Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.415.160.23

Рубрики:

Цукровий діабет у дітей

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р413.601.1-5 + Р415.202.1

Рубрики:

Панкреатити

Ожиріння

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - вивчити епідеміологічні чинники розвитку первинних і вторинних інтраабдомінальних інфільтратів, абсцесів і рідинних утворень у хворих на тлі супутніх захворювань та цукрового діабету. Вік пацієнтів становив від 16 до 85 років. Пацієнтів чоловічої статі було 107 (49,08 %), жіночої статі - 111 (50,92 %). Рентгенологічне дослідження проведено 112 (51,38 %) хворим, комп'ютерну томографію - 25 (11,48 %), ультразвукове дослідження органів черевної порожнини - 105 (48,16 %), термометрію передньої черевної стінки - 76 (34,86 %). Залежно від причини розвитку інтраабдомінальних інфільтратів, абсцесів і рідинних утворень хворих було розподілено на 4 групи. Первинні інтраабдомінальні ускладнення мали хворі першої, другої та третьої груп, вторинні післяопераційні ускладнення - пацієнти четвертої групи. До першої групи було залучено 74 (33,94 %) хворих з ускладненим перебігом деструктивного апендициту, до другої - 48 (22,02 %) хворих, які страждали на перфоративну виразку шлунка та дванадцятипалої кишки, до третьої - 69 (31,65 %) хворих, котрі страждали на холецистит та різні варіанти ускладнень, до четвертої групи - 27 (12,39 %) хворих, котрі перенесли ургентні операції з приводу защемлених гриж і спайкової непрохідності. У 87 (39,91 %) пацієнтів маса тіла була в межах норми, у 131 (60,09 %) - надмірна маса тіла і ожиріння. Окуляри носили 126 (57,80 %) хворих. За даними історії хвороби та анамнезу, захворювання серцево-судинної системи та порушення тиску мали 123 (56,42 %) хворих. Цукровий діабет установлено у 38 (17,43 %) пацієнтів, захворювання опорно-рухового апарату - у 27 (12,38 %), плоско-ступість різного ступеня - у 48 (22,02 %). Висновки: первинні інтраабдомінальні ускладнення (інфільтрати та абсцеси) мали місце у 191 (3,48 %) хворого із 5483 ургентно госпіталізованих і прооперованих, з них за апендициту - у 74 (1,35 %), за холециститу - у 69 (1,26 %), у разі перфоративної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки - у 48 (0,87 %). Вторинні післяопераційні інфільтрати, абсцеси та рідинні утворення виявлено у 27 (18,12 %) із 149 хворих, які перенесли ургентні операції на черевній порожнині (спайкова непрохідність, защемлені та післяопераційні грижі тощо), та у 29 (15,18 %) із 191 хворого, котрі перенесли операції з приводу первинних інтраабдомінальних ускладнень основного захворювання та ургентні операції. Цукровий діабет мав місце у 38 (17,43 %) пацієнтів, тому всім хворим, госпіталізованим в ургентному та плановому порядку, необхідно проводити комплексне клініко-лабораторне обстеження з визначенням рівня глюкози в крові. Наявність цукрового діабету потребує консультації ендокринолога. Під час операції доцільна і необхідна корекція вмісту глюкози в крові та волемічних порушень, яку продовжують до відновлення вітальних функцій та стабілізації загального стану пацієнта. Інтраабдомінальні ускладнення перебігали на тлі супутніх недуг: надмірної маси тіла - у 28,44 % пацієнтів, порушення зору - у 57,80 %, хвороби серцево-судинної системи та порушення тиску - у 56,42 %, хвороби опорно-рухового апарату - в 12,38 %. Це свідчить про необхідність індивідуального підходу до лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р415.160.23-5 + Р457.365.170.36 + Р457.862.036

Рубрики:

Цукровий діабет

Хірургічне лікування аневризм

Аневризми судин кінцівок

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Мета роботи - з'ясувати особливості перебігу хронічної хвороби нирок (ХХН) у хворих на латентний автоімунний діабет дорослих (latent autoimmune diabetes in adults (LADA)) у порівнянні з класичними типами цукрового діабету (ЦД). Обстежено 145 хворих на ЦД, з них 70 осіб з LADA, 40 - з ЦД 1 типу, 35 - з ЦД 2 типу. Усім пацієнтам визначали антитіла до декарбоксилази глютамінової кислоти і тирозин фосфатази. Особливості перебігу ХХН вивчали за даними анамнезу, клінічного обстеження, значеннями швидкості клубочкової фільтрації, мікроальбумінурії та співвідношення альбуміну та креатиніну в сечі. За даними анамнезу, діагноз ХХН у пацієнтів з LADA встановлено в середньому впродовж 3 років після маніфестації ЦД (у 30 % - у дебюті захворювання), тоді як у разі ЦД 1 типу - через 7,2 року, за ЦД 2 типу - через 1,9 року. Найчастіше у разі LADA реєстрували ХХН III стадії (у 49 % осіб). У більшості хворих визначено неальбумінурійний фенотип діабетичної хвороби нирок. За особливостями перебігу ХХН LADA посідала проміжне місце, поєднуючи ознаки обох основних типів діабету. Висновки: діагноз ХХН за LADA встановлюють набагато раніше, ніж у разі ЦД 1 типу, що свідчить про некоректність використання однакових рекомендацій щодо скринінгу цього ускладнення у зазначених пацієнтів. Відзначено переважання неальбумінурійного фенотипу діабетичної хвороби нирок у пацієнтів з LADA. У разі LADA ХХН потребує розробки особливих підходів до скринінгу, діагностики та лікування.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р11(4Укр)п

Рубрики:

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж24380 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Нині неалкогольна жирова хвороби печінки (НАЖХП) є найчастішою причиною хронічних дифузних захворювань печінки. За несприятливих умов її природний перебіг передбачає прогресування від простого стеатозу та неалкогольного стеатогепатиту до розвитку цирозу печінки та гепатоцелюлярної карциноми. Останніми роками з'явилося багато переконливих даних щодо того, що НАЖХП є мультисистемним захворюванням, яке, окрім печінки, уражує інші органи та системи, підвищує ризик кардіоваскулярної патології, цукрового діабету 2 типу (ЦД2), хронічної хвороби нирок та інших захворювань. Зокрема численні дослідження останніх років свідчать, що НАЖХП підвищувала ризик ЦД 2 типу не менше ніж удвічі. Нині добре вивчено комплексні та двоспрямовані зв'язки між НАЖХП і ЦД2. НАЖХП, печінкова і системна інсулінорезистентність, кишковий дисбіоз і ліпотоксичність є основними чинниками, котрі визначають розвиток ЦД2 у схильних осіб. Після того як ЦД2 маніфестує клінічно, підвищується ймовірність пошкодження печінки, яке прогресує. Вважають, що НАЖХП, котра асоціюється з ЦД2, є ознакою тяжчого клінічного перебігу із серйозними клінічними наслідками у вигляді розвитку неалкогольного стеатогепатиту, цирозу печінки і гепатоцелюлярної карциноми. Таке поєднання потребує агресивнішої терапевтичної стратегії, скринінгу гепатоцелюлярної карциноми і тривалого спостереження. Формується хибне коло, що призводить до несприятливих клінічних наслідків, погіршує прогноз і потребує активної діагностичної та лікувальної стратегії.

Сучасний етап розвитку медицини потребує мультидисциплінарного підходу до вивчення впливу лікування на життя людини. Соціальні аспекти мають важливе значення, адже метою лікування є збереження та/або поліпшення якості життя. Тому дедалі частіше у світовій медичній літературі використовують термін "якість життя". Об'єктивізація цього показника і адаптація його у практичній медицині є пріоритетним завданням. Вперше поняття "якість життя" згадано у науковій літературі в 1958 р. У подальшому це поняття одержало розвиток у дослідженні, проведеному групою вчених Массачусетського технологічного інституту під керівництвом проф. Р. Бауера у 1966 р. Це дослідження поклало початок вивченню якості життя. У 1996 р. ВООЗ надало визначення якості життя і це сприйняття індивідуумами свого положення в житті в контексті культури та системи цінностей того середовища, в якому вони живуть, у нерозривному зв'язку з їх цілями, очікуваннями, стандартами і турботами. Метою вивчення якості життя у медичному аспекті була необхідність впровадження протоколів лікування та стандартизації медичної допомоги. Важливим критерієм оцінки якості лікування є порівняння зміни якості життя хворого до та після використання певного медичного протоколу. Основний метод вивчення змін якості життя хворого - використання спеціальних опитувальників. Найпоширенішими опитувальниками загального призначення для оцінки змін у якості життя є SF-36, WHOQoL-100, Sickness Impact Profile, Nottingham Health Profile, EuroQoL-5D, EORTC QLQ-C30. В Україні не існує власного опитувальника загального чи спеціалізованого призначення, але використовують переклади основних опитувальників, наприклад, SF-36 і EORTC QLQ-C30. Розробка власного опитувальника, який би повністю відповідав нормативам MAPI Research Institute, потребує проведення багатоцентрового мультидисциплінарного дослідження. Вивчення змін якості життя є невід'ємною частиною комплексного аналізу нових методів діагностики, лікування та профілактики захворювань. Аналіз змін якості життя за використання різних підходів до лікування можливий за умов використання опитувальників загального та спеціального призначення і наявних клінічних даних. Застосування розширеної статистичної обробки анкетування надає змогу підвищити достовірність дослідження. Існує потреба в розробці власних спеціалізованих адаптованих нозологічних опитувальників для аналізу якості життя. Оцінка якості життя має стати одним із основних критеріїв ефективності надання медичної допомоги, а також самостійним показником стану пацієнтів під час проведення медико-соціальної експертизи, визначення прогнозу, тактики лікування, розробки реабілітаційних програм.

На частку медулярного раку щитоподібної залози (МРЩЗ) припадає 5 - 10 % від усіх випадків раку щитоподібної залози. Більшість випадків (75 %) мають спорадичний характер, однак частка пацієнтів з МРЩЗ та синдромом сімейної схильності є найвищою серед хворих з будь-яким синдромом спадкового раку (близько 25 %), і цю можливість слід ураховувати під час оцінки пацієнта з МРЩЗ. Наведено клінічне спостереження сімейного МРЩЗ. Висвітлено діагностичні критерії захворювання, розглянуто молекулярно-генетичні аспекти, визначення тактики лікування та подальшого спостереження. Випадок ілюструє здатність геномного профілювання виявити молекулярно-генетичні рушії захворювання та забезпечити належну діагностику і лікування сімейних форм МРЩЗ. У разі планування профілактичної тиреоїдектомії рекомендовано орієнтуватися на стратифікацію рівня мутацій гена RET і терміни проведення профілактичної тиреоїдектомії, запропоновані Американською тиреоїдною асоціацією. Впровадження в клінічну практику молекулярно-генетичного дослідження з метою діагностики МРЩЗ надає змогу об'єктивізувати генетичну лінію захворювання у біологічної родини. У пацієнтки виявлено патогенну термінальну місенс-мутацію с. 2304 G>>Т (p.E768D, CM020961) у гетерозиготному стані, яка належить до помірного ризику агресивності МРЩЗ. Молекулярно-генетичне дослідження також було проведено біологічній дитині пацієнтки - дівчинці віком 4 років. Виявлено патогенну мутацію в гені CHEK2 c.47OT>>C (p.lle 157Thr) у гетерозиготному стані. Ця мутація підвищує ризик розвитку раку молочної залози в 2 - 3 рази, за наявності сімейного онкологічного анамнезу - в 4 - 5 разів. Окрім того, наявність цієї мутації підвищує ризик розвитку інших типів раку: раку шлунка, кішківника, простати, щитоподібної залози тощо. Своєчасно встановлений діагноз МРЩЗ надає змогу призначити адекватне лікування на етапі доклінічних виявів захворювання, що може значно поліпшити якість і тривалість життя.

Інноваційний препарат "Тожео СолоСтар" (Toujeo SoloStar) одержав реєстрацію в Україні для застосування у дітей. За результатами клінічного дослідження інсулін "Тожео СолоСтар" дозволений для лікування дітей та підлітків із цукровим діабетом від 6 років. Препарат розроблений для більш ефективного контролю рівня глюкози крові з меншим ризиком виникнення тяжкої гіпоглікемії у дітей, коли поточна терапія не надає змоги досягнути цільових показників компенсації цукрового діабету. Раніше в Україні препарат застосовувався лише для лікування дорослих. Лікарський засіб "Тожео СолоСтар" - це базальний інсулін останнього покоління. В його основі лежить широко використовувана молекула (інсулін гларгін, 300 Од/мл) з добре вивченим профілем безпеки. Компактне підшкірне депо препарату призводить до більш стабільного і тривалого фармакокінетичного/фармакодинамічного (ФК/ФД) профілю; знижує коливання глюкози протягом доби, тобто сприяє досягненню пацієнтом балансу між ефективністю та тяжкою гіпоглікемією.

Протягом майже 100 років у світі утвердилось уявлення, що авторами одержання інсуліну були молоді канадські дослідники, 31-річний хірург Frederick Grant Banting і 22-річний студент-стажист Charles Herbert Best. Незаслужено мало приділяється уваги ще двом членам цієї команди, без яких, можливо, ця подія не відбулася. Це фізіолог професор John James Ricard Macleod і біохімік James Bertram Collip. У зв'язку з цим авторов висвітлено біографії і характеристики усіх чотирьох учених, їх роль у відкритті інсуліну, стосунках, не згадуючи про чисто наукові аспекти та етапи одержання інсуліну, про які йшлося в попередній публікації. Слід визнати, що видатне досягнення в медицині XX ст. - одержання інсуліну - стало можливим завдяки спільним зусиллям молодих, талановитих і енергійних дослідників F. Banting, Ch. Best, J. Collip та їх старшого колеги, відомого вченого J. Macleod, який керував основними етапами роботи. Чвари між ними під час виконання дослідження не применшують його всесвітньо визнаного значення для людства.