Проведено аналіз співвідношення духовного та тілесного у цивілізаційному процесі. Зазначено, що вся динаміка парадоксальних відносин сучасного суспільства є феноменологічним відображенням глибинного дуалізму взаємодії духовного та тілесного. Розглянуто погляди різних релігійних течій на цю проблему, відмінність між її східним і західним вирішеннями, місце української цивілізаційної визначеності.

Аналізуються результати дослідження однієї з сутнісних характеристик тілесного буття людини, що презентується у її свідомості у вигляді уявлень про здоров'я. Розглядаються вікові особливості та характер зв'язку зазначених уявлень зі змістом життєвих орієнтацій учнівської молоді, обгрунтовується теза щодо необхідності розроблення психологічних засобів стимуляції механізму особистісної рефлексії як фактору трансформації випадкового і дифузного ставлення людини до окремих сенсацій власного тіла у факт особистісної цінності останнього дійового-перетворювального характеру.

Індекс рубрикатора НБУВ: Ю216.26

Рубрики:

Душа і тіло

Шифр НБУВ: Ж61798 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано вічну проблему жіночої вдачі - відьомської чи божественної. Викладено питання щодо реконструювання ставлення до сексуальності жінки українських письменників і графіків періоду зламу віків. На підставі маловідомих творів класиків українських літературних джерел розглянуто зміни трактування образу жінки в новелах - від І.Нечуя-Левицького до В.Винниченка. Висвітлено жіночий образ в українській графіці першої третини ХХ ст.

Проанализирована вечная проблема женского характера - ведьмовского или божественного. Изложены вопросы реконструкции отношения к сексуальности женщины украинских писателей и графиков на рубеже столетий. На основе малоизвестных произведений классиков украинских литературных источников рассмотрены изменения в трактовке женщины в новеллах - от И.Нечуя-Левицкого до В.Винниченко. Освещен женский образ в украинской графике первой трети ХХ в.

Проаналізовано актуальні проблеми загальної теорії культури, наведено програму навчальної дисципліни, а також матеріали про естетичне несвідоме, мови, дискурси, міф, ідеологію, сакральне, повсякденне, афект, час, тіло та тілесність, сміх, іронію, гумор. Розглянуто "форми виключення" в культурі (символічні). Описано механізм дії наймогутніших сучасних ідеологій - розважальності, цинізму, інтимності, фемінізму. Висвітлено основні положення концепції "роботи над міфом" Г. Блюменберга. Визначено місце різних дисциплін у дослідженнях культури.

Проанализированы актуальные проблемы общей теории культуры, приведена программа учебной дисциплины, а также материалы об эстетическом неосознанном, языке, дискурсах, мифе, идеологии, сакральном, повседневном, аффекте, времени, теле и телесном, смехе, иронии, юморе. Рассмотрены "формы исключения" в культуре (символические). Описан механизм действия наиболее мощных современных идеологий - развлечения, цинизма, интимности, феминизма. Освещены основные положения концепции "работы над мифом" Г. Блюменберга. Определено место различных дисциплин в исследованиях культуры.

Зазначено, що ядро духовності складає духовна практика. Традиційна парадигма філософії свідомості виключає з поля зору феномен тілесності в духовно-практичному аспекті його застосування. Духовність - це процес самовдосконалення особистості, у ході якого здійснюється розвиток, гармонізація і синхронізація усіх рівнів антропобуття. Символотворчий процес здійснюється у формі ритуальної дії. У ході духовної практики тілесність є розгортанням змісту психосоматичних процесів.

Проаналізовано публіцистику як складову частину журналістики, обгрунтовано наукову публіцистику як жанрову групу публіцистики. Досліджено взаємодію публіцистики та художньої творчості У.Еко, виявлено особливості його постмодерністського творчого методу. Охарактеризовано концепцію людини та світу, визначено її складники, зокрема, систему поглядів на середньовічну людину та світ, її тілесність, роль читача як основну соціальну роль людини інформаційного суспільства. Розкрито характер духовно-культурного впливу творчості У.Еко на український інформаційний простір.

Досліджено кінематографічну рефлексію теорії З.Фрейда. Проаналізовано досвід кіноінтерпретації трьох складових ортодоксального психоаналізу - теорії позасвідомого, теорії дитячої сексуальності та теорії сновидінь, а також обгрунтовано необхідність їх цілісного осмислення. Акцентовано увагу на доцільності використання у понятійному апараті кінознавчої науки термінів "інтерпретація", "тілесність", "компенсація", що сприяють процесу міжнаукового збагачення, розширенню спектру її методологічних можливостей. Розкрито причину звернення до окремих положень "глибинної психології" К.Г.Юнга та "індивідуальної психології" А.Адлера, які відкривають нові обрії для сучасного кінознавства. Розглянуто доробок митців, які свідомо або позасвідомо використовували концептуальні положення теорії З.Фрейда у своїх фільмах, проаналізовано художні можливості кінотворів психоаналітичної орієнтації.

Досліджено людську тілесність у різних формах культури, розглянуто взаємовідносини тілесного та духовного начал у їх взаємних, людською свідомістю історично сконструйованих зближеннях і віддаленнях у декількох гуманітарних епістемах. Встановлено, що епістеми тілесності пов'язані з самопізнанням людини у міфології, магії та містиці, антропології, релігії, софійності, естетиці, соціології, культурології й інших "полях пізнання". Концептуалізацію тілесності відтворено за допомогою її поліепістемного аналізу, плюральності методологічних підстав, інтеграції наукового, позанаукового та філософського знання, що розширює можливості цілісного розуміння людини. Особливу увагу приділено вивченню діалектики тілесного й духовного та протистояння їх дуалізму й синкретизму. "Людину тілесну" проаналізовано у парадигмі психотілесної єдності, що передбачає підвищення тілесного ("зарядженого" духовним). З'ясовано, що на початку XXI ст. дана парадигма стала пріоритетною в синтезі знань про людину, оскільки витісняє дихотомні уявлення про неї, під впливом яких усе ще знаходяться сфера буденних уявлень та деякі теоретичні концепції.

Розкрито суть поняття "протоперсонаж". Розглянуто еволюцію поглядів на основні підходи до вчення про автора та героя (персонажа) як корелятивної діади. Описано активність протоперсонажа у порівнянні - зіставленні з поняттями "персонаж", "прототип". Наведено методологічне обгрунтування "химерності" як стильової домінанти сучасної української історичної прози. Описано феномени "химерності" оповіді як ефекти активності протоперсонажа і ця активність протоперсонажа є надійним пояснювальним принципом для явищ химерної оповіді, які традиційно розглядаються як наслідки свідомої активності біографічного автора. Систематизовано жанрові пріоритети "химерної" прози в аспекті, який визначає активність протоперсонажа. Проаналізовано епічне висловлювання як безпосередню тілесність надіндивідуального суб'єкта мовного буття - народ.

Проаналізовано метафізичне коріння відчуття та сприйняття людини з її схильністю до суб'єктивізму, прагнення побачити внутрішню нескінченність у персональних суб'єктивних переживаннях. Обгрунтовано унікальну індивідуальність персонального соматичного буття, яке визначається як результат самоздійснення людини в амбівалентності відчутих і пережитих екзистенційних ситуацій. Розглянуто соматичне буття як результат проникнення в тілесність чистих мисленнєвих конструкцій екзистенціалів, які переживаються людиною. Показано, що соматичне буття є станом людини, який реалізується в процесі проживання життя та переживання почуттів і виявляється у персонально-відчуваних екзистенціалах, зокрема, страху, сорому, радості, які проявляються у задоволенні та стражданні. Зауважено, що соматичне буття людини створює нову онтологічну ситуацію, в якій бажання бути реалізується шляхом задоволення певних тілесних потреб, але не збігається з життям організму. Запропоновано тезу, що людина знаходить себе у світі не як думка, а як персона, якій необхідно жити та бути, а тому соматичність - це не є натуральна речовинність, а феноментальна тілесність, наповнена екзистенціальними модусами, завдяки яким людина проживає та переживає життєві ситуації. У екзистенціально-антропологічному ракурсі персональне соматичне буття набуває нових властивостей і характеристик, які повніше відображають багатоваріантність проявів людяного в людині.

Вперше розроблено концептуальну модель організації досліджень проблем фізичного виховання (ФВ). Проаналізовано можливість методологічного бачення єдності та взаємозв'язків теоретичної (понятійної) роботи типів експериментальної діяльності та конкретних об'єктів інноваційного розвитку ФВ. Шляхом об'єднання засобів праксеологічного та методологічного підходів сформульовано принципи проектування, що є істотним внеском до теорії проектування освітніх систем. Суттєво доповнено тлумачення термінів: тілесність, фізична (тілесна) компетентність, готовність ("фітнес"), розглянуто перспективи зміни змісту базового поняття "фізичне виховання". Розроблено модель тілесної та психосоматичної компетентності, що складає підгрунтя для створення типології наявних і принципово можливих систем фізичного виховання і технік соматичного розвитку, а також виступає теоретичною підставою аналізу й експертизи інноваційних систем і методик фізичного виховання та умов їх регіональної організації. Наведені принципи та моделі дозволяють теоретично обгрунтувати критерії оцінки результатів експериментів у галузі методики ФВ школярів. Запропонована методологія проектування регіонального розвитку ФВ школярів представлена як самостійний (відсутній у наявній системі знань) вид організації й управління фізичною культурою та спортом.

Здійснено спробу концептуалізації покоління в аспекті філософії культури. Досліджено особливості вираження ідеї покоління у різних соціокультурних контекстах: архаїчній, примітивній, християнській, радянській культурах і ситуаціях модерну, постмодерну та "після-постмодерну", а також у постсучасних практиках через віртуальну реальність, тілесність, ідентичність, діалог Я - Інший у контексті глобалізації. На підставі застосування герменевтичної методології, що складається з двох дослідницьких стратегій - антропологічного та темпорального аналізу культури, створено культурофілософську модель покоління як культурного патерну для ідентифікації індивідів за родовою і/або часовою ознакою, де/реактуалізованого в різних соціокультурних контекстах. На підставі результатів наукового дослідження суттєво трансформовано уявлення про покоління та введено культурофілософські рефлексії щодо нього у сучасний філософський дискурс і культурні практики. Показано можливість застосування даного концепту для дослідження актуальних проблем існування людини, культури та цивілізації.

Розглянуто екзистенціальні змісти спорту, їх розгортання в сучасному соціально-комунікативному просторі. Проаналізовано екзистенціальні характеристики спорту, що відтворюють інтенції індивіда до вільної реалізації особистісного покликання в спортивній діяльності. Охарактеризовано унікальну тілесність спортсмена, що виникає в просторі тілесно-спортивної дискурсивності та експлікована за допомогою нового концепту "авторська тілесність". Запропоновано нове прочитання спорту як специфічно людської "жаги до визнання", яке розкрите за допомогою нового концепту - аристотимії. Виділено антропологічно зумовлені константи у визначенні спорту та історично зумовлені мінливі накладення на його зміст. Перші експліковано як носії екзистенціальних та автентичних сенсів. У других виділено антропоцентричні маркери, які в сучасний спосіб відтворюють незмінну сутність спортивного агону та соціоцентричні маркери, що редукують, затемнюють або перекручують цю сутність. Обгрунтовано можливості застосування морально-етичних цінностей спортивного агону в інших конкурентних сферах соціального простору, пов'язаних із плюральністю цінностей та способів життя.

Здійснено порівняльно-типологічний аналіз неоромантизму Йосано Акіко, Лесі Українки та Уїли Кесер. Висвітлено феміністичний аспект їх творчості (способи відображення художньої дихотомії "тілесність - екзистенційність", своєрідність фітосимволіки, музикальність тропів, особливості тематики та структури художніх творів). Розглянуто специфіку формування часопростору, зокрема міфологічний і біографічний хронотопи Уїли Кесер, історико-універсальний часопростір Лесі Українки та синкретичний - у творах Йосано Акіко.

Розглянуто людську тілесність як багатовимірний соціокультурний феномен у пізнавальному просторі філософської антропології та філософії культури. Простежено взаємовідносини тілесного та духовного начал у їх взаємних, історично сконструйованих людською свідомістю зближеннях і віддаленнях, пов'язаних із самопізнанням людини в міфології, магії та містиці, релігії, софійності, естетиці, соціології, культурології та спорті. "Людину тілесну" досліджено у парадигмі психотілесної (духотілесної) єдності, що є пріоритетною в синтезі знань про людину.

Рассмотрена человеческая телесность как многомерный социокультурный феномен в познавательном пространстве философской антропологии и философии культуры. Прослежены взаимоотношения телесного и духовного начал в их взаимных, исторически сконструированных человеческим сознанием сближениях и отдалениях, связанных с самопознанием человека в мифологии, магии и мистике, религии, софийности, эстетике, социологии, культурологии и спорте. "Человек телесный" изучен в парадигме психотелесного (духотелесного) единства, которая является приоритетной в синтезе знаний о человеке.

Досліджено новітні біотехнологічні практики в контексті постнекласичної методології, в межах якої в нових вимірах розкрито сенс даних форм практик, що істотно впливають на буття природи та людини. Вивчення біотехнологічних практик як об'єкту філософсько-методологічного аналізу здійснено на основі розкриття їх особливостей в контексті взаємовідношення понять "природне" та "штучне", виявлення характеристик новітніх біотехнологічних практик, які розглядають їх як різновид постнекласичних практик. Проаналізовано з позицій постнекласики біотехнологічні практики як дослідницькі та показано, що методологічні принципи синергетики виявляють себе через загальні методологічні настанови, які конкретизовано в біотехнологічне дослідження. Світоглядні й етичні виміри біотехнологічних практик виявлено в процесі осмислення впливів новітніх біотехнологічних практик на людину, її тілесність і наведено в контексті біоетичних вимог.

Наведено результати дослідження феномену залежного кохання у жінок, зокрема, розглянуто його структурну та функціональну організацію. Проаналізовано особливості організації стосунків залежного кохання на особистісному, емоційному та тілесному рівнях, досліджено зв'язок залежності з ранніми травмами та структурою особистості жінок. З'ясовано, що особливістю структури залежного кохання у жінок є дефіцит таких його компонентів, як близькість і відданість. Виявлено, що показник пристрасті статистично не відрізняється від норми, що свідчить про структурний дисбаланс залежного кохання. Розкрито особливості емоційного та тілесного досвіду у жінок, які знаходяться у стосунках залежного кохання. Досліджено психологічну тілесність залежного кохання. Проаналізовано ранній травматичний досвід залежних жінок. Виділено три типи психотравм: травма позбавлення, травма симбіозу та травма, пов'язана з труднощами асиміляції сексуальності. Визначено особистісні риси жінок, які знаходяться у стосунках залежного кохання: субмісивність, висока тривожність, напруженість, високий рівень самокритики.

Розкрито сутність поняття "тілесний міметизм", обгрунтовано принципи, категоріальний апарат, спосіб функціонування, специфіку застосування та характер продуктивності тілесно-міметичного методу аналізу літературних творів. З застосуванням даної методики проаналізовано оповідання В. Винниченка "Федько-халамидник", а також І. Карпи "Bitches get everything" та О. Токарчука "Ostatnic historie". Досліджено співвідношення композиції та сюжету у романі Дж. Ліпскєрова "Останній сон розуму" та у кіноповісті О. Довженка "Зачарована Десна".

Раскрыта сущность понятия "телесный миметизм", обоснованы принципы, категориальный аппарат, способ функционирования, специфика применения и характер продуктивности телесно-миметического метода анализа литературных произведений. С применением данной методики проанализирован рассказ В. Винниченко "Федька-халамидник", а также И. Карпы "Bitches get everything" и А. Токарчука "Ostatnic historie". Исследовано соотношение композиции и сюжета в романе Дж. Липскерова "Последний сон разума" и в киноповести А. Довженко "Очарованная Десна".

Проаналізовано духовно-практичну сторону духовності як сутнісної характеристики буття людини. Виявлено роль наслідувального характеру символічної дії у трансформації тілесності та конституювання символу як одиниці духовності. Визначено антропологічні чинники трансформації тілесності. Проаналізовано особливості духовно-практичного синтезу та структуру символу як одиниці духовності. Наведено класифікацію духовних практик на засадах критерію розгорнутості або латентності трансформації тілесності та розгортання її змісту. Визначено базові положення філософії духовності Г. Сковороди та П. Юркевича.