучения украинской литературы, воспитания духовности в педагогическом наследии В.Сухомлинского.

Обгрунтовано шляхи вирішення завдань гуманізації суспільної свідомості через діяльність органів влади та державного управління. Виявлено, що гуманізованою є лише зріла свідомість, важливим чинником розвитку якої є співпраця і взаємодія у межах громадянського суспільства, накопичення соціального капіталу. Доведено, що стиль управління суттєво впливає на гуманізацію суспільної свідомості як фактор сприяння або перешкоди її зрілості та самореалізації підлеглих. Запропоновано принципи та методи гуманізації суспільної свідомості, які можуть використовувати владні інституції й органи державного управління. Визначено систему інституцій, які могли б взяти на себе відповідальність за вирішення проблеми гуманізації суспільної свідомості. Розкрито роль гуманітарних предметів у підготовці майбутніх політиків і державних службовців. Обгрунтовано значення національної ідеї та компромісного вирішення конфліктів для втілення гуманістичних ідеалів суспільства.

Уточнено та поглиблено психологічний зміст поняття "гуманізм", який визначено як багатоякісну інтегровану психологічну категорію, що має внутрішні (духовність, активність, любов, саморозвиток, емпатія, свобода) та зовнішні (норми стосунків, особисті цінності, цілеспрямоване навчання і виховання) структурні компоненти. Проаналізовано концептуальні підходи та погляди вітчизняних і зарубіжних учених на ідею гуманізму, розглянуто досвід її впровадження у навчально-виховний процес. Встановлено, що психологічною основою формування гуманізму є творення особистісних духовних смислів. Висвітлено психологічні ідеї гуманізму острозьких просвітників XVI - XVII ст. та розроблено теоретико-прикладну концепцію формування гуманізму на підставі використання принципів християнської моралі. Створено програму "Християнська етика" для учнів підліткового та старшого шкільного віку. Вперше експериментально обгрунтовано ефективність використання психологічних ідей острозьких просвітників XVI - XVII ст. щодо розвитку гуманізму на засадах християнської моралі як засобу формування духовності.

Доведено, що у сучасний перехідний період надзвичайної гостроти набуває проблема соціально-гуманістичних ідеалів української молоді. Розкрито сутність поняття, структуру та соціально-етичне значення гуманістичних ідеалів як елементів особистісного світогляду в контексті загальносистемного підходу. Обгрунтовано, що соціально-гуманістичний ідеал є системою емоційно-вольових, інтелектуально-пізнавальних, морально-етичних і мотиваційно-оціночних складових, які перебувають у морально-праксеологічному взаємозв'язку. Доведено, що соціально-гуманістичні ідеали обумовлюють гуманістичний тип самовизначення особистості, займаючи місця атрибутивного світоглядного компонента. Виявлено, що соціально-гуманістичні ідеали української молоді мають індивідуально-прагматичну інструментальну цінність. Встановлено, що соціально-гуманістичні ідеали є елементами системи суспільних ціннісно-моральних норм, функціональне значення яких визначається результуючою тенденцією між віссю розрізнення інструментального-консуматорного та віссю розрізнення внутрішнього-зовнішнього. Доведено, що залежно від характеру взаємодії суб'єктивних та об'єктивних складових соціально-гуманістичні ідеали особистості можуть бути внутрішньо сформованими або нав'язаними зовні. Досліджено вплив соціокультурної трансформації на соціально-гуманістичні ідеали української молоді та розкрито її ознаки. У контексті становлення соціально-гуманістичних ідеалів молоді визначено сутність, передумови, методи, умови, фактори й аспекти морального виховання.

Досліджено актуальні соціально-філософські проблеми, пов'язані з жорстокістю сучасного суспільства, розривом поколінь, наростаючим відчуженням людини, небезпекою втрати гуманних загальнолюдських орієнтирів, вироблених століттями. Розглянуто основні підходи до феномена співчуття, наведено його базові характеристики як загальнолюдського соціального феномена. Висвітлено зародження співчуття, його історичний розвиток і значення для суспільства. Сформульовано оптимальну модель співчуття, що синтезує базові його елементи як загальнолюдського феномена. Досліджено парадигму соціального розвитку сучасного транзитивного суспільства, виявлено причини дегуманізації його ціннісно-нормативної системи. Сформульовано положення проекту гуманізації суспільства з використанням виробленої моделі співчуття як стабілізуючого чинника соціального розвитку.

Розглянуто трактування категорії "толерантність". Надано генезис феномена толерантності, його еволюцію від епохи античності до сьогодення, погляди філософів і педагогів на пропагування толерантності в суспільстві та виховання терпимості в дітей на принципах гуманної педагогіки.

Висвітлено актуальну проблему феномену милосердя з психологічної точки зору. Простежено шлях розвитку традиції милосердя у стародавньому Єгипті, Китаї та Індії. Розкрито особливості милосердя у духовних культурах Греції та Риму. На основі здійсненого ретроспективного огляду традицій милосердя у різних релігійних системах зроблено висновок, що ця загальнолюдська цінність є спільною для усіх світових релігій, вона наповнена глибоким моральним і гуманістичним смислом, пов'язаним зі становленням духовності людини. Проведено етимологічно-семантичний аналіз поняття "милосердя". Визначено, що милосердя характеризує вищий прояв людського співстраждання і поєднує в собі жалість, співчуття, співпереживання з активною, діяльною любов'ю до ближнього. Милосердя є показником сердечної ніжності та чутливості, воно включає доброзичливість, розуміння іншої людини й у досконалому своєму вираженні передбачає діяльну участь у житті іншого.

Розглянуто сучасні та традиційні підходи до вивчення особливостей емпатії у вітчизняній і зарубіжній психології. Проаналізовано попередні дослідження і на їх основі доведено необхідність оптимізації емпатії для вдалої соціальної адаптації та особистісного розвитку. Перетворення емпатії поведінки людини на соціально прийнятну спонукає вважати розвиток цієї здатності позитивною тенденцією. Відзначено, що високий рівень розвитку емпатії відіграє позитивну роль в житті людини, однак, саме високий рівень емпатії заважає людині задовольняти власні потреби - людина чутлива до чужих переживань, здатна пожертвувати власними інтересами на користь іншого, значно обмежує себе та допускає порушення особистісних меж, часто стає жертвою умілих маніпуляцій, що призводить до внутрішньоособистісних конфліктів. Існують певні етичні традиції засудження індивідуалізму. Розглянуто цю особливість індивіда і те, що її необхідно використати для формування гуманності, в основі якої - емпатія. Розкрито, що для вдалої соціальної адаптації потрібен оптимальний рівень емпатії, що полягає у збалансованості її механізмів і компонентів, рівновазі активних і реактивних складових у процесі розгортання. Досліджено, що сприятливий розвиток від первинних емоційних проявів до свідомого гуманного ставлення, свідчить про наявність такого балансу.

Розглянуто інтеграційні характеристики компонентів структури гуманістичної спрямованості та провідні аспекти її формування у майбутнього соціального педагога. Проведено аналіз теоретичних аспектів дослідження гуманістичної спрямованості як психологічного феномену. Окреслено розвиток гуманістичної спрямованості у майбутнього соціального педагога.

Рассмотрены интеграционные характеристики компонентов структуры гуманистической направленности и ведущие аспекты ее формирования у будущего социального педагога. Проведен анализ теоретических аспектов исследования гуманистической направленности как психологического феномена. Очерчено развитие гуманистической направленности у будущих социальных педагогов.

The integration characteristics of components a structure of a humanistic orientation and leading aspects of its formation at the future social teacher are considered. It is defined the basic approaches to definition of psychological concept of a direction and humanistic direction as its subspecies. Development of a humanistic direction in the future social teacher is outlined.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю702.22

Рубрики:

Гуманізм. Людинолюбство. Милосердя

Шифр НБУВ: Ж69395 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено теоретико-експериментальне дослідження проблеми формування милосердя як професійної якості студентів медичного коледжу в процесі фахової підготовки. Вперше обгрунтовано педагогічні умови, які забезпечують формування милосердя у студентів медичного коледжу: створення сприятливого середовища; розвиток комунікативних умінь і здібностей студентів; уточнено поняття "милосердя медичної сестри" як її професійно інтегрованої якості, що включає співпереживання, співчуття, жалість до пацієнта (хворого), готовність надати йому допомогу; критерії та показники сформованості милосердя студентів медичного коледжу. Подальшого розвитку набули зміст і засоби фахової підготовки майбутніх медиків.

Розглядаючи професійну діяльність авіадиспетчерів, як безперервний ланцюг рішень, вирішено проблему оцінки ними небезпеки, що може виникнути за умов порушення нормативів ешелонування повітряного простору. Сформовано терм-множину лінгвістичної змінної "рівень ризику" для порушення норми ешелонування S = 30 км. Виявлено вплив людського чинника на ступінь прийнятності відстаней між повітряними судами. Застосовуючи нечітку операцію об'єднання початкову терм-множину редуковано до розмірності, що рекомендована ІКАО для встановлення небезпеки подій. Одержані результати застосовано для вирішення "трикутник ризиків" ІКАО за показником "небезпека події".

Індекс рубрикатора НБУВ: Щ370.06 + Ю702.22

Рубрики:

Кіно ті інші форми суспільної свідомості

Гуманізм. Людинолюбство. Милосердя

Шифр НБУВ: Ж22799 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено філософсько-етичні аспекти світського гуманізму як етичного принципу. Проведено аналіз становлення європейської гуманістично-етичної думки. Визначено структурні компоненти й особливості етичної концепції світського гуманізму. Здійснено спробу систематизації історико-філософського досвіду осмислення зазначеної проблеми, з'ясування його морального змісту. В контексті етичних характеристик проаналізовано і понятійно оформлено розуміння світського гуманізму. Вивчено його інтеграційні тенденції. Охарактеризовано процес формування концептуального змісту гуманістичної етики, демонструються дискусії та шляхи конструктивного діалогу. Розкрито сутність складових чинників цінностей та принципів світського гуманізму. Вироблено його загальну концепцію за умов глобалізації. Показано, що одне з центральних місць в сучасному осмисленні гуманізму належить визначенню підстав зародження нових типів гуманістичної етики. З'ясовано роль сучасної етичної теорії у розробці діяльнісного аспекту світського гуманізму в контексті становлення міжнародного гуманістичного руху. Розглянуто тенденції кризи світського гуманізму, встановлено її причини.

На підставі аналізу західноєвропейських філософських концепцій виявлено специфічні риси дискурсу гуманізму Постмодерну. Гуманістична думка Постмодерну переживає тяжкий період. У її ситуації і невизначеність і кризові моменти мають відразу подвійний характер: вони охоплюють і її предмет, гуманістичну реальність, і розуміння цього предмету. Принциповим є розуміння суті "кризи предмету" не стільки в нових деструктивних явищах, скільки у опри явищ величезній нестабільності людини, можливості будь-яких радикальних змін в її бутті, в її залежності від динаміки, що відбувається у світі. Суть же "кризи розуміння" в тому, що всі наявні філософсько-гуманістичні, антропологічні концепції і теорії не можуть пояснити виникаючих явищ і процесів, в яких відбуваються кардинальні зміни людини. Проголошення "презумпції нерозуміння" (Ж. Дельоз, Ж. Дерріда) утворило специфічний стиль філософування, більше призначений для приховання, чим для розкриття смислу. Крім того, непридатними виявляються самі базові поняття, на яких будувалися гуманістичні, антропологічні та екзистенціальні теорії. В першу чергу, фундаментальні концепти "суттєвості людини" і людини і "суб'єкта", що знаходиться в основі європейського розуміння людини. Внаслідок цього непридатним виявляється як методологія аналізу розглянутої проблеми, так і мова, якою виражається дане розуміння: дискурс класичної європейської метафізики. Ця проблема досліджувалася М. Гайдеггером. Він вважав, що "нове життя" для гуманізму почнеться після перегляду концепції метафізичного суб'єкта. Людина є "пастир Буття", вона повинна відповісти на його поклик, перебувати в його "світлі" і розуміти його "мову". Гуманізм Постмодерну - це ще й екзистенціальна тривога, побоювання, страх за майбутнє "умов існування" людської істоти, "дому його буття". Саме це усвідомлення тендітності, нестабільності, негарантованості "дому буття людської істоти" переміщує в самий центр сучасного дискурсу про гуманізм такі питання: що являє собою цей "дім"? Яким було, є, має стати ставлення людської істоти до нього? Різноманітні людські співтовариства (мовні, конфесійні, професійні тощо) є не тільки творцями цього "дому", але і його користувачами. Як прихильники гуманізму, всі вони одностайні в тому, що турбота про нього, про його максимально тривале збереження у Всесвіті, підтримання його стабільності є священним обов'язком кожної людської істоти, кожного співтовариства. Проте, залежно від мети того або того співтовариства, "дім", про охорону якого піклуються всі, може бути використаний кожним співтовариством не тільки за прямим його призначенням, а й прикриттям своїх махінацій. А це означає, що кожне людське співтовариство розуміє гуманізм по-своєму. З цієї ж причини колись єдиний "європейський гуманізм" немовби розщеплюється на безліч неогуманізмів, які протистоять один одному.