Вперше в українській історіографії наведено узагальнені історичні відомості про укріплені поселення Брацлавського, Київського та Подільського воєводств доби пізнього середньовіччя. Розглянуто оборонно-фортифікаційну систему в південно-східних українських воєводствах. Висвітлено особливості зведення фортифікаційних споруд у прикордонних поселеннях.

На підставі опублікованих та архівних джерел з'ясовано час появи ініціаторів будівництва та власників 24 замків, що функціонували на Волині в XV - першій половині XVII ст. у володіннях групи української знаті, яку становили князі Несвіцькі, та роди, що утворилися в процесі їх розгалуження.

Досліджено фортифікації Підгорецького замку та історію його будівництва. Результати досліджень показали, що Підгорецький замок було збудовано раніше, ніж це описано у науковій літературі.

За археологічними джерелами надано характеристику середньовічних пам'яток оборонного будівництва в басейні р. Горинь. Проаналізовано топографію городищ, планування та будову їх оборонних споруд, визначено основні етапи оборонного будівництва.

Досліджено особливості середньовічного військово-стратегічного комплексу стольного міста Волині Володимира. На тлі військово-політичної історії та стратегічного розташування міста у світлі археологічних досліджень проаналізовано середньовічне озброєння його гарнізону. Надано характеристику найважливіших пам'яток його військової історії, більшість з яких ще належить поглиблено вивчати.

Досліджено сучасний стан збереження та використання замкових комплексів XII - XVII ст., що збереглися на території Хмельницької області. Доведено, що незадовільний стан пам'яток переконливо свідчить про необхідність вирішення питань їх охорони, що, перш за все, залежить від наукового обгрунтування історико-культурної цінності замкових комплексів. Показано, що для об'єктів фортифікаційної спадщини Хмельниччини, рівень збереженості яких дуже низький, найефективнішим засобом збереження є музеєїфікація та створення умов для екскурсійного відвідування, що сприяє перетворенню пам'яток на туристичний продукт. Обгрунтовано необхідність створення екскурсійних і туристичних маршрутів, які б охоплювали всі замкові комплекси області.

Висвітлено еволюцію фортифікації на Правобережжі та Західній Україні під впливом зміни способів ведення облоги й оволодіння укріпленнями й удосконалення артилерії (XV - XVII ст.). Проаналізовано загальноєвропейські тенденції розвитку фортифікації, визначено особливості старо- та новоіталійської, голландської, французької системи спорудження укріплень. Розглянуто основні етапи розвитку мурованого фортифікаційного будівництва в Україні на прикладі бастейових і бастіонних замків. Наведено результати вивчення давньоруської кераміки з розкопок у Старокостянтинові. Розроблено типологію бастіонових укріплень Правобережжя України XVI - XVII ст.

Освещена эволюция фортификации на Правобережье и Западной Украине под влиянием изменения способов ведения осады и овладения укреплениями и усовершенствования артиллерии (XV - XVII вв.). Проанализированы общеевропейские тенденции развития фортификации, определены особенности старо- и новоитальянской, голландской, французской системы сооружения укреплений. Рассмотрены основные этапы развития каменного фортификационного строительства в Украине на примере бастеевых и бастионных замков. Даны результаты изучения древнерусской керамики из раскопок в Старокостянтинове. Разработана типология бастионных укреплений Правобережья Украины XVI - XVII вв.

Исследованы образцы замковой архитектуры, расположенные на территории новых независимых государств Центральной Азии, преимущественно Таджикистана и Узбекистана. Первоочередное внимание уделено объектам, не подвергавшимся более поздним перестройкам, архитектура которых не утратила первоначального смысла, а также памятникам, планомерно исследованным сравнительно недавно, в 1980 - 1990-х гг. Археологические раскопки древнего Бунджиката, Варахши, Уртакургана и Чилхуджры предоставили огромное количество новых ценнейших сведений о политической, культурной, религиозной, общественной жизни населения региона в эпоху средневековья. Полученные данные в основном подтверждают существовавшие ранее в исторической науке концепции относительно специфики развития средневековой общественной формации в земледельческих районах Центральной Азии, роли городов и "замков" местной знати в этом процессе. В целом подтверждена и усадебно-замковая теория развития среднеазиатских городов, выдвинутая С. П. Толстовым. Некогда окружавшие мощным оборонительным кольцом города и оазисы, феодальные замки-усадьбы с течением времени вливались в городскую черту, образовывая вначале городские пригороды - рабады, а впоследствии городские микрорайоны (кварталы) - махалла. В свою очередь, махалла и рабады сохранились как части исторических городов Средней и шире - Центральной Азии до наших дней.

Індекс рубрикатора НБУВ: Т492.5

Рубрики:

Археологія - Фортифікаційні споруди. Військові табори. Феодальні замки. Укріплені лінії.

Шифр НБУВ: Ж14310 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Т492.5

Рубрики:

Археологія - Фортифікаційні споруди. Військові табори. Феодальні замки. Укріплені лінії.

Шифр НБУВ: Ж14310 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Місто Жовква є унікальним ренесансним містобудівельним комплексом України не тільки як єдина добре збережена реалізація "ідеального" міста-резиденції кінця ХVI ст., а й як надзвичайно рідкісний тип розпланування серед близько 200 збережених "ідеальних" міст Європи. До нашого часу місто зберегло планувальну структуру, в основі якої - всі храми міста і житлова забудова. Під час двох світових воєн ХХ ст. місто зазнало значних руйнувань. Унаслідок Другої світової війни зруйновано декілька житлових кварталів, втрачено квартал історичної забудови Ринкової площі, на місці якого в 1994 - 1995 рр. проведено архітектурно-археологічні розкопки. Після цього тривалий час досліджень у місті не вели. У 2001 р. Кабінет Міністрів України затвердив державну Комплексну програму збереження і відтворення історичного середовища міста Жовква на 2001 - 2020 рр. Цього ж року проведено археологічні дослідження замку 1594 р. під керівництвом Р. М. Чайки. У зв'язку зі святкуванням 400-ліття надання місту магдебурзького права археологічні дослідження проведено на площі для її подальшої реконструкції та додаткові розкопки в замку, які відкрили ще одну нову сторінку історії міста.

Висвітлено результати археологічного дослідження залишків західного бастіону Збаразького замку - унікальної пам'ятки оборонного зодчества в Україні. Розглянуто характеристику одержаних знахідок.

Значительная протяженность оборонительных сооружений пункта, их монументальность обусловили внимание к нему исследователей со второй половины XIX в. Л. И. Похилевич упоминал "таинственный вал" к западу от Ходосовки и оставил его описание, И. И. Фундуклей охарактеризовал расположенный на обоих берегах Виты (Сиверки) памятник более детально, В. Б. Антонович опубликовал его план и упоминал "охватывающее небольшую площадь нагорной местности и упирающееся обоими концами в луговую долину Днепра небольшое кольцо вала у Ходосовки". Со временем более точные картографические материалы были подготовлены офицерами Васильевым и Стеллецким и картографическим заведением военно-топографического отдела Генштаба Российской империи. В начале XX в. к указанному памятнику неоднократно обращался Л. П. Добровольский. Исследователь оставил детальное описание уцелевших на тот момент фортификаций микрорегиона и рассматривал их как систему, состоящую из укреплений собственно Большого Ходосовского городища, длинного вала вдоль Сиверки (Виты), вошедшего впоследствии в литературу под названием Витянско-Бобрицкого Змиевого, и насыпи меридиональной направленности, тянувшейся к Хотовскому городищу эпохи раннего железа. Автор упоминал курганы возле восточного завершения правобережной части городища и зафиксировал восточную часть левобережных укреплений в районе брода Король, в месте выхода Сиверки к днепровской пойме недалеко от хут. Березовый. В 1947 г. пункт обследовала экспедиция Большой Киев. Внутри его укреплений открыто селище в уроч. Вечерний Лес и отметила упомянутые выше курганы, обследовала Ходосовское Круглое городище, отнесенное к зарубинецким памятникам, и открыла селище между городищем и кладбищем Ходосовки. Е. А. Петровская в 1976 г. сделала вывод о датировке Большого городища ранним железным веком, отметила наличие подобной его валам насыпи между селами Ходосовка, Лесники и Кременище, зафиксировала раннескифские материалы на селище, примыкающем к Круглому городищу. Исследователи неоднократно обращались к указанному комплексу памятников: Е. В. Махно проследила зарубинецкие укрепления на Круглом городище; Е. В. Максимов охарактеризовал его особенности в условиях экспансии кочевников в конце I тыс. до н. э.; А. С. Бугай обратил внимание на отличия в конструкции валов, расположенных вдоль Сиверки, вокруг Ходосовки и в направлении Хотова; М. П. Кучера выделил среди них Змиев вал и оборонительные сооружения раннежелезного времени, а Т. Г. Ковпаненко, С. С. Бессонова и С. А. Скорый внутри Большого городища обнаружили участки синхронного культурного слоя. В целом комплекс указанных памятников состоит из: укреплений Большого городища; вала между Ходосовкой, Лесниками и Кременищем (анализ снимков из космоса в сочетании с дореволюционным и современным картографическим материалом и результатами натурных обследований позволяют считать его частью Большого городища, а именно, восточным завершением левобережных фортификационных сооружений); участка вала к западу от Круглика - остатков насыпи, соединявшей Большое Ходосовское городище с Хотовским; Круглого городища с примыкающим к нему поселением. Змиев вал вдоль Сиверки на близлежащей территории уничтожен, его отрезок фиксируется возле с. Вита Почтовая.

Проаналізовано процес археологічного дослідження замків і замчищ Прикарпаття та Волині. У Західних областях України та на Львівщині, зокрема на це звернено недостатню увагу, хоча зрідка реставраційні роботи в замках поєднані з розкопками. Обгрунтовано висновок про важливу роль археологічних матеріалів для з'ясування багатьох аспектів функціонування замків.

Михаил Петрович Кучера - известный исследователь древностей эпохи Киевской Руси - на протяжении всей своей научной деятельности, в первую очередь, изучал традиции фортификации автохтонов юга Восточной Европы конца I - начала II тыс н. э. и проводил непосредственные археологические исследования памятников того времени на территории современной Украины. Главным образом, это касалось укреплений урбанизационных центров, а также населенных пунктов более низшего социального ранга. Еще одним направлением его научной деятельности явилось изучение так называемых Змеевых валов - системы дерево-земляных укреплений конца I - начала II тыс н. э. расположенных на землях Среднего Поднепровья на протяжении 950 км в широтном направлении и предназначенных для защиты автохтонов-земледельцев в их противостоянии воинственным кочевникам Северного Причерноморья.

На основании полученного в полевых сезонах 2007 - 2017 гг. материала выделено 3 основных периода создания средневековой каменной фортификации Закарпатья. Первый - конца XIII века (Бронька, Невицкое и Сильце) и второй - середины XIV в. (Королево, Хуст и Невицкое) связаны с созданием системы замков в Венгерском королевстве после восстановления экономики государства, дестабилизированной нашествием монголов. Для первого были характерны круглые в плане башни, для второго - квадратные. Оба периода характеризуются незначительной фортификацией и слабым культурным слоем. Это позволяет говорить об их функциональном назначении как сторожевых или дозорных. Ситуация существенно изменилась во второй половине XV - в начале XVI в., после широкого распространения огнестрельного оружия. В это время реконструируются уже существующие (Королево, Виноградово и Невицкое) и возводятся новые укрепления (Среднее, Квасово). Замок Бронька, находившийся в то время уже в руинах, использовался в качестве убежища. Большинство замков, за исключением Ужгорода, Мукачева и Хуста, прекратили функционировать в XVII - XVIII вв.

Здійснено історико-археологічне дослідження фортифікації салтівських лісостепових городищ. Зазначено, що важливими чинниками, що впливали на побудову оборонних споруд, були природно-географічні. Вони позначалися на виборі будівельного матеріалу. Останній, в свою чергу, впливав на профілювання захисних споруд і організацію оборони. Укріплення розташовувалися в місцях, які дозволяли здійснювати контроль за переправами через річки, що, головним чином, визначало їх воєнно-стратегічне значення. Зазначено, що вдале поєднання елементів оборони, пристосування їх до умов місцевості, забезпечення антиерозійних заходів і водовідведення, застосування взаємопов’язаної багатоступеневої оборони свідчать про високу майстерність салтівських будівельників. На тлі в цілому виваженого застосування різновидів будівельних матеріалів наявна досить низька якість місцевої цегли, що свідчить про вимушене її застосування та неусталену традицію виробництва. Зауважено, що залишки оборонних споруд свідчать про синтез будівельних прийомів салтівського населення, які воно змушене було пристосовувати до місцевої сировинної бази та природно-георгафічних умов у цілому.

Здійснено спробу систематизації всіх відомих даних про фортифікаційні споруди городищ за останні 30 років. Вперше на сучасному рівні знань, за допомогою GIS технологій, більшість городищ і "довгих валів" чітко локалізовано, картографовано та систематизовано. Експериментальним шляхом доведено, що наявні у валах залишки т.з. "пропеченої глини" є слідами впливу вогню саме на гумусовані ґрунти, а не на глини. На базі дослідження оборонних споруд скіфського часу виявлено, що здебільшого городища складних форм розвивались у просторі й часі та не були статичними спорудами, зведеними в один прийом і за єдиним задумом. Розроблено типологію городищ з урахуванням ролі та форми захисних споруд, що передбачає вірогідність зміни типу на різних етапах існування пам'ятки. Створено типологію надвальних дерево-земляних конструкцій, що враховує місце фортифікації в системі захисної лінії. Висунуто аргументи на користь того, що городища "сховища" та "загони" можуть бути не пов'язані з певними специфічними типами господарчого устрою, а натомість є результатом короткого періоду існування городища чи, навіть, недобудови. На основі дослідження Перекіпського валу на Харківщині шляхом розкопок аргументовано пов'язано час його створення з добою раннього заліза.

Досліджено конфлікт інформації письмових джерел з даними археології про населення Закарпаття VI-X ст. Висвітлено відкриття залишків раніше невідомої апсиди XI ст. Софійського собору в м. Києві. Проаналізовано технології пізньосередньовічних шкіряних виробів з Тустані. Розглянуто кришечки флаконів венеціанських “ліків від усього” (Тherica) на території України. Досліджено правове регулювання видобування та торгівлі сіллю в середньовічному Угорському королівстві. Увагу приділено першим писемним згадки про Тустань та околиці. Проаналізовано збереження Манявського скиту в Карпатах шляхом музеєфікації пам’ятки. Висвітлено участь Філарета Колесси в роботі науково-апробаційних підрозділів Наукового товариства імені Шевченка у Львові. Досліджено специфічні риси дахових конструкцій у житлобудівництві бойків.

Наведено результати археологічних розвідок на території Кам'янець-Подільського району у 2020 р. Розглянуто нові унітарні предмети римського часу з черняхівських поселень Хмельниччини. Досліджено тіненську текстильну пломбу зламу ХІV-ХV ст. з Кам'янця-Подільського. Репрезентовано археологічні дослідження старого гутища у Словітському лісі на Львівщині. Проаналізовано процес формування колекції трипільської антропоморфної пластики у фондах львівського історичного музею. Наведено історію досліджень пам'яток черняхівської культури на Переяславщині. Досліджено оборонні укріплення табору Речі Посполитої на мідериті Джакомо Лауро "Bellum inter Polonum et Turcam Anno domini MDCXXI". Відображено концепцію "ідеального" уфортифікованого міста на невідомому плані Ладижина 1769 р. Висвітлено процес використання оборонних споруд Київської фортеці у роки Другої світової війни.