Розглянуто проблеми побудови теорії соціальної взаємодії, питання символічного інтеракціонізму. Висвітлено положення феноменологічної соціології та комунікативної теорії дії. Проаналізовано значення принципів раціональності, наведено її характеристики. Описано дві системи епістемічної логіки, елементи аналітичної теорії планування.

Рассмотрены проблемы построения теории социального взаимодействия, вопросы символического итерракционизма. Освещены положения феноменологической социологии и коммуникативной теории действия. Проанализировано значение принципов рациональности, приведены её характеристики. Описаны две системы эпистемической логики, элементы аналитической теории планирования.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю415

Рубрики:

Значення, зміст

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю41

Рубрики:

Логічний синтаксис і семантика. Семіотика

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

З використанням визначення суті поняття семіотики Томаса Куна розглянуто інтелектуальну інтерпретацію людини та світу у напрямках, що стосуються загальних філософсько-теоретичних підходів; у контексті парадигми протистояння реалізму та ідеалізму охарактеризовано сліпий розвиток даних підходів. Визначено зміст поняття інтерпретанту як вчення про знаки, а також як ментальну подію. Розкрито суть контрасту між онтологічними та трансцендетальними спорідненостями. Розглянуто історію розвитку семіотики, зокрема, античний, латинський світ, Іберійське середовище, висвітлено місце Джона Локка, Фердинанда де Соссюра, Чарльза С.Пірса, Джона Поінсота, Якоба фон Ойкскюлля в становленні семіотики як науки. Наведено теорії семіотики, рівні семіозу, розглянуто критику як дослідження текстуальності.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю413

Рубрики:

Семантичне визначення істини

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито суть понять логіки висловлювання, складного судження, простого категоричного силогізму, доведення. Визначено чуттєві форми пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення), а також форми абстрактного (логічного) мислення. Наведено закон тотожності як принцип правильного мислення. Описано методи наукової індукції.

Раскрыта сущность понятий логики высказываний, сложного суждения, простого категорического силогизма, доказывания. Определены чувствительные формы познания (ощущения, восприятия, представления), а также формы абстрактного (логического) мышления. Приведен закон тождества как принцип правильного мышления. Описаны методы научной индукции.

Рассмотрен вопрос самопознания всей гуманитарной культуры, связанный с проблемой адекватного восприятия текстов с учетом связи с человеческим бытием и осмысления философией собственных суждений. Описаны внутренние механизмы формирования смысла текста, определены типы контекстов, на основе которых функционируют речевая практическая деятельность и способы понимания. Раскрыто содержание понятий знания, уровней осознания, тройственной структуры действительного сознания, мышления запредельного, истины и смысла, духа и духовности, действительности, реальности и существования.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю415 + Ю424

Рубрики:

Значення, зміст

Доведення. Спростування

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто проблематику просторового кодування в еддичній традиції давньої Скандинавії. Еддичні "світи" розташовано за структурно-семіотичною схемою; запропоновано вирішення проблеми символічної візуалізації еддичної моделі світу.

Дисертація є логіко-філософським дослідженням такого типу спілкування, як діалог. Виявлено та класифіковано види діалогу в історії філософії та логіки; визначено вплив основних мотивів Постмодерну на сучасні філософські та логічні дослідження діалогу; уточнено, що для логічного аналізу діалогу універсальним є логіко-когнітивний підхід; розкрито основні напрями розвитку сучасної інтеррогативної логіки; з'ясовано схеми запитань як прямих та непрямих мовленнєвих актів; виявлено можливості та перспективи логіко-когнітивного моделювання діалогу за схемою запитання/відповідь (на прикладі твору Платона эГоргійю).

Розкрито комунікативну природу смислу та наведено оцінку перспектив формування оптимальної методології його дослідження. На підставі аналізу основних підходів щодо вивчення проблем смислу у ряді наук та філософії XX ст. виділено три парадигми дослідження смислу: "менталістську" (на основі підсистеми продукування смислу), "лінгвоцентристську" (на основі підсистеми розуміння смислу) та комунікативну (на основі синтезу підсистем смислоутворення та смислорозуміння). Побудовано системні моделі трьох парадигм, на підставі яких проаналізовано методологічну розвиненість менталістської та лінгвоцентристської парадигм і перспективи побудови єдиної методології дослідження комунікативного смислу, пов'язані з розробкою підстав і механізмів синтезу менталістської та лінгвоцентристської парадигм. Як логічний механізм такого синтезу запропоновано операції реалістичного, атрибутивного та реляційного синтезу. Визначено різницю та відношення між поняттями "смисл" та "значення", показано важливість поняття "життєвий світ" для формування методології дослідження комунікативного смислу. Розглянуто методологічні наслідки прийняття комунікативної парадигми дослідження смислу, визначено її місце у сучасній методології пізнання.

Значну увагу приділено праксеологічним оцінкам, у контексті яких у межах логіки може бути розглянута будь-яка цілеспрямована дія людини. Досліджено два основні напрямки до аналізу поняття "дія" у сучасному логічному знанні: модель деревовидного універсуму та теоретико-ігрову модель. Проаналізовано суттєві для логіки складові елементи дії (розробку й оцінку альтернатив, прийняття рішень, оцінки "ефективно" та "економічно"). Сформульовано логічну схему праксеологічних оцінок. Проаналізовано поняття "дія" на підставі сучасних логічних підходів, а саме - логіко-когнітивного та логіко-феноменологічного. Альтернативи та зв'язок між ними репрезентуються як можливі світи за допомогою семантики графів. Виявлено можливості та перспективи подальших наукових досліджень логіки праксеологічних оцінок.

Досліджено проблему смислу, зокрема аналізу взаємозв'язку категоріальних утворень - смислу, значення та виразу - у процесі становлення логіко-філософської та філософсько-методологічної думки XX ст. Уточнено роль мови у науковому мисленні та формуванні наукового знання. Виявлено специфіку онтологічного статусу ідеальних утворень, а саме: об'єктивно-логічних змістів (смислів) наукового знання. Відзначено, що використання генетичного методу уможливлює визначення специфічності онтологічного статусу ідеально-об'єктивних утворень взагалі та смислу зокрема. Встановлення та розгорнуте представлення механізму утворення смислу дозволяє встановити його онтологічний статус. Як найважливіші "інструменти" утворення смислу встановлено акти свідомості трансцендетального суб'єкту (Е.Гуссерль), мовний вираз (Е.Гуссерль, Л.Вітгенштейн, К.Поппер) та певну соціально-мовну практику (Л.Вітгенштейн). Таким чином, суб'єкту, що пізнає, надається найактивніша роль у процесі пізнання на відміну від попередньої незначної ролі безучасного транслятора (Б.Больцано, Г.Фреге, Е.Гуссерль раннього періоду). Суб'єкт є принципово неусуненим з процесу пізнання через його безпосередню включеність до процесу здійснення смислу та внаслідок того, що без його участі не може існувати соціальне явище - мова, яка відіграє головну роль саме у процесі формування смислу, а не лише під час комунікації.

Робота містить філософський аналіз логічного моделювання, у ході якого визначаються зовнішній та внутрішній аспекти даного моделювання. Це передбачає розгляд логіки як моделі, виділення і аналіз методологічних функцій семантичної моделі. Такий підхід дозволяє систематизувати усі напрямки досліджень з проблем логічного моделювання. Проведення логіко-філософського аналізу поняття "семантична модель" дає можливість простежити зв'язок внутрішніх проблем логіки з низкою філософських питань.

З використанням теоретико-істиннісного підходу досліджено основні принципи часової логіки. Вирішено наукову задачу редукції часових понять до фундаментальних логічних. До термінологічного апарату пропозиційної логіки додано єдине поняття чистої обмеженої спрямованої тривалості. Часову компоненту висловлювань і міркувань визначено як елемент їх структури, а не змісту. Запропоновано тлумачення часової логіки як специфікованого фрагмента класичної. На основі стандартної семантики трикутника Фреге створено оригінальну кореспондентну семантику з категорією логічної можливості, на базі якої побудовано теорію істиннісних функцій. Розроблено теоретичні засади часо-логічної концепції шляхом формування систем часо-логічних істиннісних зв'язок, що поєднують логічний зміст з часовими відношеннями. Вперше проведено розрізнення внутрішніх і зовнішніх часових логік. Для зовнішньої знайдено алгоритм розв'язання, а для внутрішніх збудовано дві повні системи зв'язок. Доведено комбінаторну теорему про кількість логічних можливостей на обмежених контекстах.

Исследовано историческое развитие философских учений о языке права. Рассмотрены концепции античных, средневековых, ренесансных мыслителей, философов эпохи Нового времени, а также основные подходы к трактовке языка права XIX - XX вв. Показано, что проблематика языка права начала формироваться задолго до "лингвистического поворота" 1970-х гг. Элементы его философского анализа формировались еще в классической Греции и в Древнем Риме, в средневековой Европе, в эпоху Возрождения и Нового времени у Гроция, Бэкона, Гоббса, Локка, Лейбница, Монтескье, Беккариа и др. Сделаны выводы, что юрислингвистика имеет глубокие философские основания в античности, начиная с Гераклита, Сократа, Платона и Аристотеля и закончивая классиками римской правовой мысли. Определено, что дальнейшее углубленное исследование этих оснований образует существенно новую для истории философии права задачу, решение которой позволит установить приоритеты в теоретической разработке юрислингвистических проблем и обнаружить нетривиальные следствия, пригодные/используемые для разработки современных научно-практических рекомендаций.

Проаналізовано проблеми, які виникають під час побудови формальних теорій для міркувань і дій у відкритому та непередбачуваному оточенні. Встановлено, що виконання соціальних дій за таких умов значною мірою визначається змінами в ментальних настановах діючих індивідів. Значне просування у поясненні інформаційних і мотиваційних підстав соціальних дій стає можливим тільки завдяки побудові моделей динамічного та мультиагентного середовища. Побудова теорії соціальної дії є інтегративним проектом.

Із використанням концептуального підходу проаналізовано основні логіко-семантичні ідеї, сформульовані представниками аналітичної філософії. Дані ідеї, узагальнені до рівня філософських концепцій мови, розглянуто у контексті проблем сучасної логіки, лінгвістики, теорії штучного інтелекту, а також таких філософських напрямів, як феноменологія, семіотика, герменевтика. Визначено фактори, що обумовили становлення логіко-семантичних концепцій мови, проаналізовано характерні особливості їх формування і закономірності розвитку. Логіко-семантичні концепції мови розподілено на формалістські (концепції логічного атомізму та логічного аналізу мови, логіко-семантична концепція Р. Карнапа) та неформалістські (концепції "мовної гри" та "мовленнєвих актів", інтенціоналістська концепція мови, антиреалістська концепція значення М. Дамміта). Висвітлено еволюцію аналітичної філософії (як перехід від формалістських до неформалістських концепцій мови) з урахуванням ідеї поступового включення у сферу логіко-семантичного дослідження прагматичного аспекту мови.

Раскрыты понятия семиозиса и семиосферы в концепции Ю. Лотмана. Рассмотрены некоторые символические формы, составляющие семиосферу экспрессионизма, на примере творчества немецких художников.

Розкрито поняття семіозису та семіосфери в концепції Ю. Лотмана. Розглянуто деякі символічні форми, що складають семіосферу експресіонізму, на прикладі творчості німецьких художників.

Summary: the notions "semiozis" and "semiosphere" in Y. Lotman conception are discussed in this article, some symbolic forms of the expressionism semiosphere are considered on the material of the German artists' works.

Розглянуто метод побудови дидактичної онтології (ДО) в навчальній системі на підставі семантико-синтаксичного аналізу елементів понятійно-тезисної моделі з застосуванням нечіткої логіки. Описано базові правила для визначення відношення дидактичного слідування між поняттями та надано їх математичний опис. Запропоновано метод візуалізації ДО на базі дидактико-семантичних карт.