Зроблено філософське дослідження апокрифічної апокаліптики у контексті патристики. Проаналізовано проблему походження "вічності" зла в світі, ідею апокаліпсиса. Значну увагу приділено апокаліптичним темам у ранніх пам'ятках словесності Руси-України, особливостям рецепції у різних слов'янських традиціях.

Розглянуто онтологічні, аксіологічні та інші проблеми в історії світової філософської думки. Детально проаналізовано особливості філософії Стародавнього світу, середньовіччя, західноєвропейської філософії епохи Відродження, Нового часу, а також охарактеризовано німецьке просвітництво ХVIII ст., німецьку класичну філософію на прикладі поглядів Фіхте, Шеллінга, Гегеля, Канта, Фейєрбаха. Досліджено посткласичний розвиток світової філософії у другій половині ХІХ-ХХ ст., зокрема, філософські погляди П.Флоренського і С.Булгакова, філософську антропологію, неофрейдизм, антропологічні орієнтації герменевтики, прагматизму та неопозитивізму. Особливу увагу приділено висвітленню характерних напрямів розвитку філософської думки в культурі Київської Русі, в Україні у другій половині ХІІІ-ХVII ст., в епоху українського просвітництва у другій половині ХVII-XVIII ст., а також формуванню філософських та суспільно-політичних поглядів у ХІХ-ХХ ст. в Україні та в українській діаспорі.

Проаналізовано історичні, філософсько-методологічні, соціальні та політичні проблеми демократичного вибору влади, узагальнено окремі аспекти виборів народних депутатів Верховної Ради України, що відбулися 1998 р. Розглянуто архетипи вибору в європейських народів, універсалізм як метафілософію сучасної політичної ментальності, діяльність опозиційних партій у політичній боротьбі, а також проблему співпраці провідних українських партій під час перших демократичних виборів в Україні тощо.

Розглянуто співвідношення гносеології та епістемології, особливості тлумачення знання, ієрархічну будову процесу його формування, форми вираження істини у знанні, функціонування знання у культурі, а також його онтологічні аспекти. Окреслено зміст основних дослідницьких та світоглядних позицій у гносеології та епістемології, що дає можливість краще зрозуміти багатоаспектність знання.

Представлено аналіз лірики Є.П.Плужника (1898 - 1936) - перекладача, лексикографа, укладача антології - в художньо-філософському плані, досліджується її поетика у зв'язку з тлумаченням філософської думки автора. У роботі інтерпретуються біблійні, віталістичні та екзистенціальні мотиви лірики письменника, вивчається "діалог" з філософськими вченнями, визначається мистецька специфіка творів "Дні", "Галілей", "Квадрат".

Міститься творчий доробок М.Євшана, провідного критика і культуролога початку XX століття, послідовника естетико-психологічного напряму в літературознавстві. Розглядаються проблеми творчості, суспільний і артистичний елемент у творчості, найновіша лірика Галицької України, козаччина в українській поезії, сучасна польська література і її вплив на нашу. Представлено літературні характеристики Т.Шевченка, Л.Українки, Б.Лепкого, О.Кобилянської, В.Стефаника, Л.Толстого, М.Конопніцької, С.Боттічеллі, Р.Кіплінга та ін. Публікуються полемічні нотатки та рецензії М.Євшана на творчі роботи Б.Грінченка, М.Рильського, Г.Хоткевича, В.Винниченка, А.Луначарського, І.Франка, А.Тесленка, Ф.Шіллера, М.Яцківа та ін.

Висвітлюється роль Маркіяна Шашкевича, талановитого поета-романтика, в національно-культурному відродженні Західної України. Розглядається структура ліричного героя, своєрідність жанру елегій та елегійні мотиви в творчому доробку митця. На цій основі виявляється характер естетичних шукань М.Шашкевича, внутрішня структура його ліричних поезій. Аналіз творів класика української лірики (поезії "Згадка", "Споминайте, браття милі", "Вірна", "Над Бугом" та багато інших) здійснюється в широкому європейському історико-літературному контексті, розкривається їх ідейно-естетична вагомість і неперехідна цінність.

Робота присвячена еволюції художньої семантики сучасного історико-літературного процесу, природі і зміні стильових моделей. На матеріалі української еміграційної лірики 1945-1990 рр. простежується втілення універсалій художньої свідомості (категорій часу, простору, причинності та інших), ментальних та етнічних архетипів, аналізується явище семіозису та його головних компонентів - знакових засобів, десигнатів та інтерпретант. Автор уперше вводить в обіг матеріали варшавських архівів Дмитра Донцова, Нових Актів, Музею літератури ім. А.Міцкевича, а також архівів Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка НАН України, МВС та СБУ.

Представлено праці одного з провідних філософів ХХ ст. Е.Левінаса (1906-1995), які присвячені найважливішим питанням сучасної етики, політики, філософії та права, серед яких: "Чи є онтологія фундаментальною?" (1951), "Нова раціональність", "Філософська детермінація ідеї культури" (1986), "Права людини і добра воля" (1985), "Про ідею нескінченного в нас" (1988) та ін.

Робота є спробою створення концептуальної рамки для інтерпретації поняття "суб'єкту влади" в історико-філософській науці та сучасній соціальній і політичній філософії. Пропонується детально розроблена система орієнтирів для аналізу влади як суспільно-історичного феномену. Робиться історико-філософська розвідка витлумачення поняття влади основними представниками світової філософської думки. Подається концептуальна схема аналізу функціонування влади в сучасному українському суспільстві.

Розвивається філософська концепція системно-енергетичного бачення творчості у її людському вимірі. Розглянуто сутність і зміст категорії "творчий потенціал", яка репрезентує механізм здійснення активно-перетворюючого відношення людини до самої себе і до оточуючого світу. Творчий потенціал постає як цілісний феномен, системна єдність діяльно-есенціального, віртуального і трансцендентивного рівнів. Проаналізоване співвідношення вказаного поняття і таких соціально-філософських категорій, як "творчість", "пізнання", "діяльність", "культура", "духовність", "менталітет". Розкриті деякі закономірності творчої еволюції людини у ході здійснення індивідуального життєвого шляху і історичного розвитку людства (у онтогенезі і філогенезі). Вказані процеси розглядаються на фоні найсуттєвіших культурно-цивілізаційних змін кінця ХХ століття і трансформаційних зрушень у сучасному українському суспільстві. Визначені головні напрями реалізації потенційних творчих сил людини.

Українська поезія останньої третини XIX ст. - унікальне явище в духовній культурі українського народу. Вона ознаменувала важливий історико-літературний поступ в українському мистецтві слова, глибоко і гармонійно поєднавши такі важливі для поезії компоненти, як суб'єктивність переживання й об'єктивну предметність, емоційне й раціональне начало. Прийшло нове розуміння суб'ектно-об'єктної структури ліричного тексту, особливого становища суб'єкта, авторської особистості в системі лірики. Пропонований посібник об'єднує коло проблем, ідей, що дають можливість дещо по-новому подивитись на ті внутрілітературні естетичні закони, за якими рухалась і розвивалась українська лірика цієї доби. У ньому висвітлюється естетична стратегія, суб'єктна сфера, характерні тенденції розвитку української поезії 70-90 рр. XIX ст., розглядається її пафос, проблемно-тематичний спектр, образна й жанрова система.

Висвітлюється цілий комплекс теоретичних та історико-літературних проблем, пов'язаних з явищем філософської лірики. Аналізуються ранні етапи розвитку філософської лірики у світовій літературі, джерела української філософської лірики. Пропонується систематичний розгляд української філософсько-поетичної традиції у найяскравіших проявах, що дає змогу з'ясувати як універсальні, так і національні її особливості. Найбільшу увагу приділено розгляду різних напрямків в українській філософській ліриці ХХ ст. (В.Свідзинський, Б.-І.Антонич, М.Зеров, М.Бажан, В.Мисик, В.Стус та ін.).

Висвітлено цілий комплекс теоретичних та історико-літературних проблем, пов'язаних з явищем філософської лірики. Систематичний розгляд української філософсько-поетичної традиції у найяскравіших проявах дав змогу з'ясувати як універсальні, так і національні її особливості. Значну увагу приділено українській філософській ліриці XX ст., зокрема, творчості видатних українських поетів: В.Свідзинського, Б.-І.Антонича, М.Зерова, М.Бажана, В.Мисика, В.Стуса та ін.

Проаналізовано шляхи розвитку українського теоретичного гуманізму, розкрито його джерела, теоретичні ідеї та сутність. Простежено християнські витоки його моральності, своєрідність самовизначення. Розглянуто здобутки українського гуманізму з позицій слов'янського світогляду та української духовності на прикладі тріади персоналій: Б.Паскаль - Г.Сковорода - П.Юркевич. Доведено, що українська філософська думка співзвучна західноєвропейським філософським концепціям.

Розглядаються актуальні проблеми філософії і соціології у світлі розвитку сучасної культури. Аналізується роль філософської методології у формуванні системи історичних, природознавчих і культурологічних знань, а також деякі аспекти становлення національної культури. Висвітлюються методологічні основи початку філософії, індивідуалістичні мотиви в філософії Просвітництва, національні особливості російського космізму. Досліджується філософія "Я" у художній концепції М.Хвильового, соціальна утопія Лазаря Барановича, повідомляється про релігійність та атеїзм М.Ломоносова. Характеризується філософська антропологія в структурі культурологічного знання, суперечлива сутність національного характеру та ін.

Викладено методологічні засади філософських учень про людину. Проаналізовано здобутки та втрати соціально-діяльнісної критики класичного антропологізму. Висвітлено принцип сублімативності людського світовідношення в сучасній антропологічній рефлексії. Досліджено проблему єдності буття. Особливу увагу приділено антропокультурним вимірам моральності.

Метафорика інтимної лірики Л.Українки та Е.Дікінсон демонструє збіг та розбіжність, що сягають, передусім, національних традицій українського та американського народів: хоча обидва споконвічно гостро відчувають природу, перші беруть за підставу для утворення тропів відчувану ними внутрішню спорідненість із конкретними атрибутами натури, а стилістика лірики других здебільшого характеризується абстрактно-філософічними розмірковуваннями, що спричиняють парадоксальні звороти, які не зустрічаємо в українській поезії.

Розглянуто особливості ведення творчого діалогу сучасних польських поетів з А.Міцкевичем: написання власної версії біографії творця або написання власної біографії віршами попередника.

Рассмотрены особенности ведения творческого диалога современных польских поэтов с А.Мицкевичем: написания собственной версии биографии творца или написания собственной биографии стихами предшественника.

Охарактеризовано ліричний цикл українського поета М.Вороного "За брамою раю", який є відображенням його душевного дисбалансу, викликаного драматичними обставинами долі. Висвітлено характерні риси інтимної лірики поета: нероздільність свідомості та страждання, елегійність, психологізм, інтелектуалізм, звернення до підсвідомого, неземного. Зазначено, що М.Вороний розвиває сугестивну поетику лірики періоду раннього українського модернізму, спираючись на традиції романтичної поезії першої половини ХІХ ст.

Охарактеризован лирический цикл украинского поэта Н.Вороного "За брамою раю", который является отражением его душевного дисбаланса, вызванного драматическими обстоятельствами судьбы. Освещены характерные черты интимной лирики поэта: нераздельность сознания и страдания, элегийность, психологизм, интелектуализм, обращение к подсознательному, неземному. Указано, что Н.Вороной развивает суггестивную поэтику лирики периода раннего украинского модернизма, опираясь на традиции романтической поэзии первой половины ХІХ ст.