Викладено сучасні наукові підходи до медичної психології. Проаналізовано суб'єктно-інтерсуб'єктну детермінацію психогенезу особистості на ранніх етапах розвитку. Описано індивідуально-типологічні особливості мотивації навчальної діяльності у процесі післядипломної освіти.

Изложены современные научные подходы к медицинской психологии. Проанализирована субъектно-интерсубъектная детерминация психогенеза личности на ранних этапах развития. Описаны индивидуально-типологические особенности мотивации учебной деятельности в процессе последипломного образования.

Розглянуто питання діагностики креативності студентів у професійній сфері. Наведено порівняльний аналіз мотиваційно-значеннєвих та предметно-операціональних сфер професійної діяльності викладачів іноземної мови. Описано структурно-рівневу модель професійної самооцінки суддів. Визначено стильову сферу саморегуляції у контексті прогнозування проблем психологічного здоров'я і професійної дезадаптації психологів-практиків. Висвітлено особливості механізмів психогенезу основних психопатологічних синдромів у співробітників органів внутрішніх справ.

Рассмотрены вопросы диагностики креативности студентов в профессиональной сфере. Приведен сравнительный анализ мотивационно-значимых и предметно-операциональных сфер профессиональной деятельности преподавателей иностранного языка. Описана структурно-уровневая модель профессиональной самооценки судьев. Определена стилевая сфера саморегуляции в контексте прогнозирования проблем психологического здоровья и профессиональной дезадаптации психологов-практиков. Освещены особенности механизмов психогенезиса основных психопатологических синдромов у сотрудников органов внутренних дел.

Висвітлено методологію психічних систем: астогенези креативної психічної системи, чуттєво-інтуїтивних і дискурсивно-логічних засобів регулювання психічного та фізіологічного розвитку людини. Визначено фактори, що перевантажують механізм творчості та ведуть до його занепаду. Вивчено психогенези функціональних органів людини. Розглянуто характер людини як психічну систему ставлення до соціуму та норми комунікативної культури учнів.

Освещена методология психических систем: астогенезы креативной психической системы, чувственно-интуитивных и дискурсивно-логических средств регулирования психического и физиологического развития человека. Определены факторы, способствующие перегрузке механизма творчества и ведущие к его упадку. Изучены психогенезы функциональных органов человека. Рассмотрен характер человека как психическая система отношения к социуму и норме коммуникативной культуры учеников.

Розглянуто трансформацію поняття "невротичні розлади" з часів В. Кулена. Досліджено різноманітні підходи до розуміння "невротичних розладів" та їх класифікації. Відзначено особливості відображення неврозів у МКХ-10 в контексті сучасних поглядів на психогенез неврозів. З'ясовано про необхідність створення "нових моделей" невротичності, які грунтувалися б на механізмах єдиних для всіх невротичних розладів і сприяли якісній розробці псхокорекційних програм з метою зниження рівня невротичності.

Окреслено психологічні чинники генезису міфологеми суджена в філософії українців на прикладі фабули оповідання "Суджена" О. Стороженка. Аналіз дій героя оповідання встановив формування стереотипу його поведінки словами бабусі й очікуванням дива, яке виявилося в зустрічі з судженою дівчиною.

Розглянуто генетичну психологію як теоретико-методологічну основу вивчення педагогічної взаємодії. З'ясовано структурно-функціональну семантику категорії ""взаємодія" у педагогічній психології, зокрема поглиблено систему наукових уявлень про базові детермінанти та психологічну специфіку міжособистісних стосунків як основи зазначеної взаємодії. Визначено основні генетично-психологічні чинники, які впливають на процес формування міжособистісних взаємин у педагогічній взаємодії. Вибудовано концептуальні засади вивчення психогенези педагогічної взаємодії. Розкрито систему психолого-педагогічних засобів оптимізації педагогічної взаємодії у різнотипних освітніх інституціях.

Наведено концептуально-методичні принципи побудови програм індивідуальної комплексної поетапної структурованої психотерапевтичної корекції соматоформних розладів у підлітків з урахуванням особливостей їх психогенезу, ролі родин у деформації об'єктних відношень та підтриманні патологічного симптомокомплексу. Психотерапевтичне втручання проводилося у формі сімейної терапії і було спрямоване на відпрацьовування навичок адаптивного поводження хворої дитини та членів її родини в різноманітних фруструвальних ситуаціях. Доведено можливість широкого застосування запропонованої психотерапевтичної методики в загальномедичній мережі під час надання амбулаторної допомоги підліткам з функціональними порушеннями серцево-судинної системи як дієвої альтернативи кардіотропному та психотропному лікуванню.

Проведено комплексне оцінювання чинників формування психологічної дезадаптації жінок з тиреопатіями. Обстежено 59 жінок з гіпертиреозом, 54 - з гіпотиреозом та 50 соматично здорових осіб. Виявлено основні психологічні проблеми та чинники їх психогенезу, асоційовані з перебігом ендокринологічного захворювання у жінок з патологією щитовидної залози, встановлено особливості психоемоційного стану в залежності від виду гормональної дисфункції. Ідентифіковано патерни копінгу, властиві хворим з синдромом гіпо- та гіпертиреозу. Визначено специфіку реагування на захворювання поміж пацієнток з різними видами тиреопатій. Охарактеризовано віктимний статус у взаємозв’язку з наявністю хронічної соматичної патології у жінок з захворюваннями щитовидної залози. Досліджено показники якості життя пацієнток з гіпотиреозом та гіпертиреозом. На основі результатів дослідження розроблено та впроваджено таргетно-диференційовану бідирективну систему медико-психологічних заходів для пацієнтів з тиреопатіями, що покращило якість життя пацієнтів та якість медичної допомоги.

Висвітлено основні підходи до розуміння змістово-функціональної суті феномену емоційного вигорання та депривації. Проаналізовано основні наукові підходи до проблеми психоемоційного вигорання особистості в ситуації різновидових обмежень. Розкрито сутнісні ознаки психоемоційного вигорання в контексті специфіки особистісного розвитку депривованого підлітка. Відзначено негативну й гальмівну роль деприваційних обмежень на загальноособистісний розвиток дітей, позбавлених сімейної опіки. Наголошено, що якраз різнотипна психічна депривація, яка культивується в навчально-виховних закладах закритого типу, чи не найбільшою мірою сповільнює перебіг особистісної психогенези, забарвлюючи її дискомфортними й девіантними сегментами. Виокремлено, що інституційна депривація - це соціально-екзистенційний факт надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи і дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Відзначено, що своєю глибиною і потужністю інституційна депривація загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аутсайдерства. Констатовано, що внаслідок переживання деприваційного синдрому в дитячому інтернатному закладі відбувається зниження загальної вітальної стійкості та рівня психосоціальної збалансованості вихованця, а процес його становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії тощо. Усе це призводить до психоемоційного вигорання. Діти, позбавлені сімейної опіки, перебуваючи в режимі депривації, зазнають численних соціально-психологічних негараздів і деструкцій, а їх повсякденна життєдіяльність затьмарюється різновидовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психоструктури й негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини. Брак сімейної взаємодії, недостатність сенсорної стимуляції, обмеженість та одноманітність життєвих умов дитини в установі інтернатного типу мають велике значення, однак не фатальні, тому за активного й цілеспрямованого фахового ревіталізаційного (психореабілітаційного, психокорекційного, рекреаційного та ін.) впливу можливі "компенсаторні успіхи" або й значні та позитивні особистісні просоціальні зрушення. Розкрито специфіку залучення ресоціалізаційних зусиль для надання психореабілітаційної допомоги особистості, яка перебуває в режимі психоемоційного вигорання й різновидової депривації.

Розглянуто психологічні особливості фахового ототожнення сучасних студентів. Розкрито основні концептуальні положення генетичної психології, яка постулюється як потужна методологічна основа вивчення й розвитку професійної ідентичності студентства. Застосовано ключовий принцип генетичної психології (за С. Максименком), який пояснює процес набуття ідентичності особистості в ракурсі системного детермінізму й неперервного розвитку. Виокремлено, що згідно з генетично-психологічною традицією психіка є складною багаторівневою системою взаємопов'язаних та взаємозалежних просторово-часових свідомих і несвідомих відносин, між якими існує інформаційно-енергетична взаємодія на рівні окремих компонентів і властивостей спільної діяльності. Установлено, що набуття особистісної ідентичності висувається в ранг базових, фундаментальних потреб людини, адже засвідчує її спроможність до віднайдення власної тотожної самості як у площинах індивідуального буття, так і в просторі фахової самореалізації. Наголошено, що ненабуття конструктів фахового самоусвідомлення та ідентичності або нехтування ними проявляється в індивідуальних і соціальних вимірах, насамперед у розладах ідентифікації, аморфності самовизначення та розбалансуванні багатьох інших параметрів особистісної психоструктури. Констатовано, що важливою запорукою набуття фахової ідентичності є застосування принципу цілісності в ракурсі вивчення найширшої мережі комунікативно-перцептивних зв'язків студента, знаходження основних тригерів і бар'єрів спілкування в цих взаєминах, виділення чинників, що найвагоміше впливають на формування його інтеграції/дезінтеграції. Розкрито значущість фахової психологічної підтримки складного процесу самоорганізації як схильності, наміру й бажання студента до ідентифікаційних змін. Висвітлено основні змістово-семантичні та структурно-функціональні компоненти ідентифікації як поліфундаментального феномену, відкритого для подальшого вивчення.

Висвітлено основні підходи до розуміння змістово-функціональної суті феномену інституційної (закладової) депривації. Відзначено негативну й гальмівну роль деприваційних обмежень на загальноособистісний розвиток дітей, позбавлених сімейної опіки. Наголошено, що якраз різнотипна психічна депривація, яка культивується в навчально-виховних закладах закритого типу, чи не найбільше сповільнює перебіг особистісної психогенези, забарвлюючи її дискомфортними й девіантними сегментами. Вказано, що інституційна депривація є соціально-екзистенційним фактом надзвичайної важливості, адже набуває ознак перманентної особистісної кризи й дисфункції та, по суті, завжди є викликом нормальній еволюції й онтогенезу людини як психосоціальної істоти. Відзначено, що своєю глибиною та потужністю інституційна депривація загрожує повноцінному розвитку на всіх рівнях, призводячи до своєрідної інволюції - соціального аутсайдерства. Констатовано, що внаслідок переживання деприваційного синдрому в дитячому інтернатному закладі відбувається зниження загальної вітальної стійкості й рівня психосоціальної збалансованості вихованця, а процес його становлення характеризується звуженням комунікативної активності, психоемоційною фрагментарністю й тенденціями до соціальної аутизації, астенії, депресії тощо. Діти, позбавлені сімейної опіки, перебуваючи в режимі депривації, зазнають численних соціально-психологічних негараздів і деструкцій, а їхня повсякденна життєдіяльність затьмарюється різновидовими обмеженнями розвитку, що вражають базові конструкти психоструктури й негативно впливають на власний біодромальний досвід кожної дитини. Брак сімейної взаємодії, недостатність сенсорної стимуляції, обмеженість та одноманітність життєвих умов дитини в установі інтернатного типу мають велике значення, однак не є фатальними, тому за активного й цілеспрямованого фахового ревіталізаційного (психореабілітаційного, психокорекційного, рекреаційного та іншого впливу) можливі "компенсаторні успіхи" або й значні та позитивні особистісні просоціальні зрушення.

На основі системного аналізу біопсихосоціальних факторів з урахуванням біологічної, психологічної та соціальної складової якості життя та соціального функціонування розроблено синергетичну біопсихосоціальну концепцію формування непсихотичних психічних розладів (НПР) у працівників промисловості (ПП). Виявлено структурно-динамічні особливості біопсихосоціогенезу у ПП, досліджено стратифікацію динамічних етапів формування НПР із застосуванням синергетичного біопсихосоціального підходу до аналізу основних векторів біопсихосоціальної моделі їх розвитку: біогенезу (розвиток систем і функцій організму), психогенезу (розвиток психічних функцій) і соціогенезу (розвиток соціальних ролей і відносин) у ПП. Оцінено психічне здоров'я працівників (з урахуванням виявлених об'єктивних і суб'єктивних критеріїв розвитку НПР) у клініко-біологічному, індивідуально-психологічному, професійному та соціально-психологічному аспектах. Виділено групи осіб за ступенем психічної адаптації/дезадаптації. Розроблено принципи та побудовано програму допомоги ПП, яка включає медичний, психологічний і соціальний блоки. Створено модульну систему диференційованих психопрофілактичних і психосоціальних реабілітаційних заходів і моніторингу для ПП при НПР.

Досліджено психологічні особливості впливу гандикапізму на становлення самосвідомості, зокрема образу Я, в осіб, які мають вади здоров'я. Проаналізовано основні наукові підходи до проблеми негативного впливу гандикапізму на психогенезу неповносправної депривованої особистості, яка перебуває в умовах пенітенціарного закладу. Розкрито сутнісні ознаки та змістово-функціональну специфіку гандикапізму як несприятливого чинника для розвитку образу Я в підлітків з виховної колонії. Емпірично досліджено та здійснено порівняльну характеристику особливостей становлення образу Я в гандикапованих підлітків із пенітенціарного закладу, спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, та їх однолітків, які навчаються в навчально-реабілітаційному центрі. Розроблено та запроваджено в ресоціалізаційний процес виховної колонії програму розвивального медіально-рефлексійного комунікативного тренінгу для зниження негативного впливу гандикапізму на становлення образу Я в підлітків-колоністів.

Розглянуто проблеми впливу молодіжних субкультур на розвиток особистості в епоху підлітковості. Висвітлено питання сутності та особливостей формування субкультурального простору, основні підходи щодо класифікації молодіжних субкультур, причини входження молоді в неформальні рухи та спільноти. Проаналізовано асоціальні та антисоціальні субкультури, специфіку їх впливу на молодіжний контингент. Викладено питання підвищення агресивних тенденцій у молодіжному середовищі, їх детермінації деструктивними концептами субкультури.

Виокремлено поведінкові патерни і психогенезу брехливості особистості (БО) у віковому та гендерному аспектах. Визначено соціально-психологічні особливості прояву БО, зокрема у юнацькому віці. Розроблено й обгрунтовано змістовний та організаційний аспекти соціально-психологічної програми корекції БО. Ефективність реалізації запропонованої програми забезпечено принципами її побудови та функціонування, а також системністю застосування визначених соціально-психологічних особливостей БО та провідних стратегій корекції таких проявів, із застосуванням сучасних методів зниження психоемоційної напруги, тренінгів із розвитку емоційного інтелекту та корекції дисфункціонального перфекціонізму.

Узагальнено та систематизовано поведінкові патерни та психогенезу проявів адикції у підлітків із сімей трудових мігрантів. Виокремлено соціально-психологічні особливості проявів адикції та їх корекції. Визначено соціально-психологічну типологію підлітків з адиктивною поведінкою із сімей трудових мігрантів. Розкрито концептуальні засади комплексної соціально-психологічної програми корекції проявів адикції у підлітків із сімей трудових мігрантів, ефективність якої забезпечена принципами її побудови та функціонування. Зазначено, що програма спрямована на вироблення механізмів повноцінної компенсації сімейної депривації, набуття здатності до формування розширеного досвіду поведінкових реакцій у різних життєвих ситуаціях, більш повне та адекватне сприйняття себе і своїх якостей у статичному та динамічному аспектах. Визначено основні складові ефективної реалізації комплексної соціально-психологічної програми корекції проявів адикції із задіянням методів системної сімейної психотерапії для роботи у групах, когнітивно-поведінкового та тілесно-орієнтованого підходів.

Розкрито психологічні особливості надання превентивної та корекційної допомоги депривованим дітям, які мають симптоми психоемоційного вигорання. Зазначено, що внаслідок негативного впливу різномодальних обмежень соціо- й психогенези діти, позбавлені батьківської опіки, переживають численні амортизаційні психічні стани. Депривованим дітям притаманні загальноособистісна афективна розбалансованість, висока емоційна напруга та тривожність, підвищений рівень невротизації й самотності, а також почуття безпорадності та недовіри до навколишніх людей. Депривація призводить до значно частішого й сильнішого психоемоційного вигорання дітей, порівняно з віковою популяцією однолітків. Надання психореабілітаційної допомоги депривованим дітям повинно відбуватися як розробка продуктивних і розвивальних програм особистісного самозбереження, спрямованого на "антивигоральні" вектори психологічного опору дискомфортним чинникам й обставинам ускладненого розвитку. Проблема профілактики та психокорекції психоемоційного вигорання потребує вжиття системних превентивних заходів, які мають здійснюватися фахівцями служби психолого-педагогічного супроводу інтернатного закладу, насамперед, як психогігієнічний і психопрофілактичний вплив на депривованих вихованців. Наголошено, що важливим завданням є активізація в депривованих дітей із симптомами психоемоційного вигорання тих найважливіших рис та параметрів їхньої особистісної психоструктури, які можуть істотно знизити ризик виснаження й розчарування. Потрібно культивувати партнерські комунікативні спроможності, товариськість, емоційну та поведінкову гнучкість, креативність, оперативно-творче мислення, адже це сприяє набуттю вмінь і розвиткові навичок швидше орієнтуватися в мінливих умовах спілкування, щоб успішно нейтралізувати ймовірні конфлікти й психотравми. Констатовано необхідність надання депривованим дітям ревіталізаційної допомоги, зокрема завдяки задіянню медіально-рефлексійного тренінгу.

Увагу приділено вивченню генези опанувальної поведінки у життєвому просторі особистості, розгортання якої детерміновано констеляцією структурно-функціональних компонентів і показників, вікових і соціальних чинників та особливостей. Запропоновано концепцію опанувальної поведінки в життєвому просторі особистості. Встановлено, що психогенеза опанувальної поведінки особистості є динамічним синтезом афективно-когнітивних і соціально-вікових змін, що забезпечують оволодіння нею реаліями дійсності упродовж життєвого шляху. Здійснено порівняння емпіричних корелятів генези опанувальної поведінки особистості на етапі підлітковості, юності та дорослості. Встановлено, що інтенсивна тілесна самопрезентація виступає важливим компонентом життєвого простору та спроможна детермінувати репертуар стратегій опанування. Вивчено змістово-функціональне наповнення процесу опанування, що розглядається як розвиток від інстинкту подолання до застосування когнітивно витончених і відрефлексованих механізмів усвідомленого психозахисту. Розроблено й апробовано програму соціально-психологічного тренінгу, основним завданням якої є розвиток в особистості адаптивних, конструктивних стратегій опанувальної поведінки.

Досліджено психологічні особливості впливу самоприйняття на становлення соціальної ідентичності особистості в умовах сімейної депривації. Проаналізовано основні наукові підходи до проблеми особистісного самоприйняття та соціального ототожнення. Розкрито сутнісні ознаки та змістово-функціональну специфіку самоприйняття як вагомої детермінанти набуття дітьми соціальної ідентичності, які через перебування в режимі різнотипної сімейної депривації зазнають істотних ускладнень власної психо- і соціогенези. Емпірично досліджено й здійснено порівняльну характеристику особливостей впливу самоприйняття на становлення соціальної ідентичності в підлітків школи-інтернату й загальноосвітньої школи. Наведено результати порівняльного аналізу специфіки розвитку самоприйняття і соціальної ідентичності в депривованих підлітків за параметрами: "вік (у межах підліткової соціопопуляції)", "стать" і "тип сімейної депривації". Визначено психічну депривацію як негативний чинник психогенези особистості. Розроблено й запроваджено в навчально-виховний процес шкіл-інтернатів генетично-психологічну програму оптимізації психогенези самоприйняття та соціальної ідентичності депривованих підлітків.

Подано результати дослідження несприятливих тенденцій, що виникають у розвитку особистості у період середнього та старшого підліткового віку під впливом дії деструктивного поля молодіжних субкультур негативного спрямування. Обговорюються питання підвищення рівня агресивності та деструктивності підлітків як наслідку процесів групової ідентифікації та прийняття негативних цінностей певного субкультурального простору. Встановлено, що сучасні підлітки обізнані з основними напрямами молодіжних субкультуральних рухів, здатні диференціювати носіїв субкультуральних груп за зовнішніми, поведінковими, ціннісно-смисловими ознаками, при цьому більшість із них зупиняються на стадії загальної поінформованості. У субкультуральний простір заглиблюється близько третини підлітків. Доведено, що участь підлітків у молодіжних спільнотах негативного спрямування є предиктором формування їх психологічної готовності до агресивно-деструктивної поведінки, зростання кількості ірраціональних самовиявів, послаблення критичності в оцінюванні реальних вчинків та намірів, руйнуванні соціально-ціннісних установок та морального становлення. Встановлено, що ефективним шляхом запобігання процесам інтеріоризації деструктивних та агресивних форм інгрупової субкультуральної поведінки, як зразків для побудови поведінкових програм, є залучення підлітків до участі у розвивально-корекційних заходах, спрямованих на формування морально-етичної відповідальності, асертивності, критичності у сприйнятті групових норм та формуванню бажання поліпшувати життєдіяльність спільноти.