Книга представляет собой краткий очерк эстетических учений средневековья. Рассматриваются эстетические теории видных средневековых богословов: Альберта Великого, Фомы Аквинского, Бонавентуры, Дунса Скота, Уильяма Оккама, а также философско-богословских школ: Шартрской, Сен-Викторской. Книга рассчитана на широкий круг читателей, которым интересна средневековая эстетика и тема вечной красоты.

Одна из недавних книг Умберто Эко адресована всем, кого интересуют проблемы перевода и в первую очередь, конечно, переводчикам. Эко не стремится выстроить общую теорию перевода, а в доступной и занимательной форме обобщает свой богатейший опыт, чтобы дать вполне серьезные рекомендации всем, кто воссоздает "почти то же самое" на родном языке. Суть процесса перевода, по мысли Эко, - в "переговорах", которые ведет переводчик с автором ради уменьшения потерь: они имеют все шансы завершиться успешно, если текст-источник был перетолкован "со страстным соучастием".

Маятник Фуко разделен на десять частей в соответствии с десятью Сефирот. Роман настолько переполнен эзотерическими отсылками на Каббалу, алхимию и разнообразные теории заговора, что критик и писатель Энтони Бёрджесс (англ. Anthony Burgess) предложил составить по ним каталог (см. «Словарь „Маятника Фуко“»). Название книги происходит от маятника, разработанного французским физиком Леоном Фуко (фр. Léon Foucault), предназначенного для наглядной демонстрации вращения земли вокруг своей оси, который является символом многозначительности романа. Кроме того существует версия, что название связано с философом Мишелем Фуко (фр. Michel Foucault), учитывая дружбу Эко с французским философом. Однако итальянский автор «в особенности опровергает всякие намеренные упоминания о Мишеле Фуко» — это высказывание восприняли как остроумную литературную шутку.

Що це, бульварний роман? Може й так, тим більше що й сам автор цього не заперечує. Адже в «Празькому цвинтарі» є змови, підземелля, повні трупів, кораблі, що злітають на повітря посеред виверження вулкана, вбиті абати, що воскресають кілька разів, нотаріуси з накладними бородами, сатанистки-істерички, які відправляють чорні меси, карбонарії й паризькі комунари, масони, фальшиві «Протоколи сіонських мудреців», і так далі й таке інше. Втім, у читача, що має гарну звичку думати, відразу ж виникає відчуття, що про все це він уже десь чув або читав. І це дійсно так. Крім капітана Симоніні, головного героя книжки, усі інші персонажі нового роману Умберто Еко існували насправді й робили саме те, що описане…

В основу роману «Ім'я рози» фактично покладена історія розслідування низки злочинів, що сталися у листопаді 1327 р. в одному з італійських монастирів. Дія роману триває сім днів, уподовж яких у монастирі сталися шість загадкових вбивств. Завдання розслідування злочинів покладено на колишнього інквізитора, а радше філософа й інтелектуала, францисканського монаха Вільгельма Бескервільського, якого супроводжує його юний учень Адсон. Від імені Адсона й ведеться розповідь. Сюжет роману цілком може сприйматися як детективний, але сам автор ставиться до «кримінальної забарвленості» свого твору з певною іронією.