Изложены вопросы теории авиационных воздушно-реактивных двигателей (ВРД) различных типов. Дан анализ особенностей термодинамических циклов, принципов выбора оптимальных параметров; рассмотрены характеристики и эксплуатационные особенности ВРД. Приведены примеры расчетов ВРД. Второе издание (1-е изд. под назв. «Теория воздушио-реактивиых двигателей», 1975 г.) дополнено материалами по источникам энергии, проектированию ВРД; переработан материал по камерам сгорания, двухконтурным двигателям и двигателям для высоких сверхзвуковых скоростей полёта.

Володи́мир Григо́рович Барві́нський (* 25 лютого 1850, Шляхтинці — † 3 лютого 1883, Львів) — український громадський діяч, видавець, історик, соціолог, журналіст, письменник (літературні псевдоніми Василь Барвінок, Ришмидинов та ін.), літературний критик і публіцист, перекладач.

Ч. 1. - 1920. - 822 с.

Барвінський Олександр Григорович (Псевдоніми: Австрієць, Олег Подолянин; *6 червня 1847, село Шляхтинці, нині Тернопільського району Тернопільської області — † 25 грудня 1926, м. Львів) — український історик, педагог, громадсько-політичний діяч.

Цією книжкою Даніель Бовуа, один з найвідоміших західних істориків, чиї наукові інтереси пов’язані з Україною, підсумовує цикл праць, які він сам назвав «малою українською трилогією». Цей глибоко занурений у джерела, а разом з тим стилістично розкутий і пронизаний ідеєю соціальної справедливості текст не залишить байдужим ні того історика, який вважає за недоцільне виставляти минулому моральний рахунок за сучасними розцінками, ні того, хто шукає в минулому соціальних правд. Ширший читач, своєю чергою, знайде тут ще не надто частий у вітчизняному історіописанні скептицизм і критицизм, які ріднять автора з його улюбленим мислителем – Вольтером.

Кохановский (Kochanowski), Ян (1532, Sycyna, окрестности Радома, Польша – 22.08.1584, Люблин) – польский поэт. Сын шляхтича, получил домашнее образование, а затем учился в Краковском университете. Путешествовал по Европе, посетил Италию, Германию, Францию, где познакомился с Ронсаром. Король Стефан Баторий, его друг, определил его на должность воеводы сандомирского, но Ян Кохановский вскоре умер. Производительность его была огромна: он перепробовал все роды поэзии и все размеры стихов: эпическая поэзия («Шахматы», «Сусанна» на библейский сюжет), перевод псалмов Давида (читаются до сих пор), оды, элегии, эпиграммы, идиллии. К замечательнейшим произведениям поэта принадлежит собрание его фрашек (или безделушек – небольших шутливых стихотворений; «Fraszki» изданы в день его смерти). –– Племянник поэта, Петр Кохановский (1566–1620) – мальтийский рыцарь, поэт (известен как переводчик «Освобожденного Иерусалима» Тассо и «Неистового Роланда» Ариосто). Ян Кохановский о своих стихах: «Всегда пишу я так, как и живу, – свободно».

Т. 1 : До початку XI віка. - 1991. - 736 с.

В монографии на широкой документальной базе освещается проблема эволюции феодализма на Левобережной Украине в первой пол. 18 в. Исследуются исторические условия формирования крупной земельной собственности, формы ее существования и источники увеличения, показанна специфика развития крестьянского, мещанского и казацкого землевладения. Рассмотрены вопросы усиления социального давления, постепенном закрепощении народных масс, обострении антагонистических противоречий, правах и привилегиях старшины, украинской шляхты и православного духовенства, определяется место каждой социальной группы в общей структуре феодального общества.

У книзі розглядається складна історія існування козацтва на Білоцерківщині. Особлива увага надається козацьким родоводам цього регіону. Книга присвячена Білоцерківському полку, в ній аналізується персональний склад козацьких сотень через призму покозачення місцевої шляхти. Книга розрахована на науковців, викладачів історії, студентів, широкий читацький загал.

Монография посвящена реконструкции и анализу элементов и структуры идеологии сарматизма, которая стала основой формирования национального самосознания народов Речи Посполитой. Предметом исследования является самосознание польской шляхты и украинской православной знати конца XVI – первой половины XVII в. В центре внимания автора три основные категории сарматской идеологии – время, человек, Родина.

У монографії використані архівні документи, епістолярна спадщина й наукові праці, на основі яких представлено життєвий шлях і суспільно-політичну діяльність відомої української шляхтянки, меценатки, громадської діячки, однієї з когорти фундаторів Товариства імені Шевченка у Львові, тітки останнього гетьмана України Павла Петровича Скоропадського Єлизавети Іванівни Скоропадської-Милорадович (1832–1890). У дослідженні запропоновано систематизований виклад розпорошених згадок про Є. Милорадович, проаналізовано її політичні погляди й активну громадську позицію, показано її повсякденне життя, найближче оточення, родину. Праця розрахована на істориків, краєзнавців, викладачів і студентів та всіх, хто цікавиться історією України.

У препринтах Інституту історії АН УРСР друкуватимуться, насамперед матеріали з малодосліджених тем, які викликають нині жвавий інтерес громадськості. Автори цих матеріалів висловлюють свою особисту думку, що не обов’язково вбігається з точкою зору редколегії. Сподіваємося, що такі препринти будуть корисними для співробітників засобів масової інформації, лекторів, викладачів, студентів, а також для всіх, хто цікавиться вітчизняною історією. Редколегія буде вдячна всім, хто висловить свої зауваження і побажання щодо надрукованих матеріалів, запропонує нові теми та сюжети для наступних препринтів.

Споконвічні риси шляхетства на Україні - внутрішній демократизм і європеїзм, які поєднуються з кріпацтвом і марним життям як наслідком російського поневолення. Розуміємо, що гіркий талан народного соловейка Тараса Шевченка, безправного кріпака, міг бути тільки при російському пануванні. Спілка польської і української аристократії на Україні є запорукою політичної стабільності старосвітського суспільства. Українські пани неодмінно використовують польську геральдичну школу, а українські козацькі і гетьманські традиції складають базу польської державної доктрини. Українсько-польська середньовічна унія має відгомін і серед російських діячів соціального руху. Г.Плеханов в праці "Освобождение селян” каже: "Хлопством” служилого стану в Московській державі пояснюється, між іншим, що західно-руська шляхта була так сильно прив'язана до католицької Польші і так вперто відверталася від православної Москви. Важкі історичні умови і значна економічна відсталість примусили Москву закріпачити на державній службі навіть тих, хто сам жив кріпацькою працею селян”. І все - таки родзинку цієї книги складають питання функціонування шляхетського парламентаризму. Широкі права шляхетського стану зосереджують функції локального сеймикового самоврядування. В середині XVI ст. біля 8 % населення України бере участь в шляхетській парламентарній діяль ності. Панські шляхетсько-лицарські традиції поширюються і на Українську Річпосполиту. В Гетьманщині відбувається поступова генеза радних парламентарних установ - старшинські ради перетворюються на Думу і Сейм. Книга є нібито путівником по давньому праву і органам державного управління на Україні, а отже є настільною книгою в галузі держави і права. Метою видання книги є ліквідація прогалини в українській науковій думці. Пригадаймо, що писав Вячеслав Липинський Сергію Єфремову 1913 року: "Я переконався безліч разів, що українське громадянство нашого руху не розуміє і в ньому не орієнтується. В результаті виходить на користь вшехполяків”. Великопанські українські і польські традиції на Україні складають найяскравішу сторінку з історії матеріальної і духовної культури, проте шляхетський рух подекуди носить не тільки національні, але і космополітичні риси, що виразно бачимо в доктрині Михайла Драгоманова, в творчості Юліуша Словацького і в т.зв. козакофільстві XIX ст. Представники шляхетського стану прославляють Україну своєю діяльністю. Наведемо приклади: 1632 року Галшка Гулевичівна своїм коштом засновує Київський колегіум, який утримує інший славетний меценат Ярема Корибут Вишневецький. 1648 року в Києві про це виходить книга "Maiores illustrissimorum principum Korybut Wiszniewieckiorum in suo nepote principe D. Jeremia Wiszniewiecki... redivivi ab au- ditoribus eloquentiae in Collegio Mohilaneo Kioviensi comice cum eorum gestibus memoralibus celebra- ti: Anno D (omi) ni 1648 Maii de”. 1576 року з власної ласки князь Костянтин Острозький засновує Острозьку слов'яно-греко-латинську академію. Архітектор Городецький імпозантними спорудами надає неповторного вигляду давньому Києву. Браницькі і Терещенки засновують і розбудовують цукрову промисловість. Потоцькі, Олександр Кониський, Теофіл Дембицький, Тишкевичі, Сими- ренки є меценатами преси, науки, і культури. Пани Борис Грінченко, Дмитро Дорошенко, Андрій Шептицький, Михайло Старицький, Михайло Малецький, Володислав Федорович, Юрій Федь- кович, Леся Українка та ін. популяризують українську мову і очолюють товариство "Просвіта”. Таких прикладів безліч. Вони заслуговують на дослідження і справедливе вшанування. Отже, ця книга написана саме для Вас. Пориньте в світ величних шляхетських і лицарських традицій на Україні і прочитавши книгу запитайте себе, якої України нам треба.

  Текст у форматі PDF 4.43 Мб