Досліджено проблеми мовної ситуації на Півдні України та особливості формування сучасного мовного середовища. З використанням діахронічного та синхронічного принципів опису розкрито, специфіку регіону в мовно-національному плані.

Проаналізовано умови створення конструктивного соціального діалогу працівників правоохоронних органів із населенням. Визначено складові правомірні комунікації та підстави для відповідальності за її порушення.

Проанализированы условия создания конструктивного социального диалога представителей правоохранительных органов с населением. Определены составляющие правомерной/неправомерной коммуникации и основания для ответственности за ее нарушение.

The analysis of conditions of creation of constructive social dialogue of representatives of law enforcement organs with the population is executed; definition making lawful/wrongful communications and the bases for the responsibility for its infringement.

Розроблено структурно-діяльнісну концепцію дискурсу як соціального явища, що має подвійну природу. Здійснено аналіз соціальних теорій мови та дискурсу, на базі якого сфомульовано й аргументовано концепцію розуміння дискурсу як структурно-діяльнісного соціального феномену, що складається з мови та соціального контексту її застосування. Відзначено, що базовими характеристиками дискурсу є декларативність і маніпулятивна спрямованість. Декларативність дискурсу розглянуто у двох аспектах, зокрема, дискурс може бути декларативним у значенні семантичної спустошеності свого мовного рівня, відсутності або порушенні зв'язку між мовним і контекстним рівнями. Дискурс також є декларативним у певному значенні - спрямованості на активізацію відповідної властивості свідомості, здатності акцентувати увагу вірогідної аудиторії лише на формальному, номінальному аспекті дискурсу. Здійснено емпіричний аналіз дискурсу, що міститься в офіційній українській пресі та програмах кандидатів у народні депутати та доведено, що сучасний політичний дискурс України є декларативним і має високий ступінь маніпулятивної спрямованості. Запропоновано методи обмеження декларативності дискурсу.

Приведены результаты исследования декламационного дискурса античности в контексте философских, исторических, социологических, филологических, культурологических, искусствоведческих концепций. Освещены сущность и закономерности декламационного красноречия, определен его статус в пространстве античной социальной реальности. Рассмотрена перфомансность как социальная деятельность античного человека. Проанализировано влияние декламационных практик античности на становление религиозного дискурса.

Висвітлено питання розгляду сленгу неформальних субкультурних угруповань як механізму соціальної адаптації мовної особистості в контексті мотивів і потреб із суспільства; пояснено перебіг цього процесу на конкретних прикладах з соціологічної, психологічної, культурологічної та соціолінгвістичної точок зору.

Визначено можливості впливу організацій громадянського суспільства на процес соціального діалогу. Показано, що результативність такого діалогу, його вплив на вирішення найважливіших соціально-економічних суспільних проблем, на зміцнення справедливості та усталеності соціального розвитку значною мірою залежить від рівня тристоронньої співпраці державних органів, об'єднань профспілок і роботодавців. Проаналізовано стан соціального діалогу в сучасній Україні.

Показано еволюцію розвитку декламаційного дискурсу, визначено його сутність, закономірності, соціальний контекст його функціонування. Доведено, що декламаційний дискурс був тісно пов'язаний з усіма змінами, що мали місце в античній реальності, демонструється, що соціально-політичне життя задавало основу функціонування декламаційного перфомансу, визначало вектор його розвитку з неодмінною адаптацією до мінливих соціальних процесів. Перфомансність декламаційного дискурсу розглянуто як якісну характеристику його художнього втілення в соціальну реальність античного світу на різних історичних етапах розвитку античних соціумів. У межах розгляду еволюції античного публічного дискурсу в роботі проаналізовано древню декламацію, розглчнуто її класифікацію. Зазначено причини зникнення древньої декламації, показані наступні етапи розвитку декламаційного дискурсу, що знайшов своє втілення в нових формах дискурсивних декламаційних практик - у риториці та релігії. Доведено, що економічні стимули задавали вектор розвитку декламаційного дискурсу, а риторика як другий етап його розвитку стала соціально-економічним проектом декламаційного красномовства. Особливу увагу приділено аналізу постриторичного етапу розвитку декламаційного дискурсу, який обумовлювався політичною доцільністю, що вносила в декламаційні практики свої корективи в межах римської соціальної дійсності. Показано, що християнізація античного світу визначила нові умови функціонування декламаційного дискурсу, змінюючи вектор із соціального на теологічне.

Досліджено феномен мовного соціокоду як усталеної, самодостатньої системи та водночас системи відкритої, яка постійно еволюціонує, доповнюється новими знаками та значеннями. Підкреслено об'єднуючу функцію мовного соціокоду, що підвищує буттєву мотивацію людини, помножує творчий потенціал соціуму. Розкрито специфіку мовного соціокоду, коли індивідуальний сегмент соціального буття узагальнюється. Доведено, що мовний соціокод становить ту соціальну матрицю, в якій акумулюються соціальні знання людства, значущі для соціуму програми діяльності. Зроблено висновок, що мовний соціокод є необхідною умовою соціального буття, оскільки забезпечує його споріднення, спільність і формує нові механізми соціалізації. На підставі аналізу соціологічно-смислового змісту соціокоду запропоновано його визначення як загальної властивості соціуму (суспільства, групи, людини), здатного у своєму бутті до постійної трансмутації - від ступеня абсолютної реальності (минулого та теперішнього) до ступеня абсолютної нереальності (майбутнього) через звершення до основних форм свого буття (знак, артефакт, слово, текст).

Исследован феномен языкового социокода как установившейся, самодостаточной системы и одновременно системы открытой, которая постоянно эволюционирует, дополняется новыми знаками и значениями. Подчеркнута объединяющая функция языкового социокода, повышающая бытовую мотивацию человека, умножает творческий потенциал социума. Раскрыта специфика языкового социокода, когда индивидуальный сегмент социального бытия обобщается. Доказано, что языковой социокод является той социальной матрицей, в которой аккумулируются социальные значения человечества, значимые для социума программы деятельности. Сделан вывод, что языковой социокод является необходимым условием социального бытия, поскольку обеспечивает его единение, общность и формирует новые механизмы социализации. На основании анализа социологично-смыслового содержания социокода предложено его определение как общего свойства социума (общества, группы, человека), способного в своем бытие к постоянной трансмутации - от степени абсолютной реальности (прошлого и настоящего) к степени абсолютной нереальности (будущего) через свершения к основным формам своего бытия (знак, артефакт, слово, текст).

Обгрунтовано суть вербальних технологій формування аудиторії, що вможливлюють емотивне наповнення тексту та привернення уваги користувача Іінтернет-видання. На підставі контент-аналізу рейтингових веб-ЗМІ докладно схарактеризована технологія використання інвективної лексики. Виокремлено її різновиди, що продемонстровані прикладами. Наголошено на порушенні етичних стандартів у журналістських матеріалах і потребі застосування евфемізованих конструкцій.

Розглянуто питання, спрямовані на оптимізацію засобів раціонального регулювання суспільних відносин, створення передумов для діалогічного взаєморозуміння соціальних спільнот. Соціальний діалог розглянуто як знаряддя вирішення соціальних проблем за допомогою ефективного переговорного процесу, що дає змогу досягнути високого ступеня соціального комфорту та психологічного благополуччя суспільства. Розкрито соціально-психологічні засади технологізації соціального діалогу. Презентовано концепції, які розширюють уявлення про соціальний діалог як ефективний інструмент досягнення стабільного функціонування соціальних систем, сприяють формуванню позитивного досвіду конструктивного вирішення конфліктів та експертизи деструктивних конфронтацій, забезпечують опанування феноменів соціально-психологічної природи як важливих складових суспільствотворення. Наведено основні характеристики дискурсивного простору міжконфесійних діалогів. Розглянуто модель системи соціально-психологічного простору поколінь.