Досліджується сутність ігрового феномену, розкривається його місце і роль в окремих культурних епохах: стародавній Схід, античність, середньовіччя. Аналізується концептуальна еволюція поняття гри в філософії. Розглядається ігрова проблематика в творах Канта, Шіллера, К'єркегора, Ортегі-і-Гассета, а також Гьоте, Буркхарда, Гадамера, Ле Гоффа, в яких досліджується проблематика діяльності, свободи, суб'єктивності, природи творчості, буття прекрасного, проблеми світогляду і, особливо, епістемології.

Міститься творчий доробок М.Євшана, провідного критика і культуролога початку XX століття, послідовника естетико-психологічного напряму в літературознавстві. Розглядаються проблеми творчості, суспільний і артистичний елемент у творчості, найновіша лірика Галицької України, козаччина в українській поезії, сучасна польська література і її вплив на нашу. Представлено літературні характеристики Т.Шевченка, Л.Українки, Б.Лепкого, О.Кобилянської, В.Стефаника, Л.Толстого, М.Конопніцької, С.Боттічеллі, Р.Кіплінга та ін. Публікуються полемічні нотатки та рецензії М.Євшана на творчі роботи Б.Грінченка, М.Рильського, Г.Хоткевича, В.Винниченка, А.Луначарського, І.Франка, А.Тесленка, Ф.Шіллера, М.Яцківа та ін.

Досліджено внесок відомого українського фізика, проф. Київського університету М.М.Шіллера в експериментальне підтвердження теорії електромагнітного поля, створеної Дж.Максвеллом у 1860-1865 рр. Показано, що вже через десять років після оформлення основ теорії М.М.Шіллером було вперше одержано пряме експериментальне доведення одного з її центральних положень - гіпотези про існування струмів зміщення. Це твердження обгрунтовується шляхом детального розгляду досі невідомих дослідів М.М.Шіллера. Проведено також порівняльний аналіз його дослідів 1875 р. і дослідів О.О.Ейхенвальда 1904 р., які досі вважались першим в історії фізики експериментальним доведенням гіпотези Максвелла.

Висвітлено історію розвитку французької, німецької та англійської літератури у XVIII ст. Наведено відомості про життя і творчу діяльність найбільш видатних письменників доби Просвітництва - А.Р.Лесажа, Ш.Л.Монтеск'є, Вольтера, Ж.Ж.Руссо, О.Бомарше, Й.Г.Гердера, Г.Е.Лессінга, Й.Ф.Шіллера, Д.Дефо, Дж.Свіфта, С.Річардсона, Дж.Томсона, Т.Грея, Г.Філдінга, Л.Стерна. Досліджено процес реформування та демократизації аристократичного мистецтва, зокрема утворення нових комедійних і трагедійних жанрів та розвиток соціально-побутового, психологічного, епістолярного, виховного романів і філософської повісті. Показано основні тенденції та напрямки розвитку європейської просвітницької літератури.

Освещена история развития французской, немецкой и английской литературы в XVIII ст. Приведены сведения о жизни и творческой деятельности наиболее выдающихся просветителей - А.Р.Лесажа, Ш.Л.Монтескье, Вольтера, Ж.Ж.Руссо, О.Бомарше, Й.Г.Гердера, Г.Е.Лессинга, Й.Ф.Шиллера, Й.В.Гете, Д.Дефо, Дж.Свифта, С.Ричардсона, Дж.Томсона, Т.Грея, Г.Филдинга, Л.Стерна. Рассмотрены особенности реформирования и демократизации аристократического искусства, в частности процесс создания новых комедийных и трагедийных жанров и развитие социально-бытового, психологического, эпистолярного, воспитательного романов и философской повести. Показаны основные тенденции и направления развития европейской литературы эпохи Просвещения.

Проаналізовано літературний процес XVII - XVIII ст., охарактеризовано напрями та течії, висвітлено творчість видатних представників бароко, класицизму та Просвітництва: Педро Кальдерона де ла Барки, Мольєра, Джонатана Свіфта, Йоганна Вольфганга Гете, Фрідріха Шіллера та ін. Літературний процес розглянуто у тісному зв'язку із розвитком філософської думки, культури та історії.

Проанализирован литературный процесс XVII - XVIII вв., охарактеризированы направления и течения, освещено творчество известных представителей барокко, классицизма и Просвещения: Педро Кальдерона де ла Барки, Мольера, Джонатана Свифта, Иоганна Вольфганга Гете, Фридриха Шиллера и др. Литературный процесс рассмотрен в тесной связи с развитием философской мысли, культуры и истории.

Наведено навчальну програму з курсу "Історія зарубіжної літератури XVII - XVIII ст.", запропоновано варіанти робочої програми та перелік художніх текстів для обов'язкового читання та вивчення напам'ять. Розкрито особливості західноєвропейського літературного процесу періоду XVII - XVIII ст. Розглянуто історію розвитку іспанської, французької, англійської, німецької, італійської літератури даного періоду. Висвітлено життя і творчу діяльність П. Корнеля, Ж. Расіна, Ж.Б. Мольєра, Д. Мільтона, Д. Дефо, Д. Свіфта, Вольтера, Д. Дідро, Ж.-Ж. Руссо, П. Бомарше, Г. Лессінга, Ф. Шіллера, Й.-В. Гете, К. Гольдоні, К. Гоцці. Розроблено завдання для практичних занять і модульного контролю, наведено додаткові навчальні матеріали.

Приведена учебная программа по курсу "История зарубежной литературы XVII - XVIII ст.", разработаны варианты рабочей программы, изложен перечень художественных текстов для обязательного прочтения и изучения напамять. Раскрыты особенности западноевропейского литературного процесса периода XVII - XVIII ст. Рассотрена история развития испанской, французской, английской, немецкой, итальянской литературы данного периода. Освещена жизнь и творческая деятельность П. Корнеля, Ж. Расина, Ж.Б. Мольера, Д. Мильтона, Д. Дефо, Д. Свифта, Вольтера, Д. Дидро, Ж.-Ж. Руссо, П. Бомарше, Г. Лессинга, Ф. Шиллера, Й.-В. Гете, К. Гольдони, К. Гоцци. Разработаны задания для практических занятий и модульного контроля, приведены дополнительные учебные материалы.

Розглянуто питання історико-наукової реконструкції, проаналізовано початковий етап розвитку радіофізичних досліджень в Україні наприкінці XIX - на початку XX ст. в контексті світової науки. Визначено основні передумови виникнення радіофізики як науки і детально простежено їх відображення та розвиток у працях українських вчених 1870-1910 рр. Проаналізовано основні досягнення та нові результати, одержані українськими фізиками в галузі електродинаміки та теоретичної оптики, а також досягнення з питань вивчення електромагнітних коливань і хвиль, вдосконалення засобів радіозв'язку. Розкрито особистий внесок О.П.Грузинцева, Й.Й.Косоногова, М.Д.Пильчикова, М.О.Умова, М.М.Шіллера та Ф.Н.Шведова в початковий розвиток радіофізики та визначено пріоритети української науки в даній галузі.

Проведено дослідження листа, який функціонує у побутовій сфері та генетично спорідненої з ним епістолярної форми як феномену художньої літератури. На базі жанрової теорії М.Бахтіна обгрунтовано провідну роль концепції адресата у процесі формування його жанрових домінант і становленні структури, виявлено специфічні риси письменницького епістолярію у порівнянні з кореспонденціями інших дописувачів. Шляхом вивчення листа у діахронічному аспекті визначено етапи конституювання та розвитку даного жанру, простежено динаміку його жанрових домінант і структурно-стилістичних рис. На матеріалі письменницьких епістоляріїв (Томаса та Генріха Манна, Р.М.Рільке, С.Цвейга, Ф.Шіллера, Й.В. Гете) наведено типологію письменницького листа, встановлено його жанрові модифікації й проаналізовано їх специфічні ознаки. Спираючись на жанрову модель М.Лейдермана та поняття про родо-жанрову домінанту М.Гіршмана, уточнено зміст поняття "епістолярна форма" та проаналізовано жанрову специфіку творів з вміщеною епістолярною формою. На прикладі творів німецької літератури виокремлено різновиди епістолярної форми та продемонстровано можливості їх використання у процесі композиційної побудови художніх творів. Простежено еволюцію епістолярної літератури та відтворено концепцію теоретичного функціонування її жанрів.

Теоретично обгрунтовано художню творчість як міжнаукову проблему, що активно пов'язана з динамікою видоутворення мистецтва, специфікою дослідження феномену художньої творчості, яка була об'єктом широкого міжнаукового аналізу протягом другої половини XIX - XX ст. Обгрунтовано параметри дослідження художньої творчості - естетичний, психологічний, етичний, мистецтвознавчий. Запропоновано до теоретичного вжитку низку положень, сукупність яких виявляє специфічність і самобутність творчого процесу, непересічність особистості митця, самодостатність та естетичну цінність мистецького твору: естетичне творчої особистості, "мотив" і "стимул" творчості, досвід самоаналізу митця, природу художньої геніальності, "простір", "час", "пам'ять", "безпосередні враження" як константи активізації творчого процесу, творчість в контексті "позитивної" та "негативної" психології, професійну етику митця тощо. Вперше в Українській естетиці систематизовано досвід українських науковців, розглянуто історичну традицію та сучасний стан щодо з'ясування художньої творчості в контексті гуманітарного знання. Проведено естетико-мистецтвознавчий аналіз мистецької практики, з наданням переваги тим періодам розвитку мистецтва, які мають зустрічні приклади самоаналізу та самооцінки творчого процесу з боку самих митців (Леонардо да Вінчі, Ф.Шіллера, Е.Золя, О.Уальда, І.Франка, Л.Українки, О.Кобилянської, В.Винниченка, І.Бергмана, Л.Вісконті та ін.).

Представлено віддаленні результати лікування генералізованого пародонтиту в працівниць кондитерського виробництва. Одержано позитивний лікувальний ефект, який підтверджувався кращим клінічним станом тканин пародонта та динамікою індексів ПІ, ГІ, РМА, проби Шіллера - Писарєва.

Проаналізовано особливості творчої спадщини І. Труша (1869 - 1941) - відомого українського живописця, естетика, теоретика мистецтва, художнього критика, публіциста та громадського діяча. Зазначено, що творчу спадщину митця розглянуто в контексті аналізу суспільно-політичної ситуації в Галичині, яка на межі XIX - XX ст. перебувала у складі Австро-Угорської монархії. Під впливом "Весни народів" (1848), поразки Австрії в Франко-італо-австрійській (1859) та Пруській (1866) війнах всередині монархії загострилися національні суперечності, поляки одержали право на "володіння" галицькими землями. Почалася довготривала боротьба проти ополячення та онімечення краю. Висвітлено проблеми боротьби творчої інтелігенції за подолання неписьменності, за відкриття україномовних шкіл та створення осередків національної культури. Зазначено, що І. Труш пройшов складний шлях від культуртрегера через критика і мистецтвознавця до естетика. Доведено, що естетико-мистецтвознавчі погляди І. Труша, зокрема його власне розуміння проблеми краси, формувалися під впливом давньогрецької традиції і теоретичних напрацювань Г.-Е. Лессінга, Ф. Шіллера та Й.-В. Гете. Проаналізовано роль гармонії, пропорції, міри як констант теоретико-практичного паритету між теорією та практикою художньої творчості. Розкрито особливості ставлення митця до проблеми жанру та художньої правди. Зазначено, що у власній творчості віддавав перевагу портрету, пейзажу, побутовій та історичній темам. Доведено, що художня правда осмислена І. Трушем в контексті проблем реалізму із залученням смислотворчого потенціалу таких логіко-методологічних понять, як істина, достовірність, факт.

Викладено основні результати наукових досліджень Ю. Фама, Р. Шіллера і Л. Хансена, а також названо сфери застосування розробок нобеліантів. Нобелівський комітет в 2013 р. нагородив премією американських економістів "за емпіричний аналіз цін активів і спостереження трендів на фінансових ринках".

Узагальнено досвід досліджень естетико-мистецтвознавчої спадщини Г. Е. Лессінга в галузі драматургії та театру. Показано специфіку виробленого Г. Е. Лессінгом понятійно-категоріального апарату в галузі естетики та мистецтва та особливості її концептуалізації. Осмислено культурологічний аспект естетико-мистецтвознавчих розвідок німецького мислителя. Підкреслено зв'язок естетичних ідей німецького Просвітництва із теоретичним осмисленням Г. Е. Лессінгом проблем театральної культури. Простежено динаміку розвитку театральної естетики Німеччини доби Просвітництва. Виявлено розбіжність у поглядах Г. Е. Лессінга та Й. X. Готшеда щодо моделі професіоналізації німецького театру. Визначено спільне концептуальне поле театральних поглядів Г. Е. Лессінга і Й. В. Гете в контексті фундаментальних просвітницьких ідей та здійснено їх порівняльний аналіз. Розкрито особливості штюрмерського періоду в структурі естетико-мистецтвознавчої думки Німеччини другої половини XVIII ст. Виявлено концептуальні перетини у поглядах Г. Е. Лессінга і Ф. Шіллера щодо завдань і специфіки театру в контексті культуротворчих процесів німецького Просвітництва. Досліджено внесок Г. Е. Лессінга у розробку проблеми видів мистецтва. Розглянуто інтерпретацію "теорії знаків" Г. Е. Лессінга у праці Й. Г. Гердера та аналіз "семантичної" проблематики "Лаокоону" в естетичній думці XX ст. Проаналізовано положення Г. Е. Лессінга щодо специфіки акторської творчості. Показано вплив німецької народної культури на формування естетико-мистецтвознавчих орієнтирів Г. Е. Лессінга і Й. В. Гете. Виявлено проекції естетико-мистецтвознавчих ідей Г. Е. Лессінга в європейському культуротворенні.

Захворювання пародонту є найбільш розповсюдженими хворобами людини. Проблема раціонального лікування генералізованого пародонтиту (ГП) є актуальною. У комплексному лікуванні ГП широко використовують протизапальні медикаментозні препарати. Одним із широко відомих препаратів є нестероїдний протизапальний препарат тантум верде (гідрохлорид бензидаміну). Проведено порівняльне дослідження протизапальної активності медикаментозної композиції на основі лікарських рослин і препарату тантум верде. Мета роботи - визначення клінічної ефективності застосування запропонованої фармакологічної композиції та широко визнаного препарату тантум верде на початкових етапах комплексного лікування хворих на ГП. Клінічні дослідження проведені у двох групах пацієнтів. Першу склали 30 хворих на ГП, другу - 30 аналогічних пацієнтів, яким була проведена дентальна імплантація. Медикаментозне лікування проводили з використанням запропонованої фармакологічної композиції та розчину для полоскання тантум верде. Із цією метою пацієнти обох груп були розділені на дві підгрупи: у першій застосовували медикаментозну композицію, у другій - розчин тантум верде. Пацієнтам було проведене комплексне обстеження стану тканин пародонта до лікування та після проведеного лікування. Для оцінки клінічної ефективності лікування використовували пробу Шіллера-Писарєва (1962), індекс ПМА за С. Parma (1961), гігієнічний індекс Федорова-Володкіної (1978), вакуумну пробу за Кулаженко (1961). У результаті проведеного клінічного дослідження було встановлено, що включення запропонованої фармакологічної композиції у комплексну терапію хворих на ГП дозволяє ефективно пригнічувати дистрофічно-запальний процес у тканинах пародонта, не поступаючись помітно визнаному протизапальному препарату Тантум Верде. Це підтверджує зниження індексу ПМА, збільшення часу утворення гематоми при проведенні вакуумної проби за Кулаженко, поліпшення рівня гігієни порожнини рота. Висновки: застосування запропонованої фармакологічної композиції дозволяє підвищити ефективність лікування пацієнтів хворих на ГП практично на рівні визнаного протизапального препарату тантум верде.

Предмет уваги - різні аспекти зовнішньої та внутрішньої міжтекстової взаємодії, котра характеризує ранній період творчості Лесі Українки. Зіставлено окремі художні концепти, світоглядні позиції, мотиви та образи в творчості німецьких письменників-романтиків Й. В. Гете, Ф. Шіллера і Г. Гейне та ліриці поетеси. Підкреслено значимість творчості письменників-романтиків у формуванні образно-смислових домінант оригінальної творчості Лесі Українки.

Досліджено специфіку антропологічної проблематики в прагматизмі з огляду на її можливості бути джерелом поступу аналітичної філософії в соціогуманітарній площині. Теоретичний базис дослідження визначен працями представників класичного прагматизму (Ч. С. Пірса, В. Джеймса, Дж. Дьюї, Ф. Шіллера), неопрагматизму (В. В. О. Куайна), постпрагматизму (Р. Рорті) й аналітичного прагматизму (Р. Брендома). Саме їхній творчий доробок дає чітке уявлення про вагоме місце антропологічних пошуків у теорії прагматизму. Доведено, що антропоцентричні ідеї прагматичної методології доцільно аналізувати в єдності її логічних, епістемологічних і метафізичних начал. Встановлено, що саме завдяки інтересу до людської особистості світоглядно-соціальні основи теорії прагматизму можна визначити як плюралістичні. Виявлено, що, конкретизуючи стратегії пізнання людського буття в термінах на кшталт досвіду чи самості, й розвиваючи практичні способи обгрунтування істинності знань, теоретикометодологічні пошуки прагматизму можуть бути ефективними у процесі формування соціогуманітарних концепцій аналітичної філософії. Теорія прагматизму критично ставиться до знеособленого, формального мислення, яке не може бути дієвим засобом пізнання. Мислення має соціальне підгрунтя і є наскрізь особистісним. Обгрунтовуючи його залежність від соціокультурного середовища й внутрішніх інтенцій суб'єкта, логічна теорія не просто оперуватиме символами на синтаксичному чи семантичному рівні, а й враховуватиме прагматичний аспект мови. Особливої ваги набуває антропологічна проблематика і в теорії пізнання, осердям якої є поняття прагматичної віри, що уможливлює істинність і релігійних переконань, адже підгрунтя теорії істини детерміноване принципом гуманізму, а істина витлумачена як ціннісний орієнтир. Оскільки пізнання зовнішнього світу - це віднайдення схожості з нами, то й метафізичні основи буття, згідно з прагматизмом, персоніфіковані, а методологія - визначена в антропоморфних термінах. Застосовуючи її, дослідження людського буття конкретизоване у процесі аналізу психологічних і соціокультурних вимірів концептів досвіду й самості. Спроби осягнути природу людського буття в прагматизмі емпірично обгрунтовані. Апелювання до науки, плюралізм методології, пошук соціокультурних передумов мислення й відповідних мовних форм вираження людського досвіду є тим здобутком прагматизму, який виступає підгрунтям соціогуманітарної редескрипції аналітичної методології.

Досліджено специфіку антропологічної проблематики в прагматизмі з огляду на її можливості бути джерелом поступу аналітичної філософії в соціогуманітарній площині. Теоретичний базис дослідження визначен працями представників класичного прагматизму (Ч. С. Пірса, В. Джеймса, Дж. Дьюї, Ф. Шіллера), неопрагматизму (В. В. О. Куайна), постпрагматизму (Р. Рорті) й аналітичного прагматизму (Р. Брендома). Саме їхній творчий доробок дає чітке уявлення про вагоме місце антропологічних пошуків у теорії прагматизму. Доведено, що антропоцентричні ідеї прагматичної методології доцільно аналізувати в єдності її логічних, епістемологічних і метафізичних начал. Встановлено, що саме завдяки інтересу до людської особистості світоглядно-соціальні основи теорії прагматизму можна визначити як плюралістичні. Виявлено, що, конкретизуючи стратегії пізнання людського буття в термінах на кшталт досвіду чи самості, й розвиваючи практичні способи обгрунтування істинності знань, теоретикометодологічні пошуки прагматизму можуть бути ефективними у процесі формування соціогуманітарних концепцій аналітичної філософії. Теорія прагматизму критично ставиться до знеособленого, формального мислення, яке не може бути дієвим засобом пізнання. Мислення має соціальне підгрунтя і є наскрізь особистісним. Обгрунтовуючи його залежність від соціокультурного середовища й внутрішніх інтенцій суб'єкта, логічна теорія не просто оперуватиме символами на синтаксичному чи семантичному рівні, а й враховуватиме прагматичний аспект мови. Особливої ваги набуває антропологічна проблематика і в теорії пізнання, осердям якої є поняття прагматичної віри, що уможливлює істинність і релігійних переконань, адже підгрунтя теорії істини детерміноване принципом гуманізму, а істина витлумачена як ціннісний орієнтир. Оскільки пізнання зовнішнього світу - це віднайдення схожості з нами, то й метафізичні основи буття, згідно з прагматизмом, персоніфіковані, а методологія - визначена в антропоморфних термінах. Застосовуючи її, дослідження людського буття конкретизоване у процесі аналізу психологічних і соціокультурних вимірів концептів досвіду й самості. Спроби осягнути природу людського буття в прагматизмі емпірично обгрунтовані. Апелювання до науки, плюралізм методології, пошук соціокультурних передумов мислення й відповідних мовних форм вираження людського досвіду є тим здобутком прагматизму, який виступає підгрунтям соціогуманітарної редескрипції аналітичної методології.

Захворювання пародонту є найбільш розповсюдженими хворобами людини. Проблема раціонального лікування генералізованого пародонтиту (ГП) є актуальною. У комплексному лікуванні ГП широко використовують протизапальні медикаментозні препарати. Одним із широко відомих препаратів є не стероїдний протизапальний препарат "Тантум Верде" (гідрохлорид бензидаміну). Проведено дослідження протизапальної активності медикаментозної композиції на основі лікарських рослин і препарату "Тантум Верде". Мета роботи - визначення клінічної ефективності застосування запропонованої фармакологічної композиції та широко визнаного препарату "Тантум Верде" на початкових етапах комплексного лікування хворих на ГП. Клінічні дослідження проведені у двох групах пацієнтів. Першу склали 30 хворих на ГП, другу - 30 аналогічних пацієнтів, яким була проведена дентальна імплантація. Медикаментозне лікування проведено з використанням запропонованої фармакологічної композиції та розчину для полоскання Тантум Верде. Із цією метою пацієнти обох груп були розділені на дві підгрупи: у першій застосовували медикаментозну композицію, у другій - розчин Тантум Верде. Пацієнтам було проведене комплексне обстеження стану тканин пародонта до лікування та після проведеного лікування. Для оцінки клінічної ефективності лікування використовували пробу Шіллера-Писарєва (1962), індекс ПМА за C. Parma (1961), гігієнічний індекс Федорова-Володкіної (1978), вакуумну пробу за Кулаженко (1961). У результаті проведеного клінічного дослідження було встановлено, що включення запропонованої фармакологічної композиції у комплексну терапію хворих на ГП дозволяє ефективно пригнічувати дистрофічно-запальний процес у тканинах пародонта. Це підтверджує зниження індексу ПМА, збільшення часу утворення гематоми при проведенні вакуумної проби за Кулаженко, поліпшення рівня гігієни порожнини рота. Висновки: застосування запропонованої фармакологічної композиції дозволяє підвищити ефективність лікування пацієнтів хворих на ГП.