Висвітлено сучасні філософські та релігієзнавчі підходи до вивчення хриcтиянської антропології, розкрито методологічні принципи її аналізу. Розглянуто концепцію людини у конфесійних виявах християнської теології. Досліджено холістичний і дуалістичний погляди християнства на природу людини. Наведено характеристику соціальних доктрин християнських церков як форми розвитку християнської антропології. Розкрито антропологічні засади та соціальні вияви протестантської етики, проаналізовано актуальні морально-етичні проблеми людства у контексті християнського вчення. Вивчено антропологічні аспекти християнського проповідництва.

Освещены современные философские и религиезнавческие подходы к изучению христианской антропологии, раскрыты методологические принципы ее анализа. Рассмотрена ко нцепция человека в конфессионных проявлениях христианской теологии. Исследованы холистический и дуалистический взгляды христианства на природу человека. Дана характеристика социальных доктрин христианских церквей как формы развития христианской антропологии. Раскрыты антропологические основы и социальные проявления протестансткой этики, проанализированы актуальные морально-этические проблемы человечества в контекcте христианского учения. Изучены антропологические аспекты христианского проповедничества.

Проаналізовано зміст понять "людина", "особистість", "соціум", "суспільство", розглянуто їх зв'язок з іншими поняттями у системі філософських категорій. Показано специфіку соціально-філософського вчення про людину у контексті класичного та посткласичного розуміння. Встановлено, що аналіз принципів і методів філософії, історії, соціології, культурології обумовлює розуміння міждисциплінарного характеру феномена людини та сприяє створенню цілісної моделі соціально-філософської теорії. Доведено, що для ефективного вирішення сучасною людиною проблемних соціоситуацій необхідний категоріальний синтез соціально-філософської методології. Визначено, що використання традиційних наукових принципів (єдності логічного та історичного, взаємозв'язку біологічного та соціального, об'єктивності), підходів (діалектичного, системно-структурного, синергетичного), їх доповнення оновленими екзистенційними методами (феноменологічним, герменевтичним, соціально-гуманістичним) дозволило адекватно осмислити людину за соціальних змін. Зазначено, що буття людини є важливою проблемою соціальної філософії, всебічне дослідження якої дає можливість наукового аналізу структури особистості, діалектики її становлення. Доведено, що розуміння духовних можливостей та шляхів самореалізації цілісної особистості сприяє подоланню антропологічної кризи українського суспільства перехідного періоду.

Досліджено актуальну, але недостатньо досліджену проблему визначення методологічних засад з метою синтезу різних видів антропологічного знання. Обгрунтовано тезу про філософську антропологію як методологію синтезу знань про людину. Відокремлено концептуальні засади цього синтезу. Філософську антропологію розглянуто як особливий різновид філософування - атропологізм. Системне представлення антропології у культурі здійснено завдяки послідовному застосуванню атрибутивного та реляційного синтезів, а саме: у межах атрибутивного синтезу ідеї філософської антропології (філософського образу "конкретного суб'єкта") стають системотвірними властивостями наук про людину, у межах реляційного синтезу методологічні принципи філософської антропології одержують поширення у науках про людину.

Мета роботи - висвітлення в історично-порівняльному контексті впливу антропологічних вчень на розвиток і формування такого правового явища як "правова визначеність", доведення того, що категорія правової визначеності з'явилась як наслідок антропоцентричного філософського підходу у праві. Теоретичний базис. із застосуванням системного підходу було проаналізовано змістовне наповнення терміну "правова визначеність". Аксіологічний підхід дав змогу узагальнити різні прояви правової визначеності в межах одного ціннісного поняття й узагальнити його, сформулювавши та відзначивши важливість антропофілософського підходу в дослідженні правових явищ. Використано метод порівняння, аналізу, синтезу, узагальнення філософських концепцій, в яких знаходив свій вияв принцип правової визначеності в різні періоди історичного розвитку. Наукова новизна. Підтримується широкий підхід до розуміння принципу правової визначеності, а останній відноситься до загальнотеоретичних правових принципів. Стверджується, що правова визначеність складається з ряду вимог до правотворчості та правозастосування. При проведенні історичного аналізу цих вимог правової визначеності встановлено, що вони історично зароджувались і розвивались як частина антропологічного філософського вчення та згодом були втілені у праві. Зв'язок з антропологічним вченням у юриспруденції трансформується у залежність між реалізацією принципу правової визначеності та правами людини. Висновки: антропологічні підходи до дослідження правових явищ дають змогу надати праву ціннісної гуманістичної орієнтації. Права і свободи людини як найважливіша соціальна цінність вимагають дотримання їх навіть тоді, коли законодавство є недосконалим, неузгодженим, містить прогалини і невизначеності. Принцип правової визначеності дає змогу подолати ці труднощі, завдяки йому узгоджуються вимоги законності та дотримання прав і свобод людини. Цей принци є загальноправовим, а його зміст розкривається через сукупність складових - вимог.

Світова система знань про тілесність людини оберталася навколо об’єкти¬вованого (дискретного) індивіда. Він і став опорою наукового, філософського і релігійного світоглядів. Проте уже Гегель і особливо Бердяєв розуміли, що об’єктивація не веде до Істини і потрібна світоглядна переорієнтація у питанні сутності людини. Автором вперше в історії пізнання здійснено розлюдинення дискретно¬го індивіда в контексті заперечення його як виразника тілесності Людини. З’ясовано, що дискретного індивіда в онтології життя взагалі не існує. Він - примара, наслідок об’єктивації суб’єктом цілісної (Необ’єктивованої) Лю¬дини, речовинна тілесність якої представлена надіндивідним триполярним Єдиним, унеможливленим перебувати у стані розриву на дискретні поляр¬ності («роздільностатеві індивіди»). Це відкриття веде до завершення історії. У книзі подається проектно-світоглядна документація новобудови - триего- зованого соціуму цивілізації Необ’єктивованої Людини.