Досліджено параметри суб'єктивної деформації у контексті скривлених відношень людина - світ на прикладі таких феноменів як міфологізація свідомості, самогубство і соціальна аномія й соціальна ностальгія.

Розглянуто основні шляхи, теоретичні принципи та перспективи інтерпретації характерних рис міфологізації свідомості сучасною зарубіжною філософією. Розкрито особливості та ознаки тотальної міфологізації як однієї з форм суспільного буття, причини та способи функціонування міфологічних структур у тоталітарному суспільстві, їх вплив на соціально-психологічний рівень суспільної свідомості. Міфологічне мислення визначено як один зі способів освоєння сучасною людиною явищ навколишнього світу, бо міфологізація як суспільне явище виступає невід'ємною частиною життєдіяльності сучасного суспільства. Доведено реальну можливість штучного створення та поширення міфологічних структур у сучасному суспільстві, а також можливість впровадження таких структур у масову свідомість.

Проаналізовано міфологічний аспект драматургічної творчості Лесі Українки. На підставі аналізу літературного процесу досліджуваної доби обгрунтовано належність творчості Лесі Українки до модернізму через міфологічне посередництво, оскільки міфологізація сприяє формуванню новизни у художній площині. Виявлено, що міфологічні чинники є засобом реалізації часових і просторових вимірів, які набувають сакралізованого значення, в якому з категорією часу пов'язана горизонтальна площина світобудови, а з поняттям простору - вертикальна. Показано суттєве значення такого елементу художньої свідомості Лесі Українки як архетип хронотопу. Встановлено, що особливістю циклічного хронотопу у творчості письменниці є наявність вертикальної площини, що синонімізується з сакралізованим топосом світового дерева. З'ясовано, що у драматичних творах Лесі Українки можливе розкладання на мотиви, співвідносні з рухом по горизонталі або вертикалі, що детермінує символічну площину виміру психологічних, етико-естетичних градацій героїв драматичних творів. Встановлено, що принцип просторової опозиційності буття розподіляє його на дві сфери. Відзначено символічність числа 2, що програмує подвійність буттєвого сприйняття, походження, так званого, чужого простору. Доведено, що міфологічно-ритуальні мотиви виявляють ритуал як конструктивний компонент реалізації міфу. Доведено, що ритуалізованість культури передбачає космізацію хаосу. Виявлено, що провідними ритуально-міфологічними формами культури, які найбільш часто використовуються у драматичних творах Лесі Українки є гра, музика, свято, маска, жертва, катарсис.

На основі аналізу відображення фрагментів міфопоетичної картини світу в текстах і телетекстах різної жанрово-стильової належності та адресації визначено основні прийоми і засоби впливу на масову свідомість, які грунтуються на актуалізації міфопоетичних ресурсів мовної системи, у російських телевізійних текстах. З'ясовано міфоенциклопедичну характеристику та на її основі сформульовано ядро лінгвоміфопоетичних значень образів "вода", "вогонь", "дракон", "ведмідь", "олень"; охарактеризовано їх екстенсіонально-інтенсіональну варіативність у прозовому та драматичному текстах, а також у телетекстах, адресованих дорослій та дитячій аудиторії. Зроблено висновок, що міфопоетичні смисли, які лежать в основі художніх текстів, зберігаються в телевізійних версіях, наявні в художньо-публіцистичних телетекстах, а також у текстах дитячої анімації. Виявлено, що в телетекстах актуалізацію міфопоетичного значення забезпечують здебільшого візуальні образи. Введено поняття "інерції діахронії" як процесу адаптації образу до сучасного світосприйняття шляхом моделювання нового комплексу виражальних засобів. Розглянуто низку вербальних та невербальних міфопоетичних засобів впливу на масову свідомість у сучасному телетексті, серед яких основними є "міфологізація, сакралізація смислу" і "міфологізація на основі трикстерного обігрування". Поглиблено ідею регулятивно-сугестивної функції міфопоетичних смислів у телевізійних текстах.

Досліджено комплекс проблем теоретичного та практичного характеру, пов'язаних з механізмом формування універсального інформаційного коду. Під універсальним інформаційним кодом розуміється своєрідний зріз пам'яті, стійкі формули суспільно-політичного життя, які мають здатність не встановлюватись, а відтворюватися через форми людської діяльності. Зазначено, що за допомогою універсальних інформаційних кодів ми можемо осягнути специфіку усіх суспільно-політичних процесів історії того чи іншого народу, зокрема, і політичну історію. Кожне конкретне суспільство володіє власним, унікальним набором універсальних інформаційних кодів, де домінантним може бути будь-який з основних елементів, залежно від особливостей суспільно-політичного розвитку. Сутнісною рисою українського суспільства є міфологізація політичних процесів, отже домінантним кодом є політичний міф. Специфічною його рисою є означення усіх інших елементів лише із самого себе.

Вивчено образ Донбасу як ключового форманта метагеографії та геоідеологій у творчості В. Сосюри. Діахронний принцип аналізу передбачає розгляд еволюції цього образу: "Донбас індивідуального минулого", "революційний", "промисловий" та "воєнний" Донбас. Синхронний принцип націлений на аналіз картини світу, образу "героя місця" та локусів індустріального пейзажу. Своєрідність та художня переконливість сосюринського Донбасу полягає в тому, що в цьому образі злились дві тенденції: зображення радянських перетворень Донбасу, романтизація індустріальної праці становлять основу геоідеологій, представлених у В. Сосюри; міфологізація образу "Донбасу індивідуального минулого" пов'язана з конструюванням персональної метагеографії, яка слугує художнім "каркасом" поетичного світу В. Сосюри.

Досліджено змістові й композиційні якості нових романів Галини Тарасюк, визначаючи особливості функціонування міфічного тексту в її творах. Наголошено на наявності у структурі авторського письма психологічного та викривального художніх кодів, сформованих універсальною системою мислення. Важливими ланками художнього моделювання життєвих ситуацій у Г. Тарасюк убачаються традиції національної й інонаціональної сміхової культури, зміщення сакрального та профанного часів.

Розглянуто архетипні форми інтерпретації в художніх структурах В. Шевчука. Виявлено, що традиції, шляхи перенесення архетипів (образів, ідей, мотивів і сюжетів) опосередковані бароковим контекстом, позначені характерними для бароко інтерпретаційними варіантами. Художня реконструкція барокового світу в прозових текстах В. Шевчука, на думку автора, твориться за принципами міфологізації.

Досліджено феномен релігійного міфу. Розглянуто витоки, етапи й особливості становлення, сучасні прояви функціонування релігійних міфів в житті суспільства. Значну увагу зосереджено на з'ясуванні та структурно-функціональному наповненні понять дорефлексивний міф, рефлексивний міф, релігійний міф, міфологізація та міфологемізація.

Проаналізовано антропоцентричні тенденції в семіотичному просторі реклами, зокрема іконічні знаки, знаки-символи, знаки-індекси. На основі антропоцентричних символів за рахунок кодування інформації з’ясовано можливості підвищення ефективності рекламної комунікації, використання якої засновано на двоплановому способі подачі інформації: образно-предметному та змістовому, які надають змогу інтерпретувати інформацію в заданому ключі і створити ілюзію її правдоподібності. Підкреслено, що міфологізація свідомості споживача є домінантою антропоцентризму в рекламі. Акцентовано увагу на тезі про взаємозв’язок асоціативних ланцюгів, необхідних для підтримки певного міфу та певних потреб, установок, ставлення до відповідного бренду, а також потенційної налаштованості діяти у відповідному напряму.

Проанализированы антропоцентрические тенденции в семиотическом пространстве рекламы, в частности иконические знаки, знаки-символы, знаки-индексы. На основе антропоцентрических символов за счет кодирования информации выяснены возможности повышения эффективности рекламной коммуникации, использование которой основано на двухплановом способе подачи информации: образно-предметном и содержательном, позволяющих интерпретировать информацию в заданном ключе и создавать иллюзию ее правдоподобия. Подчеркнуто, что мифологизация сознания потребителя является доминантой антропоцентризма в рекламе. Акцентируется внимание на тезисе о взаимосвязи ассоциативных цепей, необходимых для поддержания определенного мифа и соответствующих потребностей, установок, отношения к предлагаемому бренду, а также потенциальной настроенности действовать в соответствующем направлении.

The article analyzes the main anthropocentric principles typical of advertising communication; points out groups of symbols of anthropocentric character; specifies opportunities of using relevant iconic signs, signs-indices and symbols; substantiates ways of increasing effectiveness of advertising communications at the expence of coding information based on anthropocentric symbols.

Розглянуто особливості ключових образів України та жінки у художньо-інтелектуальній реальності О. Забужко, специфіку її постмодерністського міфу. Проаналізовано феномен перевідкриття історичного часу, стратифікацію станів культури, образну складову національної й етномаргінальної свідомості, ідею емансипації жінки, розкрито особливості "феміністської" поетики. Наведено результати дослідження феномену тоталітаризму в нинішній масовій свідомості, його зв'язок з ідентичністю та етномаргінальністю в контексті творчості О. Забужко. Зазначено, що "феміністській" поетиці письменниці властиві автобіографічність авторської розповіді, жіноча суб'єктивність, фрагментарність, феміністська інтерпретація сюжетних ліній твору, жіноча наративна модель письма, міфологізація сюжетних ліній творів та посттоталітарне символомислення.

Розглянуто феномен та технологію сучасної політичної міфотворчості та її вплив на перебіг політичних процесів. Проаналізовано структурно-функціональні особливості сучасного політичного міфу, способи виникнення політичних міфів - міфологізація та міфотворчість, їх особливості та значення у сучасному політичному процесі. Розкрито технологічні характеристики політичного міфу, які дозволяють йому слугувати ефективним засобом управління масовою свідомістю. Описано алгоритм технологічного конструювання політичного міфу. Охарактеризовано досвід фундаментальної політичної міфотворчості у СРСР та США. Досліджено основні змістові компоненти політичної міфології сучасної України та особливості застосування технологій політичної міфотворчості. Встановлено чинники, які зумовлюють її вплив на розвиток політичної системи.

Вивчено питання творення авторського міфу про козацтво в українських історичних романах 1950 - 1960-х pp. Розглянуто особливості авторського міфу, який базується на традиційному народному уявленні, визначено механізми його творення. До специфічних рис авторського міфу про козацтво віднесено використання художнього вимислу, який представляє певний інтерес і переконання письменників, непорушну ідею, ілюстровану образно-емоційними картинами світу. Вказано, що протиріччя антинаціонального (радянсько-ідеологічного) та національно консолідуючого міфів вплинуло на динаміку традицій міфу про козацтво. Проблема взаємовпливу міфу та суспільної структури позначає специфіку історичних романів середини XX ст. Зазначено, що міфологізація козацького світу в історичних романах представляє універсальність цього історичного явища. Захоплення козаками-лицарями та й самою епохою втілювалось у міф на інтуїтивному, глибинно-генетичному рівні, тоді як сприйняття й переосмислення політичних, військових, соціальних мотивів були набутими, підпорядковувалися чи протиборствували ідеологічним вказівкам влади.

Поглиблено розуміння історичних форм і закономірностей процесу еміграції, встановлено зв'язок між об'єктивними та суб'єктивними причинами еміграції. Розкрито сутність еміграції та подано онтологічне, екзистенційне та соціально-філософське визначення поняття "еміграція". Досліджено соціально-політичний, етноекзистенційний, етичний, гендерний аспекти еміграції, а також міфологізація еміграції. Запропоновано способи вкорінення людини на вітчизняному грунті й умови рееміграції колишніх співвітчизників. Розробка соціально-філософської концепції еміграції проведена на засадах інтенційної єдності онтологічного, екзистенційно-ціннісного, соціокультурного та діяльнісного підходів.

Стаття є спробою проартикулювати деякі сторони множинної проблематики феноменів міфологічності музики та музичності міфу; її присвячено аналізові психологічних закономірностей процесів, що об'єднують ці культурні феномени. Проаналізовано "внутрішню" спорідненість музики і міфу як фундаментальних кодів культури. Показано, що взаємодія музики й міфу як феноменів соціокультурного буття, насамперед, пов'язана з роллю міфу в конструюванні образу світу, закарбованого в музичному творі. Обгрунтовано, що функціональні параметри міфологічної моделі (системність, симультанність, циклічність, інваріантність, канонізація, типологія, бінарність та амбівалентність, медіативність та ін.) дозволяють розглядати міфологічну структуру як породжувальну модель музичного образу світу, а музичний твір - представити в якості цілісної, симультанної згорнутої "ідеї", яка виникає в уявленнях композитора (автора) і передує своєму наративному втіленню; музичні наративи, у свою чергу, можна проартикулювати як специфічні "художні метаморфози", що приховують у своєму базисі міфологічний архетип. Під час наративного розгорнення музичного твору відбувається руйнування циклічного механізму: міф, відшарувавшись від ритуалу, здобуває риси лінійно-часового словесного буття, знаходить маркери початку й кінця. Показано, що міфологізація різних видів звукотворчості існує у будь-якій традиційній свідомості. Представлено концепції О. Ф. Лосєва і К. Леві-Строса про первинну музичність міфу.

Шульц усвідомлює власну нарацію як інтерпретацію смислу, що існує до автора і поза ним, прагнучи бути відновленим і повернутим світові. Поезія, творчість митця є "раптовою регенерацією" первісних міфологічних смислів, ініціатором яких є саме буття. Індивідуально-авторська нарація Шульца є єдиною в живописі та літературних творах; вона слугує реципієнтові джерелом розуміння первісності світу і людини. Наративні чинники авторської креації вибудовують міфологізовану дійсність як духовний досвід особистості, енергетику позбавлення від гріха, смисл вибору і чину, можливість комунікації суб'єктивних смислів "я" з об'єктивними смислами буття. Міфологізована дійсність Шульца не є ані визнанням віри, ані науковим дискурсом.

Проведено соціально-філософське дослідження феномену героїзму. Поглиблено розуміння історичних форм героїчного та закономірностей його виявлення. Встановлено зв'язок між об'єктивними та суб'єктивними причинами героїзму. Феномен героїзму розглянуто в європейському та українському філософському дискурсі. Розкрито сутність та подано онтологічне, екзистенційне та соціально-філософське визначення поняття "героїзм". Етно-екзистенційний вимір феномену героїзму розкриває екзистенційні аспекти homo heroicus та особливості української ментальності як підгрунтя вибору між vita minima та vita heroica. Досліджено роль української ментальності у формуванні феномену героїзму. Детально відстежено соціальні, етноекзистенційні, соціокультурні аспекти феномену героїзму, а також міфологізація останнього. Проаналізовано способи формування позитивного бачення героїзму у вітчизняному соціокультурному просторі та концепцію патріотичного виховання молоді. Результати, одержані в ході соціально-філософського дослідження феномену героїзму та проведеного анкетування, дозволяють стверджувати, що обгрунтовані ідеї та концепції знайшли підтвердження у науково-теоретичному та практичному відношенні.

Вперше розроблено концепцію культурологічної герменевтики через розбудову синтетичного міждисциплінарного підходу до інтерпретації текстів культури. На основі етимологічного, онтологічного та фактографічного обгрунтувань сформульовано нове, розширене визначення художньої інтерпретації як тлумачення митцем-інтерпретатором "первинного" твору або позахудожнього досвіду, результатом чого стає новий художній артефакт. Культуротворчий сенс такої інтерпретації полягає в процесі та результаті створення власного художнього твору на основі творчого переосмислення "першоджерела", яке може підлягати різним варіантам мистецьких трансформацій. Розкрито культуротворчу функцію художньої інтерпретації як "мистецької герменевтики", її роль як "серцевинного", інтегративного феномену людської культури. Окреслено інтерпретативні механізми перетворення фактів емпіричного досвіду та теоретичних концепцій на мистецькі артефакти. Виокремлено ряд культурних феноменів, які досі не були теоретично визначені як окремі явища та поняття в культурологічному дискурсі (міфос, ейдетичний мімезис, культуротворчий агон, цивілізаційний, трансцивілізаційний і трансісторичний жанри тощо), або ж вони досліджувалися у "дифузній" формі (парадигмальний твір, магістральний сюжет). З'ясовано співвідношення форм художньої інтерпретації міфу (міфологізація, деміфологізація, реконструкція, деконструкція, імітація, власне реміфологізація). Осмислено розуміння сучасної художньої інтерпретації неоромантизму як нового культуротворчого феномену "постнеоромантизму".

Досліджено соціальні, феноменологічні та психологічні підстави міфологізації сучасної свідомості, її змістові відмінності від "традиційної" стародавньої міфотворчості. Сучасна масова свідомість і ідеологія позначена рисами міфологізації мислення і світовідчуття. Проте сучасна зміфологізована свідомість є набагато складнішою, ніж її прадавній аналог. Сучасна міфологія, на відміну від міфології прадавньої, - це справжній конгломерат різнорідних та різноманітних елементів, які містять не тільки архаїку, але й квазіміфологічні, раціоналізовані та надідеологізовані елементи. Людське вірування, яке у прадавній міфологічній свідомості засновувалося на безпосередньому чуттєвому відтворенні реальності, у сучасній міфології опосередковане складною системою специфічно раціоналізованих (через обернені форми субстанційних відносин) взаємозв'язків з ідеологією. Якщо синкретизм архаїчної міфологічної свідомості розумівся як специфічна форма цілісності, яка містила в собі органічну єдність знання про матеріальне й ідеальне, природне і культурне, реальне й фантастичне, то новітня міфологічна свідомість на тлі наукової раціональності втрачає подібну цілісність, й виявляється фрагментарно на різних рівнях й у різних формах суспільної свідомості. Фіксовано й кілька шляхів формування сучасного міфу, один з яких, що створюється внаслідок відповідних змін суспільно-економічного, технологічного та культурологічного характеру (у їх впливі на суспільну та індивідуальну свідомість), та інший, - через нав'язування, легітимізацію, ідеологію. При цьому кризові явища в суспільстві зазвичай передують такій іміфотворчій практиціі. Під час кризи відбувається своєрідне "повернення" до історично минулих способів розуміння та засвоєння дійсності. Водночас існує й міфоідеологія владних режимів, певна сукупність міфів, створених відповідними інституціями, що мають право на легітимізацію знання. Це силоміць нав'язані соціальні міфи, які відрізняються від міфів індивідуальної свідомості, які зазвичай мають іншу природу виникнення. За соціальною міфотворчістю подеколи приховуються й спеціалізовані наукові розробки, цілі системи маніпулювання свідомістю з раціональними формами легітимації міфу.

Висвітлено гуманітарну складову освіти в процесі формування духовної культури майбутнього фахівця та шляхи досягнення якісної освіченості особистості за сучасних соціокультурних умов. Сформовано проблематику нових смислів, що визначають інтелектуальну складову духовного розвитку: утилітарна мораль, свідомість постмодерністської епохи, секуляризація інтелекту, втрата натхненності, міфологізація знання, зміна історичних акцентів, переорієнтація з об’єктивного на суб’єктивне. Обгрунтовано необхідність викладання культурознавчих дисциплін, що концептуально впливають на формування фахівця, його духовного потенціалу і культуротворчої позиції в суспільстві. Наведено завдання навчальних курсів з викладання гуманітарних наук: розкриття сутнісних характеристик духовної культури; ознайомлення студентів з сучасними науковими підходами до проблем культури та духовного розвитку особистості; розвиток орієнтації студентської молоді на гуманістичні ідеали та вічні духовні цінності людства; розвиток духовно-чуттєвого світу особистості, емоційно-образного мислення, здатності до сприйняття життя на основі ідеалів краси. Підкреслено значення гуманістичної складової освіти, яка має бути наповнена загальнолюдськими та національними цінностями (релігійно-моральними, професійно-педагогічними), що тісно пов’язані з провідними життєвими цілями.

Рассмотрены гуманитарная составляющая образования в процессе формирования духовной культуры будущего специалиста и пути достижения качественного образования в современных социокультурных условиях. Сформирована проблематика новых смыслов, определяющих интеллектуальную составляющую духовного развития: утилитарная мораль, сознание постмодернистской эпохи, секуляризация интеллекта, потеря одухотворенности, мифологизация знания, изменение исторических акцентов, переориентация с объективного на субъективное. Обоснована необходимость преподавания культуроведческих дисциплин, концептуально влияющих на формирование специалиста, его духовного потенциала и культуротворческие позиции в обществе. Названы ключевые задачи учебных курсов по преподаванию гуманитарных наук: раскрытие сущностных характеристик духовной культуры; ознакомление студентов с иновационными научными подходами к проблемам культуры и духовного развития личности; развитие духовно-чувственного мира личности, эмоционально-образного мышления, способности к восприятию жизни на основе идеалов красоты. Подчеркнуто значение гуманистической составляющей образования, которая должна быть наполнена общечеловеческими и национальными ценностями (религиозно-моральными, профессионально-педагогическими), тесно связанными с ведущими жизненными целями.

The article is dedicated to the humanitarian component of education in the formation of spiritual culture of future specialist and the ways to achieve professional quality of education of an individual in modern social and cultural conditions.