Розглянуто питання історико-наукової реконструкції, проаналізовано початковий етап розвитку радіофізичних досліджень в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст. в контексті світової науки. Визначено основні передумови виникнення радіофізики як науки і детально простежено їх відображення та розвиток у працях українських вчених 1870 - 1910 рр. Проаналізовано основні досягнення та нові результати, одержані українськими фізиками в галузі електродинаміки та теоретичної оптики, а також досягнення з питань вивчення електромагнітних коливань і хвиль, вдосконалення засобів радіозв'язку. Розкрито особистий внесок О.П.Грузинцева, Й.Й.Косоногова, М.Д.Пильчикова, М.О.Умова, М.М.Шіллера та Ф.Н.Шведова у початковий розвиток радіофізики та визначено пріоритети української науки в даній галузі.

  Скачати повний текст

Проведено дослідження листа, який функціонує у побутовій сфері та генетично спорідненої з ним епістолярної форми як феномену художньої літератури. На базі жанрової теорії М.Бахтіна обгрунтовано провідну роль концепції адресата у процесі формування його жанрових домінант і становленні структури, виявлено специфічні риси письменницького епістолярію у порівнянні з кореспонденціями інших дописувачів. Шляхом вивчення листа у діахронічному аспекті визначено етапи конституювання та розвитку даного жанру, простежено динаміку його жанрових домінант і структурно-стилістичних рис. На матеріалі письменницьких епістоляріїв (Томаса та Генріха Манна, Р.М.Рільке, С.Цвейга, Ф.Шіллера, Й.В. Гете) наведено типологію письменницького листа, встановлено його жанрові модифікації й проаналізовано їх специфічні ознаки. Спираючись на жанрову модель М.Лейдермана та поняття про родо-жанрову домінанту М.Гіршмана, уточнено зміст поняття "епістолярна форма" та проаналізовано жанрову специфіку творів з вміщеною епістолярною формою. На прикладі творів німецької літератури виокремлено різновиди епістолярної форми та продемонстровано можливості їх використання у процесі композиційної побудови художніх творів. Простежено еволюцію епістолярної літератури та відтворено концепцію теоретичного функціонування її жанрів.

  Скачати повний текст

Теоретично обгрунтовано художню творчість як міжнаукову проблему, що активно пов'язана з динамікою видоутворення мистецтва, специфікою дослідження феномена художньої творчості, яка була об'єктом широкого міжнаукового аналізу протягом другої половини XIX - XX ст. Обгрунтовано параметри дослідження художньої творчості - естетичний, психологічний, етичний, мистецтвознавчий. Запропоновано до теоретичного вжитку низку положень, сукупність яких виявляє специфічність і самобутність творчого процесу, непересічність особистості митця, самодостатність та естетичну цінність мистецького твору: естетичне творчої особистості, "мотив" і "стимул" творчості, досвід самоаналізу митця, природу художньої геніальності, "простір", "час", "пам'ять", "безпосередні враження" як константи активізації творчого процесу, творчість в контексті "позитивної" і "негативної" психології, професійну етику митця тощо. Вперше в Українській естетиці систематизовано досвід українських науковців, розглянуто історичну традицію та сучасний стан щодо з'ясування художньої творчості в контексті гуманітарного знання. Проведено естетико-мистецтвознавчий аналіз мистецької практики, з наданням переваги тим періодам розвитку мистецтва, які мають зустрічні приклади самоаналізу та самооцінки творчого процесу з боку самих митців (Леонардо да Вінчі, Ф.Шіллера, Е.Золя, О.Уальда, І.Франка, Л.Українки, О.Кобилянської, В.Винниченка, І.Бергмана, Л.Вісконті та ін.).

  Скачати повний текст