Текст у форматі PDF 3.69 Мб

В основі даної публікації – витяги з Генерального слідства про маєтності Лубенського та Миргородського полків Війська Запорізького, що було здійснене в 1729 – 31 рр. Принцип вибірки з «Генерального слідства…» – це належність поселень до історичної Хорольщини й прилеглих до неї земель. У праці містяться наукові коментарі, що ґрунтуються на історичних документах і сучасних публікаціях, перелік яких додається, список персоналій, географічний покажчик. До книги додається складена автором карта досліджуваної те-риторії. Вона являє собою адміністративно-територіальний устрій Лубенського (без північних сотень) та Миргородського полків станом на початок 1731 р. з відображенням всіх населених пунктів то-гочасної Хорольщини й прилеглих до неї земель за даними Генерального слідства про маєтності. Для всіх, хто цікавиться історією Полтавщини, українського козацтва, соціально-економічних відносин в Україні часів Гетьманщини.

Книжка в основному присвячена доленосним для приазовців колонізаційним вереміям у контексті міжнародних відносин і міжнаціональних контактів вікопомного відтинку нового часу. Досліджено агресивний потяг зовнішньої політики російської держави, невідчепно втілюваний за чорноморським напрямком. Акцентовано яскраві епізоди масового переселення сполоханих християн Тавриди на землю нагло знівеченого царатом Війська Запорозького, після чого поспіхом покинуту ситуативними мігрантами "Татарську область" (невдовзі, 1783 р., безпардонно скасований інтервентами Кримський ханат) анексувала Катерина II. Висвітлено питомі реалії, пов'язані з такими неординарними фігурами як Шагін-Гі-рей II, митрополит Ігнатій, Петро Румянцев-Задунайський, Олександр Без-бородько, Григорій Потьомкін, Олександр Суворов, Феоктист Хартахай та іншими видатними персонажами. Звернуто увагу на феноменальні риси Південно-Східної України. Розглянуто документи, дотичні провокативно заохочених царатом перипетій 1778 р. у Криму, а також по тому – в Азовській губернії. Репрезентовано раритетні матеріали доскіпливого краєзнавця Гаврили Калері, де вагомо атестовано непересічний Маріупольський повіт у відомчій пресі майже 170 літ тому.

Монографія містить науковий аналіз основ релігієзнавства – предмету, природи та функцій релігії, етапів її історичного розвитку від первісних вірувань до світових та новітніх релігій. Основна увага приділена розкриттю сутності та особливостям різних релігійних конфесій, показу головних етапів еволюції існуючих світових релігій. Особлива увага приділена сучасному стану релігій в Україні, взаємодії релігії та суспільства, війська України з релігійними організаціями, врахуванню релігійного чинника у військово-соціальному управлінні. Монографія розрахована на слухачів, ад’юнктів, науково-педагогічних працівників, курсантів та студентів вищих навчальних закладів і військових управлінців.

У книзі відтворено один з найбільш знакових сюжетів ранньої історії Української козацької держави (Війська Запорозького) — Ніжинську генеральну раду 1663 р. (широковідому в історичній літературі та публіцистиці як «Чорна рада»), яка для багатьох є символом занепаду козацької державності та територіального розколу Гетьманату на правобережну та лівобережну частини. У дослідженні детально розкриваються обставини, що уможливили такий розвиток політичних процесів у козацькій Україні, реконструюється перебіг військової ради 1663 р. та з’ясовуються найближчі наслідки від неї. Видання адресується науковцям, викладачам, студентам істо- ричних факультетів, усім, хто цікавиться історією України.

Друга книга трилогії, як і перша «Повернення із забуття», на документальній основі відтворює історію рейду таращанських повстанців під проводом Федора Гребенка в серпні 1918 року теренами Полтавщини спочатку на Харківщину, а потім, після важкого бою з німецькими військами, до нейтральної зони на кордоні Української Держави з Росією. У книзі також висвітлюється історія формування регулярної військової частини Центральної Ради в лютому 1918 року — Окремого Запорозького загону армії УНР, його участь разом з німецькими військами у звільненні України від московських війську березні—квітні 1918 року. У книзі відтворено маловідомі факти з періоду протистояння уряду Української Держави гетьмана Павла Скоропадського з Раднаркомом Росії та Українським Національним Союзом, що призвело до створення Директорії УНР та повстання проти гетьмана Павла Скоропадського в листопаді 1918 року. Видання рекомендовано для масового читача та всіх зацікавлених правдивою історією боротьби українського народу за незалежність України.

Походи турецької армії та її союзників на Правобережжя і до Чигирина, а також битви, які відбулися в межах тієї операції османського війська, дістали назву Чигиринських походів 1677–1678 років. У цій книжці нами, на основі історичних джерел та робіт українських і закордонних вчених, зроблена спроба висвітлити Чигиринські походи, що, злившись із сірою стрічкою української Руїни, протягом тривалого часу залишалися поза увагою української історичної науки й освітлювалися головним чином російськими вченими. Ці походи, безперечно, заслуговують на те, щоб згадка про них жила в народній пам’яті.

Пропонований уніформологічний словник відображає оригінальну термінологію, пов’язану з костюмом українського війська доби Гетьманщини, що функціонувала в українських говорах на території Української козацької держави від середини XVII до кінця XVIII ст. і зафіксована у місцевих пам’ятках української літературної мови того часу. Лексичний матеріал Словника згрупований у межах чотирьох тематичних розділів: «Одяг»; «Зброя та військове спорядження»; «Кінський убір»; «Матеріали для виготовлення одягу і спорядження». У статтях Словника подано розгорнуту семантичну характеристику термінологічних одиниць шляхом описового пояснення, в багатьох випадках – з елементами енциклопедичності, та коротку етимологічну довідку. Розрахований на істориків, мовознавців, фахівців суміжних галузей науки і всіх, хто цікавиться історією українського військового костюма та історією української мови.

XVII сторіччя. Кінець Хмельниччини. Україна зазнала чи не найтяжчих часів: тривала боротьба за вплив на неї між Річчю Посполитою і Московським царством, панував розбрат, запеклі суперечки серед козацької верхівки Війська Запорозького. Україна фактично розпалася на дві частини – Правобережну і Лівобережну. Остаточний розкол країни закріпила Чорна рада, яка відбулася у червні 1663 року в Ніжині і знаменувала початок занепаду Гетьманщини, держави, створеної Богданом Хмельницьким.

У виданні відтворено тексти оригіналу староукраїнською мовою та відомих на сьогодні списків «Пактів і Конституцій законів і вольностей Війська Запорозького», укладених 1710 р. під Бендерами між обраним на гетьманську булаву Пилипом Орликом, з одного боку, та генеральною старшиною і козацтвом – з іншого; наведено їх переклади переклади українською, англійською, німецькою, польською, російською та французькою мовами. Публікація цієї визначної пам’ятки вітчизняної політико-правової думки раннього нового часу супроводжується археографічною передмовою, лінгвістичним аналізом, науковим коментарем, а також факсимільним відтворенням спеціального дослідження видатного історика та правознавця академіка Миколи Василенка (1929), у якому міститься ґрунтовний історико-юридичний аналіз джерела. Розраховано на науковців, викладачів, студентську та учнівську аудиторію, громадський загал.

Якби ще у травні 1917-го, коли принаймні півтора мільйона українців-вояків російської армії можна було поставити під жовто-блакитні стяги, не проґавили цієї нагоди, а прислухалися до прибічників ідеї українського війська, то наша історія могла б повернути в зовсім інше річище. Кілька мільйонів українців-солдатів і велике число українців-старшин, навіть високого рангу – були розкинені по всіх частинах фронтів і запілля російської армії. Саме тут крилася чи не найбільша сила революційної України, сила, з якої можна було викувати великі кадри української національної армії, – зауважує Борис Р. – Перший зрозумів це Микола Міхновський. Це був той, хто ще далеко перед революцією відчув, що українцям треба боротися не за зміну ладу в цілій Росії, але за усунення всякої московської влади в Україні.

Битва під Конотопом, в якій українська армія під проводом гетьмана Івана Виговського разом з кримськими татарами перемогла цвіт московського війська, довгий час була однією з найтаємніших сторінок історії України. Часи змінилися, та запитань з приводу того, що саме відбулося влітку 1659 року і які були наслідки тієї битви, причини того, чому українцям не судилося розвинути успіх, і досі хвилюють істориків і тих, хто не байдужий до минулого рідної батьківщини.

Т. 1 : 1668 –1691. - 2002. - 479 с.

Протягом великого періоду від XII по XVII століття Наддніпрянщина входила до територіального ядра формування Русі-України, етнічного осередку складання української народності. Тому є підстави, як вважають сучасні дослідники, розглядати Вольності Війська Запорозького, або Запорозький Низ, як „історичну землю”, окрему територію зі своєрідними рисами розвитку, узагальнення яких дасть можливість створити своєрідну модель функціонування Запорозької Січі не тільки як військово-політичного, але і як соціального організму.

Ч. 1. - 80 с.

У книжці в науково-популярному стилі розповідається про одну з найтрагічніших сторінок української історії - знищення російським військом гетьманської столиці Батурина 2 листопада 1708 р. Описано перебіг оборони міста від війська О. Меншикова, нелюдську різню, влаштовану росіянами, які в такий слосіб мстилися за те, що І. Мазепа підняв антиросійське повстання за незалежність Української Козацької держави. Для всіх, хто цікавиться українською історією.