Основні наукові доробки дослідника присвячені патології щитоподібної залози, серця, судин та пухлинам. Його кандидатська (1965 р.) і докторська (1979 р.) дисертації суттєво посприяли ліквідації Прикарпатського вогнища ендемічного зобу. Він описав тканинну структурно-функціональну одиницю міокарда – віртуальний міокардон, що докорінно змінив уявлення про функцію міокарда. Відкриття професором явища локальної імунної толерантності пояснило, яким чином злоякісні клітини уникають імунного нагляду, виживають та утворюють пухлину. Учений запропонував оригінальну математичну модель морфогенезу пухлинних вузлів, яка описується числами ряду Фібоначчі, а також нову „унітарну” теорію атеросклерозу, описав невідому нозологічну форму – „контузію печінки”, переглянув гістофізіологію голосоутворення і створив нову аеродинамічну теорію голосу. Він висловив думку про те, що „чернівецька хвороба” (1988 р.) була епідемією стертої форми скарлатини з алопеційним синдромом. Крім того, дослідник з’ясував, що підґрунтям неспецифічних проявів будь-якого хворобливого стану є загальний дистрофічний процес, в основі якого лежить дефіцит енергії.