Імунна система (ІС) людини і вищих тварин являється самостійною структурно- функціональною одиницею організму, що знаходиться в тісній взаємодії з іншими його системами. Головна функція імунної системи – це збереження сталості внутрішнього середовища організму шляхом постійного контролю за антигенним складом організму. Ця функція здійснюється шляхом розпізнавання і елімінації клітинами імунної системи чужорідних агентів антигенної природи, як тих, що проникли в організм екзогенно (мікроби), так і тих, що виникли в організмі ендогенно (клітини, що змінилися в організмі під дією вірусів, ксенбіотиків, ракові клітини). ІС складається з двох компонентів: вродженого і адаптивного (набутого, придбаного) імунітету, які знаходяться в тісній функціональній взаємодії. Вроджений імунітет філогенентично найбільш древній, і, мабуть, присутній в усіх багатоклітинних організмах, тоді як адаптивний імунітет є відносно молодим і наявний тільки у хребетних тварин. Вважається, що головна різниця між цими компонентами ІС заключається в специфічності: вроджений імунітет функціонує неспецифічно, набутий – специфічно. Ця різниця є умовною: як вроджений, так і адаптивний імунітет виконують єдине функціональне завдання, доповнюючи один одного, підключаючись на різних етапах чужерідної інвазії.

Організм людини і тварин є цілісною системою, в якій можна виділити ряд ієрархічних рівнів організації живої матерії: клітинний – тканинний – органний – системно-органний. Кожний рівень структурної організації визначається певними морфо-функціональними особливостями та принципами інтеграції у єдину систему організму.