Індекс рубрикатора НБУВ: Ю225.37

Рубрики:

Досвід

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розкрито сутність поняття досвіду як предмета історико-філософського дослідження, показано його місце в теорії та метатеорії. Наведено трансцендентально-прагматичний підхід до проблеми досвіду. Визначено конкретно-історичні форми вияву даного поняття, проаналізовано досвід у філософії Г.В.Ф.Гегеля, І.Канта, М.Гайдегера, отнології Жана-Поля Сартра та Мориса. З'ясовано сутність поняття досвіду в марбурзькому неокантіанстві, виявлено основні риси неокантіанської топографії досвіду. Запропоновано концепцію історичного цілісного досвіду В.Дильтая.

Раскрыта сущность понятия опыта как предмета историко-философского исследования, показано его место в теории и метатеории. Приведен трансцендентально-прагматический подход к проблеме опыта. Определены конкретно-исторические формы выявления данного понятия, проанализирован опыт в философии Г.В.Ф.Гегеля, И.Канта, М.Гайдегера, отнологии Жана-Поля Сартра и Мориса. Согласована сущность понятия опыта в марбурском неокантианстве, выявлены основные черты неокантианской топографии опыта. Предложена концепция исторического целостного опыта В.Дильтая.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю217.1 + Ю225.37

Рубрики:

Проблема ідеалу. Цінності та світогляд

Досвід

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто складну структуру горизонтів досвіду та його вписаності у життєсвіт. Аналізуючи найпростішу даність у досвіді, який зазнав феноменологічної редукції, описано внутрішній горизонт досвіду, або конкретний предмет у його підставовій структурі, та зовнішній горизонт досвіду, що виводить досвід з суб'єктивного виміру до виміру мислимого-разом, до світу та іншого. Також доведено, як первинний досвід конституює життєсвіт і створює підстави для його активності: пізнання, практичного досвіду, цінностей і діяння. Зрештою показано, що такі досвіди становлять горизонт довір / докс практичного способу діяння, діяння за цінностями, завдяки чому взагалі відбувається конституювання часу світу і простору, речей, співсуб'єктів тощо.

Надано спробу визначення поняття мудрості як сутнісних знань, які людина втілює за законами істини, добра та краси, й аналізу її різновидів.

Розглянуто основні положення вчення про міметичний досвід і його зв'язок із теорією мови, вченням про історію та вимогою спасіння людства через критику збіднілого - сцієнтизованого та епістемологізованого - досвіду; а також Беньямінів проект, в якому філософії відводиться роль інстанції, яка через аналіз досвіду й історії може запропонувати людству план такого спасіння.

Визначено основні характеристики еволюції поняття досвіду в західних філософських системах, становлення яких спричинено впливом перетворення філософської думки у німецькому ідеалізмі у XIX - XX ст. На підставі історико-філософського топологічного аналізу основних положень стосовно досвіду, наявних у межах західної філософії від Античності до XX ст., відтворено цілісну картину передісторії та історії філософського аналізу досвіду у Канта та Гегеля, що зумовили рамки подальшої еволюції змісту поняття досвіду, визначені напруженням поміж епістемологічним і герменевтичним підходами. Установлено, що еволюція поняття досвіду відбувалася як діалектичний процес визначення досвіду у термінах фактичності й історичності в основних течіях філософії Заходу XIX - XX ст. На підставі аналізу основних рис історії поняття досвіду в західній філософії XIX - XX ст. створено концепцію еволюції цього поняття, яка узагальнює специфіку підходів до аналізу досвіду щодо філософських теорій неокантіанства, прагматизму, аналітичної філософії мови, феноменології та герменевтики, а також особливості впливу цих підходів на формування завдань сучасної епістемології, філософії мови та філософії науки.

Досліджено естетичний досвід і засади його онтологічної укоріненості у бутті людини. Запропоновано онтологічний підхід до розуміння дослідженого феномену, що не обмежується аналізом його гносеологічних параметрів. Доведено імпліцитний зв'язок естетичного досвіду з поняттями "досвід", "досвідченість", "здатність", "здібність". Висвітлено значущість дослідженого феномену у становленні структури людських здібностей. Проведено синхронічний і діахронічний аналіз ролі естетичного досвіду в генезі чуттєвої культури людини. На тлі історичної динаміки форм здійснення естетичного висвітлено модуси естетизації реальності. Визначено політичні та педагогічні стратегії залучення естетичного досвіду в сучасні соціокультурні практики.

Здійснено дослідження та порівняльний аналіз двох некласичних діалектичних методологій представників сучасної екзистенційно-антропологічної філософії - інтуїтивізму А.Бергсона і феноменології Е.Гуссерля. Переосмислено використання ірраціоналістичного методу, розробленого на початку ХХ ст. у сьогоднішньому історико-філософському просторі. Розглянуто методологію безпосереднього досвіду за допомогою якої проведено процесуальне дослідження людської свідомості, проаналізовано екзистенційні складники сучасного історико-філософського знання. Відзначено, що А.Бергсона, який запропонував концепцію інтуїтивно-безпосереднього пізнання та детально розробив поняття тривалості, та Е.Гуссерля - засновника вчення про феноменологічну ідеацію як таку, що дає знання одиничного та загального, можна розглядати як основоположників методології сучасного розуміння пізнавального процесу, свідомості та буття, безпосереднього схоплювання реальності у всьому її неповторному індивідуальному змісті.

Проведено філософсько-антропологічний аналіз поняття "досвід", який формується у процесі трансформації класичного ідеалу раціональності. Завдяки редукції змісту поняття "досвід" розкрито суть парадигмальних констант класичного ідеалу раціональності, а саме: неупередженості, об'єктивності, позадосвідності пізнавальних структур суб'єкта. В класичному ідеалі раціональності досвід індивіда зводиться до висхідної самооочевидності суб'єкта. Феноменологічна онтологія досвіду дозволяє виявитити респозитивну раціональність, а структуралістські стратегії експлікації досвіду спрямовані на викриття настанов логоцентризму. Зроблено висновок, що антропологічний зміст природи досвіду є інтеграцією життєвого шляху конкретного суб'єкта, дозволяє акумулювати продуктивні сили людини за логікою форм культури, в яких вони сформовані.

Здійснено дослідження поняття предмета у контексті з'ясування єдності дедукції категорій та ідей розуму, розкрито значення проблеми трансцендентальної дедукції. Визначено тісний взаємозв'язок між трансцендентальною дедукцією категорій та ідей розуму, а також між метафізичною дедукцією категорій та трансцендентальною дедукцією ідей розуму. Запропоновано тлумачення трансцендентальної дедукції як інтенсіональної, по-новому розкрито функціональне значення судження й умовиводу як місць конституювання предмета.

Досліджено теорію досвіду особистості з позиції сучасного реалістичного томізму. Томістична позиція конкретизована метафізичною антропологією Люблінської школи філософії. Дане дослідження, окрім формування основних визначень досвіду особистості, здійснює розробку проекту метафізичної антропології. Основу запропонованого проекту становить теорія акту буття, яка дозволяє визначити буття людини через поняття "субстанція", "суб'єкт", "акт і потенція". Встановлено, що опис досвіду людини через метафізичну онтологію дозволяє розкрити її феноменальну й онтологічну структури. Виявлено, що досвід у сучасному томізмі наведений з двох позицій: як теорія пізнання й акти вчинків. Передусім, досвіду вчинків особистості та приділена значна увага дослідження, оскільки він включає у себе повноту усвідомлених актів і, отже, відкриває психосоматично-вольову єдність особистості.

Досліджено внутрішню тенденцію трансцендентальної феноменології, яка полягає в її перетворенні з філософії свідомості на філософію досвіду. Феноменологію подано як трансцентентальний емпіризм, що є антиметафізичним проектом, який поєднує певні елементи новоєвропейського емпіризму та класичного трансценденталізму, долаючи вади й обмеженості цих філософських доктрин. Розглянуто такі характеристики досвіду свідомості, як інтенційність, темпоральність, інтерсуб'єктивність і тілесність, показано, що вони з погляду трансцентентальної феноменології виявляються умовами можливості досвіду взагалі. Проаналізовано допредикативний рівень досвіду, пасивну синтезу та мову як конструктивний елемент досвіду.

Розглянуто проблему мовчання, пустоти як "практики мудрості", співвідношення вербального й позасловесного вираження духовного, екзистенційного (і не лише) досвіду в європейській та східній (дзен) традиціях. Звернено увагу на проблему "девальвації" та "дискримінації" слова як основного виражального засобу в сучасній культурі та мистецтві.

В історичній послідовності проаналізовано та узагальнено провідні філософські підходи до визначення категорії "досвід". Висвітлено погляди сучасних науковців на цю проблему. Виявлено, що філософської позиції, досвід - це процес взаємовпливу людини й об'єктивної реальності, і саме його різноманітність визначає рівень індивідуального досвіду особистості, організацію особистісних якостей та її внутрішній світ.

Досліджено внутрішню тенденцію трансцендентальної феноменології, яка полягає в її перетворенні з філософії свідомості на філософію досвіду. Феноменологію представлено як трансцендентальний емпіризм, що є антиметафізичним проектом, який поєднує певні елементи новоєвропейського емпіризму й класичного трансценденталізму, долаючи вади й обмеженості цих філософських доктрин. Трансцендентальна феноменологія відмовляється від емпіричної натуралізації свідомості та психологізму як скептичного релятивізму, критикує емпіричні концепції асоціації й індукції і створює концепцію вільної варіації у фантазії. Водночас трансцендентальна феноменологія відрізняється від класичного трансценденталізму через те, що вона відмовляється від понятгя "річ-сама-по-собі", долає протиставлення розуму та чуттєвості й визнає можливість інтелектуального споглядання, матеріального апріорі та пасивної синтези. Перехід від статичної феноменології до генетичної представлено як вищезгадане перетворення феноменології з філософії свідомості на філософію досвіду. Розглянуто такі характеристики досвіду свідомості, як інтенційність, темпоральність, інтерсуб'єктивність і тілесність, що вони з погляду трансцендентальної феноменології виявляються умовами можливості досвіду взагалі. Проаналізовано допредикативний рівень досвіду, пасивну синтезу та мову як конститутивний елемент досвіду.

Розглянуто поняття "досвід", його філософське та психологічне розуміння. Акцент ставиться на поєднанні поняття "досвід" і "життя" людини. Досвід розуміється як невід'ємна частина психологічної реальності людини, як частина її життєдіяльності.

Розглянуто філософське, психологічне та педагогічне трактування категорії "досвід", розкрито сутність цього поняття як основи навчального пізнання та духовного розвитку особистості.