До книжки ввійшли дві головні праці видатного австрійського філософа Людвіга Вітгенштайна (1889—1951). Перша з них, «Tractatus Logico-Philosophicus», дає нове поняття філософії як відмови від будь-якої форми системної побудови і визначає її мету як логічне пояснення думок. Вихідний пункт цих ідей — міркування, що сучасний світ є вже не світом речей, а світом фактів у логічному просторі. У другій праці «Філософські дослідження» стисло викладено думки про філософію мови, багатство і оригінальність яких справили великий вплив на сучасне західноєвропейське мислення і визначили нові напрямки в модерній лінгвістиці. Ще більше значення має ця праця як модель філософського методу.

Цю книжку, мабуть, зрозуміє тільки той, хто вже сам колись передумав висловлені у ній чи принаймні подібні до них думки Отже, це не підручник. Мети книжки було б досягнуто, якби хтось, із зрозумінням читаючи її, отримав задоволення Книжка розглядає певні філософські проблеми і, здається мені, показує, що поява цих проблем зумовлена нерозумінням логіки нашої мови Весь її зміст уклався б у такі слова: все, що взагалі можна висловити, можна висловити ясно, а про те, про що не можна говорити, треба мовчати Отже, ця книжка хоче провести межу думці, чи, радше, не думці, а висловлюванню думки,— бо, щоб провести межу думці, ми повинні були б мати змогу сягати думкою по обидва боки тієї межі (тобто мати змогу думати те, що неможливо думати) Тож межу можна провести тільки в мові, а те, що лежить поза межею, буде просто нісенітницею Не хочу оцінювати, наскільки мої намагання збігаються з намаганнями інших філософів Навіть більше — те, що я написав, у своїх подробицях не претендує взагалі на визнання його чимось новим, а тому я й не подаю жодних джерел, бо мені байдуже, чи те, що я думав, до мене вже думав хтось інший