Розглянуто феномен сучасного суспільства, що втратило всі реальні основи і трансформувалось у стан гіперреальності. Встановлено, що неспроможність обмінювати нагромаджену цінність, лінійний характер суспільного розвитку, примарне сприйняття науки як позбавленого будь-якого змісту поняття свідчить про відмирання західної цивілізації. Доведено, що лише символічний обмін, тобто катастрофічне руйнування цінності, започатковане в первісних суспільствах, здатне подолати симулякри новітнього буття.

Рассмотрен феномен современного общества, утратившего все реальные основы и пребывающего в состоянии гиперреальности. Установлено, что невозможность обменивать накопленную ценность, линейный характер общественного развития, призрачное восприятие науки как лишенного какого-либо содержания понятия свидетельствует об отмирании западной цивилизации. Доказано, что лишь символический обмен, то есть катастрофическое разрушенние ценности, сформированное в первобытных обществах, может преодолеть симулякры новейшего бытия.

На підставі структурно-функціонального принципу визначено взаємозв'язок морфологічних одиниць сценічного мистецтва (театру, театральності, системи, сценічного жанру, театральної форми) для дослідження концептуальних координат явища. З урахуванням історичного підходу розглянуто системи містерійного театру, висвітлено явища жанру містерії, а також дотичних або похідних від нього. Показано особливості жанру поетики містерії, а також похідних від нього театральних форм, що виступають у ролі імітаторів, симулякрів і двійників.

Індекс рубрикатора НБУВ: С5*343*333.442 + С5г-2

Рубрики:

Соціологія

Шифр НБУВ: Ж16127 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Показано місце топоса Нового Єрусалима у творчості Ю.Словацького та Лесі Українки, міфологічного та фантастичного у романі Б.Олдісса "Йокаста". Обгрунтовано постмодерну парадигму образу-симулякру Грааля у романі Д.Брауна "Код да Вінчі". Висвітлено проблему функціонування традиційних сюжетів у творчості П.Хакса. Розглянуто структурну побудову роману Е.Юнсона "Прибій і береги" як трансформувальний елемент традиційного сюжету. Розкрито роль кінематографа у літературі Франції другої половини ХХ ст.

Показано место топоса Нового Иерусалима в творчестве Ю.Словацкого и Л.Украинки, мифологического и фантастического в романе Б.Олдисса "Иокаста". Обоснована постмодерная парадигма образа-симулякра Грааля в романе Д.Брауна "Код да Винчи". Освещена проблема функционирования традиционных сюжетов в творчестве П.Хакса. Рассмотрено структурное построение романа Э.Юнсона "Прибой и берега" как трансформирующий элемент традиционного сюжета. Раскрыта роль кинематографа в литературе Франции второй половины ХХ в.

Наведено історико-філософський аналіз слов'янської філософії. Висвітлено природу сну та сновидінь як об'єкту пізнання в історії філософії, природу симулякру на межі ето- та естетосфери моди, системно-структурну природу знання. Розглянуто проблему визначення категорій "суспільного" та "соціального", питання політичної структуризації українського суспільства. Розкрито політекономічні аспекти політичної трансформації. Визначено роль мережі Інтернет в українській політиці. Описано біполярну систему міжнародної безпеки часів "холодної війни".

Приведен историко-философский анализ славянской философии. Освещены природа снов и сновидений как объекта познания в истории философии, природа симулякра на рубеже это- и эстетосферы моды, системно-структурная природа знания. Рассмотрены проблема определения категорий "общественного" и "социального", вопросы политической структуризации украинского общества. Раскрыты политэкономические аспекты политической трансформации. Определена роль сети Интернет в украинской политике. Изучена биполярная система международной безопасности периода "холодной войны".

Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(7СПО=УК)-4 + Ш5(УК=7СПО)-4

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Висвітлено традиційну та сучасну проблематику філософії гуманітарного знання, зокрема, проблему симулякрів і можливості смислоопераційних практик. Розкрито зміст поняття внутрішньої форми в контексті сучасної методології гуманітарного пізнання. Показано місце кризових явищ в системі людина - природа - культура. Визначено ціннісні параметри та критерії науковості гуманітарного дискурсу. Викладено науково-об'єктивний і ціннісний аспекти філософської істини, психолого-акмеологічні аспекти гуманістичного виховання.

Освещены традиционная и своременная проблематика философии гуманитарного знания, в частности, проблема симукляров и возможности смыслооперационных практик. Раскрыто содержание понятия внутренней формы в контексте современной методологии гуманитарного познания. Показано место кризисных явлений в системе человек - природа - культура. Определены ценностные параметры и критерии научности гуманитарного дискурса. Изложены научно-объективный и ценностный аспекты философской истины, психолого-акмеологические аспекты гуманистического воспитания.

Проаналізовано культуру як головний чинник сучасного етапу еволюції в контексті постнекласичного часопростору, глобалізаційні процеси як чинник сучасної політики в галузі музичної культури. Висвітлено концепт масової політичної свідомості "маленької людини" та симулякру "людини-гвинтика" в сюжетах сучасної української драматургії, трагічну реальність та комедійну утопію в антично-міфологічній драматургії у контексті новоєвропейської політичної філософії та постмодернізму. Розглянуто питання розвитку театрів малих форм Одеси за умов політизації мистецтва в першій половині 1920-х рр., українського театру в контексті націєтворчих процесів у Галичині 1930-х рр.

Проанализированы культура как главный фактор современного этапа эволюции в контексте постнеклассического времяпространства, глобализационные процессы как фактор современной политики в области музыкальной культуры. Освещены концепт массового политического сознания "маленького человека" и симулякра "человека-винтика" в сюжетах современной украинской драматургии, трагическая реальность и комедийная утопия в антично-мифологической драматургии в контексте новоевропейской политической философии и постмодернизма. Рассмотрены вопросы развития театров малых форм Одессы в условиях политизации искусства в первой половине 1920-х гг., украинского театра в контексте нациетворческих процессов в Галиции 1930-х гг.

Досліджено природу симулякра та еволюцію цього поняття в контексті європейської філософської традиції. Проаналізовано сфери та наслідки впливу симуляції на життя суспільства, зокрема феномену моди як сфери циркуляції симулякрів. З'ясовано особливості симулятивного телепростору та відповідного йому типу суспільства - "суспільства спектаклю". Стверджено залежність усіх сфер культури від симулякрів різних рівнів. Доведено небезпеку впливу симулятивних образів на свідомість індивіда, його самоідентичність та формування ціннісно-смислових пріоритетів. Визначено статус новітніх змін у культурі, пов'язаних із активністю симулятивних процесів.

Розглянуто проблему трансформацій символів у сучасному суспільстві. На прикладі окремих форм симулякрів, потреб соціуму та окремих людей проаналізовано особливості утворення та функціонування символів у знаковому просторі постмодерну.

Розглянуто антропологічний аспект віртуальної реальності. Досліджено її сучасний концепт і постать концептуального персонажу. Окреслено проблему антропологічного виміру віртуальної реальності, розглянуто його природу й особливості. На підставі порівняльного аналізу концепції психології віртуальної реальності (О.М.Носова) та філософського дискурсу переживання (С.Л.Франка, Ж.П.Сартра, Ж.Батай) встановлено, що джерелом та умовою її актуалізації є спонтанне переживання. Продемонстровано, що особливості антропологічного виміру віртуальної реальності репрезентативно виражені феноменами рекурсії, трансценденції, гри. Досліджено симулякру та симуляції як засоби об'єктивації віртуальності. Встановлено, що антропологічний вимір віртуальної реальності є джерелом символічного середовища, в якому мешкає людина.

Проаналізовано феномен читання у світогляді В.В.Набокова, виявлено сутнісні характеристики, які дозволяють говорити про його безсумнівну значущість для сучасного філософського дискурсу. Обгрунтовано, що у розумінні письменника ставлення до світу літератури ілюструє якість життя людини. Призмою антропологічного аналізу для нього є феномен читання, який розуміється як модус людського буття, що забезпечує людині істинність існування. Доведено, що особливість творчості письменника, яка визначається критиками як "авторський соліпсизм", фактично забезпечує його творам художню полісемію та багатовимірність. З'ясовано, що читання, яке у розумінні В.В.Набокова є творчістю, передбачає метафізичний зв'язок, який поєднує "уважних читачів" і відокремлює їх таким чином від світу удаваностей та симулякрів. Установлено, що категорії "творчість", "пам'ять", "потойбічність", "випадковість" і "пошлість" "прочитуються" письменником у тісному зв'язку з процесом читання. Обгрунтовано, що для В.В.Набокова читання є не стільки засобом підвищення освіченості або розвитку інтелекту, скільки способом самореалізації людини. Проаналізовано художні, та есеїстичні твори В.В.Набокова з точки зору даної проблеми. Визначено напрямок трансформації розуміння даного феномену в сучасну епоху панування аудіо, відео та мас-медіа.

Вперше досліджено та систематизовано соціально-історичні та ідейно-теоретичні джерела постмодерністського теоретизування та узагальнено основоположні постмодерністські концепції. З'ясовано теоретико-методологічні принципи, понятійно-категоріальний апарат та основні методологічні установки соціологічного постмодернізму та його значення для подальшого розвитку соціологічної теоретичної думки. Доведено обумовленість виникнення постмодерністського теоретизування інтеграційними процесами, насамперед, в економічній сфері, які з часом призвели до глобалізації та інформатизації сучасного світу та поглибили "постматеріальну" (постматеріалістичну) переорієнтацію нормативно-ціннісних установок західної спільноти. Досліджено теоретико-методологічні витоки постмодерністського теоретизування та обгрунтовано висновок про певну спадкоємність у теоретичній соціології. Встановлено, що цілеспрямоване застосування принципів плюральності й ототожнення реальності з текстом, деконструкції та децентралізації як методологічних установок, а також ключових понять і категорій (постмодерну, постмодерністської ситуації, постмодерного суспільства, мовних ігор, гіперреальності, симулякра, симуляції, спокуси, спокушання, місця проживання [habitat] спільноти, само-монтування [self-assembly]) дозволяють реконструювати суспільство, в якому найзначущою стає знакова реальність.

Проаналізовано поетику та проблематику пізньої творчості В.Голдінга. Теоертико-методологічне дослідження проведено на базі концепції "відкритого твору" Умберто Еко, яку доповнено філософським доробком постструктуралізму та постмодернізму, що дозволяє здійснити комплексне осмислення основних тенденцій у творчості В.Голдінага на підставі класифікації його творів на "закриті" та "відкриті". Запропоновано визначення жанру пізніх романів письменника (зокрема, "Видимої темряви", "Паперових людей", "Подвійного язика") як філософських романів "відкритого типу", характерними рисами поетики та проблематики яких є невизначеність, децентрованість і фрагментарність, що створює умови для самостійного філософського пошуку читача. З'ясовано, що ефект відкритості в романах досягається завдяки функціонуванню на різних рівнях поетики постмодерністських образів-пристроїв - ризоми, симулякру, механімзу до-(за-)повнення.

Досліджено символічні механізми конструювання реальностей, орієнтованих на буття людини. У цьому контексті встановлено особливості психічної, міфологічної реальностей і реальності повсякденного життя. Обгрунтовано положення, що символ є онтологічною характеристикою реальностей, орієнтованих на буття людини. Це зумовлено тим, що антропометричні реальності реалізуються саме у процесі їх конструювання за допомогою символічних засобів. Для цих реальностей символ є єдністю онтологічної та гносеологічної складових реальностей. Як пізнавальний інструмент, символ у той же час оформлює смисл реальності для людини, надає їй буттєву значущість. Обгрунтовано гіпотезу, що саме символ, а не інші знакові форми виконують конструювальну функцію у формуванні й існуванні антропоцентричних реальностей. Виявлено особливості конструювальної ролі символів за різних типів реальностей, орієнтованих на буття людини: психічної реальності (за варіанта, запропонованого психоаналізом), міфологічної реальності та реальності повсякденного життя. Доведено, що символ протидіє симуляції та симулякрам, сприяє поверненню реальності повсякденності її онтологічного смислу.

Проаналізовано особливості становлення основних ідей та ролі контексту у формуванні структуралізму. Виявлено характер еволюції концепції структуралізму як провідного чинника формування структуралістської методології. Розглянуто структуралістський підхід у контексті сучасних гуманітарних методологій. Обгрунтовано методологічний потенціал ідей структуралізму у сфері соціально-гуманітарних досліджень за доби глобалізації, оскільки тенденція до структуризації пізнавального матеріалу є головною рисою структуралізму. Розглянуто структуралістську методологію у сукупності здійснених за допомогою підходу практик в історичному, еволюційно-концептуальному й соціокультурному аспектах, а також позитивний досвід застосування структуралістської методології в різних сферах гуманітарного знання, що дозволило обгрунтувати її евристично-пізнавальний потенціал. Виявлено, що методологічна спільність різноманітних напрямків структуралізму представлена подібністю принципів в уявленнях про поняття структури та способи її визначення. Спільною рисою методологічних підходів є єдність проблемного поля дослідження з базовими поняттями (структурою, епістемою, симулякром).

Здійснено цілісне філософське осмислення маски як соціокультурного феномену. Виявлено його культурний зміст та визначено різноманіття виявів у культурі. З'ясовано, що у сучасній культурі феномен маски є формою театралізації та естетизації соціального життя. Для розмежування основних виявів даного феномену у культурі введено та розкрито за змістом терміни: "метамаска", "маска-предмет", "маска-образ", "маска-симулякр". Запропоновано якісно новий підхід до трактування суті феномену маски - філософсько-антропологічний. Проаналізовано роль маски у формуванні та самоконструюванні людини. Розглянуто маску як індивідуальний засіб буття людини у соціальному світі. Переосмислено традиційно негативний погляд на маску та здійснено спробу подання маски у позитивному сенсі. Позитивний зміст маски обгрунтовано особистісною позицією людини, необхідністю її звернення до масок, оскільки маски - це не тільки те, що приховує, але й те, що сприяє розкриттю нових особливостей особистості. Аргуменовано положення про поширений у сучасному суспільстві тип людини - протеїстичну особистість, здатну до ствердження себе у світі через безліч модусів Я - масок, що робить її успішною та життєздатною.

Вперше в українській історико-філософській науці проаналізовано феномен необароко, визначено його характеристики, ідеї та поняття. Наведено визначення феномену необароко як ціннісної складової постмодерної думки, на базі якого узагальнено культурологічні та філософські засади постмодернізму. Здійснено культурологічний та історико-філософський аналіз витоків, становлення та розвитку необарокового світовідчуття. Доведено, що феномен необароко є полідисциплінарним дискурсом історії філософії. Встановлено існування "лінії необароко", яка об'єднує архітекторів, художників, філософів, математиків і допускає перетинання, зміни, що сприяють комунікації між різними дисциплінами. З'ясовано, що теперішня необарокова дійсність є такою, де світ "реально обернений", де істинне є моментом хибного, а дійсність, яка заповнюється спогляданням вистави, змінюється і в самій собі репродукує глядацький порядок: необарокова дійсність виникає у виставі, а вистава є дійсністю. Виявлено, що феномен необароко переплітається зі сферою інформаційного соціуму. Розкрито сутність понять постмодерністської філософії "симулякр", "симуляція" і "гіперреальність". З'ясовано, що необароко наслідує у бароко тип мислення із символічно-образним навантаженням, а "віртуальна реальність" як гіперреальність постає філософською категорією, іманентною самій структурі буття.

Досліджено археологію знання М. Фуко в контексті постструктуралістської філософії (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз). Проаналізовано дослідження фукольдіанської та "постфілософії" в працях вітчизняних і зарубіжних авторів. Показано специфіку методології М. Фуко, сформовану "на межі" структуралізму та постструктуралізму. Розкрито фукольдіанську археологію знання, археологічний метод і топологічно-картографічне осмислення простору в контексті постструктуралістських дискурсів Р. Барта та Ж. Дерріда (крізь концепти "гетеротопія", "годологія", "слід", "текст", "мова"), Ж. Дельоза та Ж. Бодрійяра ("зовнішнє", "згин-складка", "складка", "відмінність і повторення", "симулякр").

Визначено лінгвосеміотичну природу гіперреальності. Розроблено методику аналізу знаків гіперреальності в англомовному художньому тексті жанру фентезі. Проаналізовано фреймову структуру змодельованої реальності у творах Урсули Ле Гуїн "Земномор'я". Встановлено ядерно-периферійну структуру концепту МАГІЯ як симулякру реальності. Класифіковано лексеми-симулякри (оніми й апелятиви) за планом вираження та планом змісту. Виявлено роль базового компонента у формуванні образного значення фразеологізмів-симулякрів реальності в аналізованих творах.