Розглянуто соціальну природу, системоутворюючий елемент виховного процесу, зміст виховання. Висвітлено структуру виховних відносин, циклічність і періоди розвитку виховання. Особливу увагу приділено спробі моделювання виховного (соціально-педагогічного) процесу, а також результатам експериментальних досліджень виховних процесів у різних соціально-педагогічних системах.

У монографії досліджуються загальнотеоретичні та прикладні аспекти розвитку соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю в Україні у XX столітті, визначено її головні тенденції і закономірності, чинники та пріоритетні напрямки. Зроблено аналіз етапів становлення соціальної педагогіки та соціальної роботи в Україні, сформульовано понятійно-термінологічний апарат соціально-педагогічної діяльності як основи соціальної роботи, розкрито суть моделей, програм, проектів її організації в сучасних умовах, показано можливості взаємозв'язку державних, громадських і благодійних організацій та фондів у соціальній профілактиці, соціальному обслуговуванні, соціальній адаптації та соціальній реабілітації різних категорій дітей і молоді. В додатках подані статистичні відомості про діяльність центрів соціальних служб для молоді за 1997-1998 роки.

У посібнику подаються кваліфікаційні характеристики спеціаліста "Соціальний педагог", обгрунтування, зміст і структура навчального плану зі спеціальностей 7.01.01.06 "Соціальний педагог". Визначено зміст навчальних курсів, форми лекційних і практичних робіт зі студентами; запропоновано нові підходи до фахового навчання студентів.

Пропонуються результати досліджень та експериментальної роботи з питань соціальної педагогіки, педагогіки і психології вищої та середньої спеціальної освіти, загальноосвітньої школи та профтехосвіти. Висвітлено такі основні аспекти проведеної роботи, як вплив змісту і способів діяльності виховних інфраструктур на активізацію соціального становлення особистості; формування та розвиток характерологічних якостей творчої особистості в системі виховної роботи; радіоспілкування як вид соціальних контактів особистості; теоретичні основи організаційних форм виховної діяльності; сутність і особливості позанавчальної діяльності у моральному вихованні студентів; особливості організації суті процесу формування у студентів техніки мовлення; формування мовлення особистості на матеріалі лексико-семантичних варіантів прикметників; родинно-побутова звичаєвість як фактор соціалізації молодшого школяра; діагностика творчих здібностей учасників художньо-творчих колективів; готовність молодших школярів до прояву художньо-творчої активності.

Досліджуються генезис, суть, провідні закономірності та тенденції становлення теорії і практики соціально-педагогічної роботи з дітьми і молоддю на різних етапах розвитку соціальної педагогіки та соціальної роботи у світовому і вітчизняному контекстах. На основі розробленої концепції соціальної роботи з різними категоріями дітей і молоді подані результати впровадження у систему діяльності соціальних служб, державних установ, громадських організацій і благодійних фондів програм і проектів соціальної профілактики, соціальної допомоги, соціальної адаптації та соціальної реабілітації дітей і молоді в Україні. Обгрунтовано критерії діяльності та перспективи розвитку кожного напряму відповідно до міжнародних стандартів соціальної роботи.

В стислій формі викладено основи соціології освіти на підставі зв'язку із загальносоціологічною теорією, визначається соціогрупова структура проблеми реформування, а також сучасний стан соціології освіти. Охарактеризовано особливості діяльності соціальних організацій, у т.ч. навчальних, процес розбудови української національної школи. Управління освітою розглядається як структура діяльності і різновид міжгрупової взаємодії, висвітлюється суперечливий процес соціологічного усвідомлення проблем навчання і виховання.

Пропонуються результати досліджень і експериментальної роботи з проблем соціального становлення особистості. Висвітлюється психологічний, педагогічний та соціальний аспекти, які обумовлюють актуалізацію поставленої проблеми і допомагають її вирішити на сучасному етапі розвитку суспільства і психолого-педагогічної науки. Розглядаються проблеми формування комунікативної компетенції як засобу соціалізації особистості у дошкільному дитинстві; особливості соціалізації дитинства в умовах повної та неповної сім'ї; соціально-психологічний імідж особистості керівника; творчий потенціал вчителя; морально-естетичне виховання майбутнього вчителя; психолого-педагогічний аспект у вихованні еколого-економічного мислення; питання загального типу міжособистісного спілкування; організація групової роботи в початковій школі; духовні потреби як фактор становлення особистості.

Дано критичний аналіз впливу зарубіжного соціального середовища та виховання на формування моралі підростаючого покоління. Простежуються різні ланки виховних систем - від дошкільних закладів до вищої школи. Акцентується увага на суттєвих елементах освітньої політики та соціального і правового захисту громадян в різних країнах світу, розглядається питання формування інтелектуальної еліти суспільства. Повідомляється про пільги в структурі соціальної захищеності, про проблеми сирітства, про правову захищеність військовослужбовців. Розглядаються зарубіжні пенітенціарні системи, особливості профілактики злочинності та ін.

Дисертацію присвячено проблемі соціального виховання підлітків у структурі активної діяльності в об'єднаннях за інтересами, які розглядаються як соціальне мікросередовище, спроможне впливати на характер життєдіяльності окремих мікрогруп вихованців. Визначено шляхи і умови підвищення ефективності педагогічного впливу такого мікросередовища на становлення підлітка саме як соціальної особистості. Теоретично обгрунтовані і експериментально доведені доцільність та особливість форм роботи та різноманітних видів діяльності підлітків, які водночас дозволяють здійснювати корекцію процесу соціального виховання особистості.

Предмет педагогической социологии - взаимодействие субъектов между учителем и старшеклассниками в аспекте приобщения к социальным нормам и его влияние на социализацию старшеклассников.

Розглянуто проблеми формування духовних цінностей майбутніх лікарів, колективну музичну творчість підлітків як фактор формування духовних потреб особистості, а також деякі аспекти застосування колективної навчально-пізнавальної діяльності у соціалізації особистості. Запропоновано методику проведення соціальним педагогом групової психолого-педагогічної терапії. Висвітлено особливості підготовки викладачів непедагогічних навчальних закладів у другій половині 1990-х років і деякі аспекти кризового стану вищої освіти як ланки педагогічної системи та соціального гуманістичного розвитку тощо.

Наведено результати досліджень щодо проблем соціального становлення особистості. Розкрито психологічний, педагогічний і соціальний аспекти, які обумовлюють актуалізацію поставленої проблеми та сприяють вирішуванню її на сучасному етапі розвитку суспільства та психолого-педагогічної науки. Розглянуто технологічні аспекти підготовки соціальних педагогів щодо роботи з дітьми обмежених функціональних можливостей, особливості підготовки вчителів у Польщі та Україні, проблеми професійної адаптації за умов ранньоіндустріальної моделі ринку праці тощо.

Досліджено генезис, суть, провідні закономірності та тенденції становлення теорії і практики соціально-педагогічної роботи з дітьми і молоддю на різних етапах розвитку соціальної педагогіки та соціальної роботи у світовому і вітчизняному контекстах. На основі розробленої концепції соціальної роботи з різними категоріями дітей і молоді подано результати впровадження у систему діяльності соціальних служб, державних установ, громадських організацій і благодійних фондів програм і проектів соціальної профілактики, допомоги, адаптації та реабілітації дітей і молоді в Україні. Обгрунтовано критерії діяльності центрів соціальних служб для молоді та перспективи розвитку кожного напряму відповідно до міжнародних стандартів соціальної роботи.

Надано освітньо-кваліфікаційну характеристику спеціаліста напряму "Соціальна педагогіка", зміст авторських програм фундаментальних, професійно орієнтованих та вибіркових дисциплін за навчальним планом спеціальності, серед яких - родинознавство, порівняльна педагогіка, методика соціально-педагогічної роботи з населенням, етичні норми спілкування з населенням, основи математичної статистики, позашкільна педагогіка, профілактика адиктивної поведінки, основи профорієнтаційної роботи, нові інформаційні технології, народна педагогіка, диференціація навчання в школі тощо.

Розглянуто соціально-конституційні засади української державобудівничої концепції, традиції релігійної філософії у розумінні духовності людини, методологічні основи вивчення соціальної адаптації та філософські парадигми інтерпретації індивідуальності. Зроблено соціально-педагогічний аналіз можливостей ступеневої військової освіти у формуванні спрямованості на професійну кар'єру, проаналізовано головні теоретико-методологічні підходи, використані під час досліджень міжособистісного спілкування.

Розглянуто соціальні проблеми освіти ХХІ ст. і шляхи їх розв'язання, нові форми релігійних організацій, деякі педагогічні аспекти соціалізації особистості. Висвітлено особливості психологічної підготовки льотчиків армійської авіації до діяльності за екстремальних умов, статусно-рольові розподіли в світлі нового досвіду конструювання соціальної реальності, індивідуально-типологічні якості професійної пам'яті юристів.

Розглянуто проблеми становлення освіти як суб'єкта соціокультурної трансформації. Висвітлено питання актуалізації ролі освітньої системи як агента соціалізації особистості. Надано кількісні та якісні характеристики вищої освіти у сучасній Україні. Проаналізовано глобальні та регіональні, зовнішні та внутрішні фактори, що зумовлюють становлення суб'єктності як якості соціального інституту освіти. Серед глобальних чинників розглянуто інформатизацію суспільства, екологію суспільної свідомості, підвищення комунікативної культури, зростання впливу засобів масової інформації тощо. Серед регіональних факторів - становлення правової держави та громадянського суспільства. За умов сучасної України інститут освіти здійснює суттєвий вплив на процеси її соціокультурної трансформації.

Розглянуто проблеми функціонування вищої освіти на межі тисячоліть. Зазначено, що невідповідність потребам нового суспільства системи сучасної освіти в цілому та вищої зокрема, сприяла виникненню ряду серйозних проблем, які знижують загальну ефективність і призводять до дисфункції освіти в соціумі. З позицій соціології освіти проаналізовано питання співвідношення освіти та соціуму, ступені їх взаємозв'язків і взаємопроникнення. Досліджено основні методологічні принципи аналізу проблем освіти. Відзначено подвійну соціальну природу освіти, яка є одночасно соціальним інститутом і соціальною організацією. Освіту трактовано як соціальний інститут, що виконує функції підготовки та включення індивідів в окремі сфери життєдіяльності суспільства, залучення до культури даної суспільної системи. Окреслено проблеми критеріїв інституціоналізації, які характеризують освіту з боку її функціонування як суспільної підсистеми більш високого порядку. Соціальний інститут освіти охарактеризовано через ряд відмінних ознак: основні установи та зразки поведінки; символічні та культурні ознаки; ступені формалізованих кодексів, що визначають образ дій в системі соціальних взаємозв'язків; ідеологію як систему ідей, санкціоновану сукупністю існуючих норм. На засадах інституціалізації розглянуто проблеми пріоритету соціальних функцій освіти, ролі та місця вищої школи в сучасному суспільстві та сучасному світі. Зроблено висновки про подальші шляхи оптимізації ефективності функціонування вищої освіти.

Розглянуто теоретичні засади соціальної педагогіки, її основні категорії, а також принципи, структуру та функції соціально-педагогічної діяльності. Висвітлено деякі аспекти становлення соціальної педагогіки за рубежем, основні передумови соціально-педагогічної діяльності в Україні. Проаналізовано соціально-виховні інститути в системі соціалізації особистості, питання соціальної роботи з дітьми та молоддю з особливими потребами, а також соціально-педагогічної роботи з метою подолання різних форм дезадаптації підлітків.

Проанализирован процесс становления личностно-ориентированного образования как парадигмы и реального социального феномена, отражающего особенности развития человечества на рубеже третьего тысячелетия. Рассмотрена парадигма личностно-ориентированного образования как способ преодоления отчуждения личности в образовании и одно из средств, способствующее преодолению отчуждения личности в постиндустриальном обществе. Раскрыты сущность и содержание образования как деятельности и процесса, функции образования как социального института. Исследованы философские и психологические теории личности, а также предложена новая интегративная концепция личности, играющая важную роль в процессе гуманизации образования в теоретическом и практическом плане. Определены детерминанты оптимизации развития личностно-ориентированного образования как направления деятельности общества и его институтов, в частности, государства, по развитию образования. Разработаны методология и праксикология личностно-ориентированного образования.