Проведено культуро-філософський аналіз ідеї інтертекстуальності як феномену взаємодії текту з семіотичним культурним середовищем. Досліджено питання, пов'язані з новим, некласичним розумінням тексту, згідно з яким текст (у широкому сенсі) не лише відображає реальність, а й сам є реальністю культури і, відповідно, - реальністю цілого світу. Проведено теоретико-філософський аналіз постструктуралістського текстоцентризму, провідних текстологічних теорій сучасності, комунікативної природи тексту. Досліджено механізми та типи інтертекстуальних зв'язків культури та функції інтертекстового аналізу. Проаналізовано семіотику інтертекстуальності шляхом порівняння феномена діалогізму як семіотики, орієнтованої на процес, та феномена інтертекстуальності як семіотики, орієнтованої на код. Акцентовано увагу на моментах інтертекстуальності: жоден новий текст не може бути визначеним як автономний через обов'язкову присутність у ньому інших текстів; тексти функціонують лише у дискурсивній частині культури. Формулювання сучасної цілісної концепції культури неможливе без детального дослідження ідеї інтертекстуальності.

  Скачати повний текст

Установлено, що алгоритми та критерії наукової раціональності водночас з поширенням високих технологій з'являються в усіх сферах культури. Зазначено, що наукомісткі технології та поєднана з ними наукова раціональність стають фактором, під впливом якого в сучасній культурі здійснюється когерентність між наукою та багатьма іншими сферами культури, перетворюючи їх у когнітивно-технологічні програми. Запропоновано поняття носія сучасної наукової раціональності як системи "людина - комп'ютер - програма", що дає змогу знаходити рішення нелінійних задач. Одержано нетрадиційне трактування "розмиття" критеріїв раціональності, що свідчить не про крах наукового знання, а про поширення меж наукової раціональності на позанаукові сфери культури. На основі твердження імперативу й обгрунтування типології модусів наукової раціональності запропоновано поняття буферної зони між природничонауковою та гуманітарною раціональністю. Показано, що найбільш ймовірним атрактором розвитку науки є поширення меж наукової раціональності, що супроводжується зближенням критеріїв природничонаукової та гуманітарної раціональності.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Проаналізовано поняття інтерсуб'єктивності та соціальності у їх взаємозв'язку у філософії XX ст., виявлено їх методологічне значення для різних філософських і дотичних до них дисциплін - феноменології, антропології, соціології. Показано значення теми інтерсуб'єктивності для егологічних підвалин традиційної філософії суб'єкта, розкрито взаємозв'язок інтерсуб'єктивності та соціальності як апріорі життєвого світу, розширено проблематику інтерсуб'єктивності завдяки зверненню до теми інтерперсональності.

  Скачати повний текст

Здійснено логіко-гносеологічний аналіз поняття "ірраціональне", досліджено особливості його використання у наукових і філософських теоріях. Виявлено, що ірраціональне є частиною раціонального. Зазначено, що ірраціональне не протистоїть раціональному, але є супутнім до нього у межах більш широкої раціональності та розумності. Доведено неможливість існування ірраціонального пізнання альтернативного раціональному. Встановлено, що гносеологічна природа ірраціонального є цілком суб'єктивною, тобто поява ірраціональності можлива лише у сфері алгоритмічних і логічних побудов. На підставі результатів аналізу використання поняття "ірраціональне" в науковому знанні обгрунтовано його значення як незавершеної обраної операції у межах конкретної теорії та можливість використання даної категорії як критерію межі застосування обраних раціональних форм в операціях відтворювання властивостей об'єкта. Встановлено, що у філософському знанні ірраціональне є складовою частиною раціонального, в якій присутні несумісні риси раціонального, що виявляється в нездатності сформулювати логічну процедуру потрібних з'єднань елементів філософської системи.

  Скачати повний текст

Виявлено евристичний потенціал ірраціонального у науковому пізнанні, його ціннісні потенції, шляхи актуалізації його методологічних можливостей у сучасному соціально-гуманітарному дискурсі. Розглянуто когнітивний потенціал ірраціонального у контексті відкритої раціональності, що розширює зовнішні та внутрішні межі науки, передбачає плюралізм альтернативних картин світу. Ірраціональний потенціал науки висвітлено через її естетичні виміри (краса як один з критеріїв істинності), інтуїтивні й образно-синтетичні потенції свідомості. Етичні та релігійні ірраціональні потенції знань розглянуто як такі, що уможливлюють моральну координацію спрямованості досліджень та їх соціального застосування. Показано, що розуміння людиновимірності наукового знання як прояву єдності у ньому раціонального й ірраціонального - важливий чинник трансформації сучасних уявлень про науковість у напрямку зближення методологій природознавства та гуманітарних наук, виходу за рамки закритої раціональності, що дозволяє з'ясувати процеси інтеграції в науці, її гуманізації та гуманітаризації, ціннісної зумовленості, а також методологічно синтезувати в єдине ціле суперечливі тенденції розвитку науки та реабілітувати її авторитет як один з найважливіших рушіїв прогресу.

  Скачати повний текст

Проаналізовано підходи до проблеми ірраціонального пізнання у західноєвропейській філософській думці. Охарактеризовано особливості ірраціонального пізнання, специфіку його ролі та проявів у процесі становлення та розвитку української філософської думки. Доведено, що звернення до ірраціонального пізнання у філософській культурі України випливає із специфіки національно-ментального критерію та психічних особливостей українського характеру та сягає своїм корінням античного та давньоукраїнського міфологічного світогляду. Простежено посилення уваги до ірраціонального пізнання у християнізованій філософській думці Києворуської доби та у період українського Відродження із акцентом на містичність, символічність, трансцендентність. Обгрунтовано визначальну роль філософського вчення Г.Сковороди в утвердженні уваги до ірраціонального, де особливими засобами пізнання є "серце", "натхнення", "споріднена праця". Встановлено, що традиція ірраціонального простежується і у романтичному світогляді М.Гоголя, М.Костомарова, П.Куліша, Т.Шевченко, О.Потебні, П.Юркевича, Лесі Українки, де пізнання це - духовне зусилля, робота душі, глибокі внутрішньо-моральні переживання, яке здійснюється через символічно-містичне бачення, інтуїтивне відчуття, екзистенціально-межове сприйняття.

  Скачати повний текст

Досліджено істину як цілісну соціокультурну категорію, без коректного використання якої не може бути повноцінного розуміння специфіки становлення, функціонування та розвитку гуманітарного знання. Показано, що в гуманітарному та соціальному знанні існують поняття, якими заміщається категорія істини в конкретній області знання. Це такі поняття, як "правда", "користь", "міф", "ідеологія", "ідеал" тощо. Визначено, що кожне з них несе своє смислове навантаження, усі вони виконують будь-яку соціальну функцію, проте підміна понять може призвести до того, що знання буде орієнтовано не на істину, а, у кращому разі, на "соціальну прийнятність".

  Скачати повний текст

На підставі порівняльного аналізу математичних і філософських знань античності проведено науково-філософський епістемологічний аналіз становлення системних підвалин філософського раціоналізму. Проаналізовано історію розвитку раціональності, починаючи від її зародження в античній математиці та філософії до занепаду класичних форм даного вчення у еліно-римський період. У процесі дослідження виявлено такі принципові положення в історії розвитку раціоналізму як перехід від емпірико-факультативної до доказової та дедуктивно-діалектичної побудови наукового знання, від дискретної математики до континуальної, а потім від класичної до математики неперервних величин. Відзначено, що перші теоретико-філософські системи наукового пізнання елеатів, Геракліта, Левкіппа - Демокріта, Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура здійснено на підставі синтезу методів доказу та діалектики. Акцентовано увагу, що криза, по суті, виявляє факти, які не вкладаються у раніше сформовану систему принципів раціональності та потребує її перегляду й переходу на новий рівень, результатом якого є побудова нового теоретичного знання та його філософського обгрунтування.

  Скачати повний текст

Досліджено роль ідеології у формуванні світовідношення і цілепокладання людини в індивідуальному та колективному аспектах. Розглянуто ідеологію та її антропологічні аспекти у різних проблемних полях, а не як окремий предмет дослідження. Проаналізовано антропологічні моменти ідеологічних процесів: інтерполяцію, суб'єктивність, відчуження, ідеологічну маніпуляцію, гегемонію, функціонування ідеології у різних полях. Наведено результати філософсько-антропологічного аналізу практик деідеологізації та тези про "вічність ідеології", розглянуто питання існування ідеологічно нейтральних суспільних практик. Доведено, що антропологічна обумовленість ідеології полягає в її залежності від глибинних аспектів людської природи. Зроблено висновок, що ідеологія є однією з ключових детермінант людського буття, сформована в результаті взаємодії індивідуального несвідомого, цілепокладання людини та суспільних запитів.

  Скачати повний текст

Розглянуто антропологічний аспект віртуальної реальності. Досліджено її сучасний концепт і постать концептуального персонажу. Окреслено проблему антропологічного виміру віртуальної реальності, розглянуто його природу й особливості. На підставі порівняльного аналізу концепції психології віртуальної реальності (О.М.Носова) та філософського дискурсу переживання (С.Л.Франка, Ж.П.Сартра, Ж.Батай) встановлено, що джерелом та умовою її актуалізації є спонтанне переживання. Продемонстровано, що особливості антропологічного виміру віртуальної реальності репрезентативно виражені феноменами рекурсії, трансценденції, гри. Досліджено симулякру та симуляції як засоби об'єктивації віртуальності. Встановлено, що антропологічний вимір віртуальної реальності є джерелом символічного середовища, в якому мешкає людина.

  Скачати повний текст

На підставі концепцій суб'єктивної темпоральності виділено три антропологічні моделі співвідношення часу та суб'єктивності, які виходять за межі спільного бачення внутрішнього часу як тривалості й утворюють разом смисловий простір атропології тривалості. Показано, що дані моделі характеризуються акцентом на певному модусі часу, а саме: минулого, теперішнього або майбутнього, що зумовлює антропологічні характеристики. Модель "антропології пам'яті" експлікується на матеріалі філософії тривалості А. Бергсона, модель "антропології діалогу" грунтується на діалогічній філософії (М. Бубера, Ф. Розенцвейга, О. Розенштока-Хюссі, Ф. Ебнера), а модель "антропології Іншого" реконструйовано на підставі філософії Е. Левінаса. Досліджено трансформацію антропологічних характеристик у даних моделях тривалості. Увагу приділено аспекту інтерсуб'єктивності, виявлено його зв'язок зі сприйняттям тривалості та розглянуто як основний чинник процесу суб'єктивації. Запропоновано виділення антропологічних моделей тривалості як можливої методології аналізу сучасного стану філософської антропології. Проаналізовано поетику антропології тривалості як зміну мови, методів і умов побудови філософського та літературного тексту, зумовлену зміною парадигм теморальної антропології. На підставі аналізу поетики показано, що процес вкорінення у культурі антропологічних настанов відбувається як зміна мови висловлювання, спричинена трансформацією уявлення про суб'єктивну темпоральність.

  Скачати повний текст

Визначено особливості репрезентації співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічної форми дискурсу у творчості М.Фуко. Зазначено, що філософія М.Фуко втілює у собі характерні риси постструктуралістського мислення, репрезентує співвідношення "норма" - "аномалія" як специфічну форму дискурсу, яка визначає процес соціалізації людини. Здійснено аналіз першоджерел і критичних робіт, присвячених творчості М.Фуко та показано необхідність дослідження феноменів норми й аномалії через їх відношення до системи мови як засобу реалізації владних відносин, детермінованих межами конкретних явищ сексуальності та божевілля у контексті структуралістської концепції М.Фуко.

  Скачати повний текст

Досліджено фундаментальне логічне відношення між буттям та його іншим, яке розглянуто як основу для можливого синтезу "класичної" та "некласичної" філософій. Відзначено, що відношення "буття - його інше" має прояв у системі всіх філософських категорій (всезагального - одиничного, необхідності - випадковості, єдиного - множинного, сутності - існування, суб'єкта - об'єкта). Наголошено, що зазначене відношення має прояв через відношення суб'єкт - об'єкт. Акцентовано на актуальності категорії "буття". Доведено, що логічне відношення "буття - його інше" може використовуватися як основа для синтезу класичного та некласичного філософувань. Це дозволяє розглядати історію філософії в єдності різноманіття як єдину систему.

  Скачати повний текст

Досліджено онтологічний статус, основні онтологічні характеристики віртуальної реальності, встановлено особливості віртуальної реальності, представленої технічними засобами. Визначено смислові навантаження, якими наділено поняття "віртуальний" в історії філософії та науковому дискурсі. Виявлено еврестичний потенціал постнекласичної філософії для з'ясування онтологічного статусу віртуальної реальності. Зазначено, що постмодерністська методологія дозволяє визначити віртуальну реальність як інтерактивну, символічну реальність, що містить у собі нестачу реальності та внаслідок цього є умовою пошуку істини, виступає постійним нагадуванням про існування розрізнення між буттям та його формами. Встановлено, що для даного типу реальності характерні нон-фінальна процесуальність та високий креативний потенціал. Обгрунтовано твердження, що на відміну від віртуальної реальності як такої, яка завжди нагадує про існування забуття реальності (буття) у формах її представлення, віртуальна реальність, створена інформаційними та телекомунікаційними технологіями, навпаки, призводить до забуття реальності, стверджуючи можливість абсолютного та вичерпного представлення буття технічними засобами. Зазначено, що внаслідок перманентної процесуальності віртуальної реальності об'єкт, простір, час, причинність у ній інвертуються, знаходяться у процесі постійної зміни.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему з'ясування методологічних і евристичних можливостей категорії внутрішньої форми у контексті філософсько-гуманітарного пізнання. Встановлено співвідношення внутрішньої форми з фундаментальними філософськими категоріями - формою та структурою, а також з важливими для гуманітарного пізнання поняттями "символ", "образ", "сутність" і "установка". Досліджено основні концепції внутрішньої форми, розроблені науковцями Європи. Відзначено, що мовна практика застосування цієї категорії дозволяє раціоналізувати внутрішню форму та теоретично її дослідити. Доведено, що завдяки особливому онтологічному статусу, внутрішня форма має певні когнітивні та смислотвірні якості. Це зумовлює визначне місце внутрішньої форми у процесі одержання наукового знання. Обгрунтування та реалізація сучасного методологічного підходу до внутрішньої форми базується на розумінні зазначеної категорії як важливого елемента процесів символізації, засобу інтерпретації, а також на тлумаченні внутрішньої форми як "діалогічної" моделі пізнання, що базується на взаємодії її складових.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено з'ясуванню специфіки проблематики людського пізнання під кутом зору концепції філософського символізму. Розглянуто поняття "символ" та "символізація" на засадах базових положень діалектичної методології та комунікативно-діалогічного тлумачення соціокультурного універсуму. Визначено, що символ як філософсько-культурологічна категорія актуально релевантний для осягнення інтенційованості, механізмів форм людського пізнання; акцентовано увагу на динамічній природі символа (процесуальність символіки) у соціокультурному та спекулятивному пізнанні, обгрунтовано його суттєвий діалогізм, людиновимірність та орієнтованість на творче перетворення дійсності. З'ясовано продуктивність використання у гносеології та методології пізнання концептуальних моделей філософського символізму.

  Скачати повний текст

Наведено результати дослідження соціальної віртуальної реальності з позицій тих трансформацій, яких зазнає "суб'єкт" у віртуальній реальності в процесі її актуалізації/конструювання. Розглянуто теоретичне зрушення, яке відбулося в концептуалізації гри - від категорії естетики до категорії соціальної філософії - та збіглося з практичними соціальними перетвореннями, що знаменували собою проникнення гри в усі сфери життя. Проаналізовано феномен соціальної віртуальної реальності в двох його аспектах: віртуальність соціальної реальності та соціальність віртуальної реальності. Визначено фактори віртуалізації сучасного життя та механізми актуалізації/конструювання соціальної віртуальної реальності. Сформульовано основні принципи комунікативних практик "суб'єкта" у соціальній віртуальній реальності - (інтер)текстуальність, анонімність, ігри з ідентичностями, які дозволили аргументувати положення про те, що суб'єкт у віртуальній реальності функціонує як "віртуальний персонаж" і саме на рівні взаємодії віртуальних персонажів відбувається актуалізація/конструювання/симулювання соціальної віртуальної реальності. Доведено, що основною стратегією комунікативних практик в Інтернеті є іронія.

  Скачати повний текст

Висвітлено можливості іманентистського підходу у феноменології як методологічної альтернативи трансценденталізму. На основі діалектичної реконструкції "предметного" у рамках "речі" установлено, що межі інтенціонального предмета мають не тільки дескриптивний, а і категоріальний характер. Уперше інтенціональний предмет розглянуто як конституйований за допомогою специфічної "комунікативної" субстанції - енергеми. У структурі інтенціонального предмета виявлено наявність ейдетичної форми темпоральності. Визначено ейдетичний статус і можливість феноменологічної фіксації становлення. Запропоновано "генологічний" метод дослідження феномена, реконструйований на основі робіт О.Ф.Лосєва. Запропоновано критерії, що дають змогу визначати межі феноменальних специфікацій, а також визначати ступінь конституйованості "речі" у контексті свідомості.

  Скачати повний текст

Проаналізовано діалог як засіб комунікації та об'єкт філософського пізнання. Класифіковано історико-філософський матеріал і виділено особливості концептуальних підходів до діалогу у XX ст. Діалогічні концепції XX ст. розподілено як особистісно-орієнтовані та інформаційно-дискурсивні. Виявлено специфіку сучасних комунікативних процесів, що за певних умов мають дискурсивний характер. На підставі аналізу структурних і функціональних елементів діалогу та дискурсу визначено їх відмінні риси та характер взаємодії. Соціальний дискурс класифіковано за двома типами - інституціональним і неінституціональним, виділено його форми та вдосконалено типологізацію дискурсу. Визначено умови переходу від діалогу до дискурсу. Розглянуто засоби масової комунікації та соціальних досліджень у контексті діалогічних форм їх функціонування. Показано важливу роль соціального дискурсу у сучасних соціокомунікативних процесах. Здійснено аналіз сучасного політичного, економічного, міжрелігійного та педагогічного дискурсів, визначено діалог як оптимальну форму сучасних комунікативних процесів.

  Скачати повний текст