ГЕРАСИМЧУК (ГАРАСИМЧУК) Василь Іванович (10.01.1880, с. Ільковичі нині Сокальського р-ну Львів. обл. – 01.09.1944, м. Львів) – дослідник історії української козаччини, археограф. Учень М. С. Грушевського. Член НТШ (1903). 1900–04 – вчився на філософічному фак-ті Львів. ун-ту. 1904–05 – служив у австрійському війську. 1905–06 – працював в Археографічній експедиції НТШ у Кракові, Варшаві, Петербурзі над збиранням документів до історії Руїни 1657–1667. 1906–14 викладав в гімназіях Станіслава, Перемишля, львівській жіночій учительській семінарії, працював над підготовкою документів з історії козаччини (видані не були). Докт. дис. «Іван Виговський і Юрій Хмельницький» (1912). Під час Першої світової війни знаходився при війську. З 1919 на педагогічній роботі: спочатку професор Львів. укр. ун-ту, з 1920 – викладав в гімназії м. Стрия. 1925–30 співпрацює з Історичними установами М. С. Грушевського у ВУАН: з 1925 член Комісії для вивчення історії Західної України, з 1927 – дійсний член Археографічної комісії, з 1928 – дійсний член Науково-дослідної кафедри історії України у Києві. З 1929 – дійсний член Історичної секції ВУАН. 1927–29 працював в археографічній експедиції, повторно збирав і копіював загублені акти до 1651–1665 рр., готував їх до друку. Однак 1931 друк був припинений, збірка документів удруге загубилася. Її невелика частина була видрукувана 1994 р. під назвою «Матеріали до історії козаччини ХVII віку». На початку 1930-х переїхав до Львова, де викладав у гімназіях. 1940–1941 – с. н. с. Львів. відділу Ін-ту історії України АН УРСР, досліджував початки державності на західноукраїнських землях до Х ст., боротьбу українського народу проти експансії Польщі, Криму і Туреччини у 1660–1700 рр. й політичне життя в Західній Україні у 1850–1914 рр. Під час німецької окупації 1941–44 – співробітник укр. видавництва. Рукописи зберігаються у ЦДІА України у м. Львові.

Книжка присвячена Станіславу Оріховському-Роксолану (1513 – 1566) – видатному інтелектуалу, який походив із західних теренів України (Перемишльщина). Вихованець університетів Польщі, Австрії, Німеччини і Італії (де сприйняв чимало модерних ідей європейського Ренесансу) він лишався патріотом Русі, майбутнє якої пов’язував із Польським Королівством (яке якраз за його життя перетворювалося на наднаціональний проект «універ- сальної держави» з високим ступенем громадянських вольностей – «шляхетської імперії» чи то Речі Посполитої багатьох народів). Відтак, Роксолан усіляко намагався зацікавити уряд і співгромадян проблемами України (особливо турецько-татарською загрозою). «Руський досвід» Оріховський охоче привносив до різних інтелектуальних і духовних практик своєї доби – як адепт Реформації і Контрреформації він пробував спертись на православні традиції (шлюбність священиків, причастя мирян «під обома видами» – хлібом і вином і т.д.), прагнув об’єднання усіх християнських церков. Для науковців, викладачів і студентів, усіх, хто цікавиться інтелектуальною традицією України.

Віддаючи до рук Шановних Читачів цей том досліджень «Перемишль і Перемиська земля протягом віків» і маючи надію на наступні томи, сподіваємося, що буде він прихильно і зі зрозумінням прийнятий і це дасть авторам поштовх до дальшої дослідницької діяльності на цьому полі. Сподіваємося також, що з кожним роком зростатиме число і прихильників, і безпосередніх учасників розпочатого діла. Вже перша наукова конференція і З ’їзд перемишлян розбудили зацікавлення та ентузіазм сьогоднішніх та колишніх мешканців Перемишля й Надсяння, і проявом цього є урочисте святкування 100-ліття Перемиської гімназії. Беручи до уваги сьогоднішні міжнаціональні відносини в Перемишлі та околицях, хотілося б наступну наукову конференцію у цьому місті присвятити історії взаємин українців і поляків, а також євреїв, на цьому клаптику землі.