Індекс рубрикатора НБУВ: Ш5(4УКР)в

Рубрики:

Література

Шифр НБУВ: Ж27444 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Визначення головних педагогічних проблем - принципів процесу навчання, мети виховання, методологічних основ побудови програм та інші аспекти - неможливі без їх філософського обгрунтування. Проаналізовано головні філософські напрямки, які здійснюють найбільший вплив на стандартизацію змісту освіти в школах США, такі, як: прагматизм, неопозитивізм, екзистенціалізм та інші, подано пояснення цих напрямків. Розглянуто напрямки філософського аналізу. Особливу увагу приділено філософії натуралізму, з точки зору якої природа є критерієм істини, а освіта має задовольняти природні потреби людини. Учитель повинен розуміти закони природи й керувати процесом пізнання цих законів дітьми. Надано стислий огляд філософської антропології, еклектизму, перенніалізму, ессенціалізму, прогресивізму.

На основі семіотичної теорії із застосуванням методу "освіченого еклектизму" розглянуто процеси функціонування елементів оперного тексту в текстах інших знакових систем української та російської культур XIX - XX ст. Визначено семантичну функцію зазначених елементів як інтертекстуальних, з'ясовано семантичну роль опери - геральдичної конструкції в текстах художньої культури, досліджено механізм функціонування в культурі міфу оперної примадонни, виявлено специфіку функціонування оперних елементів у контексті ідеологічного міфу.

Досліджено теорії стосовно філософії у художників українського авангарду початку XX ст., відображені у текстах його найбільш яскравих представників. Увагу приділено маловивченим поглядам художників-теоретиків українського аванграду, які відіграли провідну роль у формуванні авангардного мистецтва та його теорії в Україні. Розглянуто філософські категорії, наявні в теорії художників України на початку XX ст. Увагу приділено представникам Одеського регіону. Запропоновано розглядати філософсько-культурологічні пошуки та художню критику митців українського авангарду як цілісну систему мислення, яка наділена власними характерними особливостями та має значний вплив на розвиток сучасної художньої культури та філософії. Проаналізовано тексти художників-теоретиків українського авангарду, на його підставі систематизовано філософські погляди представників авангарду в Україні, встановлено їх унікальність і безпосередній зв'язок між західним інтуїтивізмом і психологізмом та російським космізмом і езотеризмом з національним менталітетом митців українського авангарду. Виявлено соціально-філософське коріння деструктивізму й еклектизму в їх філософських концепціях, вперше визначити традиційні та новаторські тенденції у художній критиці Одеси на початку XX ст. На підставі дослідження текстів художників-теоретиків сформульовано парадигму нової художньої критики в регіональному аспекті (Одеса).

Розглянуто актуальні питання сучасної композиторської творчості, багато з яких починають активно розроблятися та перебувають на стадії початкового наукового осмислення. Визначено домінантні принципи організації художньої цілісності у музиці як диференційні ознаки музичного тексто- та смислоутворення періоду 1970 - 1990-х рр. Виявлено їх ускладнення у кінці XX ст., що обумовлено усталенням постмодерних реалій, одночасним функціонуванням різних дискурсивних практик, загальним поширенням на сферу культури глобалізаційних процесів, утвердженням стильового плюралізму й еклектизму. Обгрунтовано шляхи виявлення за даних умов визначальних принципів організації художньої цілісності, актуальних для музичної творчості України та Польщі останньої третини XX ст. Запропоновано способи визначення найадекватнішого прочитування смислів твору, їх утілення у звуковому матеріалі, встановлення загальних закономірностей закодування/розкодування в ускладнених конструктивних рішеннях. Визначено основні принципи організації художньої цілісності, що найбільш продуктивні у музично-творчій практиці останньої третини XX ст. Простежено функціонування текстових взаємодій, культурної полілогічності, системної організації, співрозмірності та симетрії, фрагментаризму, шкал константних моделей.

Розроблено принципи і методи реставрації пам'яток архітектури Лівану на прикладі архітектурної спадщини міст Бейрута, Сайди. Проаналізовано розвиток архітектурної спадщини Лівану періодів Оттоманської імперії (початок XVI - початок XX ст.) і Французького мандату (1920 - 1943 рр.). Виявлено загальні принципи і методи реставрації пам'яток архітектури Лівану першої половини XX ст. Надано рекомендації щодо проведення реставраційно-відбудовних робіт і використання особливостей Бейрутського еклектизму.

Розкрито новітні тенденції розвитку дискурсу світової політики та влади, розглянуто їх можливі перспективи та наслідки для розбудови світового політичного простору. Виявлено сутність основних філософських концепцій світової політики, на основі чого доведено, що буржуазний лібералізм, що тривалий час був провідною ідеологемою сучасності, трансформується, перебирає на себе риси постмодернізму з його визнанням плюральності, множинності, рівноцінності можливостей, еклектизмом, зруйнуванням зцентрованої структури. Показано, що особливості постмодернізму (відмова від єдиного центру, плюральність, множинність, відмова від гранднаративів, ризоматичність, фрагментарність) як одного з домінуючих способів світосприйняття сучасності, дозволяють зрозуміти явища та трансформації, що відбуваються у сучасному світі та формують імідж постсучасності, допомагають визначити стратегії, цілі та завдання подальшого розвитку людства. Накреслено напрями подальшої роботи над розробкою проблеми на основі одержаних теоретичних результатів.

Розглянуто поняття "суспільна згода" як системотвірна основа будь-якого суспільства, оскільки вона регулює операції "інклюзії/ексклюзії", відокремлення "своїх" від "чужих", які є базовими для конституювання суспільної системи. Подібне відокремлення конкретизується за допомогою функціональної тріади "орієнтація - інтеграція - агресія", яка охоплює всі напрямки ідентифікації й об'єднання людських колективів і спільнот. Обгрунтовано тезу про те, що в рамках операції "орієнтації" діють концептуальні метафори "сховища", "стежини", "сили" та "зв'язків", сценарій взаємодії яких є підставою для легітимації влади, символічного порядку та соціальної єдності, обумовлюючи тип суспільства. На підставі наданої концептуальної схеми проаналізовано типи згоди в історії суспільства, де основну увагу приділено аналізу типу згоди в політичних суспільствах, яка має вигляд "консенсус інтересів" і будується на основі принципів соціальної справедливості. Показано, що специфікою посткомуністичних суспільств є принциповий еклектизм досягнення сценаріїв суспільної згоди, серед яких основною моделлю виступає популістська модель згоди як змови лідера з масами. Виявлено системні параметри кризи всіх видів суспільної згоди в Україні та сформульовано висновок про те, що єдиним кроком подолання "консенсуального колапсу" може бути "консенсус еліт".

Проаналізовано типологію польського науковця Я.Гнітецького (2006 р.), яка грунтується на дев'яти парадигмах освітніх реформ. Значну увагу приділено першій групі парадигм, щодо яких базовими є різні моделі освітніх змін: педагогізм (утопія), реформізм, системний підхід, діалектичний підхід, педагогічний скептицизм (соціологізм), антишкільний рух, еклектизм (удавані реформи).

Обгрунтовано нову парадигму освіти, яка базується на ідеї її фундаменталізації, подолання професійної замкнутості та культурної обмеженості, а також переорієнтування освіти на формування гармонійно розвинутої особистості. Розкрито еклектизм сучасного змісту загальної та професійної освіти, що призводить до безсистемності мислення учнів чи студентів і спричиняє масову сліпоту щодо перспектив світового розвитку та ролі цінностей у конкретній людській долі. Наведено визначення поняття "фундаменталізація освіти". Окреслено її завдання й особливу динамізувальну соціально-економічну цивілізаційну роль. У світлі Болонського процесу охарактеризовано освітні системи, зорієнтовані на фундаментальну освіту, зокрема, Німеччини, Франції, США та Великобританії. З'ясовано ознаки та критерії фундаменталізації освіти. Її розглянуто як один з провідних загально дидактичних принципів, які є підгрунтям сучасної багаторівневої освіти.

Проаналізовано сутність та атрибути глобалізованої соціальності, онтологічним та аксіологічним підгрунтям якої є глобальна економіка та наднаціональне політичне регулювання міжнародними інституціями, культура світових супердержав. Обгрунтовано, що саме кроскультурний пастиш (еклектизм об'єкта) характеризує специфіку сучасного соціального простору. Деталізовано вплив системної економічної кризи на суттєву трансформацію світової системи капіталізму, переходу до фінансової економіки, пріоритетними інструментами якої є позаекономічне емісійне стимулювання попиту, віртуальна економіка, переформатування світових економічних і політичних процесів, інформаційно-технологічний контроль, що призводить до актуалізації формування інформаційної культури особистості як нової антропологічної риси людини. Окреслено підходи до визначення її субстанціональної основи.

Проанализированы сущность и атрибуты глобализированной социальности, онтологической и аксиологической основой которой является глобальная экономика и наднациональное политическое регулирование международными институтами, культура мировых супердержав. Обосновано, что именно кросскультурный пастиш (эклектизм объекта) характеризует специфику современного социального пространства. Детализировано влияние системного экономического кризиса на трансформацию мировой системы капитализма, перехода к финансовой экономике, приоритетными инструментами которой являются внеэкономическое эмиссионное стимулирование спроса, виртуальная экономика, переформатирование мировых экономических и политических процессов, информационно-технологический контроль, приводящие к актуализации формирования информационной культуры личности как новой антропологической черты человека. Очерчены подходы к определению ее субстанциональной основы.

The article examines the nature and attributes of globalized sociality, defines approaches to determine its substantial base. It is substantiated that precisely the cross-cultural specificity pastiche characterizes modern social space.

Розглянуто відмінності між категоріями фінансової та валютної кризи на підставі аналізу літератури з даної проблематики; наголошено на визначенні ролі та місця валютної кризи у структурі кризи фінансової.

З’ясовано природу синтетичних новітніх релігій та ролі сучасних постмодерністських тенденцій у трансформаціях їх віровчення. Осмислено сутність синтетичних неорелігій через призму тієї соціокультурної ситуації, у якій вони функціонують. Утвердженню синтетичних неорелігій сприяє їх співзвучність із настроями, очікуваннями та тенденціями, притаманними сучасній постмодерній культурі, зокрема, відкритістю, демократичністю, толерантністю, плюралізмом, а також еклектичністю, невизначеністю, фрагментарністю та прагматичністю. Виділено таку головну їх рису віровчення, як еклектизм. На відміну від інших неорелігій, релігії цього типу постають як самостійні утворення, у яких штучно поєднуються доступні для запозичення елементи віровчення інших релігій та різноманітних наукових знань. Спільним у догматиці синтетичних неорелігій є: прагматичний антропо-егоцентризм, новітні онтологічні уявлення про безмежний у просторі та часі Всесвіт, фактичне заміщення поняття Бога поняттям вищого ступеня розвитку людини, притаманність божественних характеристик окремим особистостям, заміна програми спасіння людини методиками її вдосконалення. Відповідно, прагматичність та індивідуалізм визначають специфіку синтетичної релігійності доби постмодерну.

Сучасна методологія переживає своєрідну кризу. Чітко вималювалися крайнощі детермінізму та індетермінізму. А методологічний анархізм загалом спричинив похід "проти методу". Тому актуальним виявився діалог прихильників наукового пізнання із захисниками позанаукового осягнення світу. Він дозволяє подолати упереджене ставлення багатьох дослідників до некласичної методології і сприйняти її як особливий аспект сучасної методології. Водночас спроби необмеженого поширення некласичної методології у діяльності суспільства і заперечення постмодернізмом будь-якої методології загалом призвели до необхідності її критичного переосмислення. Допомогти подолати наявні методологічні труднощі може перехід до "ідеалу науковості" як системи пізнавальних цінностей і норм. Але поборники "третього шляху" розвитку сучасної методології намагаються знайти такий універсальний метод пізнання, за допомогою якого об'єкт можна було б осягнути одночасно в цілісній формі та неповторності його ознак і властивостей. А послідовники плюралізму відстоюють ні що інше, як методологічний еклектизм. Як наслідок, сучасній методології бракує неупередженого, обієктивного ставлення до неї філософів і науковців. Отже, найближчим часом від них не варто очікувати радикальних змін у царині методології.

Мета роботи - проаналізувати трансформацію ресторанів Чернівців на прикладі закладу, який сьогодні має назву "Панська гуральня". Методологія дослідження грунтується на міждисциплінарному поєднанні історичного, мистецтвознавчого і культурологічного підходів з обов'язковою орієнтацією на загальнонаукові принципи - достовірності, цілісності, взаємозв'язку з зовнішнім середовищем і под. Висновки: у ресторанних закладах Чернівців, зокрема в їх дизайнерському вирішенні, у ХХ столітті яскраво відобразилися два основні художньо-стильові напрями - еклектизм і модерн, які, з одного боку, концептуально відрізнялися один від одного, а з іншого - чудово сусідували. іноді вони накладалися одне на одного, часом утворюючи вкрай суперечливі стилістичні поєднання й складні образні дизайнерські рішення. Фактично, у цих традиціях і реалізований сучасний ресторанний заклад "Панська гуральня", який перетерпів низку трансформацій упродовж тривалої історії свого існування, змінюючи назву, але залишаючись чи не найбільш пізнаваним елементом гостинності Чернівців. Наукова новизна. Робота є спробою обгрунтування розуміння, що ресторани повинні не тільки відповідати своєму функціональному призначенню як заклади громадського харчування, а й створювати атмосферу для відпочинку, забезпечувати комфорт мешканців і гостей міста, їх потреби у побуті, зручності, безпеці тощо, а їх інтер'єри задовольняти естетичні уподобання за рахунок виразної естетики декоративних рішень. Власне, саме це у різні періоди існування закладів і визначало їх трансформацію, впливало на загальну тематично-стильову характеристику тощо. Практичне значення. Дослідження поглиблює знання про ресторанні заклади міст України у контексті їх культурно-історичних трансформацій та відродження інтересу до їх можливостей задовольняти потреби відвідувачів. Робота може бути корисною для культурологів - дослідників сфери гостинності та культури повсякденності, а також мистецтвознавців, істориків, дизайнерів.

Досліджено рефлексії людської буттєвості у постмодерній культурі. Доведено, що постмодерн є не тільки плюралістичним концептом культури, спроектованим у вимір постнекласичного філософування, а й новим періодом у її розвитку та новою художньою системою, яка фіксує сприйняття світу як хаосу й абсурду, полишеному на відкуп свавільної гри обставин і випадковостей і є формою бунтарства. Формами рефлексії сучасного стану культури постають скепсис, іронія, текстуальність, які спроможні не тільки описати ситуацію культури постмодерну, але й обумовлюють розширення концептуальної бази культурологічного дискурсу в цілому, побудованого на принципах плюралізму, децентрації та еклектизму. Позасвідомі мовні структури, до яких апелює постмодернізм, продукують безособове розуміння буттєвої реальності як єдиного безкінечного тексту. Гіпертекстуальність культурного простору утверджує літературний дискурс мовних ігор автора з текстом й у проблемному полі зміщеності традиційних норм зумовлює іронічно-ігровий ціннісний плюралізм.

Виявлено і аргументовано, як під впливом зовнішніх чинників, давньої спадщини Римської імперії, місцевих природно-кліматичних умов і архітектурно-будівельних традицій сформувались ознаки національної ідентичності ісламської архітектурної школи Алжиру, визначено прояви національної ідентичності і запозичених традицій в архітектурі мечетей, розроблено рекомендації для проектування нових мечетей у національних формах. Уперше визначено архітектурну періодизацію мечетей Алжиру з характеристикою кожного періоду (1 період – поєднання арабських, берберських, перських впливів, поширення колонного типу мечеті, 2 період – вплив андалузької архітектури, поява більшого декорування, 3 період – перевага функціональності в побудові мечетей, остаточне формування мечеті магрибського типу, 4 період відіграв не таку важливу роль в періодизації мечетей Алжиру, однак саме цей період позначився активним будівництвом медресе, 5 період – вплив іспано-португальських будівельних традицій, декорування, 6 період – період еклектизму і змішування традицій під час османського панування). На підставі методології системно-структурного аналізу визначено принципи розташування мечетей в міському середовищі, планувальні схеми, пропорційну побудову, проаналізовано і систематизовано основні елементи, досліджено конструктивні схеми та декор. За методом системно-структурного аналізу сформульовано визначальні ознаки національної самобутності (колонний тип безкупольної мечеті з призматичним кількаярусним мінаретом або з звуженим догори мінаретом з гострокутними елементами завершення) і зовнішні впливи (арабські, давньоримські, перські, андалузькі, візантійські, османські) в архітектурі мечетей Алжиру ХІ ст.– 1830 р., визначено регіони з виявленням ознак національної самобутності в архітектурі на кордоні з Марокко і в долині р. Мзаб та регіони з поєднанням мультикультуралізму в архітектурі на узбережжі Середземномор’я та на кордоні з Тунісом. На основі проведеного дослідження сформульовано практичні рекомендації для проектування мечетей в національних формах.

Виявлено й аргументовано, як під впливом зовнішніх чинників, давньої спадщини Римської імперії, місцевих природно-кліматичних умов і архітектурно-будівельних традицій сформувались ознаки національної ідентичності ісламської архітектурної школи Алжиру, визначено прояви національної ідентичності і запозичених традицій в архітектурі мечетей, розроблено рекомендації для проектування нових мечетей у національних формах. Уперше визначено архітектурну періодизацію мечетей Алжиру з характеристикою кожного періоду (1 період – поєднання арабських, берберських, перських впливів, поширення колонного типу мечеті, 2 період – вплив андалузької архітектури, поява більшого декорування, 3 період – перевага функціональності в побудові мечетей, остаточне формування мечеті магрибського типу, 4 період відіграв не таку важливу роль в періодизації мечетей Алжиру, однак саме цей період позначився активним будівництвом медресе, 5 період – вплив іспано-португальських будівельних традицій, декорування, 6 період – період еклектизму і змішування традицій під час османського панування). На основі методології системно-структурного аналізу визначено принципи розташування мечетей в міському середовищі, планувальні схеми, пропорційну побудову, проаналізовано і систематизовано основні елементи, досліджено конструктивні схеми та декор. За методом системно-структурного аналізу сформульовано визначальні ознаки національної самобутності (колонний тип безкупольної мечеті з призматичним кількаярусним мінаретом або з звуженим догори мінаретом з гострокутними елементами завершення) і зовнішні впливи (арабські, давньоримські, перські, андалузькі, візантійські, османські) в архітектурі мечетей Алжиру ХІ ст.– 1830 р., визначено регіони з виявленням ознак національної самобутності в архітектурі на кордоні з Марокко і в долині р. Мзаб та регіони з поєднанням мультикультуралізму в архітектурі на узбережжі Середземномор'я та на кордоні з Тунісом. На основі проведеного дослідження сформульовано практичні рекомендації для проектування мечетей в національних формах.

Дисертаційну роботу присвячено визначенню принципів еволюції формотворчих стратегій архітектурного дизайну постмодернізму як культурно- історичної реальності. В дисертації вперше визначено та охарактеризовано культуротворчі настанови архітектурного дизайну постмодернізму, зокрема адгокізм, алюзіонізм та полісемантичний еклектизм, інтуїтивізм, іронізм, деконструкцію, декомпозицію та метафоричну трансформацію, подвійне кодування, нелінійний пластицизм та біоморфізм тощо. Встановлено, що активним механізмом постмодерної поетики є іронія, охарактеризовано різновиди іронії та їхню взаємодію в постнекласичному контексті. Охарактеризовано значення деконструкції для естетики постмодерну як різновид плюральної, діалогічної комунікації та інтертекстуальності. Охарактеризовано розвиток нелінійного біонічного підходу на основі філософського переосмислення нових досягнень математики та природничих наук, зокрема квантової теорії, теорії поля, неевклідової геометрії, теорії фракталів та теорії організму. Виявлено концептуальні засади архітектурного дизайну постмодернізму, такі як інтертекстуальна метафоризація та полісемантичний еклектизм, інсталяціонізм, біонічний нелінійний пластицизм. Встановлено, що інтертекстуальність та полісемантичність постмодерного дизайну спирається на засади алюзіонізму та адгокізму. Виявлено два виміри алюзіонізму в формотворенні архітектурного дизайну: інтенсивний як сполучення дискурсів та екстенсивний як їх нашарування. Встановлено, що у формотворенні дизайну постмодернізму велике значення має інсталяція як ідея, жанр і метод. Уточнено, що постмодерна деконструкція не може відбуватись без втілення свого потенціалу в просторі, що і реалізується як інсталяція. Охарактеризовано відповідність різновидів постмодерного інсталяціонізму основним етапам розвитку постмодернізму взагалі. Встановлено, що принцип віталізму сприйнято постмодерном зі стилю модерн на основі метафори будівлі як живого організму. Виявлено натомість, що в постмодерні втрачається залежність цього метафоричного організму від субстанційного ядра, натомість живою системою стає сама оболонка. Вперше виявлено та комплексно охарактеризовано формотворчі стратегії архітектурного дизайну постмодернізму, зокрема еклектизм, деконструкцію, віталізм та біоніку, нелінійне формотворення та комп’ютерні експлікації. Основним результатом дослідження є формування цілісної наукової картини дизайну архітектурного середовища в контексті постмодерну.

У навчальному посібнику «Історія філософії: Стародавність, Се¬редньовіччя та Відродження» розглянуто розвиток філософської думки від першого тисячоліття до н.е. до XVI-XVII ст. н.е. У ньому окреслено роль основних мислителів цього часу та лаконічно охарактеризовано їхні погляди. Метою цього посібника є привернення уваги студентів до історії розвитку філософії та її взаємодії із богослов’ям. Історія філософії - це важливий предмет, адже за допомогою знань, отриманих під час його викладів, можна вибудувати для себе чітку картину розвитку науки та поглядів основних мисли¬телів всіх часів. Навчальний посібник, який Ви зараз тримаєте, є першою частиною академічного підручника з історії філософії. Цей до¬робок по-новому висвітлює історію філософської думки, подає коротку та чітку інформацію про основних філософів Стародав¬ності, Середньовіччя, епохи Відродження та кількох мудреців Нового часу. Стародавня філософія висвітлена у чотирьох розділах, пер¬ший з яких присвячений філософії давнього Сходу, а наступні три - досократівській філософії, філософії золотого періоду та останньому етапу філософії Античності. Середньовічна філософія описана у двох розділах посібни¬ка, перший з яких стосується патристичної філософії та корот¬кого аналізу арабської та єврейської філософій, які, одночасно із християнською філософією, формують середньовічну структуру філософії. Також у цьому підручнику в останньому розділі розглянуто початки третьої - Нової - доби у розвитку історії філософії, яка присвячена епосі Відродження, а також кільком першим філосо¬фам Нового часу. Цей навчальний посібник написаний під керівництвом ви¬кладача історії філософії ПЗВО «Івано-Франківська академія Івана Золотоустого» - протоієрея Віталія Деркача та методоло¬гічним оформленням Котика Тараса - голови Студентського са¬моврядування ІФАІЗ та членом Наукового товариства Студент- ЗМІСТ ПЕРЕДМОВА З ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ФІЛОСОФІЇ 5 1. Поділ філософії 5 2. Філософські системи 6 3. Філософія і релігія 8 ПЕРША ДОБА: СТАРОДАВНІСТЬ ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ 1. Давньоіндійська філософія 10 2. Старокитайська філософія 13 3. Перська філософія 15 4. Філософія інших стародавніх народів 16 ■4 ФІЛОСОФІЯ ДОСОКРАТИКІВ (рання класика) 1. Мілетська школа 19 2. Піфагореїзм 23 3. Геракліт 25 4. Елейська школа ЗО 5. Молодші філософи природи 37 6. Підсумок першого періоду грецької філософії 44 ЗОЛОТИЙ ПЕРІОД АНТИЧНОЇ ФІЛОСОФІЇ (середня та висока класика) 1. Сократ 47 2. Софістика 54 3. Платон 58 4. Аристотель 70 ІСТОРІЯ філософії ЕЛЛІНІСТИЧНО-РИМСЬКА ФІЛОСОФІЯ (пізня класика) 1. Стоїцизм 91 2. Епікуреїзм 98 3. Скептицизм 100 4. Еклектизм 102 5. Римська філософія 103 6. Олександрійська філософія 107 7. Староєврейські впливи у філософії 109 8. Неопіфагореїзм 111 9. Неоплатонізм та неоплатонівські школи 113 10. Плоди старогрецької філософії 118 ДРУГА ДОБА: СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ ФІЛОСОФІЯ ПАТРИСТИКИ 1. Апологети 123 2. Олександрійські та латинські письменники 124 3. Основні єресі постнікейського періоду та Отці Церкви,, які стали на захист віри 127 4. Святий Аврелій Августин 131 5. Частковий застій у розвитку філософії. Менші церковні письменники 135 6. Арабська та єврейська філософії 139 СХОЛАСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ 1. Ранній період схоластики 145 2. Містики 153 3. Святий Франціск Ассізький та святий Домінік 154 4. Августинізм та арістотелізм 156 5. Тома Аквінський - Ангельський Доктор 159 6. Противники та прихильники томізму. 170 7. Занепад схоластики. Вільям Оккам, Іван Еккарт 174 8. Плоди схоластичної філософії 178 ТРЕТЯ ДОБА: ВІДРОДЖЕННЯ ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ 1. Перехідний період 182 2. Філософія Відродження 186 3. Неоарістотеліки, неоіонійці, неостоїки, неоепікурейці та неоскептики 188 4. Створення нових філософських систем 190 5. Філософи-науковці 202 6. Спроби відродження християнської схоластики 206 7. Особливості філософської думки реформаторів 208 СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 211