Досліджено екологічну політику як новий напрямок державної політики, що є сукупністю засобів і заходів, спрямованих на забезпечення стійкого розвитку та цивілізованості. Розкрито методологічні засади екологічної політики, її витоки, суть, еволюцію. Проаналізовано принципи, пріоритети, основні напрямки, моделі та джерела усталеного розвитку, запропоновано та обгрунтовано "стратегічні екологічні ініціативи". Висвітлено співвідношення екологічного і культурологічного аналізу, за яким екологічну культуру розглянуто найсуттєвішим чинником і показником екологічної політики.

Досліджено особливості сучасної екологічної політики в контексті концепції збалансованого розвитку. Проаналізовано можливі підходи до визначення поняття та критеріїв збалансованого розвитку, суперечності даної концепції та зумовлені ними труднощі впровадження політичних рішень у сфері охорони довкілля. Значну увагу приділено розгляду екологічного руху як чинника сучасної екологічної політики та провідних тенденцій його розвитку і формування суспільного статусу.

Розглянуто низку актуальних проблем щодо впливу екологічних ідей на формування основних світоглядних орієнтацій сучасника, становлення новітніх стандартів наукового пошуку, характер соціально-політичних процесів, які мають місце у світі та, особливо, в Україні. Проаналізовано можливості впливу екології на зміну (трансформацію чи реформацію) нинішнього способу життя людей. Здійснено спробу виявити суть об'єктивних екологічних чинників та їх роль у національному відродженні. Досліджено традиції природокористування та їх закріплення в національній культурі, шляхи та можливості модернізації екофільних національних традицій соціоприродних колізій сучасного українського світу, охарактеризовано стан реалізації головних соціальних функцій екології в реальній практиці державного будівництва на теренах України. Запропоновано конкретні методологічні засоби узгодження ефективної соціально-економічної та екологічної політики в Україні у перехідний період.

У книзі проаналізовані головні групи концепцій подальшого розвитку нашої держави, створені представниками вітчизняної та закордонної науково-філософської і політичної думки. Запропоновано власне бачення перспектив реалізації екоцентристської стратегії розвитку України, заснованої на поєднанні змін в економічній і науково-технічній сфері із докорінною перебудовою світоглядної, моральної, потребно-мотиваційної сфери особистості й суспільства.

Досліджено висхідні принципи формування екологічної політики як вимоги до розгортання знання в систему та основоположну етичну норму. Показано, що міжнародна екологічна безпека зумовлена узгодженими діями у виробленні та втіленні у життя принципів єдиної екологічної політики.

Проаналізовано екологічні пріоритети глобального, регіонального та національно-державного масштабів, розкрито роль природи у системі пріоритетів людства.

Проаналізовано формотворче значення природи для українського суспільства, питання формування образу України в інших народів. Розкрито природні умови зародження та розвитку українського етносу, показано географічну специфіку народонаселення України. Визначено напрямки взаємовпливу довкілля та української культури. Окрему увагу приділено екологічним і правовим аспектам взаємодії людини та довкілля на теренах України.

Висвітлено способи взаємозв'язку екології, культури та політики. Розкрито структуру та основні принципи функціонування екологічних систем. Описано механізм відносин людини і біосфери та наслідки, викликані даною взаємодією. На підставі ціннісного та діяльнісного підходів розвинуто концепцію екологічної культури. Визначено пріоритети екологічної політики, екологізації людської діяльності. Проаналізовано методологічні засади, суть та значення екологічної політики. Розглянуто способи реалізації заходів з питань екологічної культури та політики. Висвітлено практичне значення екологічної освіти, виховання та формування екологічної свідомості, специфіку теорії та практики руху "зелених", розкрито політико-правові засоби регуляції екологічної діяльності.

Освещены способы взаимосвязи экологии, культуры и политики. Раскрыта структура и основные принципы функционирования экологических систем. Описан механизм отношений человека и биосферы, а также последствия, вызванные данным взаимодействием. На основании ценностного и деятельностного подходов развита концепция экологической культуры. Определены приоритеты экологической политики, экологизации человеческой деятельности. Проанализированы методологические основы, суть и значение экологической политики. Рассмотрены способы реализации экологической культуры и политики. Освещено практическое значение экологического образования, воспитания и формирования экологического сознания, специфика теории и практики движения "зеленых", раскрыты политико-правовые средства регуляции экологической деятельности.

Рассмотрены основы стратегии стойкого развития и особенности природопользования. Раскрыты сущность концепции устойчивого развития и роль социальной географии для поиска путей выхода современного социума из глобального кризиса. Проанализированы особенности регионального развития Украины, а также социально-географической интерпретации устойчивого развития социогеосистем. Охарактеризованы глобализация как главная особенность современного социально-экологического кризиса, а также ноосферная ориентация интегрального менталитета социума как необходимое условие устойчивого развития.

Розглянуто сутність екологічної політики України в європейському контексті. Наведено порівняльний аналіз фінського та українського природоохоронного законодавства. Описано механізм впливу громадських екологічних організацій на прийняття владних рішень. Проаналізовано особливості екологічного інформування громадськості на державному рівні. Розглянуто питання екологічної безпеки буковинських Карпат. Висвітлено діяльність українського дитячого громадського екологічного руху.

Рассмотрены сущность экологической политики Украины в европейском контексте, а также современные проблемы зеленых в стране. Приведен сравнительный анализ финского и украинского природоохранного законодательства. Описан механизм влияния общественных экологических организаций на принятие собственных решений. Проанализированы особенности экологического информирования в государстве с учетом взглядов общественности. Рассмотрены вопросы экологической безопасности буковинских Карпат. Освещена деятельность украинского детского общественного экологического движения.

Науково обгрунтовано необхідність проведення соціально-екологічних досліджень у сфері АПК України як важливого фактора його гармонійного розвитку, встановлено доцільність включення підсистеми соціально-економічного моніторингу до системи комплексного державного екологічного моніторингу. Проаналізовано рівень екологічної освіти та культури сільського населення Житомирщини, визначено шляхи його підвищення з урахуванням регіональних умов. Розроблено схему та методику проведення соціально-екологічного моніторингу агросфери. Запропоновано методи та засоби удосконалення процесу екологізації сільськогосподарської діяльності та підвищення ефективності аграрної екологічної політики на Житомирщині.

Дисертацію присвячено вивченню теоретичних та практичних аспектів соціо-екологічного діалогу, предметом якого є використання ядерної енергетики. Висунуто й обгрунтовано концепцію соціального діалогу як дворівневої системи соціо-технологічної діяльності. Показано спроможність концепції соціального діалогу як фундаментальної соціальної технології, що дає можливість використовувати його в соціальному управлінні для вирішення конфліктів цінностей. Розглянуто партнерів соціо-екологічного діалогу, предметом якого є ядерна енергетика. Доведено: діяльність із використанням ядерної енергії є соціальним інститутом, що перебуває у фазі становлення, а всесвітній екологічний рух - рухом соціальним. Вивчено соціальні технології, що використовують партнери соціо-екологічного діалогу.

Викладено аналіз даних профілактичної активності та самозбережуючої поведінки населення різних зон радіоактивно забруднених територій. В динаміці післяаварійного періоду сформувалися спільноти, які різняться між собою за ставленням до радіаційної ситуації, особливостями самозбережуючої поведінки, соціальною активністю. В зоні обов'язкового відселення сформувалася спільнота, для членів якої характерна впевненість у правильності свого вибору місця проживання і збереженні життєво важливих для них факторів існування. Сформована впевненість може бути обумовлена наслідком неповноти екологічних та медичних знань, в першу чергу, гігієнічних. Населення зони гарантованого добровільного відселення загалом тільки декларує цінність здоров'я за низької профілактичної активності, спрямованої на збереження здоров'я.

Осмислено місце людини у системі "людина - суспільство - природа" в аксіологічному просторі постсучасності, обтяженому економічними, соціальними та політичними кризами глобалізованого світу, що обумовлюють різноманітні екологічні загрози. Суперечності всередині досліджуваної системи виявляються в хибній ціннісній орієнтації людини, спрямованій виключно на задоволення власних потреб. Здійснена спроба переосмислення біологічної ролі людства як частини природи та оновлення на цих засадах світоглядно-аксіологічних установок відповідно до викликів сучасності.

З'ясовано потенціал філософського світогляду у комплексі науково-екологічних знань та місце концепції "сталого розвитку" у вирішенні проблем екологічної кризи як сучасного глобального "виклику". Завданням статті є уточнення сучасного розуміння терміну "екологія" та його предметного кола. Важливим філософсько-методологічним підходом до аналізу екологічної проблеми є виявлення її зв'язків із різними сторонами суспільного буття та звернення до питань великого соціального і гуманітарного звучання. Наголошено, що вирішення глобальних екологічних проблем напряму пов'язане зі скороченням антропогенного впливу на біосферу до рівня, при якому зберігається здатність біосфери до відтворення здорового навколишнього середовища. Повною мірою реалізувати все це можна за умови зміни системи ринкових цінностей людини, відповідних діяльнісних орієнтацій і стереотипів поведінки.

Розглянуто процес екологізації сучасних соціальних проєктів, спрямованих на підвищення якості життя людини в умовах сучасного міста. Парки є важливою складовою сучасного урбанізованого простору. Вони розглядаються як соціальний проєкт, спрямований на гуманізацію міського простору, покращення якості життя містян. На основі культурологічно-історичного аналізу генезису парків у ХIХ - ХХI ст. Окреслюються зміни, що відбуваються у змісті та призначенні парків. Якщо спочатку на перший план виходили соціальні функції, то поступово все більшого значення стали набувати екологічні функції. Парки стали важливим фактором гармонізації урбанізованого і природного простору, розвитку у містян екологічної відповідальності. Сучасні парки, діяльність із їхнього створення та збереження виступають важливою складовою сучасних соціальних проєктів із вдосконалення якості життя в містах, є прикладом екологізації їхнього змісту і спрямованості.

Розглянуто історичні та сучасні аспекти екологізації міжнародних економічних відносин у контексті наукових підходів, теорій і концепцій. Визначено особливості впливу природного та екологічного фактору на розвиток суспільства, природокористування, економічних взаємодій. Ретроспективний огляд наукової економічної думки висвітлено в розрізі міждисциплінарного екологічного контексту. Ідентифіковано складність процесу та явищ еволюційних зрушень у політиці, економіці та екології. Методологія висвітлення еколого-економічних концепцій включає різні підходи: філософський, психологічний, біологічний, техніко-економічний. Механізми екологізації відображено в напрямах неокейнсіанства, неокласицизму, інституціоналізму, глобалізму, постіндустріалізму. Екологічні загрози впливають на суспільство в різний спосіб, але стимулюють зміни і трансформують економічні системи. Посилення екологічної кризи і глобальних проблем зумовило розширення напрямів міжнародної діяльності, екологічної політики, економічної культури та екологічної свідомості. Нові формати міжнародних контактів, узгодження ринкових і соціальних інтересів доцільно розглядати в контексті теорій енвайро-менталізму, екологізації економіки, економічної модернізації, ресурсного забезпечення, екологічної безпеки. Формування прогресивних моделей розвитку суспільства передбачає міжнародну економічну інтеграцію, включення національних екологічних політик у систему міжнародної безпеки, сприяння кооперації та співробітництву між країнами. Дипломатія розвитку розглядається як інструмент консолідації країн у розв'язанні глобальних проблем, активізації міжнародної інтеграції в екологічній сфері діяльності, екологізації торговельно-економічної діяльності. Поле дослідження екологізації міжнародних економічних відносин постійно розширюється в контексті проблематики безпеки, співробітництва, управління ресурсами.