Відомості про офіційні особи (губернатори, чиновники тощо), про всі державні й громадські установи, організації та товариства, що діяли на Поділлі, про стан населення, промисловості, ремесла, сільського господарства, транспорту і зв’язку, торгівлі, культури, освіти, медицини та інших галузей в розрізі губернії та повітів.

Первый краткий популярный очерк истории полка, в дальнейшем значительно расширенный в двухтомном издании 1915 года, был подготовлен одним из его офицеров и посвящен начальному периоду становления и развития этого военного формирования. Возникновение полка, как и ряда других слободских казачьих полков, относится к периоду правления царя Алексея Михайловича Романова, когда Россия вела активную подготовку к вступлению в войну с Речью Посполитой (1654-1667 гг.). Полк был сформирован из числа присягнувших московскому правительству православных малороссийских и украинских казаков (в России в XVII в. их называли черкасами), которые бежали от притеснений поляков на российскую приграничную территорию. Харьковский слободской черкасский казачий полк возник из Острогожского полка в период основания города Харькова. Во 2-й половине XVII в. слободские казачьи формирования, в том числе и харьковские черкасы, принимали активное участие в Чигиринских, Крымских и Азовских походах. В качестве иррегулярных формирований русской армии слободские казаки участвовали в Великой Северной войне (1700-1721 гг.) и ряде других военных походах и войнах 1-й половины XVIII в. Еще при Петре I они были частично лишены автономного управления и подчинены военной администрации губерний. В 1732 г., после постройки «Украинской Линии» от устья реки Ореви до реки Донца, у находившихся Харьковского и Изюмского полков появилась функция по охране южной границы Российской империи. 26 июля 1765 года Манифестом Екатерины II военная администрация всех слободских полков была ликвидирована, а территории казачьих полков переходили в прямое подчинение губернатору созданной Слободской Губернии. В дальнейшем с 1783 г. полк был назван Харьковским гусарским полком украинской конницы, а в XIX столетии именовался как легкоконный, кирасирский, драгунский и уланский.

Комітет міністрів Російської імперії у 1904 році розглядав питання про заборону української мови в Росії. Для цього міністрам освіти і внутрішніх справ було доручено заручитись підтримкою київського генерал-губернатора, академії наук та київського і харківського університетів і винести думки з приводу доцільності заборони української мови. Всі згадані установи висловились за скасування заборони. Опублікована академією наук пам'ятка вийшла на правах рукопису і була маловідома широкому загалу, тому в 1916 році була перекладена українською мовою і видана друком.

Т. 1 : 1747-1787. - 649 с.

Знаменитый канадский ученый и писатель Джон Ролстон Сол, кавалер ордена Канады 1 степени, ордена Искусств и Литературы Франции, обладатель премии генерал-губернатора в области научной литературы, дает захватывающий анализ кризиса, поразившего западную цивилизацию в последние десятилетия XX века. Книга, ставшая откровением для наших современников за рубежом, теперь пришла и к русскоязычному читателю.

У монографії розкривається правове становище єврейського населення в південноукраїнському регіоні, їх соціально-економічний стан у складі міського населення впродовж XIX − поч. XX ст. Предметом особливої уваги авторів є специфіка життєдіяльності єврейських громад у межах Миколаївсько-Севастопольського військового губернаторства. Розглядаються різні аспекти розвитку єврейської сільськогосподарської колонізації в Новоросійському краї, як унікального явища в історії східноєвропейського єврейства. Дослідження здійснено на широкому колі архівних матеріалів, правових та нормативних актів, преси та публіцистики. Книга адресована дослідникам, студентам, всім, хто цікавиться вітчизняною історією та краєзнавством.

Посібник є першим спеціальним комплексним дослідженням історії та діяльності Миколаївського військового губернаторства у дореволюційній та новітній історіографії, особлива увага звернена на колоніальну політику царського уряду та організацію державного управління у південному регіоні України. Охарактеризовано діяльність військових губернаторів у галузі місцевого самоуправління, їх ставлення щодо окремих груп населення, зокрема євреїв. Вперше поставлено й розкрито земельну політику царського уряду в даному регіоні, управління м. Севастополь в 1805-1864 рр. Встановлено прізвища і черговість вищих урядових чиновників Російської імперії, які поєднували в своїх руках військову та цивільну владу і одночасно були головними командирами Чорноморського флоту і портів, визначено їх внесок у розвиток Миколаєва і Севастополя як значних воєнно-морських, торгово-індустріальних центрів Півдня України. Здійснена спроба переосмислення негативних стереотипів щодо досвіду державної служби, який залишила Російська імперія, діяльності військових губернаторів і їх внеску в розвиток південного регіону України, що в радянській літературі або зовсім не розглядались, або розглядались під негативним кутом зору.