Розглянуто антропологічний аспект віртуальної реальності. Досліджено її сучасний концепт і постать концептуального персонажу. Окреслено проблему антропологічного виміру віртуальної реальності, розглянуто його природу й особливості. На підставі порівняльного аналізу концепції психології віртуальної реальності (О.М.Носова) та філософського дискурсу переживання (С.Л.Франка, Ж.П.Сартра, Ж.Батай) встановлено, що джерелом та умовою її актуалізації є спонтанне переживання. Продемонстровано, що особливості антропологічного виміру віртуальної реальності репрезентативно виражені феноменами рекурсії, трансценденції, гри. Досліджено симулякру та симуляції як засоби об'єктивації віртуальності. Встановлено, що антропологічний вимір віртуальної реальності є джерелом символічного середовища, в якому мешкає людина.

  Скачати повний текст

Досліджено археологію знання М. Фуко в контексті постструктуралістської філософії (Р. Барт, Ж. Бодрійяр, Ж. Дерріда, Ж. Дельоз). Проаналізовано дослідження фукольдіанської та "постфілософії" в працях вітчизняних і зарубіжних авторів. Показано специфіку методології М. Фуко, сформовану "на межі" структуралізму та постструктуралізму. Розкрито фукольдіанську археологію знання, археологічний метод і топологічно-картографічне осмислення простору в контексті постструктуралістських дискурсів Р. Барта та Ж. Дерріда (крізь концепти "гетеротопія", "годологія", "слід", "текст", "мова"), Ж. Дельоза та Ж. Бодрійяра ("зовнішнє", "згин-складка", "складка", "відмінність і повторення", "симулякр").

  Скачати повний текст

Визначено лінгвосеміотичну природу гіперреальності. Розроблено методику аналізу знаків гіперреальності в англомовному художньому тексті жанру фентезі. Проаналізовано фреймову структуру змодельованої реальності у творах Урсули Ле Гуїн "Земномор'я". Встановлено ядерно-периферійну структуру концепту МАГІЯ як симулякру реальності. Класифіковано лексеми-симулякри (оніми й апелятиви) за планом вираження та планом змісту. Виявлено роль базового компонента у формуванні образного значення фразеологізмів-симулякрів реальності в аналізованих творах.

  Скачати повний текст

Проаналізовано феномен читання у світогляді В.В.Набокова, виявлено сутнісні характеристики, які дозволяють говорити про його безсумнівну значущість для сучасного філософського дискурсу. Обгрунтовано, що у розумінні письменника ставлення до світу літератури ілюструє якість життя людини. Призмою антропологічного аналізу для нього є феномен читання, який розуміється як модус людського буття, що забезпечує людині істинність існування. Доведено, що особливість творчості письменника, яка визначається критиками як "авторський соліпсизм", фактично забезпечує його творам художню полісемію та багатовимірність. З'ясовано, що читання, яке розуміється В.В.Набоковим як творчість, передбачає метафізичний зв'язок, який поєднує "уважних читачів" і відокремлює їх таким чином від світу удаваностей та симулякрів. Установлено, що категорії "творчість", "пам'ять", "потойбічність", "випадковість" і "пошлість" "прочитуються" письменником у тісному зв'язку з процесом читання. Обгрунтовано, що для В.В.Набокова читання є не стільки засобом підвищення освіченості або розвитку інтелекту, скільки способом самореалізації людини. Проаналізовано художні, та есеїстичні твори В.В.Набокова з точки зору даної проблеми. Визначено напрямок трансформації розуміння даного феномену в сучасну епоху панування аудіо, відео та мас-медіа.

  Скачати повний текст

Вперше досліджено та систематизовано соціально-історичні та ідейно-теоретичні джерела постмодерністського теоретизування та узагальнено основоположні постмодерністські концепції. З'ясовано теоретико-методологічні принципи, понятійно-категоріальний апарат та основні методологічні установки соціологічного постмодернізму та його значення для подальшого розвитку соціологічної теоретичної думки. Доведено обумовленість виникнення постмодерністського теоретизування інтеграційними процесами, насамперед, в економічній сфері, які з часом призвели до глобалізації та інформатизації сучасного світу та поглибили "постматеріальну" (постматеріалістичну) переорієнтацію нормативно-ціннісних установок західної спільноти. Досліджено теоретико-методологічні витоки постмодерністського теоретизування та обгрунтовано висновок про певну спадкоємність у теоретичній соціології. Встановлено, що цілеспрямоване застосування принципів плюральності й ототожнення реальності з текстом, деконструкції та децентралізації як методологічних установок, а також ключових понять і категорій (постмодерну, постмодерністської ситуації, постмодерного суспільства, мовних ігор, гіперреальності, симулякра, симуляції, спокуси, спокушання, місця проживання [habitat] спільноти, само-монтування [self-assembly]) дозволяють реконструювати суспільство, в якому найзначущою стає знакова реальність. Доведено, що в постмодерністській методології соціологічного пізнання втрачає доцільність прагнення створити єдину всеохоплюючу теорію, заперечується евристичність системного підходу, визнається рівнозначність різних концептуальних теорій, втрачаються міждисциплінарні межі, а проблема істини взагалі не розглядається.

  Скачати повний текст

Проаналізовано особливості становлення основних ідей та ролі контексту у формуванні структуралізму. Виявлено характер еволюції концепції структуралізму як провідного чинника формування структуралістської методології. Розглянуто структуралістський підхід у контексті сучасних гуманітарних методологій. Обгрунтовано методологічний потенціал ідей структуралізму у сфері соціально-гуманітарних досліджень за доби глобалізації, оскільки тенденція до структуризації пізнавального матеріалу є головною рисою структуралізму. Розглянуто структуралістську методологію у сукупності здійснених за допомогою підходу практик в історичному, еволюційно-концептуальному й соціокультурному аспектах, а також позитивний досвід застосування структуралістської методології в різних сферах гуманітарного знання, що дозволило обгрунтувати її евристично-пізнавальний потенціал. Виявлено, що методологічна спільність різноманітних напрямків структуралізму представлена подібністю принципів в уявленнях про поняття структури та способи її визначення. Спільною рисою методологічних підходів є єдність проблемного поля дослідження з базовими поняттями (структурою, епістемою, симулякром).

  Скачати повний текст

Доведено, що філософія Ж. Бодрійяра є філософською стратегією, відкритою та вільною від будь-яких концептуальних обмежень та класифікаційних історико-філософських дефініцій. Ж. Бодрійяр, діючи у парадигмі некласичної філософії, намагається здійснити "низверження платонізму", позбавити копії, симулякри прив'язаності до вихідної моделі, показати включення їх у чисто диференціальну гру, віднайти у симулякрах прояви позитивної сили, яка заперечує одночасно і оригінал і копію, і модель і репродукцію. Зазначено, що головна заслуга Ж. Бодрійяра полягала у тому, що він переніс проблему симуляції із онтологічної площини у сферу сучасної соціальної реальності.

  Скачати повний текст

Здійснено цілісне філософське осмислення маски як соціокультурного феномену. Виявлено його культурний зміст та визначено різноманіття виявів у культурі. З'ясовано, що у сучасній культурі феномен маски є формою театралізації та естетизації соціального життя. Для розмежування основних виявів даного феномену у культурі введено та розкрито за змістом терміни: "метамаска", "маска-предмет", "маска-образ", "маска-симулякр". Запропоновано якісно новий підхід до трактування суті феномену маски - філософсько-антропологічний. Проаналізовано роль маски у формуванні та самоконструюванні людини. Розглянуто маску як індивідуальний засіб буття людини у соціальному світі. Переосмислено традиційно негативний погляд на маску та здійснено спробу подання маски у позитивному сенсі. Позитивний зміст маски обгрунтовано особистісною позицією людини, необхідністю її звернення до масок, оскільки маски - це не тільки те, що приховує, але й те, що сприяє розкриттю нових особливостей особистості. Аргуменовано положення про поширений у сучасному суспільстві тип людини - протеїстичну особистість, здатну до ствердження себе у світі через безліч модусів Я - масок, що робить її успішною та життєздатною.

  Скачати повний текст

Вперше в українській історико-філософській науці проаналізовано феномен необароко, визначено його характеристики, ідеї та поняття. Наведено визначення феномену необароко як ціннісної складової постмодерної думки, на базі якого узагальнено культурологічні та філософські засади постмодернізму. Здійснено культурологічний та історико-філософський аналіз витоків, становлення та розвитку необарокового світовідчуття. Доведено, що феномен необароко є полідисциплінарним дискурсом історії філософії. Встановлено існування "лінії необароко", яка об'єднує архітекторів, художників, філософів, математиків і допускає перетинання, зміни, що сприяють комунікації між різними дисциплінами. З'ясовано, що теперішня необарокова дійсність є такою, де світ "реально обернений", де істинне є моментом хибного, а дійсність, яка заповнюється спогляданням вистави, змінюється і в самій собі репродукує глядацький порядок: необарокова дійсність виникає у виставі, а вистава є дійсністю. Виявлено, що феномен необароко переплітається зі сферою інформаційного соціуму. Розкрито сутність понять постмодерністської філософії "симулякр", "симуляція" і "гіперреальність". З'ясовано, що необароко наслідує у бароко тип мислення із символічно-образним навантаженням, а "віртуальна реальність" як гіперреальність постає філософською категорією, іманентною самій структурі буття.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена дослідженню деструктивності влади як соціально-філософської проблеми, яке здійснювалось шляхом переходу від поняття «концепт влади» як її простої дефініції до поняття «конструкт влади» як ідеї влади. Спираючись на розроблену в межах теорії ідей теоретичну конструкцію влади, висвітлено такі форми деструктивності влади як: відокремлення суб'єктів загальної діючої влади від суб'єктів підпорядкування, наслідком чого стає перетворення останніх із свідомих підвладних суб'єктів на несвідомий об'єкт підкорення; дискреція – прийняття рішень і дій суб'єктів влади на власний розсуд, свавілля як крайня форма дискреції, а також безвідповідальність, корупція суб'єктів влади, узурпація влади. Особлива увага приділена найнебезпечнішій формі деструктивності влади – симуляції влади. Здійснено філософський аналіз теоретичної конструкції державної влади України, закріпленої в Конституції України, на предмет виявлення в ній деструктивних аспектів.Ключові слова: влада, концепт влади, конструкт влади, деструктивність влади, соціальне ціле, ідея влади, мета влади, суб'єкт влади, дискреція, корупція, узурпація, симуляція, симулякр влади.^UThe dissertation analyzes the existing traditions of philosophical comprehension of the concept of power. During the research, two stable tendencies were discovered and conventionally called "general-conceptual" and "concrete-species".On the basis of their comprehensive analysis, it was concluded that they can not be used as a methodological basis for realization of research of the destructivness. The content of the concepts of power received within the general-conceptual tradition, through abstracting from the insignificant and diverse, turned out either too broadly or too narrow, which respectively led to the narrowing or expansion of the scope of such notion of power. However, with the narrowing of the volume, the concept of power lost the status of the general concept. By extension, on the contrary, it became so common that other social phenomena formally fell under it, which caused a high degree of uncertainty and the need to clarify the meaning of the concepts of these phenomena and power. The research of the destructiveness of power as a philosophical problem required the transition from a conceptual level of the study of power as a phenomenon to a constructive one. Its result should not be the concept of the power of the general or specific-type level, that is scientific definition of power or a description of specific content, but the construct, model of power, deployed on the basis the idea of power, in the complex architectonic power structure. At the same time, it was proved that the necessity of creative formation of construct of power, based on a certain idea of power, does not always exist, but only when there is a need to create and ensure the functioning of a certain social integrity, namely on the level of public relations.In the course of the research, the mechanism of the formation of the power component was revealed both at the level of social relations and at the level of social connections. There is a stable sequence of stages of its manifestation, characteristic of both levels: the emergence of an advantage in something from one side (possession of something that may cause the need for others) and need the subject of possession from other side. This situation causes the state of freedom of the owner of the advantage and the state of dependence of the one who needs it, but does not have the opportunity to satisfy it. This way the inequality of the subjects of interaction arises, which subsequently fixes. If at the level of social relations the state of freedom and dependence of interacting subjects, their objective inequality, can generate or not a power component - relation of domination and subordination. Then at the level of the social connections, power component is essential, because there is a necessity of the formation of a general power with a clear separation of power statuses for its elements: the status of the rulers and the status of subordinates.Author noted that power, as an integral attribute of a social integer, predominantly has an artificial source - the artificially created power that exists as powers of authority established in a certain way. Acquisition powers of authority by concrete subjects, members of the integrity, gives them the power of superiority, supremacy. It is power that rises them above all other members of this integrity. As a result the objective inequality of the members of the integrity arises, which, in contrast to the inequality in individual relations, is not a premise but the cause of the generation and existence of dominate-subordinate relations between members of the social integrity. It was assumed that any power of a social whole, created by people for the purpose of building a social whole and maintaining public relations, as a constructive and integrative force, can't be destructive by nature.During the analysis Baudrillard's and Deleuze's simulation theories, author found that Baudrillard and Deleuze studying the same phenomenon, meanwhile, developed opposite ways for their nature of simulation theory. The theory of the idea of power and the theory of simulacrums of power as alternative theories have been used as alternative methodological foundations in the practice of philosophical reflection of a specific type of power. The reflation of the theoretical model of the state power of Ukraine, which construction is enshrined in the Constitution of Ukraine, was carried out to reveal destructive aspects in it.Key words: power, the concept of power, the construct of power, the destructiveness of power, the social integer, the idea of power, the purpose of power, subject of power, discretion, corruption, usurpation, simulation, the simulacrum of power.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – теорія та історія культури (мистецтвознавство). Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв, Міністерство культури України, Київ, 2019. У дисертації представлено комплексне мистецтвознавче дослідження гламуру як художньо-мистецького феномену, виявлено його художні та соціальні аспекти, простежено етимологію поняття «гламур» у науковому та публіцистичному дискурсі. Проаналізовано особливості репрезентації цього явища в сучасному мистецтві, виділено суттєві ознаки гламуру в дискурсі естетизації повсякденності. Розглянуто основні світоглядні засади гламуру, його художні й естетичні цінності, історичні модифікації та стильові прояви в контексті еволюції європейської художньої культури. Охарактеризовано такі чинники впливу на становлення гламуру, як: естетичне сприйняття світу, стиль життя, цілі та цінності художньої творчості, основні принципи мистецтва. Порушено питання існування гламурного стилю в різних видах сучасного мистецтва. Виявлено й схарактеризовано відмінні риси гламурного стилю. Наведено приклади та доведено, що гламурний стиль існує майже в усіх видах сучасного мистецтва: архітектурі, літературі, театрі, музиці, хореографії, кіно- та фотомистецтві, дизайні тощо. Проаналізовано гламурні стилі в різних видах мистецтва. Ключові слова: гламур, художньо-мистецьке явище, художня культура, мистецькі практики, форми, симулякр, гламурна тілесність, гламурний образ, гламурний стиль, консюмеризм.^UThe thesis for Obtaining a Scientific Degree of Doctor in Fine Arts Sciences for the specialty 26.00.01 – Theory and History of Culture (Art Studies). – National Academy of Managerial Staff of Culture and Arts, Ministry of Culture of Ukraine, Kyiv, 2019. The thesis presents a comprehensive study of the art history of glamor, its historical forms, and modifications in the context of European artistic culture. In the articulated concept of the author, glamor is considered as an artistic phenomenon aimed at unifying the aesthetic ideal and transformation of values and contains certain scenarios of behavior. The ambivalence of glamor as a product of artistic culture is due to its complexity, ephemerality, versatility and a certain aggressiveness, including the ambiguity of its understanding, the use of various methodological guidelines and principles, following the tasks or solved theoretical problems. The scientific problem of the presented dissertation is an interdisciplinary study of glamor as an artistic phenomenon, the definition of its essential specifics and glamor manifestations in the context of understanding the processes, trends, and factors in the development of modern art and modern forms of the aestheticization of being. Based on the analysis of the theoretical heritage, it is proved that the conceptualization of glamor in scientific discourse involves the development of a conceptual-categorical apparatus, the use of which allows theoretically to substantiate and describe in detail glamor as an ambivalent artistic phenomenon, its values, historical dynamics, and forms. The conceptual approach of research of glamor presented in the work made it possible to find out that the modern content of the concept “glamor” differs significantly from the etymological meaning in the original language, is used in various discourses (from everyday to scientific), has a wide range of meanings (which will probably increase) from the style in art to the new ideology of society. Since the conceptual “constructs”, which are mainly used by domestic science, were created mostly in modern times, some of them lose their cognitive potential as a result of the fundamental transformation of social being and globalization processes and require clarification of meaningful content. In this paper, glamor is studied as an ambivalent artistic phenomenon that existed in world culture in the endogenous or exogenous form, in the process of cultural and historical development was modified, acquired new forms, the range of its functions and artistic practices expanded, the number of attribute properties increased. The essential feature of glamor is defined - visual demonstrativeness, which expresses the desire of a person or certain social strata to parade (visually demonstrate) body, clothing, works of art, luxury, wealth, success, position in society and the like. It is proved that glamor acts as a middle aesthetic category, which is between the ugly and the beautiful, which explains the corresponding ambivalent perception of this phenomenon. It is argued that glamor substitutes the classical canon of beauty, becoming the aesthetic ideal of modern society. Glamor attributes and techniques make it possible to make a glamorous “piece”, including artistic, successful, in demand in modern art markets.

Дисертацію присвячено дослідженню теоретико-правових аспектів права на спротив як форми реального народовладдя. На підставі проведеного дослідження вперше: встановлено кореляцію форм здійснення реального народовладдя в Україні, рівня правової культури суспільства (у тому числі й суб'єктів влади) і ефективності правових інститутів; запропоновано класифікацію форм здійснення права на спротив з урахуванням їх змін за сучасних умов; доведено факт пом'якшення крайніх форм протестів у бік електронних форм спротиву та нових типів революцій; доведено існування правових симулякрів у практиках здійснення реального народовладдя. Удосконалено: визначення поняття «права на спротив» як невід'ємного природного права особи, основною метою якого є гарантування і збереження законності влади і конституційності державного устрою (зроблено висновок, що таке право може бути здійснено індивідуально чи колективно в активній або пасивній протестній формі); розуміння громадянської освіти як умови для ефективної співпраці суспільства і держави в контексті здійснення реального народовладдя; типологію форм безпосереднього (реального) народовладдя; зміст поняття «революція»; теоретичне обґрунтування кореляції розуміння права на повстання і легітимності державної влади; шляхи розвитку реального народовладдя в сучасній Україні (зокрема, механізм системи електронних петицій, механізм спеціалізованих форумів щодо громадського обговорення нагальних проблем розвитку суспільства, багаторівневий механізм громадянської освіти). Дістали подальший розвиток положення щодо: правової природи соціального феномену реального народовладдя; підстав класифікації форм реалізації права на спротив; змісту розбіжностей революції і державного перевороту, що полягає в масштабі суспільних змін після їх здійснення.^UThe dissertation is devoted to the study of theoretical and legal aspects of the right to resist as a form of rule of people. Based on the conducted research for the first time: the correlation of rule of people forms in Ukraine, the level of legal culture of society (including power subjects) and the effectiveness of legal institutions is established; a classification of forms of right to resist implementation is proposed, taking into account their changes in modern conditions; the fact of softening extreme forms of protests towards electronic forms of resistance and new types of revolutions is proved; the existence of legal simulacra in the practice of rule of people implementing is proved. Improved: the definition of the "right to resist" concept as an inalienable natural right of the individual, the main purpose of which is to guarantee and preserve the legality of power and the constitutionality of the state structure (it is concluded that such a right can be exercised individually or collectively in an active or passive protest form); understanding civic education as a condition for effective cooperation between society and the state in the context of the implementation of rule of people; typology of rule of people forms; the content of the "revolution"concept; theoretical justification of the correlation between the understanding of the right to revolt and the legitimacy of state power; ways to develop rule of people in modern Ukraine (in particular, the mechanism of the electronic petition system, the mechanism of specialized forums for public discussion of society development problems, the multi-level mechanism of civic education). The provisions on: the legal nature of the social phenomenon of rule of people; the grounds for classifying the forms of exercise of the right to resist were further developed; the content of the differences between the revolution and the coup d'etat, which consists in the scope of social changes after their implementation.

Дисертація присвячена дискурсам події, що стверджують подію між вимогами вірності і загрозами зречень. В роботі обґрунтовано визначення події як розриву, що іменується, визначено специфіку після-подієвих ситуацій через концепцію конфлікту тлумачень вірності, досліджено поетику дискурсів події та їхню політичну дієвість.Проблема невизначеності онтологічного статусу події актуалізується щоразу після події як неможливість об'єктивно визначити, чи дійсно те, що відбулось, було саме подією. Революція, зустріч, трагедія становлять єдність лише із певного заангажованого ракурсу. Ця самореферентність події зумовлює зміщення фокусу дослідницької уваги з події на дискурси події. Український контекст протистояння дискурсів на тлі війни та світовий контекст дискусій щодо пандемії посилюють гостру актуальність дослідження дискурсів події.Метою дисертаційної роботи є осмислення дискурсів як таких, що стверджують подію між вимогами вірності і загрозами зречення. Об'єктом виступають дискурси події, предметом є дискурси події між вірністю і зреченням. В роботі визначено чотири завдання, які послідовно виконуються у чотирьох розділах:– провести порівняльний аналіз філософії події Мартіна Гайдеґґера, Жиля Дельоза, Алена Бадью;– дослідити дискурсивне поле ствердження події і обґрунтувати необхідність введення концепту «говір»;– дослідити поетику дискурсів події у протиріччі вірностей і зречень та концептуалізувати «перекладання» як тактики акратичних дискурсів; – визначити політичну дієвість дискурсів події: їхні хиби, спокуси і роль у маніфестації спільноти.Авторську теоретико-методологічну позицію сформовано на основі філософії події Бадью та її інтерпретації Славоєм Жижеком.Жижек, інтерпретуючи бадьюанську філософію події в категоріях Жака Лакана, визначає подію як травматичне зіткнення з Реальним, а її іменування – як мовне вписування цієї зустрічі. З опорою на цю інтерпретацію події запропоновано визначення події як розриву, що іменується. При цьому під розривом розуміється зіткнення з Реальним, а під іменуванням – символізація цього розриву. У дисертації визначено чотири типи події: зустріч, солідарність, натхнення, трагедія.В роботі висунуто гіпотезу і обґрунтовано думку про те, що дискурси події завжди знаходяться між вірністю і зреченням через неможливість абсолютної вірності. Дискурси, що дбають про вірність події, діють відповідно до двох тенденцій: або створення нового порядку, або постійне оновлення розриву. Ті акратичні дискурси, які чинять спротив нормалізації мови, в роботі визначені як говори, реалізації номадичної вірності говорів визначено як тактики перекладання. На основі аналізу поетики акратичних дискурсів події визначено наступні риси говорів – неповнота, недосконалість, переривчастість. При аналізі політичної дієвості дискурсів події розглянуто три фігури зла за Бадью – зрада, симулякр, катастрофа. Вони доповнені визначенням чотирьох фігур спокус, які пропонують чотири типи однозначних розрішень протиріч вірності: історизація, меморізація, ритуальне відтворення, трансляція. Цим спокусам протистоять тактики створення неіменованих спільнот.Наукова новизна отриманих результатів конкретизується в таких твердженнях:– дістали подальшого розвитку ідеї Бадью та Жижека стосовно самореферентності події, їх доповнено визначенням події як розриву, що іменується,– уточнено бадьюанську класифікацію подій,– доведено недосяжність для дискурсів події абсолютної вірності без зречень,– сформульовано стратегії уможливлення вірності і тактики береження неможливої вірності,– проаналізовано політичну дієвість дискурсів події,– вперше введено до наукового обігу поняття «говір».Результати дослідження можуть бути використані в навчальному процесі та для подальшої розробки цієї теми у теоретичному напрямку філософії події чи в практичному напрямку дискурс-аналізу.Ключові слова: Ален Бадью, вірність, дискурси події, зречення, іменування, мова, неіменоване, поетика говорів, перекладання, Реальне, репрезентація події, розрив, Славой Жижек, спільнота, філософія події.^UThe dissertation is devoted to the discourses of the event which affirm the event between the requirements of fidelity and the threats of renunciation. The paper substantiates the definition of the event as a split that is being named, determines the specifics of post-event situations through the concept of conflict of fidelity interpretations, explores the poetics of the discourses of the event and their political effectiveness.The problem of uncertainty of the ontological status of the event is actualized every time after the event takes place because of the impossibility to define objectively whether what happened was an event indeed. Revolution, meeting, tragedy seem to form a kind of unity only from a certain biased perspective. This self-referentiality of the event causes a shift of research focus from the event itself to the discourses of the event. The Ukrainian context of confronting discourses against the war background and the global context of the pandemic discussions amplify the acute relevance of the study of the discourses of the event.The dissertation aim is to understand the discourses as those affirming the event between the demands of fidelity and the threats of renunciation. The dissertation object is the discourses of the event, the dissertation subject is the discourses of the event between fidelity and renunciation. The work identifies four tasks being consistently performed in four dissertation chapters: – to conduct a comparative analysis of the philosophy of the event by Martin Heidegger, Gilles Deleuze, Alain Badiou;– to explore the discursive field of assertion of the event and justify the need to introduce the philosophical concept of «patois»;– to study the poetics of the discourses of the event in the contradiction of fidelity and renunciation and to conceptualize «translating» as a tactic of acratic discourses;– to determine the political effectiveness of the discourses of the event: their shortcomings, temptations and role in the manifestation of the community.The author's theoretical and methodological position is based on the philosophy of the event by Badiou and its interpretation by Slavoj Žižek.Žižek, interpreting Badiou's philosophy of the event in Jacques Lacan's categories, defines the event as a traumatic encounter with the Real, and its naming as a linguistic inscription of this meeting. Using this interpretation of the event, we propose to define the event as a split that is being named. In this case, the split is understood as a collision with the Real, and by naming – a symbolization of this split. The dissertation defines four kinds of events: an encounter, a solidarity, an inspiration, a tragedy.The paper hypothesizes and substantiates the idea that the discourses of the event are always between fidelity and renunciation due to the impossibility of absolute fidelity. Discourses that care for the fidelity to the event may operate according to two tendencies – either the creation of a new order or the constant renewal of the split. Those acratic discourses that oppose the normalization of language are defined in the paper as patois, realization of nomadic fidelity of patois is defined as continual translating tactics. Based on the analysis of the poetics of acratic discourses of the event, the following features of patois are identified – incompleteness, imperfection, discontinuity.In analysing the political effectiveness of the discourses of the event, three figures of evil according to Badiou were considered – betrayal, simulacrum, disaster. They are supplemented by the definition of four figures of allurement which offer four types of unambiguous solutions to the contradictions of fidelity: historization, memorization, ritual reproduction, broadcasting. These allurements are opposed by the tactics of constructing unnamed communities.The scientific novelty of the obtained results is specified in the following statements:– the ideas of Badiou and Žižek on the self-referentiality of the event were further developed being supplemented by the definition of the event as a split that is being named,– Badiou's classification of events is specified,– the unattainability of absolute fidelity without renunciation for the discourses of the event is proved,– strategies of enabling fidelity and tactics of preservation of impossible fidelity are formulated,– the political effectiveness of the discourses of the event is analysed.– for the first time the concept of «patois» was introduced into scientific circulation.The results of the research can be used in the educational process and for further development of this topic in the theoretical direction of the philosophy of events or in the practical direction of discourse analysis.Keywords: Alain Badiou, fidelity, discourses of the event, renunciation, naming, language, unnamed, poetics of patois, translating, Real, representation of the event, split, Slavoj Žižek, community, philosophy of the event.